§ 3. Види господарських зобов’язань

Перехід до ринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності і організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, форм виробничої діяльності і господарювання, широким колом і різноманітністю господарських договорів і зобов’язань, які з них виникають. Разом з тим, важко погодитися з позицією авторів, які повністю заперечують роль планових показників відносно діяльності юридичних осіб взагалі, а тим більше якщо йдеться про державні і, зокрема, казенні, підприємства. Безсумнівно, що діяльність та існування казенних підприємств без зобов’язань, які виникають із планів-замовлень і в умовах переходу до ринкових відносин, просто неможлива.

Тому цілком обґрунтованим і закономірним у ст. 182 ГК України визначені правила про особливості укладення договорів за державним замовленням. Договори за державним замовленням, сказано в ній, укладаються між визначеними законом суб’єктами господарювання – виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких йдеться про господарські зобов’язання сторін і регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Вони мають обов’язковий характер для суб’єктів господарювання.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства, говориться в цій статті, і тягне за собою відповідальність, передбачену Господарським кодексом України та іншими законами (більш детально про державні замовлення та укладення на їх основі договорів (контрактів) див. у § 3 глави 14).

У процесі здійснення своєї діяльності суб’єкти господарювання вимушені вступати і в інші зобов’язальні правовідносини (адміністративні, земельні та ін.).

У зв’язку з чисельністю та різноманітністю господарських зобов’язань, які виникають між юридичними і фізичними особами – підприємцями що здійснюють господарську діяльність, важливого значення набуває їх класифікація. Вона дає змогу розкрити справжнє значення і питому вагу договірних та інших форм і методів регулювання господарських відносин на різних рівнях розвитку економіки. Науково обґрунтована класифікація господарських зобов’язань дає змогу розташувати їх у певній послідовності і системі. Це має важливе значення, передусім, для здійснення належного правового регулювання шляхом виявлення особливостей окремих видів зобов’язань, відмежування одних їх видів від інших і застосування, таким чином, адекватних їм норм права. Науково обґрунтована класифікація зобов’язань багато в чому полегшує вивчення зобов’язального права.

Питання про класифікацію зобов’язань, в тому числі і господарських, у юридичній літературі вже давно є дискусійним. Використовуючи різні властивості господарських договорів і зобов’язань, вчені пропонують різні варіанти класифікації зобов’язань, в тому числі і господарських.

Значну увагу класифікації господарських зобов’язань приділяє В. В. Лаптєв. Виходячи із господарсько-правової концепції, він дійшов висновку, що зобов’язально-правові форми об’єднуються в три значні групи відповідно до трьох груп господарських відносин – горизонтальних, вертикальних і внутрішньогосподарських. Вони утворюють три значні підсистеми зобов’язань – господарсько-оперативні, господарсько-управлінські і внутрішньогосподарські зобов’язання.

Господарсько-оперативними зобов’язаннями, на його думку є такі, у форму яких втілюється виконання госпорганами господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяльності організацій.

Господарсько-управлінськими є зобов’язання, у форму яких втілюється виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій.

Внутрішньогосподарські відносини — це відносини, у форму яких втілюється виконання господарсько-оперативних і господарсько-управлінських функцій у межах одного суб’єкта господарювання.

Не зважаючи на те, що в умовах ринкової економіки роль деяких зобов’язально-правових форм, зокрема вертикальної, із зрозумілих причин дещо знизилася, класифікація господарських зобов’язань, запропонована В. В. Лаптєвим, не втратила свого теоретичного і практичного значення.

А. Г. Биков запропонував щодо системи господарських договорів і зобов’язань, які із них виникають, свою класифікацію, виокремивши при цьому три важливі групи договорів: ті, що опосередковують майнові відносини; ті, що опосередковують організаційні (планово-організаційні) відносини; ті, що опосередковують комплекс майнових і організаційних відносин.

Існують і інші точки зору, що стосуються критеріїв класифікації зобов’язань. Так, М. І. Брагінський запропонував будувати систему зобов’язань на підставі послідовно здійснюваної багатоступеневої класифікації. М. М. Агарков припускав, що класифікаційним критерієм системи зобов’язань повинна бути ціль, якій повинні підпорядковуватися зобов’язальні правовідносини.

У літературі в різний час висловлювалися й інші точки зору та думки щодо проблеми класифікації зобов’язань, в тому числі і господарських. І все ж, не зважаючи на той великий внесок, який зробили вчені у розв’язання цієї проблеми, вона не втратила своєї актуальності. В сучасних умовах господарювання, окрім видів господарських зв’язків і зобов’язань, які традиційно склалися десятиліттями, з’явилися їх нові види, які раніше не були відомі ні господарській практиці, ні законодавству, що опосередковувало  централізовану планову економіку. Тому проблема їх класифікації набула ще більшого значення.

Для розмежування в цьому конгломераті зобов’язальних відносин, в які вступають суб’єкти господарювання, одних зобов’язань від інших необхідно виявити їхні спільні й відмінні риси, підрозділити (класифікувати) на окремі групи і види.

Види зобов’язань розрізнюють, передусім по тому, на яких засадах вони виникають, за характером правомочностей і зобов’язань сторін, з урахуванням особливостей їх об’єктного і суб’єктного складів (ст. 174 ГК України).

Відповідно до підстав, на яких виникають господарські зобов’язання, їх підрозділяють на договірні і бездоговірні.

Договірні господарські зобов’язання — це такі зобов’язання, які виникають із договорів, а бездоговірні – такі, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання або збереження майна. Такий поділ потрібний для розрізнення законодавчої регламентації цих зобов’язань.

По співвідношенню прав і обов’язків суб’єктів зобов’язань їх підрозділяють на односторонні і взаємні. В односторонніх зобов’язаннях одна сторона має тільки права, а друга – тільки обов’язки (наприклад, в безпроцентних кредитних відносинах чи в зобов’язаннях, які виникають внаслідок заподіяння шкоди). У взаємних зобов’язаннях кожний із його учасників має як права, так і  обов’язки  (наприклад, у договорах  поставки – ст. 265 ГК України, контрактації – ст. 272 ГК України).

Залежно від визначеності предмета виконання розрізняються зобов’язання однооб’єктні і альтернативні. Як правило, в однооб’єктних зобов’язаннях предмет становить цілком визначені дії (наприклад, в зобов’язаннях із заподіяння шкоди боржник зобов’язаний відшкодувати шкоду в натурі, а саме: передати річ того ж роду і якості). Бувають випадки, коли боржнику надається право вибору однієї із кількох дій або передачі одного із декількох предметів, передбачених договором чи законом (наприклад, у бартерних договорах суб’єкти господарювання нерідко обумовлюють кілька видів майна і в разі неможливості надати кредитору один його вид, боржник зобов’язаний передати інший вид майна). Такі зобов’язання називають альтернативними.

За характером взаємозв’язку одного з одним розрізняють головні і додаткові господарські зобов’язання. Додаткові господарські зобов’язання залежать від головних. Як додаткові (акцесорні) вони обслуговують головні зобов’язання найчастіше у вигляді гарантій і забезпечувальних заходів, а тому автоматично припиняються з припиненням головних зобов’язань.

Залежно від сукупності прав і обов’язків, якими володіють суб’єкти господарських відносин, слід розмежовувати прості і складні зобов’язання.

Якщо сторони зв’язані одним правом і одним обов’язком, господарські зобов’язання слід розглядати як прості, якщо ж таких прав і обов’язків більше, ці зобов’язання розглядаються як складні. При цьому слід мати на увазі, що кваліфікація складних зобов’язань здійснюється з урахуванням всього комплексу прав і обов’язків, разом узятих, а не в їх розрізненому (одиничному) вигляді.

Наприклад, зобов’язання, які виникають із договору підряду на капітальне будівництво, характеризуються комплексом прав і обов’язків, якими володіють сторони, як у зв’язку з виконанням робіт по будівництву об’єкта, так і з приводу самого об’єкта.

Класифікація на види господарських зобов’язань можлива і за їх суб’єктним складом.

Суб’єкти (сторони) господарсько-договірного зобов’язання виступають як кредитор (управнена сторона) і боржник (зобов’язальна сторона), в тому числі і в деяких зобов’язаннях з множинним складом осіб.

У зв’язку з тим, що боржник у зобов’язанні виконує свій обов’язок (борг) перед кредитором, то і значна кількість боржників називається пасивною, а зобов’язання — зобов’язаннями з пасивною множиною. На відміну від боржника, кредитор проявляє активні дії по витребуванню (одержанню) боргу, а тому множина кредиторів називається активною, а зобов’язання — зобов’язаннями з активною множиною. Господарській практиці відомі випадки виникнення зобов’язань (наприклад, при будівництві атомних електростанцій) з множиною осіб як на боці кредитора, так і на боці боржника, – це господарські зобов’язання зі змішаною множиною.

Як правило, зобов’язання з множиною осіб є частковими, в яких кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників зобов’язаний виконати зобов’язання у відповідній частці. При чому частки припускаються рівними.

Проте із цього правила (рівності часток) можливі і винятки. Це торкається зобов’язань, в яких перед кредитором виступає кілька боржників. У такому разі кредитор має право вимагати виконання зобов’язань у повному обсязі або в якійсь його частині як від боржників солідарно, так і від кожного (за своїм вибором) окремо.

Якщо кредитор не одержав повного виконання зобов’язання від одного із боржників, він має право вимагати виконання його частини від решти боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов’язаними перед кредитором до повного виконання зобов’язання, звичайно, в межах терміну позовної давності. Виконання зобов’язання одним із боржників звільняє решту солідарних боржників від виконання зобов’язання.

Разом з тим, боржник, який виконав солідарне зобов’язання, має право регресивної вимоги в рівних частках, якщо інше не передбачене законом чи договором, від решти боржників, за яких він здійснив виконання. У цьому разі боржник солідарного зобов’язання, який його виконав, набуває статусу кредитора до боржників, за яких здійснив виконання.

Цей вид зобов’язання вигідний для кредитора, оскільки суттєво підвищує його можливості повного задоволення своїх вимог. І навпаки, стан боржників погіршується у зв’язку з тим, що будь-який з них, незалежно від підстав і часток своєї участі в солідарному зобов’язанні, може бути залучений до повного виконання зобов’язання.

Окрім господарських зобов’язань з солідарним обов’язком боржників в господарських відносинах, виникають зобов’язання з солідарними вимогами кредиторів, в яких кожний із кредиторів має право заявляти вимоги в повному обсязі до боржника. Виконання в повному обсязі зобов’язання одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. У солідарного кредитора, який одержав виконання від боржника, виникає зобов’язання перед іншими кредиторами відшкодувати їм належні частки, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Різновидом господарських зобов’язань з множиною осіб є субсидіарні (додаткові) зобов’язання.

У деяких випадках законом чи договором може бути передбачений порядок, згідно з яким при незадоволенні вимог кредитора основним боржником ці вимоги зобов’язаний виконати субсидіарний (додатковий) боржник. Так, відповідно до чинного законодавства засновник (власник) майна казенного підприємства (державного) несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов’язаннями такого підприємства у разі, якщо його майна недостатньо.

Самостійним різновидом господарських зобов’язань є регресні зобов’язання. Вони виникають у тих випадках, коли боржник за основним зобов’язанням виконує його замість решти боржників. У випадку, який розглядався раніше, виконання одним із солідарних боржників дає право солідарному боржнику в порядку регресу стягнути з решти боржників ті витрати, які він раніше поніс, за винятком його частки.

Між суб’єктами господарювання такі зобов’язання часто виникають у страхових правовідносинах.

Отже, в господарських відносинах виникають такі зобов’язання:

а) по передачі майна у власність, на праві господарського відання чи оперативного управління;

б) з оплати майна (купівля-продаж, поставка, контрактація);

в) з передачі майна в користування за плату (оренда);

г) з виконання робіт (підряд на капітальне будівництво);

ґ) з надання послуг (комісія, експедиція, схов);

д) з перевезення;

е) позв’язані з розрахунками і кредитуванням (банківське кредитування, договори банківського рахунку, розрахункові відносини);

є) із страхування;

ж) із сумісної діяльності;

з) охоронні (зобов’язання, які виникають із заподіяння шкоди, безпідставного придбання або збереження майна).

Як особливий, самостійний, вид господарських зобов’язань Господарським кодексом України виокремлені:

організаційно-господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктами господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень (ст. 176 ГК України);

соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання по створенню суб’єктами господарювання спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підготовки (ст. 177 ГК України);

публічні зобов’язання суб’єктів господарювання, які відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язані здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до них звертається на законних підставах.

Вказані господарські зобов’язання набули свого розвитку і законодавчого закріплення відповідно до ринкових відносин.

Самостійним видом господарських зобов’язань слід визнати зобов’язання з участю третіх осіб. Якщо в субсидійних зобов’язаннях учасник пов’язаний правовідношеннями як з основним боржником, так і з його кредитором, то треті особи пов’язані лише з одним із основних суб’єктів – з кредитором або з боржником і таким чином є самостійними суб’єктами цих відносин.