БІБЛІОГРАФІЯ

Adie, Robert F. and Thomas, Paul G. (1982). Canadian Public Administration: Problematical Perspectives. Ontario: Prentice-Hall Canada, Inc.

Drewry, Gavin and Butcher, Tone (1991). The Civil Service Today, Second Edition, Oxford: Basil Blackwell, Ltd.

Nunberg, Barbara (1992). Managing the Civil Service. What LDCs Can Learn from Developed Country Reforms, Washington, D. C.: The World Bank, WPS 945.

Peters, B. Guy (1989). The Politics of Bureaucracy, Third Edition, New York: Longman, Inc.

Stahl, O. Glen (1976). Public Personnel Administration, seventh Edition, New York: Harper & Row Publishers.

Verba, Sidney and Almond, Gabriel A. (1965). The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations, Boston: Little Brown and Company.

. •

>>>108>>>

II. Б.  1. Відмінності в державному та приватному управлінні

Відмінності у діяльності державних і приватних керівників можна розглядати з кількох позицій. Спершу ми проаналізуємо те, що, на нашу думку, є істотними розбіжностями. Істотні відмінності визначають головні політичні та правові орієнтири державного управління.

Перша суттєва відмінність — орієнтація державних організацій відрізняється від орієнтації приватних організацій. Державні організації мають спрямовувати свою діяльність на вдоволення політичне визначених потреб, тимчасом як приватні організації орієнтовані на одержання прибутку. Як наслідок, основні мотиви їхньої діяльності зовсім різні. Державна організація має вдовольняти потреби у громадській службі, а приватні організації повинні використовувати критерій прибутку, щоб і далі функціонувати і навіть вижити як організації. Державним організаціям не доводиться зважувати мотиви прибутку.

Друга відмінність, яка випливає з першої, полягає в тому, що по-різному вимірюється успіх чи мета. Прибутковість — основне мірило успіху у приватному секторі. Державний сектор, за відсутності мотиву прибутку, не має чіткого вичерпного мірила чи стандарту, за яким можна судити про результати діяльності. Хоча державне управління намагається використати критерії економіки та ефективності, зокрема в американському контексті, і далі бракує задовільного мірила, за допомогою якого судили б про наслідки діяльності.

Третя відмінність — це правове середовище, в якому доводиться оперувати державному і приватному управлінню. Державне управління стикається з куди більшим числом обмежень у демократичній системі та системі вільного ринку. Слід усвідомити, що інші політичні та економічні системи можуть встановити однакові ступені контролю там, де державний сектор економіки переважає над приватною економічною діяльністю. Ось як визначають вплив закону на державне управління: «У приватному управлінні закон загалом каже адміністратору лише про те, що йому заборонено робити; в державному управлінні —що він може робити» (Berkley, p. 9).

Проблеми протиставлення громадської служби і прибутку, визначення результатів діяльності та правових обмежень становлять головні суттєві відмінності між державним

48

>>>109>>>

і приватним управлінням. Методичні відмінності охоплюють такі питання, як системи персоналу (відкрита на противагу закритій), часові перспективи керівників, критерії ухвалення рішень, здатність планувати майбутню діяльність та методи оцінки результатів діяльності. Було розроблено стислий виклад головних методичних відмінностей, де досліджуються десять галузей, у яких різняться дії державних і приватних керівників. Ось вони:

1.  Часова перспектива. Державні керівники мають вужчі часові  обрії,  що  пояснюється  політичною діяльністю  та наслідками виборів чи змінами в уряді. Приватний керівник може мати перед собою ширші часові обрії для розвитку технології, продуктів та ринків.

2.  Тривалість перебування на посаді. Призначені з політичних міркувань державні керівники загалом обіймають свої посади куди коротший час, знову ж таки через політичну необхідність. Приватні керівники можуть залишатися на своїх посадах довше й виявляти більшу послідовність і вплив на наслідки діяльності.

3.  Вимірювання результатів діяльності. Як зазначалося вище, державній організації бракує загального стандарту, за допомогою  якого  вимірювалися  б  результати діяльності, оскільки вона, на відміну від приватної, не зорієнтована на одержання прибутку.

4.  Обмеження системи добору персоналу. Державному керівникові доводиться діяти в системі добору персоналу, яка грунтується на заслугах, що в більшості випадків обмежує такі дії, як найм, насаджування дисципліни та звільнення. У цьому відношенні приватний керівник має менше обмежень.

5.  Справедливість і ефективність. Державний керівник має ставити справедливість при наданні послуг вище ефективності. У деяких моментах державні організації мусять здійснювати функції, які не виконувалися б, якби ефективність була критерієм оцінки. Одначе доконечність надання послуг усім громадянам вимагає від державної організації здійснення цієї функції.

6.  Протиставлення   державних   і   приватних   процесів. Державні процеси вимагають більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають істотніше втручання й увагу

3   боку громадськості. Процеси ухвалення рішень у приватному управлінні менш відкриті для зовнішнього впливу й можуть відбуватися таємно в обмеженому колі осіб.

7.  Роль преси та засобів масової інформації. На дер-

4  4-228                                                                                     -                                     49