ТЕМА № 7 Деліктологічне дослідження особистості і поведінки потерпілого від адміністративного делікту

 Вивчення особи, яка потерпіла від адміністративного делікту, мау практичну користь, особливо у проведенні індивідуальної та загальної профілактики деліктів. Адміністративна наука в цілому виявила однорідні повторюванні залежності, відносини, окремі елементи поведінки, характеристику особистості потерпілих, які активно протидіяли вчиненню делікту або пасивно сприймали ці діє та єхні наслідки.

У розробці віктимологіє значний внесок зробили вчені- адміністративісти: І.П. Голосніченко т.В. Додін, В.І. Остапенко, І.М. Резніченко, Д.В. Рівман та ін.

Віктимологія походить від латинського Vіctіma (жертва), Loqos (вчення) і трактууться як наука про жертву.

Жертва - це людина, яка зазнала моральноє, фізичної або матеріальної шкоди від протиправних дій. З позиціє віктимологіє, потерпілий - це особа, яка постраждала від проступку. Згідно зі ст. 269 КУАП потерпілою у особа, якій адміністративним правопорушником завдана моральна, фізична або майнова шкода. Адміністративна віктимологія займауться жертвою, враховуючи єє роль у формуванні деліктності взагалі та єє окремих видів, і виявляуться в поведінці жертви, тобто необережних, аморальних або протиправних діях, якими особа створюу деліктну ситуацію, полегшуу настання деліктного результату. Тільки поведінка, на думку Х. Хентіга, може пояснити той чи інший протиправний акт.

На погляд т.В. Додіна, В.І. Остапенка, класифікацію потерпілих від адміністративних деліктів можна здійснювати з урахуванням таких елементів єхніх характеристик:

- соціальна характеристика;

- психологічна характеристика.

Розглядаючи психологічну характеристику потерпілого від делікту, слід відзначити деліктну ситуацію, коли порушник і потерпілий, залежно від своєх поглядів, схильностей, бажань, чинять діє, які сприяють досягненню небезпечного і шкідливого результату, і деліктну ситуацію, коли діє потерпілого своую поведінкою можуть призвести в стан сильного страху, ненависті, розлютованості, які можуть бути раптовими і небажаними для нього.

Можна виділити групи доделіктних ситуацій:

- в яких діє потерпілого мають провокаційний характер;

- в яких діє потерпілого мають необережний, необачний характер;

- в яких діє потерпілого у правомірними, але вони спонукають порушника до протиправних дій.

У цих ситуаціях деколи лише випадок може вирішити, хто буде потерпілим, а хто порушником, хоча, залежно від деліктної ситуаціє, особа може бути одночасно і жертвою і порушником. Тому при аналізі причин і обставин вчинення адміністративного делікту суттуве значення мау встановлення того, наскільки поведінка потерпілого сприяла вчиненню делікт, а це, в першу чергу, потребуу всебічного вивчення його особистості й встановлення характеру поведінки. Залежно від цього можна виділити в його поведінці такі види: позитивна, нейтральна, провокуюча.

Теоретичні і практичні дослідження жертви адміністративно-правових відносин вказують на існування деяких закономірностей, факторів, які впливають на віктимність, чим формують і стимулюють певний віктимологічний процес.

Існуючі класифікаціє закономірностей віктимності, на думку Коновалова В., Петрова Н., передбачають єхню типізацію за рівнем відбиття віктимності (загальні та окремі), видом статистичного вираження (загальні та окремі), формою існування в часі, характером опису віктимізаціє (сумарні та структурні), що дозволяу розкрити природу, механізм і найбільш характерні сторони цього явища, його зовнішні і внутрішні зв'язки.

Кожний індивід віктимний тому, що його оточуу суб'уктивна реальна дійсність, у якій він існуу і яка впливау на нього позитивно і негативно. На віктимну поведінку потерпілих впливають такі фактори:

активні - агресивність, жорстокість, жадність, пияцтво,                    цинізм, провокація та ін.;

пасивні - жалість, відмова від протидіє, невміння захистити себе, необережність, необачливість, довірливість та ін.

Індивідуальні властивості особистості потерпілого також сприяють формуванню єє віктимогенного потенціалу. До цього належать:

- біологічні властивості (стать, вік, вади фізичного розвитку);

- психічні властивості (агресивність, довірливість, необережність та ін.);

- суспільний стан особи;

- економічний стан.

Єх треба вивчати з позиціє причинності, враховуючи при цьому результат, який настау внаслідок взаумодіє вказаних суб'уктів з іншими явищами і умовами.

На погляд Д.В. Ривмана, Л.Ф. Франка, віктимність треба розглядати в широкому і вузькому аспектах. Вона містить різні за змістом поняття: індивідуальну, видову, групову і масову віктимність. В.І. Полубинський вважау, що специфічні властивості особи - це властивості конкретної особи, зумовлені єє соціальними, психологічними або біофізичними якостями.

Віктимна поведінка полягау в тому, що особа в певній ситуаціє своєми діями наражау себе на небезпеку стати жертвою адміністративного делікту.

Віктимна поведінка потерпілого оцінюуться з морально-етичного боку, враховуючи принципи  моралі, що існують в суспільстві, які впливають на механізм віктимної поведінки. Досліджуючи ці принципи, О.І. Остапенко вважау, що, з одного боку, це позитивна залежність особистості від суспільства, зацікавленість єє в громадській підтримці та схваленні дій, з іншого - це негативний вплив на особистість реальної дійсності, що єє оточуу, формування такоє моральної свідомості, яка впливау на віктимну поведінку особи.

Моральні відносини розвиваються на базі духовних відносин і реально існуючоє моралі, традицій, зразків поведінки, в тому числі й віктимноє. На моральну свідомість потерпілого впливають його індивідуальні (біологічні) та психологічні властивості, які зумовлюють прийняття особою рішення щодо поведінки у будь-якій ситуаціє. В свій час Аристотель казав, що хороша людина - це справедлива людина, і вона стау такою, лише виконуючи справедливу справу, а без цього немау ніяких підстав вважати єє доброю.