3. ПРИВЛАСНЕННЯ ЗНАЙДЕНОГО АБО ТАКОГО, ЩО ВИПАДКОВО ОПИНИЛОСЯ У ВИННОГО, ЧУЖОГО МАЙНА

Згідно з цивільним законодавством громадянин, який знайшов будь-яку річ, затримав бездоглядну худобу, знайшов скарб, повинен негайно повідомити про знахідку особу, яка загубила річ, і повернути їй знахідку або передати її до органів влади.

Невиконання цивільних зобов'язань щодо повернення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, чужого майна і як має значну цінність, тягне застосування заходів кримінально-правового впливу.

При вчиненні розглядуваного злочину винний посягає на право власності щодо майна, яке було втрачене або вийшло з фактичного володіння власника внаслідок будь-яких випадкових обставин (віднесене водою, вітром або помилково видане тощо), або являло собою скарб, знайдений в землі, воді, будівлі.

Відповідно до чинного законодавства України склад злочину має місце лише у випадку привласнення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, цінного державного чи колективного майна (ст. 88 КК); привласнення приватного майна не тягне кримінальної відповідальності. якщо не містить ознак розкрадання. За російським законодавством настає відповідальність за привласнення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, будь-якого чужого цінного майна (ст 1484 КК). Згідно з білоруським законодавством (ст. 95 КК) відповідальність також настає незалежно від форми власності, але лише за привласнення знайденого чужого майна у великих розмірах.

Предметом злочину в цьому випадку є тільки знахідка, скарб або майно, яке випадково опинилось у винного. При цьому для наявності злочину необхідно, щоб таке майно належало якомусь власнику і було цінним. Питання про те, яке майно е цінним, це питання факту, і у кожному випадку воно вирішується судом окремо.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину визначається наявністю однієї з двох передбачених в законі дій:

1. Виявлення і привласнення знайденого.

2. Привласнення такого, що випадково опинилось у винного, майна.

Для наявності складу розглядуваного злочину необхідно, щоб привласнене майно справді було знайденим або таким, що випадково опинилось у винного. Незаконне заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника або особи, якій було ввірене, але опинилось з будь-яких причин в неналежному місці, слід розглядати не як привласнення знайденого, а як розкрадання. Так, розкраданням є незаконне обернення на свою користь цехового майна, знайденого на території заводу, товарів, які опинились не у приміщенні складу, а на його території, зерна, що було зібране, але не вивезене з поля. Розкраданням також буде заволодіння майном, котре завідомо для винного було викрадене і сховане.

Особа, що заволоділа загубленою річчю і усвідомлювала при цьому, що й знахідка є чиєюсь власністю, і власник або інший володілець прийде за нею, винна в розкрадані. Розкрадання, а не привласнення знайденого буде мати місце і у випадку обернення винним на свою користь майна, що знаходилось на літаку, судні, поїзді та ін., які зазнали катастрофи.

Як розкрадання кваліфікуються випадки привласнення одержаних зайвих грошей, помилково виданих касиром, та умови, що помилка буде виявлена не після, а під час отримання грошей.

Привласнення знайденого або такого чужого майна, що випадково опинилось у винного, буде закінченим злочином з моменту обернення винним майна на свою користь. Таким моментом визнається неповернення всього майна або його частки. Неповерненням визнається факт неповідомлення про те, що відбулося, власнику або органу влади.

Обов'язок повідомити про знахідку виникає з моменту, коли особа знайшла майно і об'єктивно мала можливість про це повідомити. Цей обов'язок необхідно виконати в реально можливий строк, а щодо худоби, яка приблудилась, — у срок до трьох діб (ст. 139 КК України). Якшо особа не мала реальної можливості повідомити про знахідку, кримінальна відповідальність не виникає.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю прямого умислу і корисливої мети. Винний завідомо знає, що майно, яке він привласнив, є цінним, що воно, хоча і не знаходигься у фактичному володінні власника або іниюго володільця, але належить їм, і бажає, обернути це майно на свою користь з метою незаконного збагачення.

Особливістю цього злочину є також те. що суб'єктом його може бути тільки особа, яка знайшла майно. Інші особи, які обернули на свою користь вже знайдене і привласнене кимось майно, вчиняють не привласнення знахідки або такого, що випадково опинилось у них майна, а його розкрадання.

До некорисливих посягань на власність кримінальний закон України відносить умисне знищення або пошкодження державного, колективною чи приватного майна (ст. 89, 145 КК); необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК); злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна (ст. 91 КК). Кримінальний закон Білорусі дію вказаних складів розповсюджує на посягання проти власності, незалежно від її форми; кримінальний закон Росії встановлює відповідальність лише за умисне або необережне знищення чи пошкодження чужого майна. За несумлінне ставлення до охорони майна кримінальна відповідальність не передбачена.

Об'єктом розглядуваних злочинів є відносини між людьми з приводу майна. Юридичним виразом цих відносин є право власності суб'єктів цивільних прав.

Предметом злочинних посягань тут виступає державне, громадське або приватне майно, в тому числі і такі матеріальні цінності, які не можуть бути викрадені, наприклад будівлі, споруди, лісові масиви, врожай

<І>