ВИСНОВКИ

Лізинг - це комплекс майнових відносин, які виникають у зв'язку з передачею майна (техніки, устаткування т.ін.) у користування після його купівлі у виробника (продавця).

Лізингодавець одержує доход у формі орендної плати, яка включає вартість обладнання, що здається в оренду, амортизаційні відрахування, процент за користування кредитом і комісійні.

Лізингоодержувач має можливість користуватись дорогою технікою в кредит, та одержувати прибуток від використання чужого майна.

Для виробника майна лізинг є додатковим каналом реалізації своєї продукції, а з народногосподарської точки зору - стимулює розвиток виробництва, дозволяє заводам збільшити серійність виробництва і знизити ціну на техніку, здійснювати впровадження досягнень науково-технічного прогресу і створення нових робочих місць.

Основними гальмуючими чинниками розвитку лізингових відносин є такі недоліки у Законі “Про фінансовий лізінг”:

Удосконалення механізму лізингових відносин у сільському господарстві потрібно здійснити у таких напрямках:

1) здешевлення лізингових операцій за рахунок неприпустимості стягнення лізинговими компаніями платежів за використання техніки, індексації цін на сільськогосподарську техніку, надану в лізинг у зв'язку з інфляцією;

2) надання бюджетних ссуд з мінімальним процентом для невеликих сільськогосподарських підприємств, фермерським господарствам для отримання техніки у лізинг;

3) надання вітчизняним заводам-виготовлювачам сільськогосподарської техніки та устаткування державних гарантій для реалізації лізингових проектів.

Основними особливостями лізингу сільськогосподарської техніки є:

1) спеціальний предмет лізингової угоди - сільськогосподарська техніка, а також устаткування, які необхідні для сільськогосподарського виробництва;

2) однією стороною лізингового договору виступає спеціальний суб'єкт - сільськогосподарське підприємство;

3) продавцем техніки виступає спеціалізоване підприємство, діяльністю якого є виготовлення техніки і устаткування для сільського господарства;

4) лізингові платежі за надану техніку носять періодичний характер і залежать від циклу сільськогосподарських робіт, тобто сільськогосподарське підприємство вспромозі здійснити розрахунки після реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції, частіще всього ця можливість наступає восени;

5) лізингодавець несе більший ризик несвоєчасного отримання лізингових платежів від лізингоотримувача тому, що прибуток останнього залежить від природнокліматичних умов;

6) лізингоотримувач несе ризик неспроможності сплатити лізингові платежі, тому що в країні досі не склалися стабільні ціни на сільськогосподарську продукцію на рівні світових.

Отже, враховуючи вищевикладене, вважаємо доцільним внести доповнення у Закон України “Про фінансовий лізинг”, у вигляді норм, в яких були б закріплені особливості лізингу у сільському господарстві, як однієї із форм матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК.