§ 3. Договір перевезення вантажу

Господарські зобов'язання з перевезень виникають з договору. Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується    доставити   ввірений    їй    другою    стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в  установлений законодавством чи договором строк і видати його уповноваженій  на одержання  вантажу  особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договору перевезення вантажу, як одному з видів договірних зобов'язань, притаманні певні особливості. Ці особливості обумовлюються, перш за все, видом транспорту, який здійснює перевезення, а також особливостями вантажу. Умови перевезення вантажів окремими видами  транспорту,  а також    відповідальність   суб'єктів   господарювання   за   цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами,  транспортними статутами  та  іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законами України “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” від 20 жовтня 1998 року № 194-XIV1,  “Про перевезення небезпечних вантажів” 6 квітня 2000 року № 1644-III2, “Про транзит вантажів” від  20 жовтня 1999 року № 1172-XIV3. 

Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, за яким перевізник  і вантажовідправник набувають відповідних прав та обов'язків. При цьому, не будучи стороною договору,  певні права та обов'язки має третя особа  - вантажоодержувач (крім випадків, коли вантажовідправник і вантажоодержувач є однією особою). Права і обов'язки вантажоодержувача виникають на підставі закону, деталізуються транспортними кодексами, статутами,  правилами  перевезень вантажів окремими видами транспорту.

Договір перевезення є оплатним. Згідно зі ст. 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та  виконання  інших  робіт, пов'язаних з перевезенням,  визначається за цінами,  встановленими відповідно до законодавства. Ціни (тарифи) за послуги з перевезення вантажів можуть бути договірними, якщо не встановлені тарифами,  затвердженими у встановленому порядку. Роботи та послуги, які виконуються перевізником на вимогу  володільця вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються за домовленістю.

Законодавство України використовує кілька понять, пов'язаних з оплатою послуг перевізника: фрахт, провізна плата, тариф, збір.

Тариф - це грошове відображення вартості надання послуги на вантажні перевезення1, сума, установлена відповідно до законодавства України перевізником за перевезення одиниці ваги (обсягу) вантажу.

Збір - сума, що додається до тарифу і сплачується за послуги при транспортуванні вантажу і яка визначається згідно з умовами перевезення або обслуговування при такому перевезенні. Тарифи і збори за транспортування вантажу, застосовані перевізником, повинні бути опубліковані перевізником чи від його імені (або якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) і дійсні на день видачі перевізного документа (накладної, авіавантажної накладної, коносамента тощо).

          Фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договором фрахтування (чартеру) за використання транспортного засобу.  Так, згідно зі ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України2  фрахтувальник  сплачує  судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна  на  певний  час.

Провізна плата – це плата за перевезення вантажу за договором. Плата по договору перевезення (провізна плата) сплачується вантажовідправником, на підставі ст. 307 Господарського кодексу України — це є його обов'язком. Невиконання цього обв'язку є підставою до розірвання договору перевезення.

Форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.

При дотриманні вантажовідправником своїх договірних зобов'язань щодо розрахунків за перевезення вантажів і надання у зв'язку з цим інших послуг перевізник може надати йому знижку в оплаті. Розмір цієї знижки визначається за домовленістю сторін.

Договір перевезення є реальним. На підставі ст. 307 Господарського кодексу України перевізник зобов'язується доставити ввірений йому другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення. Таким чином, зобов'язання перевізника, за загальним правилом, виникають з моменту передачі йому вантажу.      

Договір перевезення є строковим.  В договірних відносинах з перевезення вантажів необхідно відрізняти такі види строків: строк дії договору, строк перевезення, строки виконання окремих зобов'язань, які пов'язані з перевезенням вантажів. Договори перевезень за строкам їх дії поділяються на разові та довгострокові. Так, ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України (ст. 914 ЦК України)  вантажовідправник   і   перевізник   у  разі  необхідності здійснення  систематичних упродовж  певного   строку   перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати,  а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі в погодженому сторонами обсязі.

Залежно   від   виду   транспорту,   яким   передбачається систематичне перевезення вантажів,  укладаються такі довгострокові договори (ч.4 статті 307 Господарського кодексу України): довгостроковий – на залізничному і морському транспорті; навігаційний – на річковому транспорті (внутрішньому флоті).

Укладається також договір на період навігації: спеціальний - на   повітряному   транспорті; річний - на автомобільному  транспорті.  

Особливості укладання довгострокових договорів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення  договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного  документа (транспортної накладної, коносамента  тощо) відповідно   до   вимог  законодавства.  Перевізники   зобов'язані забезпечувати  вантажовідправників бланками перевізних  документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. При чому від перевізних документів (документів, що підтверджують укладення договору перевезення і передачі вантажу)  необхідно відрізняти транспортні документи, які складаються на підставі перевізних документів щодо вантажу. Це такі документи, як дорожній лист, маніфест, дорожня відомість тощо.

Дорожній лист -  це документ встановленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.

Маніфест являє собою перелік коносаментів. Маніфест (реєстр) - це товаросупровідний документ, у якому заявлено всі міжнародні експрес-відправлення, що містяться в цьому вантажі, та який може виступати в ролі єдиного транспортного документа при перевезенні консолідованих міжнародних експрес-відправлень під митним контролем з митниці відправлення до митниці призначення.

Особливості укладення договорів, а також складання перевізних документів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами , правилами перевезень. 

При  перевезеннях повітряним транспортом використовується авіаційна вантажна накладна. Авіаційна вантажна накладна (або транспортна накладна) – це документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (в разі застосування), який є свідченням укладення договору перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому.

При перевезеннях автомобільним транспортом використовується товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При перевезеннях залізничним транспортом основним перевізним документом є накладна. Згідно зі статтями 6, 23, 24 Статуту залізниць України, наказом Міністерства транспорту України  від 21 листопада 2000 року № 644 “Про  затвердження правил оформлення перевізних документів”, накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

           При перевезеннях вантажним внутрішнім флотом (водним транспортом) основним перевізним документом також є накладна. Згідно з п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР1, вантажовідправник зобов'язаний одночасно з передачею вантажу надати  перевізнику  накладну. Накладна підписується вантажовідправником, супроводжує  вантаж  на всьому шляху його  слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем. На підставі накладної порт або  причал відправлення складає  дорожню відомість, яка  також слідує  разом з вантажем  і після видачі вантажу  в пункті призначення залишається в перевізника.  Для посвідчення приймання вантажу до перевезення  вантажовідправнику видається квитанція.  Дата приймання вантажу до перевезення  посвідчується  календарним штемпелем порту  або  причалу відправлення  на накладній, квитанції та  дорожній відомості.

При перевезеннях морським вантажним транспортом коносамент є одним із основних інструментів в правочинах, пов'язаних з використанням морських суден.  Він використовується як у трамповому (при укладенні договору  фрахтування  на рейс), так і в лінійному судноплавстві. В трамповому судноплавстві коносамент, виданий згідно з чартером, передусім виконує  роль розписки  в прийнятті вантажу до перевезення, а  також є доказом укладення і виконання  договору перевезення вантажу морем. У лінійному судноплавстві, крім вказаного, коносамент виконує ще одну важливу функцію: він є вантажорозпорядчим документом. Коносамент є письмовим документом, який видається  капітаном судна або агентом перевізника. Він встановлює факт навантаження на борт судна, а також підтверджує зобов'язання  перевізника перевезти вантаж у порт призначення і видати його відповідній особі. Коносамент уособлює і "замінює" собою вантаж, що дає змогу  його держателю розпоряджатися вантажем. Зокрема, цією властивістю коносамент відрізняється від квитанції (розписки)  в  прийманні вантажу.  За сферою свого застосування (трампове чи лінійне судноплавство) коносаменти поділяються  на чартерні і   лінійні;  по значущості в комерційному обороті  - на "чисті" або з обумовленнями, залежно від умов прийняття вантажу до перевезення - бортові і  небортові;  за умовами передачі вантажу вантажоодержувачу  - іменні, ордерні, на пред'явника.

Перевізник, згідно із ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства України,  може видати  не коносамент,  а інший документ  на підтвердження отримання вантажу для перевезення.

Істотними умовами договору перевезення вантажу є:

найменування вантажу;

фізична характеристика вантажу: його маса,  вага, кількість місць, тара, упаковка, особливі властивості;

умови перевезення:  пункт призначення, строк доставки, найменування вантажоодержувача, провізна плата.

Сторони можуть передбачити  в  договорі  також  інші  умови  перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність  за неналежне виконання договірних зобов'язань.

У  разі  переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних  від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити  вантажовідправника  і  одержати  від  нього відповідне розпорядження щодо вантажу.

Згідно зі ст. 310 Господарського кодексу України перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Таке повідомлення фактично, як правило, здійснює не сам перевізник, а на підставі транспортних кодексів, статутів, правил перевезень вантажів - агенти перевізника, роль яких виконують автовокзали, причали, порти, залізнодорожні вокзали, аеропорти тощо. Агенти перевізника здебільшого є самостійними суб'єктами господарювання - юридичними особами і діють на підставі договору з перевізником.   

Згідно з п. 42. Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР,  порти і причали  здійснюють операції по прийманню, навантаженню,  розвантаженню, короткотерміновому  зберіганню і видачі вантажів, в тому числі вантажів  в контейнерах.

У повітряних перевезеннях таку функцію виконують аеропорти. Згідно зі ст.  48 Повітряного кодексу України1, за своїм призначенням аеропорти поділяються на  внутрішні  та міжнародні.

Одержувач  зобов'язаний  прийняти  вантаж,  який прибув на його адресу.  Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Відповідальність   перевізника   за   збереження   вантажу припиняється  з  моменту   його   видачі   одержувачу   в   пункті призначення.  Якщо  одержувач не затребував вантаж,  що прибув,  в установлений строк або відмовився його  прийняти,  перевізник  має право  залишити  вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж,  не одержаний протягом місяця  після  повідомлення перевізником одержувача,  вважається не витребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.