7.8.  Посвідчення заповітів

Серед нотаріальних дій особливе місце посідає вчинення такої но­таріальної дії, як посвідчення заповітів.

Заповіт — одностороння угода, де викладається особисте розпо­рядження громадянина (у випадку його смерті) щодо переходу до інших осіб права власності на належне йому майно. Цей документ ук­ладається лише від імені фізичних осіб у письмовій формі із зазначен­ням місця і часу укладення. Його підписує особисто заповідач і по­свідчує нотаріус. Заповіт може бути посвідчений як державним, так і приватним нотаріусом, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чин­не законодавство надає право посвідчувати заповіти. Відповідно до ст. 40 Закону заповіти, які посвідчують перелічені в цій статті посадові особи, за значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відпо­відно до вимог ст. 541, 543 ЦК України і особисто подані ними нота­ріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.

Якщо заповідач через фізичну ваду, хворобу або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням

66

заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правила­ми, викладеними в п. 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України [23].

Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що супере­чать чинному законодавству.

За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Про­те заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зок­рема, жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі право на дові­чне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК України).

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового ха­рактеру (про порядок захоронения заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної загальнокорисної мети, та ін.).

Заповіт реалізується лише після смерті заповідача, тобто тоді, коли уточнити чи з'ясувати певні положення вже неможливо, тому заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викли­кало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити запові­дачу зміст ст. 535 ЦК України. Зміст цієї статті не роз'яснюється тоді, коли предметом заповіту є тільки вклад у кредитній установі.

Завідуючий державним нотаріальним архівом зобов'язаний пере­вірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі вста­новлення невідповідності його закону повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.

Якщо про невідповідність заповіту закону стало відомо державній нотаріальній конторі, куди заповіт надійшов відповідно до ст. 40 За­кону, завідуючий державною нотаріальною конторою повідомляє про виявлені недоліки заповідача, посадову особу, яка посвідчила за­повіт, і державний нотаріальний архів, до якого заповіт передається на зберігання.

Про невідповідність заповіту закону повинно бути повідомлено за­повідачу і посадовій особі, яка посвідчила заповіт, не пізніше наступ­ного дня після одержання заповіту.

67

За бажанням заповідача такий заповіт переоформлюється нотаріу­сом на загальних підставах або тими ж посадовими особами, які його посвідчили.

Заповіти, що посвідчені нотаріусом, і заповіти, що передані на збе­рігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавіт­ної книги обліку заповітів.

Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом при одер­жанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в дер­жавній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в ал­фавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що є у нього, то на­пис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (якщо заповіт скасований заявою) до­дається до примірника, що зберігається в державній нотаріальній кон­торі, у приватного нотаріуса і в державному нотаріальному архіві.

Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, якому під час посвідчення заповіту стало відомо про на­явність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотарі­альну дію державному нотаріальному архіву чи нотаріусу, виконав­чому комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Викладене стосується також державного нотаріуса, який одержав на зберігання для передавання до державного нотаріального архіву заповіт, по­свідчений однією з посадових осіб, перелічених у ст. 40 Закону.

Проект заповіту готує особисто нотаріус. Раніше заповідач міг по­дати нотаріусу самостійно складений проект заповіту. І якщо його було складено згідно з вимогами чинного законодавства, нотаріус міг його посвідчити. Із введенням у нотаріальне провадження обов'язко­вого використання бланків суворої звітності з 1 жовтня 1996 р. нота­ріус особисто складає проект заповіту і виготовляє його на цих блан­ках. Використовувати інші бланки або стандартні білі аркуші паперу для посвідчення заповіту забороняється. Заповіти, що посвідчені після 1 жовтня 1996 р. не на спеціальному бланку, є недійсними. Проект за­повіту виготовляється у двох примірниках, з яких один, що викладе­ний на бланку суворої звітності, видається заповідачеві, а другий, що

68

викладений на білому аркуші паперу, зберігається у справах держав­ної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса. На цьому при­мірнику зазначаються серія і номер використаного на цю нотаріальну дію бланка.

Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нота­ріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів. Заповіт, посвідче­ний нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, що також посвідчений у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Якщо заповіт скасовується чи змінюється за заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну повинна бути нотаріально засвідчена.

Крім заповітів, які посвідчують державні та приватні нотаріуси, уповноважені посадові особи виконкомів відповідних рад народних депутатів, у ст. 40 Закону міститься перелік посадових осіб, які мають право за певних умов посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених:

заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях,

інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, сана­

торіях або проживають у будинках для людей похилого віку та

інвалідів, посвідчують головні лікарі, їхні заступники з медичної

частини або чергові лікарі цих лікарень, лікувальних закладів,

санаторіїв, а також директори й головні лікарі будинків для лю­

дей похилого віку та інвалідів;

заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морсь­

ких суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під

прапором України, посвідчують капітани цих суден;

заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних арктичних

та інших експедиціях, посвідчують начальники цих експедицій;

заповіти військовослужбовців та осіб, які перебувають на ліку­

ванні в госпіталях, санаторіях та військово-лікувальних закла­

дах, посвідчують начальники госпіталів, їхні заступники з медич­

ної частини, старші й чергові лікарі цих госпіталів, санаторіїв та

інших військово-лікувальних закладів;

заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових

частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де не­

має нотаріусів, заповіти робітників і службовців посвідчують ко­

мандири цих частин, з'єднань, установ, закладів;

заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, по­

свідчують начальники місць позбавлення волі.

69

Порядок посвідчення та реєстрації заповітів цими посадовими осо­бами викладений у постанові Кабінету Міністрів України від 15.06.94 "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до но­таріально посвідчених".

Посадові особи, які перелічені в ст. 40 Закону, зобов'язані негай­но передати один примірник посвідченого ними заповіту до державно­го нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постій­ним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання до від­повідного державного нотаріального архіву з повідомленням про це заповідача і посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання заповідача невідоме, заповіт направляється до Державного нотаріального архіву Києва.