7.3.  Посвідчення договорів довічного утримання

Відповідно до ст. 426 ЦК України договір довічного утримання належить до договорів, для яких обов'язкова нотаріальна форма по­свідчення. До 1 жовтня 1998 р. договори довічного утримання належа­ли лише до компетенції державних нотаріусів, посвідчувалися ви­ключно ними. Указом Президента України "Про врегулювання діяль­ності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. [15] було змінено

54

компетенцію приватних нотаріусів, у тому числі їм було надане право посвідчувати договори довічного утримання.

За договором довічного утримання одна сторона договору, яка є непрацездатною за віком чи станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачу) будинок або його частину, замість чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачу до­вічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК України). Договори довіч­ного утримання посвідчуються з додержанням загальних правил по­свідчення договорів купівлі-продажу будинків, за виключенням пра­вил щодо повідомлення інших учасників спільної пайової власності про відчуження.

При посвідченні договорів довічного утримання встановлюються факти непрацездатності відчужувача і його вік (досягнення повноліття).

У тексті договору зазначається факт непрацездатності відчужува­ча. Цей факт має бути підтверджений відповідними документами, реквізити яких вказуються на примірнику договору довічного утри­мання, який залишається у нотаріуса.

Відчужувачем жилого будинку (квартири) за договором довічного утримання не може бути неповнолітня особа.

Спеціальні правила посвідчення договору довічного утримання стосуються насамперед змісту нотаріально посвідчуваного документа. У тексті договору довічного утримання обов'язково визначається, що набувач жилого будинку (квартири) зобов'язаний надавати відчужу­вачу довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, хар­чування, догляду та необхідної допомоги, і визначається грошова оцінка відчужуваного будинку (квартири), а також матеріального за­безпечення, яке встановлюється за згодою сторін. Якщо такої згоди не досягнуто, нотаріус не може посвідчити договір.

Відповідно до ст. 427 ЦК України відчуження будинку (квартири) набувачем за життя відчужувача не допускається, тому при по­свідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження жилого будинку (квартири) у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

Договір довічного утримання може бути анульований чи розірва­ний відповідно до норм цивільного права.

Анулювання договору здійснюється на підставі ст. 429 ЦК Украї­ни у випадку смерті громадянина — набувача жилого будинку (квар­тири), у разі відсутності в нього спадкоємців або в разі їхньої відмови

55

від договору довічного утримання. За таких умов за письмовою зая­вою відчужувача нотаріус анулює договір, про що на всіх примірни­ках робиться відповідний напис із посиланням на ст. 429 ЦК України. При цьому для підтвердження факту смерті набувача подається свідоцтво про його смерть.

Відчужувачу жилого будинку (квартири) повертається доданий до примірника договору довічного утримання первинний правовстанов-люючий документ, який знаходиться у справах нотаріуса. Разом із лис­том нотаріуса про анулювання договору цей правовстановлюючий документ подається відповідному органу для перереєстрації.

Розірвання договору довічного утримання відбувається на таких підставах:

на вимогу відчужувача, коли набувач майна не виконує обо­

в'язків, прийнятих ним за договором;

на вимогу набувача майна, коли через незалежні від нього обста­

вини його майнове становище змінилося так, що він не має змоги

надавати відчужувачу передбачене договором утримання (ст. 428

ЦК України).

Нотаріус може посвідчити розірвання договору лише за наявності угоди сторін, керуючись при цьому загальними правилами.