§ 1. Становлення і розвиток інституту адвокатури в Україні

Як самостійний правовий інститут адвокатура в Укра-

їні була запроваджена після проведення на початку 60-х

років XIX ст. судової реформи, в результаті якої поряд з

проголошенням таких демократичних принципів, як ві-

докремлення суду від адміністрації, загальний і рівний для

всіх суд, гласність процесу тощо, було закріплено й пра-

во обвинуваченого на захист1. Правову регламентацію

інститут адвокатури дістав за Судовими Статутами, зат-

вердженими 20 листопада 1864 р. Адвокати поділялися на

дві категорії — присяжних і приватних повірених.

Адвокатура формувалась на основі професіоналізму

та суворих вимог до особи присяжного повіреного, який

повинен був мати вищу юридичну освіту і практичний

стаж відповідної судової роботи протягом не менш п'яти

років. Обрання здійснювалось при окрузі судової палати

радою присяжних повірених. Приватними повіреними

могли бути громадяни, які досягли 18 років, за винятком

жінок. На відміну від присяжних повірених вони не мали

своєї корпоративної організації та могли виступати лише

в тих судах, до яких бути приписані і які здійснювали на-

гляд за їх діяльністю2.

1 В Україні адвокатура була визнана як окрема система, але не

об'єднана в професійний інститут, задовго до реформи 1864р. У Ли-

товському Статуті, що діяв в Україні до 1840 р., адвокатська діяльність

розглядалась як професія.

1 Більш детально про процес розвитку адвокатури див.: Васьков-

ский Е.В. Организация адвокатури. — СПб, 1893. — Ч. 1. — С. 1-5;

Історія адвокатури в Україні / За ред. Т. В. Варфоломєєвої, О. Д. Свя-

тоцького. — К., 1992; Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура:

історія і сучасність. — К., 1997; Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Ад-

вокатура України. — К., 1997; Варфоломеева Т.В. Адвокатура в Укра-

ине. - К., 1998.____________________________ ' ^

Розділ X. Адвокатура

Характеризуючи українську адвокатуру періоду судо-

вої реформи 1864 р., слід зазначити, що вона відрізнялась

демократичними принципами організації, але вже з того

часу почали намічатися тенденції до контролю за діяльні-

стю адвокатури з боку держави. Незважаючи на наявність

прогресивних норм, що забезпечували всім громадянам

можливість одержання юридичної допомоги, вже в першо-

му правовому документі про адвокатуру мали місце обме-

ження її самостійності. Так, вже у 1879 р. організація рад

присяжних повірених була тимчасово припинена з пере-

данням їх функцій окружним судам. У тому ж році мініст-

ру юстиції було надано право виключати з адвокатури тих

приватних повірених, яких він визнавав негідними.

Залежність адвокатури від держави, втручання в її ді-

яльність, що мали місце після створення цього правово-

го інституту, в роки радянської влади досягли свого апо-

гею. Після повного знищення адвокатури у 1917 р. насту-

пне її створення будувалось на концептуально нових під-

ходах до її організації та функціонування і полягало у під-

контрольності і по суті підпорядкованості її державним

органам1.

У перші післяжовтневі роки були створені колегії пра-

возаступників у народних судах та окремі — при револю-

ційних трибуналах. Всі правозаступники перебували на

державній службі і одержували заробітну плату, що свід-

чить про значне одержавлення адвокатури, обмеження

професійної свободи та незалежності адвокатів.

Колегії захисників створювались при губернських від-

ділах юстиції (потім — при губернських судах), їх перший

склад затверджувався президією губернського виконавчо-

го комітету за поданням відділу юстиції. Положення про

комісії захисників 1922 р. передбачало право членів ко-

легії вести практику індивідуально, у приватних кабінетах,

разом з тим зобов'язувало їх чергувати у юридичних кон-

сультаціях2. Таким чином, невідома дореволюційній адво-

1 Див.: Варфоломеева Т.В. Вказ. праця. — С. 15.

2 Див.: Синайский З.Д. У истоков советской адвокатури //Сов.

юстиция. — 1967. — № 21. — С. 19.

Організація судових та правоохоронних органів

катурі функція організації юридичної допомоги населен-

ню одержала обов'язковий характер.

Індивідуальна форма діяльності адвокатів відповіда-

ла суспільно-політичним умовам того часу, зокрема умо-

вам нової економічної політики. Однак у подальшому все

більше визначалась необхідність іншої форми цієї діяль-

ності1. У зв'язку з цим адвокатські кабінети почали само-

ліквідовуватися, а юридичні консультації — поступово

перетворюватися в основну організаційну форму діяль-

ності адвокатури.

Наступним етапом встановлення нагляду за адвокату-

рою з боку держави та обмеження її незалежності було

створення у 1937 р. у структурі НКЮ УРСР відділу судо-

вого захисту і юридичної допомоги населенню, на який

покладалось здійснення загального керівництва, нагляду

за діяльністю колегій захисників, підпорядкованих НКЮ.

Положення про адвокатуру СРСР 1939 р. передбачило

організацію адвокатури у вигляді обласних, крайових, рес-

публіканських колегій адвокатів. (Ця організаційна побудо-

ва колегій залишається незмінною й до теперішнього часу.)

Загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ

СРСР через НКЮ УРСР та обласні управління юстиції.

Положенням були скасовані колективи захисників,

які діяли в межах колегій, та визначалось, що вся практич-

на діяльність здійснюється через юридичні консультації.

Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли

займатися адвокатською діяльністю. В окремих випадках

з дозволу НКЮ УРСР до занять адвокатською діяльністю

допускались особи, що не були членами колегій2.

У розглядуваний період реформування адвокатури

мало як негативні, так і позитивні наслідки, але роль

останніх зводилася нанівець з прийняттям деяких право-

вих актів, які порушували законність і обмежували права

громадян. Так, була виключена участь захисника з певних

1 Див.: РивлинА.Л. Организацмя адвокатури в СССР. — К., 1974.

- С. ЗО.

1 Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Вказ. праця. — С. 45.

Розділ X. Адвокатура

категорій кримінальних справ1, а потім і значно обмеже-

на на стадії попереднього розслідування.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни форми

організації адвокатури України залишилися без істотних

змін. Це підтвердило й Положення про адвокатуру УРСР

1962 р. Говорити про престиж адвокатури та ефективність

її діяльності у цей період не доводиться, оскільки знову

дали про себе знати недооцінка та приниження принци-

пів демократії, порушення прав людини, декларативний

характер основних законодавчих актів. Адвокатура все ще

залишалася під пильним наглядом державних органів.

За встановленим правилом займатися адвокатською

діяльністю могли виключно члени колегій та тільки у

складі юридичних консультацій. Це значно обмежувало

право багатьох кваліфікованих юристів на заняття адво-

катською діяльністю, оскільки доступ до колегій адвока-

тів був дуже важким2.

Подальший розвиток законодавства про адвокатуру

України зумовлений затвердженням Положення про адво-

катуру УРСР від 1 жовтня 1980 р., яке надало колегіям адво-

катів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні сво-

їх внутрішньо-організаційних питань, здійсненні керівниц-

тва і контролю за професійною адвокатською діяльністю.

Разом з тим нове законодавство передбачало й повноважен-

ня органів державної влади та управління стосовназагально-

го керівництва колегіями адвокатів. Так, Міністерству юс-

тиції УРСР було надано право зупиняти виконання рішень

загальних зборів чи постанов президії колегії адвокатів у разі

невідповідності їх чинному законодавству, ним встановлю-

вався порядок надання адвокатами юридичної допомоги та

оплати праці, здійснювались інші повноваження, пов'язані

з загальним керівництвом адвокатурою республіки.

У другій половині 80-х років розпочалося оновлення

всієї правової основи державного та суспільного життя

1 Наприклад, постановою Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. «Про

порядок ведення справ по підготовці або вчиненню терористичних

актів» була виключена участь захисника в суді при розгляді цієї кате-

горії справ.

2 Див.: Варфоломеева Т.В. Вказ. праця. — С. 20.

Організація судових та правоохоронних органів

України, формування в республіці правової держави. Ви-

никла потреба у значному підвищенні ролі адвокатури.

13 листопада 1989 р. З'їздом народних депутатів СРСР

були прийняті Основи законодавства СРСР і союзних ре-

спублік про судоустрій, відповідно до яких значно розши-

рювалася сфера діяльності захисника у кримінальному

процесі. Він став брати участь у справі з моменту затри-

мання, арешту чи пред'явлення обвинувачення (ст. 14 Ос-

нов). З 1991 р. відповідно до Закону України «Про підпри-

ємництво» допускається здійснення юридичної практики

за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції Укра-

їни особам, що мають юридичну освіту.

Таким чином, колегія адвокатів перестала бути єди-

ною можливою формою об'єднання адвокатів, а юридич-

на консультація — єдино можливим місцем роботи.

10 квітня 1991 р. була затверджена Інструкція про

оплату юридичної допомоги, що надається адвокатами

громадянам, підприємствам, установам, організаціям і

кооперативам. Вона закріпила основний принцип опла-

ти юридичної допомоги — погодження між адвокатом і

особою, що звернулася по правову допомогу.

В цей час виникли гостра потреба в реформуванні ад-

вокатури і необхідність створення національного законо-

давства щодо адвокатури. Першим нормативним актом у

цій сфері став Закон України «Про адвокатуру», прийня-

тий Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. '