Розділ 10. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХІАТРІЯ

Пенітенціарна психіатрія покликана надавати психіатричну допо­могу затриманим особам, які перебувають в ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ), особам, узятим під варту в порядку запобіжного заходу, тим, хто перебуває у слідчих ізоляторах (СІЗО), а також за­судженим до позбавлення волі.

Розглянемо один з напрямів пенітенціарної психіатрії, тісно пов'я­заний із судово-психіатричною експертною діяльністю — примусове лікування осудних, які до винесення вироку судом або під час від­бування покарання захворіли на психічну хворобу. Результати тако­го огляду суд ураховує при розгляданні питання про можливість звільнення психічно хворого від покарання і застосування до нього примусових заходів медичного характеру.

Медична допомога засудженим може бути як амбулаторною, так і стаціонарною. Для амбулаторного обслуговування засуджених у структурі кожної виправної установи призначена медична частина, у штаті якої передбачена посада лікаря-психіатра.

Для забезпечення засуджених стаціонарною допомогою в пенітен­ціарній системі створено лікувальні установи, до того ж у великих багатопрофільних лікарнях є психіатричні відділення, палати. Крім того функціонує спеціалізована психіатрична лікарня у м. Вольнянську.

Психіатричні відділення, лікарні в місцях позбавлення волі не слід плутати із психіатричними лікарнями (стаціонарами) органів охорони здоров'я, де застосовуються примусові заходи медичного характеру.

Як і будь-яка лікувально-психіатрична діяльність, робота психіат­ра пенітенціарної системи ґрунтується на засадах взаємної довіри па­цієнта і лікаря, поваги, незалежності й волі особистості пацієнта, збе­реження лікарської таємниці (конфіденційності), а також на інших

165

медичних принципах, що закріплені в законодавстві та професійно-етичних правилах.

Як вже зазначалося, засуджені до позбавлення волі забезпечують­ся психіатричною допомогою на підставах і в порядку, передбачених законодавством про охорону здоров'я. Термінова психіатрична до­помога подається під час і за місцем відбування покарання. Але коли у засудженого з'являється тяжкий психічний розлад, це робить процес виконання покарання неможливим і тоді постає потреба звільнення його як хворого з хронічним психічним захворюванням від подаль­шого відбування покарання.

При захворюванні засудженого на тяжкий, але тимчасовий (зворот­ний) психічний розлад психіатрична допомога подається без звільнення його від покарання. Як правило, така особа направляється до психі­атричного стаціонару (лікарні, психіатричного відділення) пенітенці­арної системи. Після виходу з хворобливого стану засуджений знову направляється до виправної установи, при цьому час, який він пере­бував у стаціонарі, входить у термін відбування покарання.

Такий підхід до психічних розладів, що не вважаються хронічни­ми, базується не тільки на сформованій багаторічній традиції вітчиз­няної пенітенціарної психіатрії. Звільнити від покарання і направити на примусове лікування засудженого з тимчасовим психічним розла­дом найчастіше об'єктивно неможливо. Процес звільнення і можли­вого застосування примусових заходів медичного характеру (а це й комісійний психіатричний огляд особи в умовах стаціонару, і судова процедура розгляду справи, і направлення особи до психіатричної установи на примусове лікування, і безпосередньо лікування та його скасування в судовому порядку) найчастіше триває довше, ніж влас­не захворювання.

Таким чином, тільки хронічний психічний розлад перешкоджає відбуванню покарання, і характеризується він такими ознаками: роз­лад виникає під час відбування покарання; розлад хронічний (а не тимчасовий); розлад досягає такої глибини, коли хворий не усвідом­лює своїх дій (бездіяльність) і (або) не може керувати ними.

Для звільнення від відбування покарання внаслідок психічного розладу досить встановити власне факт захворювання, що має три заз­начені ознаки. Не повинні враховуватись тяжкість вчиненого злочи­ну, особистість засудженого, його поведінка під час відбування пока­рання та інші обставини, що можуть враховуватися під час вирішення питання про звільнення від покарання через "іншу важку хворобу".

166

Звільнення від відбування покарання через хворобу складається з двох етапів — досудового і судового.

На досудовому етапі психічний розлад встановлюється за допомо­гою психіатричного огляду засудженого.

Розглянута формула юридичного критерію цілком повторює юри­дичний критерій неосудності, що не можна визнати вдалим рішен­ням. Набагато більшою мірою цій ситуації відповідала б вказівка на позбавлення засудженого здатності розуміти мету покарання і вимог режиму його відбування. Разом з тим, як і в разі неосудності, формула юридичного критерію великою мірою умовна. Основне її призначен­ня — виявити наявність у особи тяжкого психічного розладу, якому клінічно відповідають психоз і глибоке слабоумство.

Спочатку здійснюється комісійний психіатричний огляд засудже­ного у стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення) місця позбавлення волі й складається відповідний акт. Потім матеріали про психічно хворого розглядаються спеціальною медичною комісією органів внутрішніх справ. У її складі не всі лікарі психіатри. Про­те саме спеціальна медична комісія приймає остаточне лікарське рішення.

Психіатричний огляд засуджених не є судово-психіатричною екс­пертизою (експертизою у процесуальному розумінні). Він здійснюєть­ся на етапі, коли порядок відбування покарання регулюється Кримі­нально-виконавчим, а не Кримінально-процесуальним кодексом. Тому норми останнього, що регламентують проведення експертиз, на пси­хіатричні огляди засуджених не поширюються.

У разі виявлення у засудженого захворювання першої категорії начальник виправної установи направляє до суду акт психіатрично­го огляду засудженого, висновок спеціальної медичної комісії та інші необхідні матеріали. Якщо ж спеціальна медична комісія не виявляє такого захворювання, то її голова повідомляє про це засудженому під розписку.

Питання про звільнення від покарання через хворобу ухвалюється постановою судді районного (міського) суду за місцем відбування по­карання засудженого незалежно від того, який суд виніс вирок.

Підставою для розгляду справи суддею є подання, яке вноситься до суду начальником установи чи органом, який виконує покарання. Водночас до суду направляються висновок медичної комісії і особис­та справа засудженого.

167

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого він заслу­ховує осіб, які з'явилися на засідання. Потім суддя виносить ухвалу. При цьому суддя має право прийняти одне з таких рішень: звільнити засудженого від покарання із застосуванням до нього примусових заходів медичного характеру; звільнити засудженого від покарання без застосування до нього примусових заходів медичного характеру; відхилити подання начальника установи, де засуджений відбуває по­карання.

Підстави для застосування примусових заходів медичного харак­теру та їх видів цілком ідентичні тим, що застосовуються до неосуд­них і осіб, які захворіли на тяжкий психічний розлад після вчинення злочину, але до винесення вироку. У разі незастосування зазначених заходів суддя передає хворого "на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом" (ст. 94 КК України). Процеду­ру такого передання законом не визначено.