§ 2. Види господарських договорів

В умовах доринкових відносин договору відводилася, головним чином, роль деталізації планових актів. Відповідно до цього форми і види договірних відносин були залежними від пла­нових показників, а сторони — обмеженими у формуванні умов договорів.

Перехід до ринкової економіки характеризується різноманіт­ністю форм власності, суб’єктів господарської діяльності, форм ведення виробництва та господарювання і, як результат цього, широким колом і різноманітністю господарських договорів. Саме з їх допомогою промислові та інші підприємства і підприємці пла­нують свою діяльність. Відтепер не план, а договір став основним важелем ведення господарської діяльності і регулювання відносин між її суб’єктами.

Господарські договори можна підрозділити на окремі види. Класифікуються вони за тими ж ознаками, за якими проводиться класифікація цивільно-правових договорів.

Так, визначальною ознакою будь-якого договору є досягнення домовленості, згоди сторін про його укладення. Але є такі до­говори, для укладення яких тільки домовленості недостатньо. Окрім неї, необхідним є виконання певних дій, наприклад пере­дача цінностей, речей, предметів тощо, після чого договір вва­жається укладеним. Такі договори називаються реальними.

Якщо ж для укладення договору достатньо однієї домовле­ності сторін, то укладений договір називатиметься консенсуальним. Так, договір поставки продукції вважається укладеним з мо­менту, коли сторони домовилися підписати даний договір, хоч поставка, передача продукції і її оплата проводитиметься в май­бутньому. Слід при цьому зазначити, що ця класифікація певною мірою має умовний характер. Термін «реальний договір» аж ніяк не означає, що договір консенсуальний, на противагу реальному, якийсь неіснуючий. Консенсуальні договори — річ повсякденна, вони доволі часто зустрічаються в умовах господарювання. Отже, така класифікація вказує на спосіб укладення договорів, а не на їх сутність і саму природу.

Беручи за основу розподіл прав і обов’язків, розрізняють до­говори односторонні і двосторонні. В односторонніх договорах тільки одна сторона бере на себе зобов’язання щодо другої, в якої у зв’язку з цим виникають тільки права.

Наприклад, за договором позики той, хто надав позику (позико­давець), має право вимагати повернення позики, а той, хто її одержав (позичальник), зобов’язаний повернути позичене. Таким чином, по­зикодавець має тільки права, а позичальник — тільки обов’язок.

Двосторонні договори — це ті, згідно з якими обидві сторони пов’язані взаємними правами і обов’язками. Прикладом двосто­ронніх договорів є договір поставки, бо в ньому обидві сторони — і постачальник і покупець — набувають взаємних прав і обов’язків.

Господарському праву відомі також договори на користь тре­тьої особи. Особливістю такого договору є те, що право вимоги за договором набуває третя особа, яка в укладенні договору участі не бере. Але сторони, які беруть участь в укладенні договору, ви­говорюють для неї права і обов’язки. Прикладом цього, на нашу думку, є договори перевезення вантажів залізничним транспортом. Договір перевезення вантажів укладається між вантажовідправни­ком і перевізником. Тому в разі, коли вантажоодержувачем за до­говором є вантажовідправник, кількість учасників (сторін) обме­жується тільки ними. Але, як правило, вантажовідправник і ван­тажоодержувач є різними особами. У цьому разі і виникає питання про роль і місце вантажоодержувача у транспортних від­носинах. Він є третьою особою, яка участі в укла­денні договору не бере, а вступає в дію в процесі його виконання, здійснюючи права і обов’язки, які виговорили для нього вантажо­відправник і перевізник (право і обов’язок одержати вантаж і, якщо було обумовлено, сплатити визначену суму за перевезення).

Залежно від підстав укладення господарських договорів їх роз­поділяють на вільнорегульовані і планові.

Вільнорегульовані відповідно до ст. 184 ГК України це – господарські договори, які укладаються на основі вільного волевиявлення сторін. В цьому разі проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін без обов’язкової для них основи (державного замовлення, іншого планового або адміністративного акта). Проекти і укладення цього договору здійснюється у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може здійснюватись у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, або у формі єдиного документа з додержання загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГК України.

При укладанні господарських договорів на основі примірних і типових договорів сторони повинні додержуватись умов, передбачених ст. 179 ГК України. Вони повинні укладатись не інакше, як у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК України та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Організаційно-господарські договори укладаються в такому ж порядку, як і договори на основі вільного волевиявлення, але на відміну від останніх не допускається спрощений спосіб їх укладення (ст. 186 ГК України).

Статтею 185 ГК України передбачені особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах.

До укладення таких договорів застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів загального характеру, локальних актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Господарські договори, які визначені і регулюються як дер­жавні контракти, укладення і оплата яких гарантується державою, оскільки замовниками в них виступають державні органи, на нашу думку, є планованими.

Залежно від характеру переміщення матеріальних благ договори можуть бути оплатними і безоплатними. Оплатними є договори, в яких дія однієї особи обов’язково потребує відповідної майнової дії іншої. До них належать купівля-продаж, оренда, поставка тощо.

У безоплатних договорах надання майна здійснюється тільки однією стороною без одержання зустрічного надання від другої сторони. Відповідно до цього передача майна благодійним фондам або ж будь-яким підприємствам як безоплатної допомоги здійсню­ється на основі безоплатних договорів. Деякі договори, наприклад договір комісії, можуть бути як оплатними, так і безоплатними за­лежно від домовленості про це сторін.

Залежно від юридичної спрямованості господарські договори розрізняють як основні і попередні.

Основні договори безпосередньо породжують права і обов’язки сторін, пов’язані з реалізацією продукції, наданням послуг і т. ін.

Статтею 182 ГК України врегульований порядок укладення, розірвання та припинення попереднього договору. Попередній договір укладається з метою укладення в майбутньому, не пізніше одного року, основного господарського договору. Він повинен містити умови, які б дали можливість сформулювати істотні умови основного договору. До укладення попереднього договору не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів, передбачений статтею 181 ГК України.

Якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект основного договору, ухиляється від його укладення, друга сторона має право вимагати укладення основного договору в судовому порядку.

Зобов’язання укласти на основі попереднього основний господарський договір є обов’язковою для сторін, проте якщо до закінчення строку, в який сторони повинні укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект основного договору другій стороні, зобов’язання укласти основний договір припиняється (ст. 182 ГК України).

Дуже схожою на попередній договір є угода про наміри всту­пити в договірні відносини в майбутньому. Але не зважаючи на загальну формальну їхню схожість, попередній договір відріз­няється від угоди про наміри. Угода про наміри лише фіксує ба­жання сторін вступити в договірні відносини в майбутньому і не породжує прав і обов’язків сторін.

Залежно від періодів виконання своїх обов’язків суб’єкти гос­подарювання укладають генеральні і поточні договори. Генеральні договори визначають умови виконання всіх узятих зобо­в’язань сторонами протягом усього їхнього строку (наприклад, будівниц­тво складного, довгострокового об’єкта — атомної електростанції). Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні пе­ріоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будів­ництво окремих споруд, які є складовими частинами об’єкта, обу­мовленого генеральним договором (закінчення будівництва якоїсь частини (черги) АЕС).

Генеральні договори укладаються на тривалі строки — на п’ять і більше років, і, навпаки, поточні, які конкретизують періоди вико­нання зобов’язань, що виникають із генеральних договорів, — на коротші періоди часу, як правило, на рік.

Від попередніх і генеральних договорів слід відрізняти дов­гострокові договори за прямими тривалими господарськими зв’язками, які свого часу набули широкого застосування в поставкових відносинах. У юридичній літературі донині не проведено чіткого розмежування між ними. Але погодитися з точкою зору про те, що довгостроковий договір за своєю юридичною природою є попереднім, не можна з таких міркувань. Суть попереднього до­говору полягає в тому, що з нього випливає зобов’язання укласти договір у майбутньому. Через це попередній договір, виконавши свою функцію, тобто зобов’язавши сторони укласти договір у май­бутньому, вважається виконаним і припиняє свою дію. Договір поставки за прямими довгостро­ковими господарськими зв’язками, укладений сторонами, як пра­вило, на п’ять років або ж на триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.

Залежно від способу укладення договори бувають взаємоузгоджені і договори приєднання.

В умовах ринкових відносин основна кількість договорів укладається суб’єктами господарської діяльності вільно, на свій розсуд, без будь-яких приписів, за простою згодою сторін — взаємоузгоджено - з дотриманням таких принципів:

суб’єкти абсолютно вільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір, за винятком, коли зобов’язання укласти договір передбачено законом або добровільно прийнятим зобов’язанням;

вибір контрагента при укладенні договору добровільний;

у суб’єктів господарювання є можливість вибору виду договору;

сторони за своїм розсудом визначають і формулюють кон­кретні умови (зміст) договору, окрім випадків, передбачених зако­нодавством, або ж у зв’язку з їх попередньою домовленістю.

Це, як правило, договори купівлі-продажу, поставки, інші договори на передачу майна у власність, у строкове платне і без­оплатне користування, на виконання робіт тощо.

При укладенні договорів приєднання їх умови (зміст) форму­люються тільки однією із сторін. Інша сторона позбавлена мож­ливості доповнювати або ж змінювати ці умови, вона може укла­сти такий договір, погодившись із цими умовами в цілому.

Прикладом таких договорів є договори перевезення, догово­ри на відкриття банківського рахунку та ін.

Особливостями і специфікою внутрішньогосподарської діяль­ності юридичних осіб характеризуються внутрішньогосподарські договори, у форму яких, у відповідних випадках, вона втілюється. Суб’єктом цих договірних відносин завжди, принаймні однією зі сторін, є підрозділ юридичної особи. Другою стороною може ви­ступати інший підрозділ або ж юридична особа в цілому. Внутріш­ньогосподарські договори набувають широкого застосування в умо­вах розвитку корпоративних відносин.

У сучасних умовах у зв’язку зі змінами, що відбуваються в еко­номіці України, система договорів потребує подальшого удоско­налення. Зі скасуванням планових засад у регулюванні народного господарства і розвитком підприємництва сто­ронами договору, скажімо поставки, можуть бути не тільки юридичні, але й фізичні особи-підприємці. Ця обставина сприяла наближенню договору поставки до договору купівлі-продажу. У межах структури цих договорів помітного розвитку набули бартерні договори. Виникли і такі різновиди договорів, як договори лізингу, що не охоплюються поняттям договорів майнового найму. Суттєво роз­ширилося коло договорів, які входять до складу договорів підряд­ного типу і договорів про надання послуг.