1. 1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді йменується як "карна" злочинність, тобто така, яка має місце під час відбуття покарань, або як "пенітенціарна", що охоплює злочини, що вчинюються у пенітенціарних установах - місцях позбавлення волі. Цей різновид злочинності характеризується такими ознаками, як специфічне місце вчинення злочину (виправно-трудова установа, слідчий ізолятор тимчасового утримання), своєрідний суб'єкт злочину (тільки особа, позбавлена волі), його спрямованість проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що вона є складовою частиною рецидивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та число злочинів, ними вчинених, не підлягали розголошенню. Наукові дослідження були, як правило, спрямовані на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, в спеціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні діє 183 установи, де утримується понад 205 тис. осіб, у тому числі в 128 виправно-трудових установах - понад 155 тис., в 11 виховно-трудових - 3, 5 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах - понад 43 тис. ув'язнених, у 12 лікувально-трудових профілакторіях — 3, 8 тис. осіб, які лікуються від алкоголізму2.

Отже, у місцях позбавлення волі у специфічних умовах утримання і людських стосунків знаходиться значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправно-трудових відносин.

Протягом 1998 р. у виправно-трудових установах МВС України зареєстровано 405 злочинів проти 525, учинених у 1997 р. і 560 - у 1996 р. Коефіцієнт злочинності на 1 тис. середньостатистичної чисельності засуджених коливається між 3, 5 і 3, 2 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправно-трудових колоніях суворого й посиленого режимів і колоніях-поселеннях (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області). Аналізуючи злочинність у місцях позбавлення волі, слід враховувати значну латентність окремих видів злочинів: образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво та ін.

Кримінально-правова структура злочинності в місцях позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Основна маса злочинів припадає на ст. 183 Кримінального кодексу України (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти) й на ст. 1833 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи), що загалом становлять понад 60% усіх учинених у цих місцях злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя "філософія": наше (засуджених) діло тікати, якщо пощастить, а ваше (адміністрації виправно-трудових установ) - запобігати цьому чи ловити, тобто кожен має робити свою справу. Форми й способи втечі бувають різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч поєднаних з насильством та використанням зброї, технічних засобів. Втечі бувають поодиночні, групові і масові під час масових заворушень у колоніях. Але часто підготовка до втечі і сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер. Так, із 6-ти випадків втечі з-під охорони у 1997 р. всі вони здійснені чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін. ), чи шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому

динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану й організації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправно-трудових установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обгрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії у свої руки. У цих випадках необгрунтоване потурання вимогам "авторитетів" може повністю дезорганізувати роботу виправно-трудової установи.

Другу за кількісними показниками групу складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень таких злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги їх значну латентність. Незначне їх підвищення (або зниження) свідчить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в "зоні" наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоч і меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу складають насильницькі злочини -умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза вбивством та ін. Треба відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо в 1996 р. було вчинено 10 умисних убивств, у 1997 р. - 3, то в 1998 р. - 4. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз тощо.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст. 691 КК України), масові заворушення (ст. 71 КК України), захоплення заручників (ст. 1231 КК України). У 1997-1998 pp. цих злочинів зареєстровано не було.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі складають крадіжки, розкрадання, пограбування й розбої. Крадіжки державного й приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені (в місцях позбавлення волі їх називають "щурами") в інших засуджених, і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Незрідка речі та про-

дукти харчування й передачі відбираються тими, хто займає в колонії лідируюче становище. Ці факти, як свідчить практика, не відомі адміністрації виправно-трудових установ, а коли й стають відомими, то на них не реагують або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів та розбоїв, то вони не мають поширеності в цих установах.

Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво (ст. 122 КК України). Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, і тому реєструються тільки тоді, коли цього вимагають обставини.

Дуже висока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправно-трудових установ. Позитивно оцінюється робота тих установ, у яких показники злочинності менші. Звідси й наслідок: діяльність тієї установи, де більше, краще й повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюється негативно й навпаки.

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняється

у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється складом контингенту засуджених, видами вчинюваних злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Учинення злочинів відбувається в житлових і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах. За часом учинення - від 6-ти до 18-ти год., частіше - в робочі дні тижня. Наприклад, із 525 злочинів, зареєстрованих у 1997 p., 328 учинено в житлових зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1-у штрафному ізоляторі, решта - на виїзних об'єктах. У 407 випадків злочини було вчинено з 6-ти до 18-ти год., у 90 - з 18-ти до 23-х год., у 28 - з 23-х до 6-ти год. У робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові - 21 злочин.

Знаряддям учинення злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, були кухонні ножі, металеві пластини, ''заточки", шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Щодо динаміки злочинності з місцях позбавлення волі, то за офіційними даними майже за всіма кількісно-якісними показниками вона мас тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (у порівнянні з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправно-трудових колоніях, з 10-ти до 3-х випадків зменшилась кількість умисних убивств, з 24-х до 20-ти випадків — умисних тяжких тілесних ушкоджень, з 126-ти до 112-ти випадків - втеч засуджених. Факт зниження динаміки тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров'я засуджених та співробітників адміністрації установ пов'язано: по-перше, зі зміною динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарань.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини в місцях позбавлення волі (насильницькі злочини, непокора вимогам адміністрації, втеча з-під варти та ін. ), при своїй відмінності мають і багато спільного. За даними деяких досліджень переважна більшість вказаних осіб - чоловіки (частка жінок у структурі злочинів становить приблизно 3, 5%), за віком - до 30-ти років, за освітою - з середньою або неповною середньою освітою, за службовим становищем - переважно некваліфіковані робітники або безробітні. Основна маса тих, хто застосував насильство, мала судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебувала на профілактичному обліку; була порушниками режиму утримання тощо. Наприклад, із 525 учинених в 1997 р. у місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках останні вчинені особами, які перебували на профілактичному обліку, в 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання, у 14 — розконвойованими засудженими, 20 злочинів учинено в'язнями після вживання спиртних напоїв, 1 - після наркотичного сп'яніння.

Що стосується моральних рис, можна зауважити, що більшість засуджених мають вузький світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Характерніше для них - своя мо-

раль і свої звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними колами в'язнів. Значна кількість останніх хворі на різноманітні соматичні й психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення й хвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, вживати заходи виправно-трудового характеру. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливості самовладання в криміногенних сутичках, переваження збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, конформізм, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрюваність, песимізм, потайність, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці й режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття й підтримка злочинної субкультури, схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний хворобливий психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) - все це руйнує психологічний стан особи, викликає в неї відторгнення "офіційних" цінностей. Але с й такі категорії засуджених, які цілком нормально почуваються в місцях позбавлення волі, вважають себе "авторитетами", "злодіями у законі", лідерами, "паханами" тощо.

За основними кримінологічними рисами жертва злочинів в місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від злочинця (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу, штучно ізольовану від інших в'язнів, утворюють так звані "опущені". До неї належать ті засуджені, щодо яких було вжито гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексуальні зв'язки, а також ті, які нехтують особистою гігієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя й тіла, дебіли, ''щури", взагалі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Принизливе становище "опущених" поширюється на весь строк відбуття покарання й зберігається навіть після виходу на

волю. Адміністрація, на жаль, не завжди активна в попередженні цих фактів. Часто вона не в змозі виправити становище, тому що за ним стоять злочинці, які його навмисно підтримують. Це один із елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, за допомогою якого злочинні авторитети примушують інших в'язнів підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину з них підгримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.