1. 3. Попередження злочинності в місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі - хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватися на двох рівнях - загальносоціальному й спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі - це, насамперед, комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідеологічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямованих на вирішення й згладжування гострих соціальних проблем і негараздів у країні, які в місцях позбавлення волі проявляються вже в деформованому вигляді. Гострота соціальних протиріч відбивається перш за все на тих людях, які утримуються в установах виконання покарань, на поширенні кримінальної субкультури, агресивності й насильства. Зменшення суспільних суперечностей внаслідок проведення гнучкої й розумної соціальної політики (що неодноразово доведено світовою історією) істотно знижує рівень і тяжкість насильницьких і корисливо-насильницьких проявів у людському середовищі, в тому числі й у місцях позбавлення волі, поступово витискує криміногенні явища. Саме загальносоціальне попередження злочинності спроможне вирішити такі складні проблеми, як праця, освіта, життєві умови, дозвілля в'язнів у виправно-трудових установах і після звільнення з них, що мають бути спрямовані на позитивну перспективу ресоціалізації особи (модернізація підприємств у місцях позбавлення волі, навчання необхідним професіям,

що можливо лише за підвищення рівня освіти й загальної культури, сприятливих життєвих умов, осмисленості дозвілля, підвищення духовності тощо). Отже, загальносоціальне попередження злочинності, у кінцевому підсумку, змінює уявлення про роль і місце виправно-трудової системи в боротьбі зі злочинністю.

Цілком справедливо відзначається в літературі, що виправно-трудовим установам слід повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. 3 Конституції України практична діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна гарантувати, затверджувати й забезпечувати права та свободи людини.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями й заходи досить різноманітні, мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямованіш характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід. Частина з них знаходить відбиття в програмах боротьби зі злочинністю (наприклад, Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, розділи VIII - "Удосконалення кримінально-виконавчої системи").

Кримінологічна профілактика. Цей напрямок попередження злочинності у виправно-трудових установах може включати заходи по втручанню в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей учинення злочинів, боротьбу з кримінальною субкультурою, залучення громадськості до профілактичної роботи, надання допомоги жертвам злочинів тощо.

Відомо, що втручання в кризові ситуації являє собою комплекс різноманітних заходів по стриманню злочинних проявів, що припускає нейтралізацію й розв'язання міжособистих (групових) конфліктів засуджених за допомогою специфічних для місць позбавлення волі методів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести такі заходи:

1) здійснення постійного оперативного (в тому числі й за допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправно-трудових установах, де найчастіше й у певний період виникають типові серйозні (й у той же час специфічні для кожної окремо установи) негативні явища, що сприяють виникненню

й розвитку напружених міжособистих (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що погрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за ув'язненими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом 1997 р. вчинено 3 умисних убивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, 6 втеч з-під варти, 112 втеч з колоній-поселень та ін. З метою посилення нагляду та ізоляції засуджених у місцях позбавлення волі в 1997 р. створено службу нагляду та безпеки. До складу Головного управління виконання покарань було направлено понад 7, 5 тис. військовослужбовців, передано значну частину озброєння, спецзасобів, інвентарю. Наказом МВС України № 908 від 29 грудня 1997 р. затверджено Інструкцію по організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях МВС України;

2)   проведення комплексних профілактичних операцій у

виправно-трудових установах за участю всіх підрозділів, залу

чення сил і засобів інших установ для вирішення нагальних проб

лем. Аналіз роботи по забезпеченню нагляду та ізоляції ув'язне

них у місцях позбавлення волі ГУВП МВС України за 1997 р.

показав, що незадовільна організація нагляду та безпеки, обшуко

вої роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові

ситуації, стали причинами різкого збільшення вживання засудже

ними спиртних напоїв, наркотичних засобів, інших заборонених

предметів;

3)   реалізація заходів протидії професіоналізації та консо

лідації злочинців, особливо серед тих, хто відбуває покарання за

насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед

жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи,

як комп'ютерний облік інформації про криміногенних осіб, розсі

кання угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтрим

ка й використання існуючих угруповань із позитивною спрямова

ністю, створення "режимних загонів" за участю в'язнів та ін.;

4)   забезпечення психологічної підтримки засудженим, які

прибувають у місця позбавлення волі (особливо в період пенітен

ціарної адаптації), орієнтування їх на свідомий вибір позитивного

шляху відбування покарання, своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антигромадською спрямованістю;

5)  удосконалення постпенітенціарної практики, контролю,

зокрема, створення спеціальної служби пробації по нагляду за

особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм

підтримки й допомоги;

6)      використання необхідних заходів по виявленню осіб, які

потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого

обстеження з метою попередження й усунення чинників, травмую

чих психіку.

Вжиття заходів, які максимально зменшували б практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, що сприяють учиненню злочинів. Для цього необхідно запроваджувати такі заходи, як: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправно-трудових установ про угруповання й елітні прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу й агресивних дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених понад ліміт, розширення існуючих і будування нових виправно-трудових установ, що відповідали б сучасним міжнародним стандартам; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних механізмів й особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних дій, гласне інформування ув'язнених про наслідки та санкції, які були застосовувані до винних; г) упровадження групової профілактики злочинів, тобто створення спрямованого механізму саморегуляції в спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації шляхом групової профілактики (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді, йога тощо); д) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню групами засуджених (руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за уста-

новками груп шляхом постановки спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля, та ін. ); е) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації методом інформування про реальні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного усунення особистих стосунків; ж) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів. Завдяки цьому, наприклад, у 1997 р. вжиті заходи дозволили в 30-ти установах не допустити вчинення злочинів серед засуджених, попередити 1291 злочин, у тому числі 395 втеч, 21 напад на охорону, 10 захоплень заручників, 6 умисних убивств, 138 тяжких тілесних ушкоджень, 383 фізичні розправи, 338 інших злочинів, а також 339 випадків самогубства ("Огляд стану боротьби зі злочинністю в СІЗО (тюрмах) МВС України за 1997 р. ", - С. 43); з) підвищення рівня й удосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, схильними до втеч, які вже скоювали злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, з хронічними алкоголіками й наркоманами; к) завершення формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх кваліфікованими й досвідченими кадрами, забезпечення їх спеціальними технічними засобами й обладнанням.

Адміністрації виправно-трудових установ попереджувати злочини надзвичайно складно через існуючу серед засуджених кругову поруку й підкорення в'язнів злодійським законам. Як уже зазначалося, злодійські закони й традиції - це своєрідний неформальний регулятор "іншого життя". Характерно, що особи, які ніколи раніше не стикалися з такими "правилами" поведінки, починають їх засвоювати з моменту появи їх у слідчому ізоляторі, проходять так звану "прописку". Але й тоді, коли засуджені прибувають до виправно-трудових установ, продовжується їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до іншого способу життя й поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки у виправно-трудових установах, але й поза їх стінами.

Отже, без зруйнування кримінальної субкультури неможливо ні виправлення засуджених, ані ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Ідеології кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підрив авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці негативного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни дискредитаційні заходи за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду, мистецтво тощо.

Залучення й консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем кримінально-виконавчої системи, в тому числі й у попередженні злочинності в установах відбування покарань, передбачає тривалу й уміло організовану роботу по: а) створенню відповідних громадських структур; б) поширенню кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, причини, умови й мотиви злочинів, про злочинців та потерпілих, умови відбування покарання взагалі; в) налагодженню взаємодії і координації між різними державними, громадськими й релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Вважається, що поінформована й активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.

У гл. 23 Виправно-трудового кодексу України (ст. 122-127) регулюються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправно-трудовими установами. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не передбачені чинніш виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, їх взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності й принциповості у своїй роботі. Необхідно підняти їх роботу на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

Певне значення в попередженні злочинності в місцях позбавлення волі мас релігія. Багато з засуджених - віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати відносини, які зможуть допомогти подолати духовну кризу, вирішити міжособистий чи груповий конфлікт, життєву проблему і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації провадять добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Таким чином, активізація традиційних і запровадження нових форм участі громадськості у справі поліпшення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

Потребують правового врегулювання й питання надання допомоги потерпілим від злочинів у виправно-трудових установах.

Запобігання й припинення злочинів. Запобігання й припинення злочинів переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин уже почав фактично вчинюватися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратись на методи нейтралізації криміногенних явищ, деалкоголізації й девіктимізації, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від учинення злочинів, медико-реабілітаційного характеру. Основними запобіжними комплексами є:

1)       переорієнтація антигромадської настановки особи чи

групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало

відомо, виникла рішучість вчинити злочин або поведінка яких в

умовах виправно-трудових установ створює підвищену ймовір

ність учинення щодо них злочинного посягання, та ін. );

2)       активні   контрзаходи (оперативне   втручання суб'єктів

попередження з метою запобігти насильству, масовим завору

шенням, втечам; створення умов, які роблять неможливим про

довження злочинної діяльності; огляд, обшук, перлюстрація ко-

респонденції; перевірка посилок і передач; прослуховування телефонних переговорів засуджених: виявлення криміногенних зон й угруповань, їх лідерів, авторитетів, "злодіїв у законі" і впровадження відповідних заходів по зменшенню їх впливу на інших засуджених та ін. );

3)  організаційно-превентивний напрямок припинення зло

чинів (створення спеціальних підрозділів по попередженню най

більш поширених злочинів, присікання поширення різної дезін

формації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуд

жених для "відновлення справедливості" або виправдання своїх

дій, та ін. );

4)  спонукальний напрямок (цілеспрямована робота адміні

страції виправно-трудових колоній та громадських організацій

по схиленню засуджених до добровільної відмови від учинення

злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, терміно

ва ізоляція окремих засуджених, переведення до іншого загону

або в іншу виправно-трудову установу та ін. );

5)      рішуча протидія розвитку злочинної діяльності й настан

ню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення

до кримінальної відповідальності та ін. ).

Література до розділу 1

1.                Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и

современность. - М.: Юрид. лит., 1990.

2.                В пошуках альтернатив тюремному покаранню: Матері

али міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. - К., 1997.

- Вип. 1.

3.                Європейські стандарти утримання в'язнів / Харк. право-

захисна група. - Харків: Фоліо, 1998.

4.                Карпец И. И. Преступность: иллюзии и реальность. - М.:

Рос. право, 1992. - С. 281-290.

5.                Криминология: Учеб. для юрид. вузов / Под общ. ред.

А. И. Долговой. - М.: Изд. группа ИНФРА-М - Норма, 1997.

- Гл. 28.

1 Під місцями позбавлення вол; слід розуміти установи, названі в ст. 12 ВТК України, а також слідчі ізолятори.

2 Тюремная реформа в посттоталитарных странах: Информ. бюл. о междунар. семинаре 10-12 ноября 1998 г. в Донецке. - Донецк, 1999. - С. 8.

А. Г. Кулик,

канд. юрид. паук,

начальник лаборатории

криминологических исследований НИИ

проблем борьбы с преступностью НАВДУ