Лекція №6 : “Захист прав споживачів”.

ПЛАН:

Органи по захисту прав споживачів. Їх компетенція.

Права споживачів.

Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Правове регулювання якості продукції, робіт та послуг.

1. Органи по захисту прав споживачів. Їх компетенція.

12 травня 1991 року був прийнятий Закон України “Про захист прав споживачів” який регулює відносини між споживачами, виробниками та продавцями товарів, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації їх прав.

У цьому Законі терміні вживаються в такому значенні:

споживач – громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб;

виробник – підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації;

виконавець – підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виконують роботи або надають послуги;

продавець – підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу.

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади – Державний комітет України по захисту прав споживачів та його територіальні органи, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи.

Так, Державний комітет по захисту прав споживачів та його територіальні органи по відношенню до торгівлі мають право:

1) давати суб’єктам господарської діяльності обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. Входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів;

3) відбирати у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються. Проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари. В разі неможливості повернення зроблених затрат їх відшкодування відноситься на результати діяльності суб’єктів господарської діяльності.

5) припиняти реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб’єктами господарсько діяльності виявлених недоліків;

6) забороняти суб’єктам господарської діяльності реалізацію споживачам товарів:

на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів;

на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари внесені до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);

завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість;

на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув;

7) приймати рішення:

про припинення у сфері торгівлі, громадського харчування продажу товарів, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення виявлених недоліків;

про тимчасове припинення діяльності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського харчування, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форм власності, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, - до усунення виявлених недоліків;

8) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством, у сфері торгівлі, громадського харчування виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, а також несправні, з невірними показаннями, з пошкодженим т.р очним тавром або без нього, чи з таким, термін дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з наступним повідомленням про це територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації

9) вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

10) подавати до суду позови про захист прав споживачів;

11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

12) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;

13) накладати на суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі на громадян-підприємців, стягнення.

Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами.

Права споживачів.

Споживач має право:

на належну якість товару;

на безпеку товарів;

на якісне торгівельне обслуговування;

на відшкодування шкоди, причиненої життю, здоров’ю та майну споживача, заподіяну товарами неналежної якості;

на інформацію про товари.

Споживач має право вимагати від продавця, щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар, яку надає продавець.

Продавець зобов’язаний передати споживачеві товар, який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар, що надається продавцем. На товари, що завозяться на територію України, повинен бути документ, який підтверджує їх належну якість.

Виробник зобов’язаний забезпечити можливість використання товару за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів – протягом 10 років.

Виробник зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва – протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну – протягом 10 років.

Гарантійний термін має зазначатися в паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару.

Для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров’я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним терміном. Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув, забороняється. На сезонні товари (одяг, хутряні вироби та інші) гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону.

Так, на одяг, хутряні вироби і інші товари весняно-літнього асортименту гарантійний термін встановлюється з 1 квітня, а на осінньо-зимового – з 1 жовтня. На взуття зимового асортименту з 15 листопада по 15 березня, весняно-осіннього – з 15 березня по 15 травня, літнього – з 15 травня по 15 вересня.

Стосовно товарів, на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві.

При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.

При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну.

Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення;

б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Продавець зобов’язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги на підставі письмової заяви, яка подається у двох примірниках. Один примірник видається покупцю з відміткою продавця про дату прийняття заяви, прізвища та посади працівника, який прийняв заяву, другий залишається у продавця. (Додаток №5).

За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу відповідної заяви.

Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної марки належної якості, ціна на який змінилася, перерахунок вартості не провадиться. Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої марки перерахунок вартості провадиться виходячи з цін, що діяли на час обміну. При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни – виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а у разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору – в інший термін за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом 7 днів. За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін (14 днів) споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару.

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документу, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює з позначкою про дату продажу. Під час продажу товару продавець зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт купівлі з позначкою про дату продажу.

Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України (світлочутливі матеріали, парфюмерно- косметичні вироби, дитячі м’які та гумові іграшки, зубні щітки, прилади для гоління, ювелірні вироби із дорогоцінних металів, тканини, килимові метражні вироби, білизна натільна та постільна, панчішно-шкарпеточні вироби, продукція нарізана або розкроєна по розміру, вказаному покупцем та ін.)

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов’язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.

Господарюючий суб’єкт повинен обладнати на видному та доступному для покупців місці “Куточок покупця” де повинні розміщуватися:

Книга відгуків та пропозицій;

відомості про особливості продажу окремих груп непродовольчих товарів;

перелік сезонних товарів, гарантійні терміни по яких обчислюються з початку відповідного сезону;

перелік товарів належної якості, які не підлягають обміну (поверненню);

перелік товарів з яких створюється обмінний фонд;

виписка із ст..14 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть відповідальність за:

відмову споживачу в реалізації його прав;

виготовлення або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів;

реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката); 

виготовлення, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;

реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, заборонених для виготовлення та реалізації (виконання, надання) відповідним державним органом;

реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання;

відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу, послугу;

створення перешкод службовій особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, надаваних (наданих) послуг, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;

реалізацію товару, термін придатності якого минув; 

порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання.

Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.

Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Правове регулювання якості продукції, робіт та послуг.

Якість – це найбільш об’єктивний, узагальнюючий показник наукового, технічного, економічного, соціального, суспільного прогресу.

Одним з важливіших методів управління якістю є стандартизація.

Стандарт – це зразок, модель, еталон, який приймається за вихідний, для зіставлення з ним інших подібних об’єктів.

Правові та організаційні основи стандартизації встановлені Законом України „Про стандартизацію” від 17.05.01. нормативними документами по стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; стандарти підприємств; кодекс практика, яка склалася; технічні умови.

Державні стандарти містять обов’язкові і рекомендовані вимоги. До обов’язкових відносяться: умови, які забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я  та майна громадян, забезпечують охорону навколишнього середовища; вимоги техніки безпеки та гігієни праці; вимоги і положення, які забезпечують достовірність та єдність вимірів; вимоги, які стосуються відходів.

Обов’язкові вимоги підлягають беззастережному виконанню органами державної виконавчої влади, підприємствами, їх об’єднаннями, установами, організаціями, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності

Державні стандарти України затверджуються Держстандартом України.

Галузеві стандарти розробляються у випадках відсутності державних або при необхідності встановити більш високі вимоги чім ті, що містяться в державних. Технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між виробником і споживачем.

У період масштабного розвитку торгово-економічного співробітництва між різними країнами виникла необхідність мати такий інструмент, який би гарантував відповідність продукції, яка виготовляється, вимогам стандартів та технічних умов, незалежно від країни – виробника продукції. Таким інструментом в даний час є сертифікація відповідності.

Згідно визначенню Міжнародної організації по стандартизації сертифікація відповідності – це дії, які засвідчують посередництвом сертифіката відповідності або знаку відповідності, що виріб або послуга відповідала певному стандарту або іншому нормативно-технічному документую.

Метою сертифікації продукції, послуг та робіт є:

запобігання реалізації продукції, яка небезпечна для життя, здоров’я та майна громадян та довкілля;

сприяння споживачам у виборі продукції;

створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародно-економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

В Україні сертифікація продукції поділяється на обов’язкову і добровільну.

Згідно з п. 4 ст.16 Закону України „Про захист прав споживачів” підлягають обов’язковій сертифікації товари, по яким встановлені обов’язкові вимоги відносно безпеки для життя та здоров’я споживачів, їх майна, довкілля.

Сертифікат відповідності – документ, який підтверджує якість товарів і їх відповідність вимогам стандартів та інших нормативних документів, видається органами Держстандарту України.

Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений Держстандартом України наказом №95 від 30.06.93 і включає сорок розділів: харчова продукція та продовольча сировина, товари легкої промисловості, електропобутове та аналогічне обладнання та багато іншої продукції.

Реалізація та використання товарів (продукція) яка підлягає обов’язковій сертифікації, без наявності сертифікату відповідності забороняться.

Продукція, яка отримала сертифікат відповідності, маркується знаком відповідності. При здійсненні торговельної діяльності відповідність продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, можливо підтверджувати копіями сертифікату відповідності, які завірені господарюючими суб’єктами, що реалізують продукцію.

Продукція, яка за законодавством не підлягає обов’язковій сертифікації, за ініціативою виробника, продавця, споживача, органів виконавчої влади, громадських організацій може сертифікуватися добровільно. Добровільну сертифікацію можуть проводити як органи, які мають акредитацію на проведення сертифікації, так і фізичні або юридичні особи, які добровільно взяли на себе ці функції.

За порушення у сфері сертифікації продукції законодавством України передбачена адміністративна відповідальність ( ст.170-1 КУпАП, ст.8 Декрету КМУ „Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”, ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів”).