§ 4. Правове регулювання договірної (контрактної) форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній форми заборонені законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення контракту може випливати із доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, що не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.

 Слід враховувати, що відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України.

Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентована в “Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року. Відповідно до абзацу 1 преамбули цього Положення, воно застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних догорів між українськими та іноземними суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності.

Особливу увагу слід звернути на те, що в  “Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” містяться як імперативні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред’являються до умов контракту, так і диспозитивні.

Виокремлюють такі імперативні вимоги.

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше і така домовленість не позбавляє договір предмета об’єкта цілі та інших суттєвих умов, без узгодження яких сторонами договір не може вважатися укладеним, або він може бути визнаний недійсним через недодержання форми  відповідно до чинного законодавства України, належать:

найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укладення;

преамбула;

предмет договору (контракту);

кількість та якість товару (об’єму виконання робіт, надання послуг);

базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).

В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови поставки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов’язки контрагентів по поставці товарів та встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).

У разі укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) в цьому розділі визначаються умови і строки робіт (послуг), ціна і загальна вартість договору (контракту), умови платежів.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: самостійно

визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України і відповідають міжнародним правилам.

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, можливість та порядок внесення доповнень і змін у договір та інші.

Серед нормативних актів зовнішньоекономічної діяльності, що регулюють контрактні форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності, особливе місце посідають міжнародні договори.

Так, міжнародні торгові договори визначають загальні шляхи розвитку економічних відносин між державами, встановлюють торгово-економічний, політичний режим взаємодії, передбачають умови взаємних розрахунків, періоди співробітництва і т. д. У договорах можуть бути зазначені довгострокові угоди на п’ять-десять років і більше – про торгівлю та інші форми взаємодії, а також практикуються укладення взаємних протоколів про взаємні поставки товарів.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту договору можуть використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій, але тільки в тих випадках, якщо це не заборонено законодавством України. Якщо договір не відповідає вимогам законів України або її міжнародним договорам, він може бути визнаний недійсним.

Під торговим звичаєм як різновидом міжнародного звичаю розуміють одноманітне, яке склалося в міжнародній торгівлі, загальновизнане правило, що включає в себе визначення положення з питання, якого воно стосується.

Торгові звичаї містяться в біржових правилах, які складаються комітетами бірж; у спеціальних збірниках торгових палат; у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших організацій, які діють в рамках ООН; у типових контрактах; в рішеннях третейських судів з окремих питань.

У комерційній практиці використовуються також торгові узвичаєння, які означають заведений порядок або правило, що фактично встановлюється в торгових відносинах, які служать для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі. Торгові узвичаєння враховуються такою мірою, якою сторони знали про їх існування і мали їх на увазі, коли укладали договір. Торгові узвичаєння мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів, як відвантаження, поточні дні. Частіше усього узвичаєння застосовується у сфері морських перевезень.

Багаторічна практика укладення зовнішньоторгових контрактів утворила певні вимоги до основного змісту договорів. Для полегшення укладення зовнішньоекономічних угод широко застосовується типові і примірні контракти та загальні умови до них. Вони не є нормативними актами, обов’язковими для застосування  під час укладення зовнішньоекономічної угоди  сторін. Типовий контракт – це примірний договір або низка уніфікованих умов, викладених у письмовій формі, сформульованих заздалегідь з урахуванням торгової практики.

Форма типових контрактів може бути різною.

Типовий контракт може бути представлений у вигляді документа, який його учасники можуть використовувати як сам договір, у тому разі, якщо вони його підпишуть, заповнюючи ті статті, які потребують узгодження (наприклад, найменування сторін, кількість, якість, ціна,  строк та місце поставки). До типових контрактів та загальних умов може бути зроблено також відсилку в укладеному договорі. Типовий контракт може бути застосований лише до певних товарів або до певного виду торгівлі.

Типові контракти розроблюються спілками підприємців: об’єднаннями, асоціаціями та ін.; комітетами товарних бірж; торговими палатами, монополістичними об’єднаннями ; Європейською комісією ООН (ЄЕК).

Комерційна практика виходить із того, що в деяких випадках є доцільним підписання протоколів про наміри, меморандумів.

Сторонам необхідно зафіксувати прямо, що вони мають намір зберігати за собою свободу вступу в договірні відносини (запис: даний протокол не породжує ніяких зобов’язань для жодної із сторін), а також право припинити переговори в будь-який час і проводити паралельні переговори з іншими особами, не надаючи один одному інформацію про такі переговори, надати на погодження вищестоящим органам даний протокол та інше.

Ці заходи дають змогу значно мінімізувати ризик бути обвинуваченими в недобросовісному веденні ділових переговорів і в завданні пов’язаних з цим збитків, понесених у розрахунку на укладення договору.

Особливість правового регулювання зовнішньоекономічного договору проявляється в тому, що сторони можуть визначити, законодавство якої держави буде застосовано до даного договору. Якщо в договорі відсутня згода сторін з цього питання, то в разі виникнення спору суд, господарський суд застосовує  колізійні норми  національного законодавства.

Основною колізійною нормою стосовно зовнішньоекономічного договору відповідно до норм міжнародного приватного права є автономія волі. Згідно з цією нормою сторони самі мають право визначати, законодавство якої держави буде регулювати  їх відносини, що виникають із цього договору. В той же час іноземне законодавство, вибране сторонами договору, не може бути застосоване до відносин сторін, якщо це суперечить публічному порядку однієї із сторін.