2.4. Забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного розкраданням

Одним з найважливіших тактичних завдань, яке слід вирішувати на початковому етапі розслідування розкрадань майна, є забезпечення відшкодування матеріального

109

збитку, заподіяного злочином. Відповідно до п. 4 ст. 64 КПК України характер і розмір шкоди, завданої злочином, належать до обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі. Процесуальні норми встановлюють обов'язок органу дізнання і слідчого забезпечити відшкодування матеріального збитку і можливу конфіскацію майна (ст. 29 КПК), визначають умови і порядок накладення арешту на майно (ст. 125, 126 КПК). Вони визначають перелік лрав і обов'язків цивільного позивача і цивільного відповідача в кримінальній справі, а також їх представників (ст. 50-52 КПК), регламентують дії слідчого у процесуальному оформленні їх участі в справі (ст. 123-124 КПК).

Але проблема забезпечення відшкодування матеріального збитку, особливо у кримінальних справах про розкрадання майна, завжди була болючою у попередньому розслідуванні. За даними Верховного Суду України, наприклад, у 1995 р. потерпілим від злочинів було завдано майнової шкоди.на суму 4 255 086 775 крб., а цивільних позовів задоволене на суму 2 255 340 343 крб.1, тобто відшкодування заподіяних злочинами матеріальних втрат становило всього 53%.

У кримінальних справах про розкрадання, що вчиняються з використанням статусу суб'єкта підприємницької діяльності, стан відшкодування заподіяних втрат значно гірший. Це пояснюється тим, що такий статус надає можливість розкрадати і приховувати величезні суми безготівкових грошових коштів з використанням механізму розрахункових операцій. Типовими є ситуації, коли забезпечити відшкодування цих сум повністю під час розслідування практично неможливо через прогаяний час та інші обставини. Наприклад, у кримінальних справах про розкрадання в небанківських фінансових установах, порушених і розслідуваних у 1993-1997 р., за даними МВС України, було накладено арешти на майно, вартість якого становила всього 4-6% від загальної суми заподіяних збитків.

Забезпечення відшкодування матеріального збитку і можливої конфіскації майна являє собою тактичне завдання розслідування, яке для свого вирішення потребує проведення комплексу слідчих дій та ОРЗ (тактичної операції). Вказане тактичне завдання доцільно розділити на більш дрібні. Так, окремі слідчі дії та ОРЗ повинні бути спрямовані на вирішення таких завдань:

1 За кн. Гошовський М.І., Кучинська О П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - Київ: Юрінком Інтер, 1998. С. 157.

110

1) встановлення характеру і розміру шкоди, завданої розкраданням;

2) встановлення місцезнаходження вкраденого майна чи способу його використання;

3) встановлення майна, яким володіють винні особи, та його місцезнаходження;

4) встановлення правового статусу виявленого у винних осіб майна (приватна чи колективна власність);

5) вилучення і збереження майна, встановленого для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації. Оскільки вирішення названих тактичних завдань має певну специфіку, обумовлену обставинами розкрадання, здійснюється шляхом виявлення, фіксації та використання доказів в умовах реально існуючої протидії з боку зацікавлених осіб, ця проблема заслуговує окремого розгляду.

Встановлення характеру і розміру шкоди, завданої розкраданням. Розмір заподіяної шкоди має значення як для правильної кваліфікації дій винних осіб, так і для вирішення завдання по її відшкодуванню. Розв'язання цього тактичного завдання починається вже на стадії порушення кримінальної справи. Зокрема, встановлення характеру і розміру завданої шкоди в первинному матеріалі про розкрадання є обов'язковою умовою для обгрунтованого порушення кримінальної справи.

Найбільш характерним предметом розкрадання для сфери підприємництва є грошові кошти (готівкові чи безготівкові). При встановленні розміру шкоди від розкрадання в таких випадках, як правило, не виникає особливих проблем. Це завдання вирішується шляхом вилучення відповідних документів, проведенням ревізії, допитом потерпілих і свідків. В окремих випадках для його вирішення потребується призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Предметом розкрадання в сфері підприємництва можуть бути і матеріальні цінності, зокрема, партії певного товару, що висувається на продаж. Визначення розміру збитків для такої ситуації має деяку складність, яка пов'язана з необхідністю проведення відповідних розрахунків. Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» N 12 від 25.12.1992 p., розмір заподіяних потерпілому збитків належить визначати, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Загальний механізм визначен-

— 111

ня розміру шкоди від розкрадання встановлено Кабінетом Міністрів України в постанові N 116 від 22 січня 1996 р. «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей» (Див. Додаток 11). При розслідуванні розкрадань це завдання потребує спеціальних знань і може вирішуватися під час проведення документальної ревізії при наявності відповідних документів, бухгалтерської чи товарознавчої експертизи.

Встановлення місцезнаходження вкраденого майна чи способу його використання. Вирішення цього тактичного завдання обумовлює проведення комплексу слідчих дій та ОРЗ, спрямованих на виявлення того, як винні особи розпорядилися вкраденими грошима, матеріальними цінностями (залишили у себе, продали, передали іншим особам, інвестували в певні підприємства тощо). Особливістю кримінальних справ про розкрадання, вчинені в сфері підприємництва, є те, що вкрадене майно найчастіше надходить у володіння юридичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності.

Як показує слідча практика, вкрадені грошові кошти можуть бути використані злочинцями так: 1) надані у вигляді кредиту комерційним структурам; 2) конвертовані у ВКВ; 3) безготівкові кошти обмінені на готівку; 4) перераховані на рахунки певних підприємств як оплата товарів, робіт, послуг тощо. Встановлення цих обставин здійснюється шляхом проведення ревізій суб'єктів підприємницької діяльності, допитів посадових осіб і службовців, призначенням бухгалтерської та фінансово-економічної експертиз. Повернення вже використаних розкрадачами коштів має складнощі і залежить від обставин їх застосування і обізнаності одержувача про злочинне походження коштів.

Встановлення майна, яким володіють винні особи, та його місцезнаходження. Треба мати на увазі, що майно підприємців-злочинців, на яке може бути накладений арешт, має кілька різновидів.

Матеріальні цінності. Матеріальні цінності, які можуть бути використані для забезпечення відшкодування матеріальних збитків від розкрадання, можна розподілити на види:

-   матеріальні цінності, призначені для задоволення життєвих потреб (будинок, квартира, автомобіль, меблі, побутова техніка, одяг та інше);

-   матеріальні цінності, що використовуються для здійснення підприємницької діяльності (будівлі та приміщення, де роз-

— 112 —

ташовується підприємство; меблі, обладнання, комп'ютерна та інша оргтехніка; транспортні засоби; будівельні матеріали тощо);

—   матеріальні цінності, що становлять предмет підприємницької діяльності, наприклад, при зайнятті торгівлею ( партії промислових товарів, продуктів харчування, паливно-мастильних матеріалів та інше).

Розподілення матеріальних цінностей на вказані види важливе з точки зору визначення їх можливого місцезнаходження. Так, партії певного товару, призначеного для продажу, можуть знаходитись як у приміщенні підприємницької структури, так і в орендованих нею складських приміщеннях інших підприємств або за місцем проживання її посадових осіб.

Цінні папери. Це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ст.1 Закону України « Про цінні папери і фондову біржу » N 1201-XII від 18 червня 1991 року). Безумовно, цінні папери можуть бути використані як засіб забезпечення відшкодування матеріальних збитків від розкрадання. До них належать: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; б) облігації підприємств.

113 —

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власникам-, грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: а) довгострокові — від 5 до 10 років; б) середньост-рокові — від 1 до 5 років; в) короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Приватизаційні папери - документи, що свідчать про приватизацію особою певного об'єкта ( квартири, земельної ділянки тощо).

Цінні папери можуть зберігатися особами, що володіють ними, за місцем проживання чи роботи, в банку чи в інших осіб.

Готівкові гроші та іноземна валюта. Гроші та іноземна валюта як засіб забезпечення відшкодування матеріальних збитків від розкрадання може зберігатися винною особою: за місцем проживання; за місцем роботи; у інших осіб.

Безготівкові грошові кошти (банківські гроші). Вони є специфічним засобом забезпечення відшкодування матеріальних збитків від розкрадання, оскільки по своїй суті є записами грошових сум на рахунку в банку. На рахунках знаходяться гроші, призначені для здійснення підприємницької діяльності (фінансові ресурси), джерело яких має законний характер. Але там можуть знаходитися і гроші, одержані незаконним шляхом, в тому числі в результаті шахрайських операцій. Треба мати на увазі, що безготівкові грошові кошти шляхом проведення відповідних банківських операцій можуть бути легко трансформовані в готівку чи у ВКВ.

Відповідно до чинного законодавства України кожний суб'єкт підприємницької діяльності (юридична або фізична особа) може відкривати поточні, депозитні (вкладні) рахунки у національній та іноземній валюті. У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку виз-

— 114 —

начає один з рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується (стя-гуєгься) у бсзспірному порядку. Номер цього рахунку суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє податковому органу, в якому він обліковується як платник податківі, за місцем своєї реєстрації та банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті. Банки, в яких відкриваються додаткові рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті, крій повідомлення до податкових органів, сповіщають також установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття таких рахунків із зазначенням їх номерів (Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. Затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 р. за № 527. - Див. Додаток 5}.

Поточні рахунки відкриваються суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками (розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальниками га покупцями продукції; надані й отримані послуги; отримання заробітної плати та сплати обов'язкових платежів за нею тощо). Підприємствам і організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання, відкриваються поточні бюджетні рахунки.

Депозитні рахунки призначені тільки для зберігання грошових коштів підприємств. Вони відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки можуть бути перераховані з поточного рахунку підприємства і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку забороняється.

Фізичним особам — непідприємцям також можуть відкриватися поточні рахунки (вклади до запитання), які призначені для обліку коштів за вкладами фізичних осіб до запитання і використання ними, для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з іншими фізичними і юридичними особами. Вказаним особам можуть бути відкриті і депозитні рахунки, які призначені для обліку коштів, внесених на визначений у договорі строк. Власнику депозит-

— 115

ного рахунку видається вкладний документ — ощадна книжка (іменна чи на пред'явника).

Вирішення завдання встановлення майна, яким володіють винні особи, та його місцезнаходження повинно починатися вже на стадії дослідної перевірки первиннил матеріалів про розкрадання шляхом проведення відповідних ОРЗ. Після порушення кримінальної справи для вилучення манна, накладення арешту можуть проводитися додаткові дії, спрямовані на розшук такого майна. Треба зазначити, що результати діяльності оперативних працівників служби БЕЗ оцінюються з урахуванням позитивного співвідношення сум завданих і відшкодованих збитків.1

Встановлення правового статусу майна. В окремих випадках при прийнятті рішення про вилучення виявленого майна, накладення на нього арешту необхідно визначити його правовий статус. Таке завдання виникає у випадках, коли забезпечення відшкодування збитків від розкрадання здійснюється як за рахунок майна обвинувачених, так і за рахунок юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Так, на практиці у кримінальних справах даної категорії досить часто виникають питання: 1) яка роль у вчиненні розкрадання недобросовісних засновників підприємницьких структур та їх посадових осіб? 2) на яке майно — обвинувачених чи комерційних структур, в яких, вони працювали, має накладатися арешт?

Вирішення цих питань потребує врахування організаційно-правових форм підприємств та аналізу складу їх майна. Зокрема, треба встановити: підприємство є одноосібним чи товариством; яка частка майна товариства належить обвинуваченому у вчиненні розкрадання та деякі інші обставини.

Вилучення і збереження майна для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації. При порушенні кримінальної справи про розкрадання орган розслідування зобов'язаний зразу ж вжити заходів, спрямованих на попередження намагань винних та інших осіб приховати майно обвинуваченого (підозрюваного). Арешту підлягає майно обвинуваченого, яке знаходиться як за місцем його проживання, так і за місцем роботи (в підприємницькій структурі). Вирішення цього тактичного завдання здійснюється шляхом невідкладного проведення об-

1 Наказ МВС України № 504 від 13.09.1994 р. «Про заходи щодо вдосконалення організації' робот органів внутрішніх справ у розкригті І розслідуванні злочинів у сфері економіки » п.,п. 1 7.

— 116

шуку, виїмки і накладенням арешту на майно з складанням його опису. У випадку недостатності виявленого майна обвинуваченого органи дізнання і слідчий повинні активно вести розшук прихованих цінностей, виходячи з обставин вчинення розкрадання та відомостей про особистість підприємця-злочинця, його можливостей та зв'язків.

Треба підкреслити, що за ст. 186 КПК України шляхом проведення обшуку і виїмки розшукуються і вилучаються не тільки докази вчинення злочину (предмети і документи), але й цінності з метою забезпечення відшкодування матеріального збитку і можливої конфіскації майна. Виявлені цінні папери, гроші та іноземна валюта, дорогоцінні метали та вироби з них, дорогоцінне каміння та перли вилучаються в обов'язковому порядку.

Гроші та іноземна валюта, а також цінні папери здаються для зберігання в установу Національного банку України (НБУ) на депозитний рахунок правоохоронного органу. Дорогоцінні метали в злитках, самородках, напівфабрикатах і виробах виробничого призначення, а також алмази здаються в установу НБУ для зарахування до державного бюджету. Вироби побутового призначення, а також прикраси з дорогоцінних металів, каміння і перлів, золоті і срібні монети в упакованому і опечатаному вигляді зберігаються в установі НБУ або в належним чином обладнаній кімнаті для зберігання речових доказів слідчого органу.

Доцільним є вилучення під час обшуку малогабаритних і цінних речей (відеокамери, відеомагнітофони, комп'ютери тощо) з наступним здаванням їх у встановленому порядку в кімнати для зберігання речових доказів. На інше майно, вилучення і збереження якого неможливе, накладається арешт, воно описується з наступною передачею на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження. Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини (Див. Додаток до Кримінального кодексу України).

В опис майна включається все цінне майно, вказується якісний стан і вартість кожної речі, її відмінні ознаки, а для автомобіля та інших технічних засобів, що реалізуються з додатком паспорту, - їх номер і дата випуску. Для оцінки майна

117 —

доцільно запрошувати спеціаліста-товарознавця. Аналіз кримінальних справ вказаної категорії свідчить про те, що слідчі нерідко не оцінюють майно, на яке накладають арешт, не описують його відмінні ознаки, що, враховуючи тривалі строки розслідування, може призвести до його заміни малоцінним майном. Так, при розслідуванні розкрадання грошових коштів посадовими особами страхового акціонерного товариства «Диво» (м. Миколаїв) слідчий постановив накласти арешт на обладнання, меблі, оргтехніку, автомобіль, але оцінено було лише автомобіль.1

Треба зазначити, Ідо при накладанні арешту на майно, яке належить обвинуваченому, необхідно провести його допит, а також допити членів його сім'ї, родичів та інших свідків з приводу того, коли, ким і на які кошти були придбані ті чи інші матеріальні цінності. При необхідності пропонується надати документи про одержання спадщини, дарування, виграші тощо. При наявності у обвинуваченого поточного або депозитного рахунку на нього накладається арешт шляхом винесення відповідної постанови і направлення її у банк, в якому відкрито рахунок.

Це загальні положення забезпечення відшкодування завданих злочином збитків. Але в слідчій практиці за даною категорією кримінальних справ виникає ціла низка проблем, пов'язаних з можливістю накладення арешту на майно комерційних структур, зокрема на їх рахунки в банках. Виникають складні ситуації, пов'язані з різноманітними обставинами вчинення розкрадання майна з використанням статусу суб'єкта підприємницької діяльності, в яких працівники правоохоронних органів стикаються з серйозними проблемами при вирішенні названого завдання. Дослідження цих проблем тісно пов'язане з аналізом способів вчинення розкрадань, чинного кримінально-процесуального, цивільного та іншого законодавства.

Наприклад, порушення кримінальної справи за ознаками використання злочинцями способу розкрадання, сутність якого полягає у обманному залученні і наступному присвоєнні коштів інвесторів (див. Розділ І, 1.3). При розкраданні посадовими особами підприємницьких структур майна, одержаного цими підприємствами (довірчими товариствами, страховими компаніями, комерційними банками та іншими) при залученні коштів

1 За матеріалами Слідчого управління УМВС м. Миколаєва за 1997 р.

_ І їй _ 11 о

громадян, треба мати на увазі два варіанти оцінки дій цих посадових осіб: 1) розкрадання приватного майна громадян (коли угоди укладалися обманним шляхом з порушенням законодавства і тому не мали юридичної силі, тобто були недійсними); 2) розкрадання майна юридичної особи, тобто колективного майна (коли угоди між громадянами і підприємством укладалися відповідно до чинного законодавства і мали юридичну силу).

Справа тут не тільки в правильній кримшально-правовій кваліфікації дій посадових осіб підприємств, а й у вирішенні питань про визнання цивільним відповідачем, накладення арешту на майно, виїмку і дослідження відповідних документів та проведення інших слідчих дій, У першому випадку кримінальна справа порушується за ст. 143 КК, оскільки посадові особи підприємницької структури заволодівають коштами громадян в результаті обману (шляхом укладання фіктивних угод), і тому потерпілими і цивільними позивачами є ошукані громадяни. Для забезпечення відшкодування заподіяних збитків у таких кримінальних справах арешти необхідно накладати, перш за все, на приватне майно посадових осіб підприємств, обвинувачених у розкраданні. Але потрібно мати на увазі, що за змістом ст. 28, 29, 125 і 126 КПК цивільний позов може бути пред'явлений не лише обвинуваченому (підсудному), а й особі, яка несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Нею може бути й юридична особа, яка несе матеріальну відповідальність за дії своїх працівників, зокрема, посадових осіб, які, зловживаючи посадовим становищем, завдали шкоди потерпілим. У такому випадку в разі недостатності майна обвинуваченого для забезпечення позову арешт має бути накладений за ст. 126 КПК України і на майно юридичної особи, яка несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, в обсязі завданих збитків. Це положення узгоджується з ст. 441 Цивільного Кодексу (ЦК) України, за якою організація зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. При вчиненні розкрадання за вказаних обставин посадовими особами використовуються повноваження, надані суб'єктом підприємницької діяльності. Саме укладання фіктивних угод від імені юридичної особи є вирішальною умовою досягнення злочинної мети — заволоді-ння чужим майном.

У другому випадку кримінальна справа порушується за ст. 84 (86-1) КК, і потерпшим (цивільним позивачем) є довірче, стра-

— 119 —

ховс товариство, інша структура, оскільки вкрадено було саме майно юридичної особи (колективне майно). Це пояснюється тим, що з моменту укладання відповідної угоди між громадянином та підприємством і передачі коштів останні стають власністю підприємства як юридичної особи. Тому посадова особа підприімства, привласнюючи ці кошти, вчиняє злочин не проти власності громадян, а проти власності підприємства (колективної власності). В цьому випадку майно обвинуваченого є єдиним джерелом відшкодування завданих підприємству збитків і на нього повинен бути накладений арешт.

Але в такій справі може бути нюанс, пов'язаний з тим, що обвинувачений є одним із засновників чи учасників потерпілого від розкрадання товариства. В такому разі стягнення (за позовами інших співзасновників) може бути звернене і на його частку в статутному фонді даного товариства в межах фактично завданих збитків. В результаті цього частка обвинуваченого у статутному фонді може бути розподілена між іншими учасниками чи засновниками. Але це питання повинно розглядатися вже поза межами кримінальної справи про розкрадання.

Для кримінальних справ даної категорії типовою є ситуація, коли довірчі та страхові товариства, інші структури були створені без наміру здійснювати статутну діяльність (псевдо-товариства), а фактично для залучення обманним шляхом та привласнення коштів громадян або для використання їх не за цільовим призначенням. При наявності доказів такі дії засновників підприємств та їх посадових осіб повинні кваліфікуватися як шахрайство (ст. 143 КК України) і фіктивне підприємництво (ст. 148-4 КК України). З метою забезпечення відшкодування заподіяних збитків арешт повинен накладатися як на майно обвинувачених, так і на майно таких підприємств, включаючи їх рахунки.

Якщо наявного майна обвинувачених і комерційних структур недостатньо, арешт може бути накладений на майно інших засновників і учасників господарського товариства, які несуть відповідальність своїм майном за боргами товариства. Згідно з ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника (див. Додаток 3). Відповідно до Закону України від 19.09.1991 р. «Про господарські товари-

120

ства» (з наступними змінами та доповненнями) засновники і учасники цих комерційних структур (довірчих товариств, страхових компаній, комерційних банків) несуть відповідальність своїми внесками до статутного фонду, а в залежності від організаційної форми — і додатково належним їм майном (ст. 24,50, 65, 74, 77). Тому при забезпеченні відшкодування заподіяних збитків накладенням арешту на майео осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинувачених, треба враховувати різні межі матеріальної відповідальності його учасників за борги товариства (з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю).

В слідчій практиці існує також проблема можливості накладення арешту на кошти, які обвинувачений використав для заснування інших товариств (як співзасновник чи учасник), причому такі кошти можуть бути розміщені в кількох підприємствах. Процесуальне рішення про накладення арешту на частку співзасновника в уставному фонді юридичної особи з метою забезпечення відшкодування завданих його злочинними діями збитків буде залежати від двох запитань: 1) хто є власником цих коштів?; 2) яке походження цих коштів?

Відповідь на перше запитання міститься в ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», де зазначається, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; виробленої продукції і одержаних доходів від підприємницької діяльності. Засновник (учасник) же має право тільки брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (ст. 10 п. «б»). Таким чином, кошти, внесені в статутний фонд юридичної особи, не можуть розглядатися як майно, що належить фізичній особі (обвинуваченому) і на яке може бути звернене стягнення з метою забезпечення відшкодування заподіяних злочином збитків і можливої конфіскації. Але важливо відповісти і на друге запитання — встановити походження коштів, які були внесені в статутний фонд підприємства. Справа в тім, що це можуть бути кошти, одержані злочинним шляхом. В такому випадку, якщо є докази злочинного походження коштів, на них повинен накладатися арешт і вони повинні бути вилучені.1

1 В зв'язку з цим треба звернути увагу, що ст 126 КПК України прямо не передбачає можливості накладення арешту на майно, здобуте злочинним шляхом І передане (подароване, продане) Іншим особам. Цс суттєва прогалина в чинному кримінально-процесуальному законодавстві.

121 —

Таким чином, можна дійти висновку, що забезпечення відшкодування матеріальних збитків від розкрадання, вчиненого керівниками, засновниками або учасниками юридичних осіб, за рахунок майна цих юридичних осіб можливе лише в тому випадку, коли встановлено, що це майно (його частка) одержане злочинним шляхом. Тому під час розслідування важливо зібрати докази про джерела надходження коштів, які були вкладені обвинуваченим у статутні фонди утворених підприємств.

Актуальною в слідчій практиці є і проблема повернення вкрадених коштів при застосуванні злочинцями способу утворення фіктивних безготівкових грошових коштів і їх використання в підприємницькій діяльності. Цей спосіб розкрадання полягає у введенні в грошовий обіг фіктивноутворених безготівкових коштів вилученні і присвоєнні через них готівки чи матеріальних цінностей (див. Розділ 1,1.3).

Суттєвість проблеми доцільно розглянути на такій схемі. На рахунку фірми Б в результаті фальсифікації банківських документів з'явилися фіктивноутворені кошти (вони могли надійти за підробленими документами і від фірми А), які вона використовує, наприклад, для придбання партії комп'ютерів у фірми В. Таким чином, на рахунку фірми В з'являлися фіктивноутворені (крадені) кошти. В слідчій практиці з метою забезпечення відшкодування заподіяних злочином збитків у багатьох випадках арешт накладався на кошти фірми В як на крадені, з наступним їх переведенням на депозитний рахунок правоохоронного органу. Це позбавляло фірму В можливості використовувати дані кошти, вело до збитків і викликало скарги на дії правоохоронних органів.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що фірма В у наведеному прикладі виступає добросовісним набувачем майна (ст. 145 ЦК України). А у відповідності з ст.147 ЦК гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.Отже, цивільне законодавство, однозначно, перешкоджає накладенню арешту на крадені грошові кошти, якщо вони вже знаходяться у добросовісного набувача. Арешт повинен накладатися у даному прикладі на придбане фірмою Б майно (комп'ютери) з наступною реституцією і зняттям фіктивноутворених коштів з рахунку фірми Б. У випадку, коли це зробити вже неможливо (комп'ютери продані), арешт має бути накладений тільки на рахунок фірми Б з наступним зняттям відповідної суми.

— 122 —

Заслуговує окремого розгляду питання про правові наслідки накладення арешту на рахунки підприємств. У відповідності з ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (див. Додаток 4) арешт на грошові кошти та інші цінності (що знаходяться у банках) юридичних осіб та громадян може бути накладено тільки за рішеннями судів і постановами слідчих органів або арбітражних судів, а стягнення може бути здійснено лише за виконавчими листами, виданими судами, або за наказами арбітражних судів. Слід звернути увагу на те, що при розслідуванні розкрадань майна постановою слідчого (прокурора) арешт може бути накладений на всі кошти, які знаходяться на рахунках юридичної (фізичної) особи або на конкретно визначену суму. При цьому постанова надсилається до банку, де відкритий рахунок юридичної особи, на кошти якої накладається арешт.

Згідно з п. 150-155 Інструкції N 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» (затверджена постановою Правління Національного банку України N 204 від 02.08.96 р. із змінами і доповненнями від 06.12.96 р.,30.12.96 р. і від 05.03.97 р.) у разі накладення арешту на кошти в цілому на рахунку юридичної особи банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунку за винятком платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів (див. Додаток 6). Для виконання постанови на час накладення арешту банк відкриває юридичній особі на тому ж балансовому рахунку, що і рахунок, на який накладено арешт, спеціальний рахунок за окремою ознакою 999, де накопичуються кошти (наприклад: якщо розрахунковий рахунок підприємства N 000367К56, то спеціальний рахунок за ознакою буде N 999367К56). Накопичені кошти на спеціальному рахунку можуть бути використані виключно для забезпечення позову (конфіскації). Будь-які інші претензії до рахунку за ознакою пред'являтися не можуть.

Якщо арешт накладений на рахунок із зазначенням у постанові конкретної суми, яка є на рахунку, то банк цю суму резервує на спеціальному рахунку за ознакою і продовжує проведення операцій за встановленим порядком. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку банк перераховує наявну суму коштів на спеціальний рахунок за ознакою і повідомляє слідчого про відсутність або недостатність коштів. При цьому у разі надходження коштів на рахунок відповідача здійснюється їх накопичення на спеціальному рахунку за ознакою до ос-

— 123 —

таточного вирішення цього питання судом або накопичення зазначеної в постанові суми.

У випадку, коли арешт накладений на рахунок у цілому, без зазначення у постанові конкретної суми, банком здійснюються заходи по забезпеченню арешту, але кошти накопичуються на спеціальному рахунку за ознакою без обмеження сумою до прийняття судом рішення за позовом або ухвали про скасування арешту.

Заходи по забезпеченню відшкодування заподіяних розкраданням збитків повинні вживатися слідчим і відносно майна обвинувачених, яке може знаходитись за межами України. Для цього повинна використовуватись як наявна в кримінальній справі інформація, так і можливості Національного центрального бюро Інтерполу в Україні. Відомості про відкриття фізичними особами, в тому числі громадянами України, та юридичними особами фінансових рахунків у зарубіжних банках, а також про рух коштів за ними, становлять, як правило, банківську чи комерційну таємницю. Ці відомості можуть повідомлятися іноземними правоохоронними органами лише після звернення Генеральної прокуратури України до верховних органів юстиції (прокуратури) іноземної держави в порядку надання правової допомоги в кримінальній справі. Процедура та порядок подання таких запитів викладені в «Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Укра'їні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів» (Затверджена наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України N 3/1/2/5/2/2 від 9 січня 1997 p.).

Безумовно, що в чинному законодавстві питання забезпечення відшкодування заподіяних злочином матеріальних збитків, особливо в сфері підприємницької діяльності, вирішуються непослідовно і нечітко. В таких умовах працівникам правоохоронних органів дуже важко орієнтуватися в чинному законодавстві і приймати юридичне правильні рішення. Тому ці питання явно потребують більш детальної і, що важливо підкреслити, комплексної регламентації з застосуванням норм кількох галузей права.

124