ТЕМА № 8 Адміністративний делікт і його значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ

Поведінка людей в суспільстві може бути правомірною та неправомірною (протиправною). Протиправна поведінка виражауться в здійсненні громадсько-правових деліктів, дисциплінарних проступків та адміністративних правопорушень. Поняття адміністративного делікту у актуальним і мау суттуве значення як у теоретичному, так і у практичному аспектах.

Поняття адміністративного делікту (правопорушення)  знайшло своу відбиття у ст. 9 Кодексу Украєни про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративним правопорушенням (проступком) визначауться протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи діяльність, яка посягау на державний або громадський порядок, особисту або громадську власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

У ч. 2 ст. 9 КУАП передбачено, що адміністративна відповідальність настау, якщо ці правопорушення за своєм характером не тягнуть за собою, відповідно до чинного законодавства, кримінальної відповідальності.

Аналіз ціує норми дозволяу виявити загальні ознаки, які властиві усім адміністративним правопорушенням і відокремлюють останні від протиправної поведінки, а також від інших правопорушень (злочинів, дисциплінарних проступків та ін.).

До числа таких ознак належать: громадська безпека, адміністративна протиправність, адміністративне покарання і винність.

Суттувою ознакою адміністративного правопорушення у його суспільна небезпека. Поведінка особи може бути оцінена як адміністративне правопорушення тільки коли вона явила загрозу громадським відносинам, що охороняються. Термін <суспільна небезпека> прямо не включений у визначення  адміністративного правопорушення, яке дауться в ст. 9 КУАП, але в цій нормі говориться про діє, що посягають на державний та громадський порядок. Сам термін <посягау> свідчить про наявність загрози порушення громадських відносин, які охороняються законом. В цьому виявляуться сутність адміністративного делікту як негативного правового явища, що знаходиться у деліктній удності із суттю, яка притаманна лише цьому явищу. Якби адміністративні проступки не тягли за собою суспільну шкідливість посягань, не мали небезпеки для суспільства, державі не потрібно було б  забезпечувати юридичну відповідальність за єхну скоуння, утримувати апарат для боротьби з ними.

Слід визнати, що суспільна небезпека окремих деліктів не стільки явна, як небезпека злочинів.  Взяті в масі, навіть такі, на перший погляд, невразливі делікти дезорганізують суспільні відносини, в охороні яких зацікавлено суспільство і держава.

Визнання суспільної небезпеки як сутності матеріальної ознаки адміністративного делікту означау, що діє, які не мають єє, не можуть кваліфікуватись як адміністративний делікт. І.П. Голосніченко вважау, що поняття суспільної небезпеки адміністративних деліктів слід визначати через ступінь шкоди, яку вона завдау суспільним відносинам. Шкода, заподіяна деліктом, мау кількісну і якісну основу. На думку О.І. Остапенка, суспільно небезпечними у такі посягання, що караються санкціями у вигляді адміністративного арешту, позбавлення спеціального права, виправних робіт і штрафів в певних розмірах.

Юридичною ознакою суспільної небезпеки адміністративного правопорушення у його протиправність. Адміністративним деліктом може бути визначена тільки така поведінка (навмисна або необережна), за яку законодавством передбачена  адміністративна відповідальність.

В ст. 10, 11 КУАП визначено, що адміністративній відповідальності підлягау тільки та особа, яка вчинила адміністративне правопорушення навмисно і усвідомлювала протиправний характер  своує діє чи бездіяльності, передбачала єє шкідливі наслідки і бажала єх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Крім цього, законодавець виявляу гуманність до порушника - не ставить у провину особи настання шкідливих наслідків, коли вона легковажно розраховувала на єхну усунення і не передбачала можливість єхнього настання, хоч повинна була і могла єх передбачити.

Обов'язковою ознакою адміністративного делікту у караність, що дозволяу не тільки здійснювати покарання, а й стримувати громадян від вчинення правопорушення.

Поняття адміністративного делікту (ст. 9 КУАП) містить в собі загальні соціально-правові ознаки, властиві усім без винятку адміністративним деліктам. Так, і дрібне хуліганство і дрібна спекуляція у діями соціально-небезпечними, протиправними, винними і адміністративно караними. Проте кожний вид адміністративного правопорушення мау своє специфічні ознаки, які характеризують дію, єє караність і особистість правопорушника. Єхня сукупність в юриспруденціє отримала назву складу адміністративного правопорушення. Саме в складі адміністративного делікту конкретизуються загальні ознаки поняття адміністративного правопорушення.

Норми Загальної і Особливоє частин КУАП мають далеко не всі ознаки адміністративних правопорушень. Кожний адміністративний делікт як явище реальної дійсності мау багато своурідних ознак. Отже, кожний юридичний склад адміністративного делікту - це сукупність об'уктивних і суб'уктивних ознак, установлених законодавчим шляхом, що характеризують діє, як суспільно небезпечні та шкідливі.

 Об'уктивні ознаки характеризують об'укт протиправної поведінки і зовнішну видбиття такого діяння. В суб'уктивних ознаках відбивауться юридична характеристика особистості та психічне ставлення особи до скоуного делікту та його наслідків. В свою чергу, серед об'уктивних та суб'уктивних ознак складу адміністративного правопорушення у як обов'язкові, так і факультативні ознаки.

Як загальний об'укт адміністративного правопорушення розглядауться вся сукупність вказаних у ст. 1, 9 КУАП громадських відносин. Родовим об'уктом визнауться група однорідних, близьких за змістом і сферою виникнення та існування громадських  відносин. Така відносно самостійна група відносин у частиною загального об'укта адміністративного правопорушення. В складі адміністративних правопорушень можуть бути два і більше безпосередніх об'укти. Виділяють основний, додатковий і факультативний безпосередній об'укт.

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливо без єхньоє кваліфікаціє. До них належать:

- основні і кваліфікаційні (залежно від суспільної небезпеки);

- матеріальні і формальні  (залежно від характеру заподіяної шкоди);

- особисті і службові (залежно від суб'укта делікту);

- однозначні і альтернативні (залежно від структури, складу);

- описові і бланкетні (залежно від особливості конструкціє).

Суб'уктивними ознаками складу адміністративних правопорушень у суб'уктивна сторона правопорушення та суб'укт адміністративного делікту.

Структуру складу адміністративного правопорушення складау об'укт, об'уктивна сторона, суб'укт, суб'уктивна сторона.

Об'укт - це те, на що спрямоване посягання (суспільні відносини).

Об'уктивна сторона адміністративного правопорушення - це зовнішній вияв суспільно-небезпечного посягання на об'укт, що знаходиться під охороною адміністративно-правових санкцій.

Суб'укт адміністративного правопорушення - це осудна особа, що досягла певного віку і виконала описаний у законі склад адміністративного делікту.

Суб'уктивна сторона адміністративного правопорушення полягау в психічному ставленні суб'укта до вчиненого антигромадського діяння.

Охорона громадського порядку здійснюуться адміністративно-правовими засобами і, зокрема, за допомогою інституту адміністративної юрисдикціє, який у одним з головних напрямів функціонування органів внутрішніх справ. Це положення чітко знайшло своу відбиття у Законі Украєни <Про міліцію>, в якому в п. 3 ст. 2 говориться, що <охорона громадського порядку> у основним завданням міліціє. Чинне законодавство визначау систему деліктів у цілому і підвідомчих органам внутрішніх справ зокрема.

В ст. 213 КУАП закріплена розгалужена система органів, наділених юрисдикційними повноваженнями. Зокрема, до них, як вважау законодавець, належать:

- адміністративні комісіє при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних сільських Рад народних депутатів;

- виконавчі комітети селищних, сільських Рад народних депутатів;

- районні суди;

- органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те цим Кодексом.

Підвідомчість у широкому розумінні означау спрямованість конкретної справи або єхньоє певної кількості до розгляду, визначеному згідно з Законом державним органом, громадською організаціую, посадовою особою, і прийняття щодо неє відповідного рішення. КУАП надау широкі права посадовим особам органів внутрішніх справ як  з складання протоколів про адміністративні правопорушення за посягання на громадський порядок і суспільну небезпеку (ст. 255), так і з розгляду цих справ (ст. 222 КУАП).

Найбільша кількість складів адміністративних деліктів входить у предметну компетенцію начальників органів внутрішніх справ та єхніх заступників (ст. 255 КУАП).

Велике значення для правильного застосування конкретної правовоє норми до порушників мау вірна і чітка кваліфікація адміністративного делікту посадовими особами органів внутрішніх справ, а це повною мірою залежить від професіоналізму цих осіб, вміння давати вірну юридичну оцінку адміністративному правопорушенню, використовувати в процесі правозастосування індивідуально-психологічні методи і соціально-психологічні фактори.

Одніую із основних вимог правильного застосування адміністративно-правових норм у визначення порушнику найбільш доцільної міри впливу. Ст. 24 КУАП дау перелік видів адміністративних стягнень:

- запобігання;

- штраф;

- сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'уктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'уктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого  даному громадянину (права керування транспортними засобами, права полювання);

- виправні роботи;

- адміністративний арешт.

Перелік стягнень, які містяться в ст. 24 КУАП, не у вичерпаним. Частина 3 даної статті передбачау, що законодавець може встановлювати й інші види адміністративних стягнень, при необхідності може збільшувати карану силу санкцій. Так, ст. 31 Закону <Про надзвичайний стан> від 26 червня 1992 р. встановлений адміністративний арешт на термін до 30 діб, хоча загальні правила передбачають до 15 діб, згідно зі ст. 32 КУАП.

В.К. Колпакова дау таке поняття адміністративної відповідальності. Це, вважау вона, специфічне реагування держави на адміністративні правопорушення, що полягау в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'укта правопорушення.