1. ВИМАГАТЕЛЬСТВО

Вимагательство визначене в законі як вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна, а також майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною.

Об'єктом вимагательства крім відносин власності є також відносини в сфері захисту честі і гідності особи, охорони особистої недоторканості і здоров'я людини.

Предметом вимагательства можуть бути: майно, право на майно, а також будь-які дії майнового характеру. Особливістю українського законодавства є те, що предметом вимагательства державного чи колективного майна може бути лише майно або право на майно.

Під майном розуміють будь-які речі, гроші. Право на майно дозволяє вимагателю, скористувавшись ним на підставі відповідного майнового документа, одержати майно чи певну матеріальну вигоду (якусь суму грошей, безоплатно або на вигідних умовак користуватися жилим чи нежилим приміщенням або транспортним засобом). Внаслідок вчинення дій майнового характеру вимагатель отримує майнову вигоду або звільняється від обов'язків майнового характеру (наприклад, знищення боргової розписки вимагателя, погашення його боргу, виконання в його інтересах будь-якої роботи).

Об'єктивна сторона вимагательства характеризується протиправною вимогою, спрямованою на примушування потерпілого ао передачі певного майна, права на майно чи майнових вимог або до відмови від майнових прав. Примушування полягає у вимозі щось передати або від чогось відмовитись під погрозою, яка може виражатися в трьох формах:

1) погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого або його близьких;

2) погроза насильством щодо потерпілого або близьких йому осіб;

3) погроза знищення або пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб, а за певних обставин також майна, що знаходиться в їхньому віданкі чи під охороною.

Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, слід розуміти такі справжні чи вигадані дані про них, їх дії ї дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя, захворювання, неблаговидні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості — це погроза повідомити про них осіб (або особу), яким вони невідомі і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого. Реалізація таких погроз у процесі вимагательства не охоплюється даним складом. Якщо такі дії містять склад злочину (наприклад, наклепу), вони підлягають окремій кваліфікації.

Погроза насильством полягає в психічному насильстві з метою примусити потерпілого вчинити на користь вимагателя будь-які дії, створивши враження про реальність здійснення погрози. Погроза будь-яким насильством над особою потерпілого або його близьких охоплюється складом вимагательства і додаткової кваліфікації не потребує.

Реалізація такої погрози в залежності від характеру насильства або охоплюється кваліфікуючими ознаками вимагательства, або потребує додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи.

Під загрозою знищення чи пошкодження майна в кримінальному законодавстві України розуміють таке: при вимагательстві, спрямованому проти приватної власності,— погрозу знищення або пошкодження майна, що належить потерпілому або близьким йому особам (ст. 144 КК); при вимагательстві, спрямованому на заволодіння державним чи колективним майном,— погрозу знищення або пошкодження власного майна потерпілого чи близьких йому осіб, а також державного або колективного майна, яке знаходиться в їх віданні чи під охороною (ст. 862 КК). Згідно з російським і білоруським законодавствами, не має значення, чиєю власністю є предмет вимагательства, проте зміст погрози знищити або пошкодити майно за КК цих держав неоднаковий. В Росії під цією ознакою розуміють погрозу знищити або пошкодити тільки власне майно потерпілого або близьких йому осіб (ст. 148 КК). В Білорусі під такою погрозою розуміють погрозу знищити або пошкодити як особисте майно, так і майно, яке знаходиться у віданні чи під охороною вказаних осіб (ст. 93 КК). Уявляється, що найбільш прийнятним і таким, що виключає будь-які прогалини в законодавстві, є визначення поняття погрози знищення чи пошкодження майна, яке міститься в КК Республіки Білорусь.

Суб'єктивна сторона вимагательства характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що не мас ніякого права на чуже майно, усвідомлює характер погрози і бажає примусити, потерпілого до виконання його вимог. При цьому він керується корисливим мотивом і переслідує корисливу мету незаконно отримати майнові вигоди або звільнитися від обов'язків майнового характеру.

Суб'єктом вимагательства в Україні є особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, в Білорусі і Росії — чотирнадцятирічного віку.

Склад вимагательства с формальним, і його слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, тому для кваліфікації дій винного за статтею закону про вимагательство не має значення, виконав чи ні потерпілий вимоги винного. Якщо після того, як потерпілий не виконав вимог вимагателя, останній здійснив свої погрози з метою помсти за відмову потерпілого, діяння винної особи слід кваліфікувати за сукупністю вимагательства і статей, що передбачають відповідальність за фактично вчинені акти помсти. Крім того, слід мати на увазі, що конструкція основного складу вимагательства в Україні і Білорусі містить у собі всі три форми погрози (розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого, насильство, знищення або пошкодження майна), в той час як за КК Росії основним складом вимагательства охоплюється тільки погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого або його близьких. Погроза насильством над цими особами, як і погроза знищити або пошкодити їх майно, являють собою кваліфікуючі ознаки, передбачені ч. 2 ст. 148 КК РФ.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагательства повністю охоплюється складом вимага* тельства і додаткової кваліфікації не потребує за умови, якщо ці дії не були вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом. Якщо майно було знищене чи пошкоджене шляхом підпалу або іншим загально-небезпечним способом, дії винної особи належить додатково кваліфікувати за відповідними статтями, що передбачають відповідальність за кваліфіковані види умисного знищення або пошкодження майна.

Заподіяння в процесі вимагательства легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється складом вимагательства і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Вбивство з необережності при вимагательстві також повністю охоплюється цим складом за ознакою спричинення тяжких наслідків і додаткової кваліфікації за статтею, що передбачає відповідальність за необережне вбивство, не потребує.

Якщо в процесі вимагательства потерпілому або близьким йому особам було умисно заподіяне тяжке тілесне ушкодження або когось умисно вбито, дії винної особи кваліфікуються так:

1. В Україні все вчинене розглядається як сукупність злочинів — вимагательства із кваліфікуючою ознакою (а ознакою насильства, небезпечного для життя, або спричинення тяжких наслідків) і відповідною частиною ст. 101 КК або п. "а" ст. 93 КК.

2. В Білорусі чільки умисне вбивство і умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або вчиненого способом, що мас характер мучення або мордування, кваліфікується за сукупністю статті про вимагательство і статті, що передбачає відповідальність за злочини троти особи. В інших випадках застосоване в процесі вимагательства насильство охоплюється цим складом і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

3. В Росії дане питання вирішується в залежності від того, чи є тяжке тілесне ушкодження, яке було спричинене в процесі вимагательства, результатом тяжких наслідків, що настали, чи навпаки, зоно є результатом насильства, небезпечного для життя чи здоров'я. В першому випадку діяння кваліфікуїться за сукупністю ч. 4 ст. 148 КК (за ознакою спричинення тяжких наслідків) і відповідною частиною ст. 108 КК. В іншому випадку умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 148 КК, і не потребує додаткової кваліфікації, оскільки ч. 5 ст. 148 КК як кваліфікуючу ознаку вимагательства визнає насильство, небезпечне для життя і здоров'я. Однак умисне спричинення смерті в процесі вимагательства кваліфікується за сукупністю ч. 5 ст. 148 КК і п. "а" ст. 102 КК.

Під вимагательством, що завдало великої шкоди, слід розуміти як шкоду, заподіяну потерпілому в зв'язку з передачею ним майна чи права на майно вимагателю, так і матеріальні збитки, заподіяні внаслідок пошкодження або знищення майна. Поняття великої шкоди щодо даного злочину в законодавстві України і Росії не розкривається, і в правозастосувальній практиці таким орієнтиром є поняття великого розміру розкрадання. В ст. 72 КК Республіки Білорусь вказано, що великим розміром або великою шкодою слід вважати таку, що в сорок і більше разів перевищує встановлену мінімальну заробітну плату на момент вчинення злочину, тобто дане питання має законодавче вирішення.

Під іншими тяжкими наслідками розуміють смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тілесних ушкоджень, що спричинило втрату якогось органа або втрату його функцій, душевну хворобу чи інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя і заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд з урахування конкретних обставин справи може визнати тяжкими.

Оскільки вимагательство є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, заподіяння значної шкоди, великої шкоди чи інших тяжких наслідків, мають місце лише у випадку реального настання вказаних у законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на вимагательство зі вказаними кваліфікуючими ознаками дії особи, яка, вчиняючи вимагательство, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

Ознака повторності при вимагательстві визначається за тими самими правилами, що і при розкраданні.

Вимагательство належить кваліфікувати як вчинене за попереднім зговором групою осіб, якщо у здійсненні його брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

При відмежуванні вимагательства, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, від вимагательства, вчиненого організованою групою, слід виходити із ступеня зорганізованості винних. Якщо організована група являє собою озброєну банду, відповідальність її членів, які вчинили вимагательство, настає за ст. 69 КК України і додаткової кваліфікації за статтями про вимагательство у таких випадках не потребується.

Вимагательство слід відрізняти від суміжник складів і в першу чергу від розкрадань шляхом грабежу, поєднаного з насильством, і розбою.

При відмежуванні вимагательства від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабеажі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство до потерпілого негайно. Тобто при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування і заволодіння майном відбуваються практично одночасно, одномоментно, між ними немає розриву в часі, і насильство спрямоване безпосередньо проти потерпілого.

Навпаки, дії, що полягають у насильсітві або погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати як вимагательство.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в моменту нападу, але у зв'язку з відсутністю в нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи слід кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиною статті про вимагательство.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані проти заволодіння майном потерпілого, такі дії кваліфікуються як вимагательство.

Від грабежу та розбою вимагательство відрізняється також відсутністю специфічних ознак розкрадання.

На відміну від розкрадання, де винний сам заволодіває майном проти волі власника або іншого володільця, вимагательство характеризується тим, що потерпілий передає майно чи право на нього або вчиняє інші дії майнового характеру, виявляючи до того свою волю.

При розкраданні у потерпілого об'єктивно немає ніякого іншого варіанта поведінки, окрім тієї, яка потрібна винному, в той час, як при вимагательстві потерпілий має принаймні три варіанти поведінки: виконати вимоги вимагателя: заявити про те, що сталося, в правоохоронні органи, звернутися по допомогу до третіх осіб.

При розкраданні насильство або погроза насильством спрямовані безпосередньо проти потерпілого, тим часом при вимагательстві дії насильницького характеру можуть бути спрямовані і проти близьких до потерпілого осіб, а також проти майна, що знаходиться в їх власності, віданні чи під охороною.

Крім того, вимагательство не завжди характерезується обов’язковою для розкрадання ознакою безоплатності. Зокрема, якщо винний вимагає від потерпілого відповідної компенсації за мовчання про його корисливу злочинну діяльність, то майно, яке було передане вимагателю, є своєрідним еквівалентом гарантії стабільності щодо матеріального стану такого потерпілого, а самі відносини між винним і потерпілим мають вигляд своєрідної взаємовигідної угоди.

Виходячи з викладеного, навряд чи можна погодитись з позицією, згідно з якою вимагательство розглядається як різновид розкрадання. Ця позиція не узгоджується не тільки з теоретичним поняттям і ознаками розкрадання, але і з чинним законодавством.

Зокрема, диспозиції статей КК, які передбачають відповідальність за розкрадання в особливо великих розмірах, незалежно від способу розкрадання (ст. 861 — в Україні, ст. 911 — в Білорусі), містять вичерпний перелік способів розкрадання, і вимагательство до розкрадання не відносять.

Російський законодавець також чітко визначив своє ставлення до вимагательства як до діяння, яке не е розкраданням, і своє визначення розкрадання, вказане у примітці до ст. 144 КК, почав зі слів: "У ст. 144—1472 під розкраданням розуміють..." Таким чином, вимагательство, яке кваліфікується за ст. 148 КК, в Росії також винесене за межі поняття розкрадання.

Вимагательство слід відрізняти і від інших злочинів, в основі яких теж лежить вимога до потерпілого про передачу майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру. Головна відмінність полягає в тому, що при вимагательстві ці вимоги с завідомо незаконними. однак, якщо в їх основі лежить дійсне або уявне право винного на це майно, то такі дії не можна кваліфікувати як вимагательство. Так, вимога, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, з метою повернути дійсний борг, якщо він виник з підстав, передбачених цивільним законодавством, не може розглядатися як вимагательство. За наявності відповідних підстав такі дії можуть кваліфікуватися як самоуправство, злочин проти життя, здоров'я, волі і гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені із корисливих спонукань.

<І>