§ 1. Загальні умови та порядок укладення договорів, що породжують господарські зобов’язання

В умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності і інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв’язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов’язання. Йому притаманні особливий суб’єктний склад, специфіка діяльності суб’єктів господарювання, мета та цілі, для досягнення яких укладається цей договір.

У статті 55 ГК України визначені поняття та особливості суб’єкта господарювання. Згідно з цією статтею суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність,  реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за свої­ми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.    

Це, в першу чергу, господарські організації – юридичні особи, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Господарська діяльність, як уже зазначалося, - це будь-яка діяльність, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару (об’єкта, який має споживну вартість).

Суб’єкт господарювання здійснює цю діяльність з метою одержання прибутку за винятком тих суб’єктів, для яких отримання прибутку від господарської діяльності відіграє другорядну роль (діяльність частини казенних підприємств, експериментальних, інших планово-збиткових підприємств, що фі­нансуються за рахунок державних дотацій).

Чинним законодавством передбачена свобода договірних відносин, проте  ці відносини і як їх результат - господарська діяльність може бути в передбачених законодавством випадках обмежена.

Так, для деяких видів господарської діяльності, опосередкованої господарськими договорами, передбачене обов’язкове ліцензування, тобто заняття певними видами діяльності можливе тільки при наявності ліцензії, а в деяких випадках обмеження договірних відносин передбачене  антимонопольним законодавством, іншим спеціальним законодавством.

Особливості господарських договорів і відносин, ними опосередкованих, визначені чинним законодавством, зокрема Гос­подарським та Господарським процесуальним кодексами Украї­ни. Ними передбачений порядок укладення господарських до­говорів, їх форма, умови, які становлять їх зміст і т. ін.

Відносно господарського договору діє загальне правило, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам виби­рати один із видів письмової форми, а саме: шляхом складання і підписання єдиного документа, скріпленого печаткою, обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами - скорочена форма, а також шляхом прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У зв’язку з розвитком і застосуванням у господарських відносинах комп’ютерної техніки з’являється можливість оформлення договорів і іншими способами, але  в усіх випадках договір повинен бути вираженим у формі, придатній для сприйняття його умов (змісту) як самими сторонами, так і третіми особами.

При укладенні господарського договору сторони виконують притаманні саме йому певні нормативно закріплені дії, техніко-юридичну процедуру, направлені на встановлення договірних відносин та визначення змісту договірного зобов’язання.

Відповідно до статей 181 ГК України, 10 Господарського процесуального кодексу України, іншого чинного господарського законодавства, першим процедурним кроком в укладенні господарського договору є складання ініціативною стороною (оферентом) проекту договору і надання другій стороні (акцептанту) у двох примірниках (якщо проект договору викладений як єдиний документ).

Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє його відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК України і повертає один примірник стороні, яка його склала, або надсилає відповідь на лист, телеграму, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання проекту договору, листа, телеграми і т. ін.

Господарський договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також усіх умов, щодо яких за заявою однієї із сторін має досягнуто згоди.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору, незгоди з запропонованими оферентом умовами, сторона, яка одержала проект договору (акцептант), складає протокол розбіжностей (у двох примірниках), у якому викладає власні умови договору (у своїй редакції), тобто виступає оферентом  запропонованих ним умов і у двадцятиденний строк надсилає підписаний проект договору з примірниками протоколу розбіжностей другій стороні, про що робиться застереження в проекті договору: “Проект договору повертається з протоколом розбіжностей, який є невід’ємною його частиною”. На ньому ставиться підпис уповноваженої особи, скріплений печаткою.

Сторона, яка одержала проект договору з протоколом розбіжностей, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його і в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною (на рівні керівників чи уповноважених ними осіб, які складають та підписують відповідний протокол, оформивши його належним чином) та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими передати в цей же строк до суду (ст.  10 ГПК України), якщо на це є згода   другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо звернення до суду для вирішення всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути виражена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, заявою, підписаною керівниками сторін, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У тому ж випадку, коли для жодної із сторін укладення спірного договору не є обов’язковим, а саме він укладається на основі вільного волевиявлення сторін і між ними не досягнута згода про можливість розгляду переддоговірного спору в суді, діє правило, передбачене Господарським кодексом України, — договір вважа­ється неукладеним (п. 8 ст. 181).

Однією із особливостей договорів на основі вільного волевиявлення сторін є те, що досудове врегулювання господарських спорів для них не обов’язкове. Проте, якщо сторони в договорі обумовили такий порядок, то він  набуває для них обов’язкового характеру, за винятком, передбаченим ч.5 ст. 5 ГПК України.

Слід при цьому мати на увазі відмінний від загального порядок врегулювання господарських спорів, який встановлено, передусім, для господарських спорів, пов’язаних з укладенням договорів перевезення, врегулювання яких регламентується крім ст. 5 ГПК України:

Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457;

Статутом автомобільного транспорту УССР, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401;

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня № 363;

Кодексом торговельного мореплавства України, введеним у дію постановою Верховної Ради України № 277/94-ВР від 9 грудня 1994 року;

Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 року №1801;

Повітряним кодексом України, введеним в дію Постановою Верховної Ради України № 3168-12 від 4 травня І993 року.

Після процедури досудового врегулювання спору вказаними нормативними актами передбачене право звернення сторін в судові органи для розгляду спору по суті.

До спорів, що виникають під час укладення договорів і можуть бути передані на вирішення господарського суду, належать також спори,  пов’язані із укладенням договорів про порядок і умови експлуатації залізничних під’їзних колій, подачі та забирання вагонів.

Судовий розгляд розбіжностей при укладенні вище вказаних договорів обумовлено положеннями ст. 22 Закону України “Про залізничний транспорт” і ст. 10 Закону України “Про природні монополії”, згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні господарських договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство має право на звернення до господарського суду з заявою про спонукання залізниці до укладення відповідного договору.