2.1. Структурно-логічні схеми вивчення дисципліни

Тема. Сутність та складові
бюджетного менеджменту.
Предмет та завдання курсу

Сутність бюджетного менеджменту.

Система управління бюджетом.

Складові бюджетного менеджменту.

Бюджетний менеджмент — це один із напрямків фінансового менеджменту.

Бюджетний менеджмент — це сукупність взаємопов’язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, що направлені на керування бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно керувати цим рухом і відносинами.

Кожна система управління, в тому числі і бюджетна, складається із двох взаємопов’язаних частин — об’єкта і суб’єкта управління. Об’єктом виступає бюджет, суб’єктом — органи управління бюджетом. На якості управління однаково відображається знання як об’єкта, або як ще він визначається, керованої системи, так і суб’єкта, або керуючої системи, що схематично можна представити таким чином (рис. 1). Але певна підпорядкованість між ними існує. Визначальним є знання об’єкта управління, бо без цього процес управління просто неможливий.

Предметом бюджетного менеджменту як навчальної дисципліни є бюджетний процес і управління ним.

Систему управління бюджетом можна представити як комбінацію двох елементів: сукупності органів управління та етапів і методів управлінської діяльності в бюджетному процесі.

Можна виділити три групи органів управління бюджетом. До першої групи відносимо органи законодавчої та виконавчої влади. Оскільки Державний бюджет як основний фінансовий план держави затверджується у вигляді Закону, то Верховна Рада
виступає провідним органом в управлінні бюджетом. Численні місцеві бюджети затверджуються на відповідних місцевих рівнях

Система управління бюджетом місцевими законодавчими органами — Радами народних депутатів, які виступають провідним органом в управлінні місцевим бюджетом. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів, державні адміністрації, виконавчі комітети) забезпечують підготовку проекту відповідного бюджету і його виконання. Президент України від імені виконавчої влади подає проект Державного бюджету до Верховної Ради, контролює хід його складання та виконання.

Другу групу складають органи оперативного управління бю­джетом. До неї належать: органи системи Міністерства фінансів (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим; обласні фінуправління і міські фін-
управління міст Києва та Севастополя, міські й районні фінансові відділи), Контрольно-ревізійна служба України, Держав­не казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата.

Органи системи Міністерства фінансів безпосередно виконують роботу, пов’язану із складанням відповідного бюджету, і забезпечують його виконання. Державна податкова адміністрація здійснює контроль за дотриманням платниками податків і обов’язкових внесків податкового законодавства, повнотою, правильністю та своєчасністю розрахунків зі всіма ланками бюджетної системи. Контрольно-ревізійна служба здійснює контроль за цільовим, раціональним і правильним використанням коштів, виділених як з Державного, так і з місцевих бюджетів. При цьому її функції дещо виходять за рамки бюджету, оскільки органи Контрольно-ревізійної служби контролюють дотримання фінансового законодавства в цілому у суб’єктів господарювання, насамперед, в державному секторі. Державне казначейство організує і здійснює касове виконання Державного бюджету та веде облік його касового виконання, а також готує звітність про хід виконання зведеного бюджету держави. Державна податкова адміністрація (з грудня 1991 року по 22 листопада 1996 року Державна податкова служба), Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство були створені і розвинуті на базі відповідних підрозділів органів системи Міністерства фінансів.

Рахункова палата України здійснює контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету України, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, за грошовою емісією, за додержанням чинного законодавства в галузі бюджетної політики.

Третю групу складають органи нефінансового профілю. Виконуючи покладені на них функції, вони також пов’язані з бю­джетом. До першої підгрупи ми відносимо такі органи: Митний комітет та його підрозділи; органи Міністерства внутрішніх справ; органи юстиції та нотаріальні контори; різного роду природоохоронні органи та інспекції; органи державної інспекції з контролю за цінами та інші.

Ці органи пов’язані з бюджетом по лінії формування доходів, оскільки їм надано право нараховувати і стягувати певні платежі (мито, державне мито) і штрафні санкції (штрафи за порушення митних правил, за порушення екологічного законодавства, правил полювання та риболовства, користування водними, лісовими та іншими природними ресурсами, законодавства в сфері ціноутворення).

До другої підгрупи органів третьої групи управління бюджетним процесом відносимо різні управлінські структури, насамперед, галузеві міністерства та відомства, а також підприємства, організації, установи, керівники яких наділені функціями розпо­рядників коштів, тобто отримують грошові кошти із бюджету і здійснюють фінансування підвідомчих підприємств, організацій, установ та інших структур (несуть відповідальність за їх цільове використання). Ці органи пов’язані з бюджетом по лінії фінансування видатків.

Структура бюджетного процесу включає дві складові:
бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження) та виконання бюджету.

Рівень бюджетного планування залежить від декількох чинників:

Він визначається чіткістю формулювання цілей і завдань, які вирішує держава.

Залежить від достовірності інформації, яка використовується при розрахунках проекту бюджету.

Залежить від методів, які використовують в процесі бю-
джетного планування.

Відомо три методи планування показників бюджету:

метод прямого рахунку;

нормативний;

аналітичний.

Метод прямого рахунку передбачає обчислення показників в бюджеті виходячи із реальних потреб і показників у розрізі окремих статей доходів і видатків по кожному підприємству, організації, установі, громадянину.

Нормативний метод заснований на використанні норм та нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і узагальнюючих показників.

Аналітичний метод передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників, засновується на моделюванні бюджетних показників.

Бюджетне планування в цілому засновано на балансовому методі. Є три варіанти збалансування бюджету:

зменшення видатків;

збільшення доходів;

встановлення джерел покриття дефіциту бюджету.

3. Складові бюджетного менеджменту визначаються загальними функціями управлінської діяльності. Наука про управління виділяє такі основні функції менеджменту:

стратегічне планування;

планування реалізації стратегії;

організація виконання розроблених планів;

облік;

контроль.

Виходячи з функцій менеджменту та із структури бюджетного процесу, можна виділити такі складові бюджетного менеджменту:

Бюджетне планування.

Організація виконання бюджету.

Облік виконання бюджету.

Контроль за виконанням бюджету.

Необхідно зазначити, що основна і визначальна функція менеджменту — стратегічне планування — практично не реалізується в Україні. За роки самостійності України були спроби розробки окремих стратегічних документів. Прикладом такого доку­мента може бути бюджетна концепція, розробка якої в цілому не була завершеною.

Реалізація функції стратегічного планування покладається на органи законодавчої влади. Першим кроком в цьому напрямі можна вважати бюджетну резолюцію на кожний рік (перша була прийнята 7 липня 1995 року), яку вищий законодавчий орган України передає виконавчим органам. Функції планування реалізації стратегії — поточне бюджетне планування та організація виконання розроблених планів — виконання бюджету поклада-
ються на органи виконавчої влади і оперативного управління бюджетом і виконуються ними в рамках бюджетного процесу.

Виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу зведеного бюджету. Організація виконання бюджету, таким чином, одна з найважливіших складових бюджетного менеджменту.

Облік виконання бюджету є третьою складовою бюджетного менеджменту. Значення обліку для успішного виконання затвердженого бюджету велике. Місце обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управління. Від прийняття своєчасних і правильних рішень з питань планування і виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Ці рішення можуть бути прийняті тільки на основі проведеного аналізу відповідної інформації, яка характеризує стан об’єкта управління (бюджету) на певну дату чи за певний проміжок часу. Облік вирішує наступне важливе завдання — забезпечити систему управління необхідною інформацією. Тобто, облік виконання бюджету — це забезпечуюча система, на якій базується бюджетний процес. Правильність в прийнятті рішень залежить ще і від кваліфікації бюджетних працівників і від методології бюджетної роботи. Однак головним в управлінні бюджетом є саме інформація. Навіть феноменальні знання не допоможуть досягти результатів, якщо інформаційне забезпечення не відповідає встановленим вимогам.

Контроль за виконанням бюджету є одним із основних напрямків фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. В процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній контроль, а також поточний. Вказаний контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу (органи управління, а також підприємства, організації та установи). Поточний контроль здійснюється і в процесі виконання бюджету. Цей контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціалізовані служби фінансового контролю — Податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Аудиторська палата і аудиторські фірми, Рахункова палата. В країнах з розвинутими ринковими відносинами такий контроль здійснюється також і безпосередньо громадянами як в прямій формі, так і в посередній. Пряма форма контролю означає, що проект бюджету, а також дані про його виконання є доступними на всіх рівнях кожному громадянину і він може ознайомитися з ними будь-коли. Посередня форма пов’язана із виборами представників влади. При наявності серйозних порушень в бюджетному процесі шансів на переобрання практично не залишається. Тобто контроль забезпечується, насамперед, гласністю і відкритістю бюджетного процесу, що в свою чергу впливає і на контрольні органи. В таких умовах їх діяльність стає відкритою, а результати можуть бути перевірені. Контроль громадянами як в прямій, так і в опосередкованій формах у нас в країні практично не здійснюється.

Тема. Органи оперативного управління
бюджетним процесом

Міністерство фінансів України — центральний орган державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності.

Організації при Міністерстві фінансів України: Державні Контрольно-ревізійна служба України та Казначейство. Завдання, функції, структура.

Податкова адміністрація України: завдання, функції, структура.

Рахункова палата України: завдання, функції, структура.

Наявність особливого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який відповідає за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх зарубіжних країн. У більшості країн таким органом є міністерство фінансів (Федеративна Республіка Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Литва, Польща, Угорщина, Російська Федерація та інші країни).

В англомовних та деяких інших країнах міністерство фінансів має назву «казначейство».

Міністерства фінансів під назвою державних казначейств функ­ціонують у США, Великобританії та деяких інших країнах.

В окремих країнах на цей орган покладаються ще й додаткові обов’язки. Наприклад, у Франції головним фінансовим відомством є міністерство економіки і фінансів. Назвою цього органу підкреслюються широкі економічні повноваження міністерства та міністра фінансів Франції.

Є країни, де в системі виконавчої влади функціонує кілька фінансових відомств: так у США, крім державного казначейства (міністерства фінансів), є адміністративно-бюджетне управління у складі адміністрації президента. Цей центральний орган виконавчої влади забезпечує розробку та виконання федерального бюджету, а також урядових бюджетних програм і здійснює контроль за їх виконанням.

Серед державних органів, на які покладено практичні завдання забезпечення розробки і здійснення фінансової політики в Україні, провідне місце належить органам системи Міністерства фінансів України, які включають в себе:

вища ланка — Центральний апарат мінфіну;

середня ланка: Міністерство фінансів АРК; обласні та міські (міста Київ та Севастополь) фінансові управління державних адміністрацій;

базова ланка — міські та районні фінансові відділи.

Центральний апарат Мінфіну України як орган державної виконавчої влади незалежної держави було сформовано у 1992 році. Остаточно його головні завдання, функції і правові засади діяльності закріплено у Положенні про Міністерство фінансів України, яке затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року. Згідно з Положенням загальним завданням мінфіну є забезпечення державної фінансової політики і здійснення загального керівництва у сфері державних фінансів. Серед конкретних завдань у галузі забезпечення бюджетного процесу на мінфін покладено завдання складання і забезпечення виконання Державного бюджету.

Функції, які виконує Міністерство фінансів України, доцільно згрупувати за напрямками діяльності. Можна виділити шість блоків функцій:

вироблення і реалізація фінансової політики в державі;

організація фінансових відносин у суспільстві;

організація бюджетного процесу;

реформування відносин власності та управління загальнодержавним майном;

становлення фінансового ринку в Україні;

забезпечення фінансових взаємовідносин з іншими країнами.

У сфері організації бюджетного процесу Міністерство фінансів України виконує такі функції:

організує роботу, пов’язану зі складанням проекту Державного бюджету України, за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і термін подання центральними органами державної виконавчої влади, Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частини загальнодержав­них податків, зборів і платежів, що зараховуються до бюджетів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

складає проект Державного бюджету, готує пропозиції щодо нормативів відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

організує виконання Державного бюджету за доходами і видатками, веде облік касового виконання Державного бюджету. Разом із іншими міністерствами, відомствами, Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконкомами місцевих Рад народних депутатів забезпечує надходження доходів до Державного бюджету та вживає заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;

здійснює методичне керівництво роботою в галузі територіального фінансово-бюджетного планування, розробляє порядок надання з Державного бюджету субвенцій, дотацій, субсидій;

складає річний і помісячний розпис доходів і видатків, забезпечує виконання Державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, проводить в установленому порядку взаємні розрахунки Державного бюджету з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, в межах своїх повноважень здійснює обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

здійснює контроль за виконанням Державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання Державного бюджету за доходами;

визначає порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, кошторисів видатків бюджетних установ. Установлює форми обліку і звітності щодо касового виконання бюджетів;

складає звіт про виконання Державного бюджету, розробляє та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету;

розробляє проект Правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України. Затверджує класифікацію доходів і видатків цих бюджетів;

бере участь у розробці пропозицій щодо вдосконалення структури органів державної виконавчої влади та здійснює контроль за витрачанням коштів на їх утримання. Аналізує витрати на утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади і готує пропозиції щодо їх оптимізації;

бере участь у розробці умов оплати праці працівників органів виконавчої та судової влади, правоохоронних органів, закладів освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, культури та інших бюджетних установ.

Структура центрального апарату мінфіну побудована за функціональними напрямами діяльності (рис. 2).

Мінфін очолює міністр, який призначається на посаду Указом Президента України. Міністр має заступників, яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції мінфіну, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників центрального апарату. Структура центрального апарату міністерства затверджується віце-прем’єр-міністром України. Зміни в структурі центрального апарату міністерства затверджуються також віце-прем’єр-міністром України за поданням мінфіну. Положення про структурні підрозділи центрального апарату затверджується міністром фінансів.

До другої складової органів Міністерства фінансів України (середня ланка) відноситься фінансове управління обласної державної адміністрації. Фінансове управління засновується рішенням державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування, підвідомче і підзвітне в своїй діяльності центральному апарату Міністерства фінансів України.

Фінансове управління обласної адміністрації виконує ряд функ­цій, основними з яких є:

визначення порядку і термінів подання обласними управліннями і відділами, виконкомами міських та районних Рад народних депутатів матеріалів для підготовки проекту обласного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і платежів, які підлягають зарахуванню до бюджетів міст і районів області;

проведення перевіри правильності складання і затвер­дження кошторисів бюджетних установ;

внесення пропозиції до обласної Ради народних депутатів про встановлення на території області додаткових податків і зборів;

здійснення контролю за повним і своєчасним перерахуванням установами банків коштів до Державного бюджету, за цільовим використанням коштів, одержаних із вищестоящого бюджету;

розробка порядку надання із обласного бюджету субвенцій, дотацій, субсидій бюджетам міст і районів;

складання та затвердження річного та помісячного розпису доходів і видатків обласного бюджету, забезпечення його виконання;

розглядання бухгалтерських звітів і балансів обласних від­ділів і управлінь, міст і районів обласного підпорядкування;

підготовка звітності про виконання бюджету області;

участь у роботі комісій з приватизації державної власності і здійснення контролю за зарахуванням коштів від приватизації державного майна до бюджету;

здійснення контролю за станом роботи в міських і районних фінансових відділах по складанню і виконанню бюджету, контрольно-економічній роботі та з інших питань, які входять до компетенції фінансових органів.

Очолює фінансове управління начальник, який призначається міністром фінансів за поданням облдержадміністрації. Начальник має заступників, яких призначає наказом по фінансовому управлінню. У фінансовому управлінні утворюється колегія у складі начальника (голова), заступників начальника, а також інших керівних працівників управління. Склад колегії затверджується дер­жадміністрацією. Фінансування фінансового управління здійсню­ється за рахунок коштів Державного бюджету. Структуру фінуправління затверджує начальник фінансового управління.

До складу фінансового управління входять:

Адміністрація (начальник і заступники).

Бюджетний відділ.

Головна бухгалтерія.

Відділ фінансів охорони здоров’я.

Відділ фінансів освіти та культури.

Відділ фінансів місцевого господарства.

Відділ фінансування соціального захисту населення.

Відділ доходів, цінних паперів, приватизації та фінансових ринків.

Відділ фінансів капітального будівництва.

Відділ фінансування місцевих органів влади та управління.

Відділ кадрів і спецроботи.

Відділ розробки і впровадження комп’ютеризації.

Загальний відділ.

Зазначені функції та структура зберігаються і у фінансових управліннях Київської та Севастопольської державних адміністрацій.

Третьою складовою в системі органів Міністерства фінансів України виступають міські, районні, районні у містах фінансові відділи. Фінансові відділи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики на відповідній території, аналізують показники розвитку економіки міста, району, здійснюють заходи по оздоровленню фінансового стану галузей місцевого господарства та збільшенню доходів бюджету.

Міський, районний фінансовий відділ очолює завідувач, який відповідно до законодавства України призначається вищестоящим фінансовим органом по представленню фінансового відділу. Структуру фінансового відділу затверджує завідувач. Структура міського, районного фінансового відділу має такий вигляд:

2. При Міністерстві фінансів України діють організації, які входять до складу фінансових органів України. До них відносяться:

Державна контрольно-ревізійна служба України;

Державне казначейство України.

У січні 1993 року ухвалено Закон України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Закон визначив статус Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові засади діяльності.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а також розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і йому підпорядковується. Складається Державна контрольно-ревізійна служба з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Усі місцеві підрозділи Державної контрольно-ревізійної служби по вертикалі підпорядковуються Головному контрольно-ре­візійному управлінню України, а по горизонталі взаємодіють і координують свою діяльність з місцевими Радами, держадміністра-
ціями і виконкомами місцевих Рад, фінансовими органами, Дер-
жавною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Створення Державного казначейства України було започатковано у квітні 1995 року після виходу Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 року. На підставі даного Указу Державне казначейство утворено з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів. Цим же Указом було затверджено і конкретні завдання Державного казначейства, а також дано доручення Кабінету Міністрів України розробити відповідне положення про Державне казначейство. Таке положення було затверджено 31 липня 1995 року Постановою Кабінету Міністрів № 590 «Питання Державного казначейства». У цій постанові і «Положенні про Державне казначейство» визначено правові засади діяльності Держказначейства у контексті його підпорядкованості, структури, прав, обов’язків і відповідальності, граничної чисельності працівників, а також затверджено конкретні функції Державного казначейства України.

Згідно з вищезгаданим положенням Державне казначейство являє собою систему органів державної виконавчої влади і діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство складається з Головного управління (вища ланка) та його територіальних органів — управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка) з відділеннями у районах, містах і районах у містах (базова ланка). Головне управління Державного казначейства (з 2000 р. Державне казначейство України) було утворено на базі Управління вико­нання державного бюджету та Головного управління обслугову­вання державного зовнішнього боргу центрального апарату мінфіну України (вказані управління було ліквідовано у складі центрального апарату мінфіну). Територіальні органи Державного казначейства (управління, відділи) були утворені на базі секторів виконання Державного бюджету України, які діяли у складі головних бухгалтерій мінфіну Автономної Республіки Крим і фінансових управлінь, а також груп виконання Державного бюджету України — у складі бухгалтерій районних і міських фінансових відділів.

На вищу ланку органів казначейства покладені функції організації виконання Державного бюджету і здійснення контролю за цим, здійснення фінансування видатків Державного бюджету, ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звітності про стан виконання Державного та зведеного бюджетів, регулювання фінансових взаємовідносин між Державним бюджетом та загальнодержавними (позабюджетними) цільовими фондами, організації та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів цих фондів, розроблення і затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, організації роботи територіальних органів Державного казначейства.

Основним завданням середньої ланки Державного казначейства є організація роботи відділень Державного казначейства у районах, містах і районах у містах, організація та здійснення виконання Державного бюджету, ведення обліку руху коштів Дер­жавного бюджету на рахунок Державного казначейства.

На базову ланку, відділення Державного казначейства у райо­нах, містах, районах у містах покладені функції, які можна згрупувати за трьома напрямками:

Організація та здійснення виконання Державного бюджету за видатками:

забезпечують відповідно до встановлених розмірів асигнувань цільове фінансування видатків;

ведуть облік розпорядників коштів, які знаходяться на даній території;

розподіляють і перераховують місцевим бюджетам належні їм суми коштів від відрахувань загальнодержавних податків і зборів;

ведуть бухгалтерський облік видатків за рахунками відділень Держказначейства;

здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звітності про стан виконання показників Держбюджету відповідним регіоном.

Організація та здійснення виконання Державного бюджету за доходами:

здійснюють за поданням Державних податкових інспекцій повернення за рахунок Держбюджету зайво сплачених або стягнених платежів;

ведуть бухгалтерський облік доходів за рахунками відділень Держказначейства;

передають податковим інспекціям документи про стягнення у безспірному порядку до Державного бюджету штрафів за порушення порядку проходження і виконання платіжних доручень по доходах;

здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звіту про стан виконання показників Держбюджету відповідним районом.

Здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства.

Отже, головним завданням органів Державного казначейства є організація виконання та безпосереднє здійснення контролю за виконанням Державного бюджету. На практиці дане завдання вирішується у формі безпосереднього забезпечення і постійного контролю руху бюджетних коштів від надходження коштів до бюджетів і їх розмежування між ланками бюджетної системи, аж до отримання коштів Державного бюджету конкретними розпорядниками. Структура відповідних ланок органів Державного казначейства представлена на рис. 3, 4, 5.

3. У 1990 році була створена Державна податкова служба. У той час Державна податкова служба в Україні як система спеціальних державних органів по здійсненню контролю за дотриманням податкового законодавства почала формуватися як складова частина державної податкової служби Радянського Союзу, до складу якого входила тоді Україна. А відтак республіканська податкова служба ще не являла собою спеціальний податковий орган незалежної держави.

Перші кроки по створенню власної системи спеціальних державних податкових органів, які відповідали б суті і завданням самостійного державного утворення, було зроблено наприкінці 1990 року з прийняттям Закону Української РСР «Про Державну податкову службу в Українській РСР». Даний Закон було прийнято Верховною Радою Української РСР 4 грудня 1990 року і введено в дію з січня 1991 року. Проте цей Закон ще не відпо-
відав повністю реальному змісту і завданням податкового контролю. Крім того, у 1991 році відбулося остаточне закріплення Української державності, було змінено офіційну назву держави. Тому до вищевказаного Закону «Про державну податкову службу в Українській РСР» 7 липня 1992 року Верховною Радою України було внесено зміни, які стосувалися вдосконалення структури податкової служби і закріплення правових засад її діяльності
як спеціального податкового органу незалежної держави, а та-
кож закріплення у тексті Закону нової назви держави — Україна. Цим законом податкова служба була підпорядкована Мінфіну України.

Подальші економічні зміни, які відбувалися у суспільстві, розвиток податкової, бюджетної і фінансово-кредитної систем в цілому поставили державу перед необхідністю вдосконалити роботу державної податкової служби. З цією метою у грудні 1993 року Верховною Радою України і було прийнято нову редакцію Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», який визначив статус Державної податкової служби в Україні, її функції, структуру, а також правові засади діяльності, закріпивши за нею широкий перелік прав і повноважень.

Після Указу Президента України від 22 серпня 1996 року № 760 «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» статус Державної податкової служби змінюється. Згідно з Указом на базі органів Державної податкової інспекції утворена Державна податкова адміністрація. Її статус визначено як центрального органу виконавчої влади. Голова цього органу за посадою став міністром. Указом встановлено, що до правового врегулювання статусу державних податкових адміністрацій вони здійснюють функції та повноваження державних податкових інспекцій, перед­бачені Законом України «Про Державну податкову службу в Україні» та іншими актами законодавства.

Структура податкової адміністрації така:

Вища ланка — Державна податкова адміністрація України;

Середня ланка — державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом;

Базова ланка — державні податкові інспекції в районах, райо­нах у містах і містах без районного поділу.

Загальними завданнями Державної податкової адміністрації України є організація роботи державних податкових адміністрацій і інспекцій, контроль за їх діяльністю, а також організація методично-інструктивного забезпечення податкової роботи в країні.

На середню ланку, тобто на державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом, покладено виконання головним чином інформаційно-кон­сультативних функцій, а також координація роботи, контроль, прийняття і систематизація звітності підпорядкованих державних податкових адміністрацій базової ланки. Окрім цього, державними податковими адміністраціями середньої ланки може у повному обсязі вестись безпосередній контроль обмеженого кола платників.

На базову ланку, тобто на державні податкові інспекції в ра­йонах, районах у містах і містах без районного поділу покладено головне завдання, що полягає у безпосередньому контролі платників податків щодо повноти та своєчасності розрахунків з бюджетом. Виконання даного завдання реалізується через ведення податковими інспекціями великого обсягу суміжної роботи: перевірок законності валютних операцій, правильності ведення розрахунково-касової документації, ведення обліку вексе­лів на сплату ввізного та вивізного мита, реалізація марок акцизного збору та великий перелік інших завдань. Окрім того, на базову ланку податкової адміністрації покладено завдання безпосереднього ведення оперативно-бухгалтерського обліку звітності надходжень до бюджету сум податків та інших обов’яз­кових платежів.

Таким чином, у системі державних органів, які беруть участь у забезпеченні бюджетного процесу, на Державну податкову адміністрацію України в цілому покладено завдання щодо здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, пра­вильністю обчислення, повнотою та своєчасністю надходжен­ня до бюджетів всіх рівнів податків, податкових платежів і неподаткових доходів.

4. Говорячи про органи, які забезпечують бюджетний процес, необхідно приділити увагу «вищому органу державного фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою України» (ст. 1 Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року) — Рахунковій палаті України. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Відповідно до зазначеного закону Рахункова палата виконує такі функції:

Контролює виконання законів України та постанов, прийнятих Верховною Радою України.

Здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України по доходах і видатках, видатками по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України.

Контролює витрачання коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів.

Контролює діяльність Державного казначейства України з питання ефективного управління коштами Державного бюджету, проходження бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів в Національному банку та інших банківських установах.

Проводить попередній аналіз звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, звітів Фонду держмайна України щодо ефективного управління майном.

Перевіряє цільове використання коштів, виділених із бю­джету на утримання Верховної Ради України і її апарату, служб Президента, апарату Кабінету Міністрів України, інших виконавчих органів, державними установами і організаціями, які діють за кордоном і на території України.

Здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.

Рахункова палата як орган контролю, який було утворено при вищому законодавчому органі України, здійснює контроль за діяльністю органів, що забезпечують здійснення бюджетного процесу в частині його виконання (на четвертій стадії). А саме: діяльність органів системи Мінфіну України, Державного казначейства, Контрольно-ревізійної служби, Податкової адміністрації. Рахункова палата також здійснює аналіз порушень і відхилень в бюджетному процесі, готує і вносить пропозиції до Верховної Ради України щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства. Рахункова палата є виконавчим органом при вищому законодавчому органі держави. Діяльність Рахункової палати до 23 грудня 1997 року здійснювалось відповідно до Закону «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року. З 23 грудня 1997 року у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України діяльність Рахункової палати здійснюється згідно з названим Законом
за винятком положень, які вилучено Конституційним судом України. 14 січня 1998 року уточнений відповідно до рішення Конституційного Суду України текст Закону України «Про Рахункову палату» був затверджений Верховною Радою України і став після цього основою для її діяльності. Найістотнішими із вилучених положень є визнання нечинним статуту Рахункової палати як органу «Верховної Ради України», що здійснює «парламентський вищий державний фінансово-економічний контроль», та скасування функцій контролю «за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою постанов, у тому числі з фінансових і економічних питань», за формуванням дохідної частини бюджету та контролю за надходженням до Державного бюджету коштів, отриманих від розпорядження державним майном. Фактично було перервано контроль за виконанням Державного бюджету в цілому як за цілісним, єдиним процесом.

Для реалізації завдань, які стоять перед Рахунковою палатою України, постановою колегії від 2 лютого 1998 року були створені департаменти Рахункової палати за такими напрямами діяльності:

контроль видатків на державне управління та національну безпеку;

контроль видатків на економічну діяльність держави;

контроль використання коштів державних цільових та позабюджетних фондів;

контроль видатків соціального спрямування;

контроль та аналіз бюджетного процесу;

контроль та аналіз видатків бюджетів;

контроль банківських та міждержавних фінансово-економіч­них операцій;

департамент правового забезпечення діяльності Рахункової палати.

Тема. Бюджетний процес і бюджетний регламент.
Організація бюджетного планування в Україні

Зміст і структура бюджетного процесу.

Бюджетний регламент.

Робота, яка передує складанню проекту бюджету держави.

Бюджетне планування в Україні на сучасному етапі:

а) порядок і терміни складання, розгляду і затвердження Державного бюджету;

б) Закон України «Про Державний бюджет України» та його зміст;

в) порядок і терміни складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів.

1. Організація бюджетного процесу в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України» в редакції від 28 квітня 1995 року, рішень Верховної Ради АРК, місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів у межах чинного законодавства.

У Законі «Про бюджетну систему України» (ст. 5) дається наступне визначення бюджетного процесу: «Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України».

У сучасній економічній літературі існує єдина точка зору щодо визначення змісту бюджетного процесу — це процес складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів.

Визначення бюджетного процесу в українському законодавстві дається більш розширеним, оскільки процедура бюджетного процесу починається зі складання бюджету і закінчується затвердженням звітів про їх виконання.

Усі стадії бюджетного процесу повторюються систематично, щорічно. В цьому втілюється принцип щорічності бюджету. Бюджет складається і затверджується на рік, який має назву бюджетного року, або бюджетного періоду. В Україні він співпадає з календарним роком: з 1 січня по 31 грудня.

У Франції, Бельгії, Швейцарії бюджетний рік також співпадає з календарним. Але слід зазначити, що не у всіх країнах цей період співпадає з початком року. Так, у Великобританії, Канаді, Японії він починається з 1 квітня, в Італії — з 1 липня, в США — з 1 жовтня.

Перші три стадії в структурі бюджетного процесу, а саме: складання, розгляд і затвердження складають бюджетне планування.

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складання проекту бюджету:

визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

обґрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

збалансування бюджету.

Принципи бюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи. Перший принцип бюджетного планування в Україні визначається принципами самостійності і єдності в побудові бюджетної системи. При наявності двох зазначених принципів бюджетне планування базується за наступною схемою:

Другий принцип бюджетного планування — принципи науковості. Це означає, що всі розрахунки доходів, нормативів видатків по поточному бюджету, напрямки інвестицій по бюджету розвитку повинні мати відповідні наукові обґрунтування.

2. Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом.

Бюджетний регламент — документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Бюджетний регламент:

визначає чітке розмежування функцій між органами державної влади і державного управління;

встановлює всю документацію, яка використовується у бюджетному процесі;

визначає особливий порядок виконання бюджету у разі його несвоєчасного затвердження;

визначає відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту:

а) виконавчої влади — за неякісний проект бюджету і несвоєчасно представлений;

б) законодавчої влади — за порушення встановлених термінів розгляду і затвердження бюджету;

в) Міністерства фінансів — за нецільове використання бюджетних коштів.

Наявність затвердженого бюджетного регламенту в державі — найбільш актуальне завдання для організації бюджетного процесу.

3. Складанню проекту бюджету держави передує підготовча робота, яка включає в себе:

розробку основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік;

розробку і затвердження Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік»;

аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікуване виконання бюджету в поточному році;

підготовку інструктивних листів про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку розробляють до 1 червня року, що передує плановому, Міністерство економіки України за участю мінфіну України, Національного банку України, Міністерства статистики України, інших міністерств і відомств. До основних прогнозних макропоказників відносять: обсяг валового внутрішнього продукту і національного доходу; показники зведеного балансу фінансових ресурсів; показники балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану; індекси змін оптових і роздрібних цін порівняно з попереднім роком; обсяг прибутку в цілому та в розрізі адміністративно-територіальних утворень; показники по фонду оплати праці; обсяги геологорозвідувальних і топографо-геодезичних робіт та надходжень коштів до бюджету в порядку відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; потребу у бюджетних асигнуваннях, пов’язаних зі здійсненням дер­жавного регулювання цін на товари і послуги.

На підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік уряд АРК, державні адміністрації областей і міст (міста Київ і Севастополь) розробляють прогнозні показники економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Не пізніше 15 червня поточного року Верховна Рада України розробляє і подає Президенту спеціальну постанову (бюджетну резолюцію), в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Далі в бюджетній резолюції розробляються заходи по кожному із напрямів бюджетної політики, а також визначається частка валового внутрішнього продукту, яка буде перерозподілена через дохідну частину зведеного бюджету України.

Кабінет Міністрів України доводить до Верховної Ради АРК, місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік. Органи виконавчої влади АРК, областей, міст Києва і Севастополя доводять до місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів нижчого рівня відповідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів. У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів селищних, сільських Рад народних депутатів, бюджетів районів та міст виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів подають до виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів вищого рівня, а в разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів АРК, областей, міст Києва
і Севастополя — Кабінету Міністрів України необхідні розрахунки для обґрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів; розмірів дотацій і субвенцій; дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

Аналіз виконання бюджету здійснюють органи системи Міністерства фінансів України і органи Державного казначейства України на підставі звітності, яку надають організації, установи, підприємства, виконавчі органи, щодо зарахування доходів до бюджету, а також цільового використання коштів, виділених із бюджету.

4. а) Міністерство фінансів України відповідно до схвалених Верховною Радою України основних напрямів бюджетної політики на плановий рік, на підставі прогнозу основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави до 1 липня поточного року (в якому здійснюється бюджетне планування) складає попередній проект бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади України.

Міністерства, відомства, органи державної виконавчої влади у двотижневий термін (до 15 липня) після отримання показників від мінфіну подають останньому за встановленими ним формами розрахунки та відповідні обґрунтування щодо розміру фінансування витрат, які передбачається здійснити в плановому році, окремо по господарству, що перебуває у загальнодержавній власності, та по господарству, що знаходиться у власності АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

Міністерство фінансів України за участю представників міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади до 1 серпня розглядають доведені до них пропозиції і зауваження щодо проектованих показників зведеного та Державного бюджетів України на плановий рік. На підставі уточнених розрахунків доходів і видатків мінфін складає наступний проект Державного бюджету України і до 15 серпня подає його на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами, органами державної виконавчої влади доповідає Кабміну. Кабмін на своєму засіданні розглядає проект закону про Державний бюджет України, приймає рішення щодо проекту закону і до 1 вересня подає його Президенту України. Президент України розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня. Якщо Президент України не подасть до 15 вересня проект закону про Державний бюджет України, Верховна Рада України може розглянути питання щодо причин порушення терміну подання проекту і відповідальності посадових осіб.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті закону про Державний бюджет України окремо додаються розрахунки і обґрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе міністр фінансів України. До проекту закону також додаються інформаційні матеріали.

З доповіддю про проект бюджету виступає міністр фінансів або особа, що виконує його обов’язки. Депутати обговорюють поданий проект, після чого він передається на розгляд постійних комісій (комітетів). Постійні комісії та депутати протягом двох тижнів готують і передають поправки до проекту бюджету у постійну комісію з питань бюджету.

Постійна комісія з питань бюджету розглядає поправки і готує доповідь і таблицю про підтримані поправки і перелік відхилених поправок. Доповідь голови бюджетної комісії заслуховується на засіданні Верховної Ради і проводиться перше читання проекту закону про державний бюджет. У разі згоди депутати приймають постанову про схвалення висновків і пропозицій постійної комісії з питань бюджету.

Кабінет Міністрів України у двотижневий термін допрацьовує проект бюджету і передає його для другого читання на Верховній Раді.

Знову ж таки проект бюджету на засіданні Верховної Ради представляє міністр фінансів. Відбувається друге читання. В процесі обговорення беруть участь усі депутати. Після обговорення Верховна Рада приймає постанову про порядок введення в дію Закону про Державний бюджет України. Проект зазначеної постанови розробляє і подає Кабмін до другого читання проекту закону.

Якщо Верховною Радою України не буде прийнято закон про Державний бюджет України до 2 грудня, то приймається постанова про порядок фінансування поточних витрат до прийняття закону про державний бюджет. Якщо Верховна Рада України не затвердить таку постанову до 30 грудня, автоматично продовжується дія закону про Державний бюджет поточного року, крім показників щодо видатків розвитку.

Процедура бюджетного планування в Україні подана в табл. 1.

Таблиця 1

ПРОЦЕДУРА БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

б) Закон про Державний бюджет України приймається щорічно і діє протягом бюджетного року. В ньому знаходять відображення такі дані:

граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

доходи Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

видатки Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету;

суми дотацій, субсидій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України;

суми вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету;

рішення щодо бюджетних позичок;

зміни, які відбулися в податковому законодавстві;

інша інформація.

в) Міністерство фінансів АРК складає проект республіканського бюджету, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління складають відповідні проекти обласних і міських бюджетів на підставі:

прогнозних показників економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

доведених показників від вищестоящих виконавчих органів: нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, сум дотацій і субвенцій;

матеріалів для підготовки проекту бюджету, наданих управліннями і відділами Мінфіну АРК, держадміністрації, виконавчими органами міських і районних Рад народних депутатів.

Складений проект бюджету Мінфін АРК подає на розгляд Раді Міністрів АРК, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління — державним адміністраціям. У разі згоди до 10 грудня Рада Міністрів АРК передає його Верховній Раді АРК, обласні і міські державні адміністрації — відповідним Радам народних депутатів. Спочатку проекти відповідних місцевих бюджетів централізованого рівня розглядають постійні комісії, які готують висновки і зауваження щодо показників доходів і видатків бюджету. З доповіддю про проект республіканського бюджету АРК на засіданні Верховної Ради виступають міністр фінансів АРК та голова діючої комісії з питань бюджету; обласного і міського (міста Київ і Севастополь) — на засіданні сесії Рад народних депутатів начальник фінансового управління та голова комісії з питань бюджету. В процесі обговорення беруть участь всі депутати. Проект республіканського бюджету АРК затверджується на сесії Верховної Ради АРК, обласних і міських — на сесії Ради народних депутатів тільки після затвердження проекту Державного бюджету. Якщо місцевий бюджет не буде прийнято до 30 грудня, то вступають в силу показники бюджету, який передано на затвердження.

Щодо процедури бюджетного планування місцевих бюджетів базового рівня, а саме: районних, міських, районних в містах, то вона аналогічна процедурі бюджетного планування місцевих бюджетів централізованого рівня за винятком терміну подання проекту бюджету на розгляд і затвердження Радам народних депутатів. Для місцевих бюджетів базового рівня встановлений термін — 25 грудня.

Тема. Виконання бюджету

Організація виконання дохідної частини
бюджету. Податковий менеджмент

Поняття та принципи виконання бюджету. Органи, які забезпечують виконання дохідної частини бюджету.

Розпис доходів і видатків. Бюджетна класифікація до-
ходів.

Система стягнення доходів до бюджету в Україні. Документооборот, пов’язаний з мобілізацією доходів.

Податковий менеджмент.

Джерела формування та напрямки використання грошових коштів бюджету.

Касове виконання бюджету: поняття, сутність, системи.

1. Виконання бюджету — це четверта стадія бюджетного процесу.

Виконати бюджет означає забезпечити надходження запланованих доходів до всіх ланок бюджетної системи та профінансувати заходи, затверджені в бюджеті держави.

До принципів організації виконання бюджету відносять:

забезпечення повного і своєчасного надходження доходів в цілому і за кожним джерелом окремо;

фінансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум і протягом бюджетного року;

надання бюджетних коштів за умови виконання кожним підприємством, організацією, установою планових завдань і з урахуванням освоєння раніше виділених коштів;

фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету;

дотримання режиму економії у витрачанні трудових та природних ресурсів, матеріальних коштів;

забезпечення ефективного контролю за правильним використанням бюджетних коштів;

дотримання на підприємствах і в організаціях бюджетної сфери державної планової та фінансової дисципліни.

Загальне керівництво щодо виконання бюджету поклада-
ється на Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів Украї-
ни організує виконання бюджету держави через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади, уряд АРК, місцеві виконавчі органи. Виконан-
ня дохідної частини Державного бюджету забезпечують такі органи:

Податкова адміністрація України здійснює контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежів.

Органи Державного казначейства України перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації та ведуть бухгалтерський облік доходів.

Міністерство фінансів України організовує виконання дохідної частини бюджету і здійснює контроль за цим.

Установи банківської системи здійснюють прийом, зберігання доходів та їх перерахування.

Виконання дохідної частини місцевих бюджетів забезпечують такі органи:

Податкова адміністрація України здійснює контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежів.

Фінансові управління обласних, міських, державних адміністрацій і фінансові відділи виконавчих органів перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації та ведуть бухгалтерський облік доходів.

Установи банківської системи здійснюють прийом, зберігання доходів та їх перерахування.

2. Підставою для виконання державного і місцевих бюджетів є розпис доходів і видатків. Розпис доходів і видатків Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України відповідно до показників затвердженого бюджету у місячний термін після його прийняття. Розписи доходів і ви-
датків республіканського бюджету АРК складає Міністерст-
во фінансів АРК; обласних і міських (міста Київ і Севасто-
поль) бюджетів — фінансові управління обласних і міських державних адміністрацій; районних, сільських, селищних, міських — фінансові відділи відповідних виконавчих органів. Бюджетний розпис складають на рік із розбивкою на місяці. Забезпечення збалансування бюджету протягом року і кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та встановленням відповідних термінів надходження доходів. Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та високої відповідальності працівників фінансових органів. Чим кра­ще складений розпис, тим чіткіше організовано виконання
бюджету.

Розпис доходів і видатків складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків бюджету зазначені в бюджетній класифікації. Бюджетна класифікація — це систематизоване групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками.

Структуру бюджетної класифікації розробляє Кабінет Міністрів України і затверджує Верховна Рада України. В розробці бюджетної класифікації безпосередню участь бере Міністерство фінансів України.

Структура діючої бюджетної класифікації затверджена Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України» і запроваджена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року № 265.

Діюча бюджетна класифікація складається із чотирьох
розділів:

Класифікація доходів бюджету.

Доходи бюджету складаються із трьох складових: сукупні доходи, офіційні трансферти та державні цільові фонди. Сукупні доходи складаються із поточних доходів і доходів від операцій з капіталом. Поточні доходи, в свою чергу, поділяються на податкові і неподаткові надходження. Коди доходів складаються із восьми знаків.

Податкові надходження (код — 10 000 000) згруповані в залежності від джерела одержання податку в шість груп. До них належать:

Неподаткові надходження (код — 20000000) групуються за видами, а саме:

Доходи від операцій з капіталом (код — 30000000) включають в себе:

Другою складовою доходів бюджету є офіційні трансферти (код — 40000000). Бюджетною класифікацією передбачені транс­ферти одержані:

Важливим є поділ одержаних трансфертів на поточні і капітальні.

Третьою і останньою складовою доходів бюджету є державні цільові фонди (код — 50000000). В бюджетній класифікації зазначені фонди, які утворюються на рівні держави:

3. Прийом доходів від підприємств і організацій здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунків платників на рахунки бюджету (в безготівковій формі) в установах банківської системи за допомогою платіжних доручень, які виписують самі платники. У платіжних дорученнях зазначають: код (МФО) установи уповноваженого банку, номер бюджетного рахунка, номер платіжного документа, ідентифікаційний код платника податків, призначення платежу, код бюджетної класифікації доходів, код відомства відповідно до відомчої класифікації, суму платежу.

Приймання платежів від населення (в готівковій формі) оформляють квитанцією-повідомленням, де зазначають прізвище, ім’я та по батькові платника, його адресу, назву фіноргану, який видав платіжне повідомлення, назву платежу і його суму на даний строк сплати. Квитанція залишається у платника, а повідомлення — в установі, яка прийняла платіж.

Платежі здійснюються через установи банків, у яких платники обслуговуються, через установи Міністерства зв’язку, установи Ощадбанку або через сільські, селищні та міські (міст районного підпорядкування) Ради народних депутатів за місцезнаходженням платника. Каси сільських, селищних і міських Рад здійснюють перерахування одержаних доходів у банк на підставі супровідної відомості. Під час передачі доходів додають платіжні документи (платіжні доручення та квитанції-повідомлення).

Платіжні доручення та квитанції-повідомлення — основні первинні документи, якими оформляють зарахування платежів у доходи бюджету, й є вихідними для обліку доходів бюджету.

Заповнення квитанцій-повідомлень виконують платники на підставі платіжних повідомлень, які фінансовий орган вручає платникам у визначені строки. У платіжному повідомленні зазначають суму й строки платежів і наводять розрахунок цієї суми.

Установи комерційних банків, які здійснюють операції з надходження коштів до Державного бюджету, щоденно перераховують телеграфно в регіональні управління Національного банку загальну суму доходів, що надійшли. Управління Національного банку також щоденно перераховують отримані від комерційних банків кошти по доходах бюджету Операційному управлінню Національного банку. Установи банків, які обслуговують рахунки з обліку доходів, щоденно видають органам Державного казначейства:

Виписки із рахунка для обліку доходів з додатками копій платіжних документів, завірених банком.

Щоденну банківську звітність за формою 412-Д, яка відображає надходження доходів на рахунки державного бюджету за символами звітності банку.

Працівники відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства перевіряють одержані з банку документи:

наявність штампу банку;

наявність підпису бухгалтера банку;

відповідність сум платіжних документів випискам банку;

правильність зарахування податків, платежів на відповідні коди бюджетної класифікації.

На підставі виписок з особових рахунків первинні платіжні документи групуються за видами доходів, і працівники цього ж відділу складають реєстр про надходження до Державного бюджету за формою № 1 у розрізі кодів бюджетної класифікації та в загальній сумі за кожним видом доходів. В реєстрі ф. № 1 відображаються тільки податки і збори, зафіксовані у виписках банку. Для аналізу надходжень доходів до Державного бюджету і підготовки звітів відділ розмежування та оперативно-аналітич­ного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства на підставі реєстру ф. № 1, даних про рух коштів на валютних рахунках, інформації про зарахування податків і зборів за результатами взаємозаліків і взаєморозрахунків, сум по векселях та інших видах надходжень складає довідку за ф. № 3 про надходження доходів до Державного бюджету. У ній відображають суми надходжень за день, а також наростаючим підсумком з початку місяця і року по відповідному коду бюджетної класифікації. Реєстр за ф. № 1 і довідку за ф. № 3 складають у 3-х примірниках, які візуються у Держказначействі та податковій адміністрації. 1-й примірник реєстру разом з копіями розрахункових документів та довідкою передається до відповідного органу Державної податкової адміністрації; 2-й — до відділу бухгалтерського обліку і звітності; 3-й примірник зберігається у відділі розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства.

Відділи бухгалтерського обліку і звітності відділень Державного казначейства перевіряють правильність оформлення проведених операцій бухгалтерськими проводками, після чого щоденно передають відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів обласного управління Держказначейства довідку за ф. № 3, які в свою чергу передають зведену довідку управлінню прогнозування доходів державного бюджету Головного управління Державного казначейства України. На під­ставі довідки в бухгалтерії органів казначейства складають меморіальний ордер за ф. 274 на загальну суму зарахованих доходів бюджету за день. Дані меморіального ордеру переносяться в книгу обліку за ф. 5-ф у відповідності з кодами бюджетної класифікації.

Наприкінці місяця працівники бухгалтерії проводять з податковою адміністрацією (інспекцією) звірку доходів, які надійшли до державного бюджету з початку року. Про наслідки цієї звірки складається довідка за ф. № 5 у 2-х примірниках. Довідка підписується відповідальними особами органів Держказначейства і податкової адміністрації (інспекції). 1-й примір­ник залишається у Держказначействі, 2-й — у податковій адмі­ністрації.

Дані довідки форми № 5 повинні відповідати аналогічним даним у книзі доходів (ф. 5-ф), у Головній книзі (ф. 1-ф) та даним форми 412-Д, а також відповідним даним оперативно-бухгал­терського обліку у податкових адміністраціях (інспекціях).

Установи банків щоденно подають до місцевих фінансових органів виписки з поточних рахунків відповідних місцевих бюджетів з доданням усіх платіжних документів. Бухгалтер фінансового органу ретельно перевіряє первинні документи, додані до виписки, з’ясовує правильність зарахування доходів і щодня складає довідку про доходи, які надійшли на поточний рахунок (основний) виконуваного місцевого бюджету за ф. № 3.

На підставі цієї довідки, яка є первинним документом для обліку доходів виконуваного бюджету у фінансовому органі, складають меморіальний ордер, за яким роблять записи в книгах обліку. Один примірник довідки передають до податкової інспекції, яка веде на особових рахунках оперативний облік надходження доходів по окремих платниках.

Для забезпечення правильності зарахування надходжень до бюджету згідно з бюджетною класифікацією фінансові органи разом із податковими інспекціями (районні, міські) за місяць до настання нового бюджетного року подають відповідним установам комерційних банків списки платників по кожному району, місту з зазначенням бюджету, в який зараховують платежі і види платежу, а також кодів бюджетної класифікації доходів, символів звітності Національного банку та номерів рахунків, на які повинні зараховуватись платежі.

Платники податків, зборів та інших обов’язкових платежів, незалежно від форм власності, здійснюють розрахунки безпосередньо з Державним та місцевими бюджетами.

4. У самостійний напрямок бюджетного менеджменту виділяється податковий менеджмент.

Податковий менеджмент — це сукупність прийомів та методів організації податкових відносин з метою забезпечення фор­мування дохідної частини бюджету та впливу податків на розвиток виробництва і соціальної сфери.

Об’єктом податкового менеджменту є дохідна частина бюджету. Суб’єктом податкового менеджменту виступають органи управління в сфері оподаткування. Органи управління можна об’єднати в три групи:

органи законодавчої та виконавчої влади;

органи оперативного управління в податковій сфері;

органи нефінансового профілю, які виконують лише окремі функції, пов’язані з податковою діяльністю.

Можна виділити наступні складові податкового менеджменту:

законотворча діяльність;

планування податків;

податковий контроль.

У процесі законотворчої діяльності визначаються принципи оподаткування, встановлюються види податків і обов’язкових платежів та їх елементи, розробляється порядок розрахунків із бюджетом.

Планування податків передбачає визначення реальних сум податків та обов’язкових платежів, які мають надійти до бюджету протягом бюджетного року.

Щоб забезпечити надходження запланованих сум платежів до бюджету, необхідно здійснювати контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати державі податків та обов’яз­кових платежів. Цей вид діяльності передбачає ведення податкового обліку та здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства. Податковий облік, у свою чергу, включає облік платників податків та облік нарахованих і фактично оплачених сум до бюджету. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних, документальних та тематичних перевірок.

5. У процесі виконання бюджету фінансування видатків не співпадає в часі із зарахуванням доходів. Касове виконання бюджету має бути побудоване таким чином, щоб доходи випереджали у часі видатки, тобто мало місце перевищення поточних надходжень над поточними видатками. Це перевищення й утворює грошові кошти бюджету.

Стійке фінансове становище держави багато в чому зумовлюється наявністю певного залишку коштів на рахунках бюджету, оскільки це дає змогу безперебійно здійснювати фінансування передбачених видатків. І навпаки, відсутність такого залишку створює труднощі у фінансовому забезпеченні потреб економічного та соціального розвитку.

Розміри залишків коштів на рахунках бюджету мають бути оптимальні. З одного боку, вони повинні забезпечувати стале фінансове становище, а з іншого — не бути надзвичайно завищені, оскільки це означає вилучення коштів із обороту, необхідність у залученні додаткових доходів. По державному і місцевим бюджетам залишок коштів на рахунках лімітується у вигляді встановлюваної щороку під час затвердження бюджету оборотної касової готівки. Оптимальних розмірів залишку коштів на рахунках бюджету досягають шляхом встановлення відповідних строків мобілізації доходів і фінансування видатків. Строки надходження доходів мають дещо випереджувати строки фінансування видатків.

У цілому в бюджеті кожної країни джерелом формування коштів є надходження доходів, а спрямуванням їх використання — фінансування видатків. У розрізі окремих видів бюджетів процес формування й використання коштів охоплює і взаємовідносини між самими бюджетами. Тому загалом джерелами утворення коштів того чи іншого конкретного бюджету є: доходи даного бюджету; кошти, одержані від інших бюджетів під час взаємних розрахунків; позички, одержані від вищестоящого бюджету для покриття тимчасового касового розриву; суми, що надійшли від нижчестоящих бюджетів для погашення заборгованості за позичками виданими; частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, одержана з Державного бюджету; дотації, субсидії і суб­венції, які передають вищестоящі бюджети нижчестоящим. Відповідно кошти бюджету спрямовуються на: фінансування видатків, передбачених даним бюджетом, шляхом перерахування й видачі коштів головним розпорядникам коштів; на погашення заборгованості перед іншими бюджетами за взаємними розрахунками; на видання позичок нижчестоящим бюджетам; на погашення позичок, одержаних від вищестоящого бюджету; на видачу дотацій, субсидій, субвенцій.

Кошти бюджету розміщують на рахунках в установах банківської системи залежно від того, відділення якого з них відкрито в тому чи іншому районі чи місті. За наявності в районі (місті) відділень кількох банків рахунки бюджету веде один із них згідно з укладеними угодами й здійсненим розподілом клієнтури між банками.

Кошти місцевих бюджетів зосереджуються на одному поточному рахунку у відділенні відповідного банку, який здійснює касове виконання того чи іншого бюджету. Перерахування з цього рахунка можуть здійснюватися тільки в межах поточного залишку коштів і в разі необхідності за рахунок оборотної касової готівки. Це передбачає здійснення постійного контролю з боку фінансового органу, який виконує цей бюджет, за ходом виконання плану мобілізації доходів.

Кошти Державного бюджету мобілізуються на території всієї України і акумулюються на централізованому рахунку Державного казначейства України, що відкриваються в установах Національного банку України і уповноважених банківських установах.

6. У процесі виконання бюджету держави в самостійну сферу виділяється касове його виконання.

Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (прийом, зберігання і видачу бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповід­ного рівня.

Це одна із найбільш складних і цікавих сфер виконання бюджету в цілому.

Відомо три системи касового виконання бюджету:

банківська;

казначейська;

змішана.

При банківській системі рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спеціалізовану структуру — державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету, як в установах банківської системи, так і в казначействі.

До 1993 року в Україні діяла банківська система касового виконання бюджету. В 1993 році з виходом ряду нормативних актів, а саме Указу Президента України від 18 червня 1993 року № 210/93 «Про порядок виконання Державного бюджету України» та Тимчасових методичних вказівок «Про порядок касового виконання Державного бюджету України по доходах та видатках», затверджених Мінфіном України і НБУ від 28 червня 1993 року за № 17010/1338, касове виконання бюджету зазнало ряд змін. З 1 липня 1993 року касове виконання Державного бюджету почало здійснюватись Національним банком України через свої регіональні управління та за його дорученням, погодженим з Мінфіном України, — через Укрсоцбанк, банк «Україна», «Промінвестбанк» та інші комерційні банки. Новий порядок касового обслуговування означав, що фінансування повинно було здійснюватися в межах доходів, які реально надійшли, а також одержаних кредитів банку. Державний бюджет України почав виконуватися за схемою, аналогічною місцевим бюджетам.

З моменту утворення Державного казначейства України (1995 р.) почався поступовий перехід від банківської до казначейської системи касового виконання бюджету. З 1 квітня 1997 року почалося запровадження казначейської системи касового виконання видаткової частини Державного бюджету.

Діюча система касового виконання дохідної частини Державного бюджету в Україні передбачає відкриття відповідних рахунків, на яких акумулюються кошти Державного бюджету:

Розподіл загальнодержавних доходів здійснюється органами Державного казначейства. За платіжними дорученнями останніх установи банків перераховують кошти з рахунка «Кошти бюджетів України до розподілу Державним казначейством України» на:

— рахунки з обліку доходів Державного бюджету, відкриті за балансовими рахунками №№ 3510, 2510 «Кошти Державного бюджету України»;

— рахунки, відкриті на ім’я фінансових управлінь за балансовими рахунками №№ 3500, 2500 «Кошти бюджетів України до розподілу» для подальшого їх розподілу між рівнями місцевих бюджетів.

Крім того, на ім’я Державного казначейства в регіональних управліннях Національного банку України для обліку коштів до перерахування їх центральному апарату Державного казначейства України відкриваються спеціальні транзитні рахунки.

Установи комерційних банків щодня перераховують суми, які надійшли на рахунок Державного бюджету регіональним управлінням Національного банку України, які в свою чергу перераховують відповідні суми Операційному управлінню Національного банку України.

Щодня в банківських установах автоматично здійснюється перерахування з рахунків №№ 3510, 2510 «Кошти Державного бюджету України» на рахунки №№ 3513, 2513 (в установах Національного і уповноважених банків відповідно) «Кошти Державного казначейства України», з яких здійснюється фінансування витрат.

Для акумуляції коштів місцевих бюджетів у банківських установах на балансових рахунках №№ 354, 254 «Кошти місцевих бюджетів» відкриваються наступні рахунки:

в установах Національного банку України:

рахунок № 3540   «Кошти бюджету АРК»

рахунок № 3541   «Кошти обласних бюджетів»

рахунок № 3542 «Кошти районних, міських, сільських і селищних бюджетів»

в установах уповноважених банків:

рахунок № 2540   «Кошти бюджету АРК»

рахунок № 2541   «Кошти обласних бюджетів»

рахунок № 2542 «Кошти районних, міських, сільських і селищних бюджетів»

На зазначених рахунках відкривається основний поточний бюджетний рахунок фінансовому органу Міністерства фінансів по відповідному місцевому бюджету, на який зараховуються доходи даного місцевого бюджету. З цього ж рахунка бюджетні кошти перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів.

Організація, методи і види бюджетного
фінансування

Бюджетна класифікація видатків.

Поняття бюджетного фінансування та його організація.

Методи і види фінансування із Державного бюджету.

Організація фінансування із місцевого бюджету.

Касове виконання видаткової частини бюджету.

1. У другому розділі діючої бюджетної класифікації (запроваджена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року № 265) передбачена класифікація видатків бюджету за трьома ознаками: функціональна, відомча та економічна.

Функціональна структура бюджету будується відповідно до основних функцій держави, які представлені у вигляді 25 функціональних груп з розподілом кожної на підгрупи — всього 134. Функціональна класифікація видатків бюджету передбачає видатки на:

Відомча класифікація видатків Державного бюджету передбачає розподіл видатків по головних розпорядниках коштів. Код, який присвоєно кожному із ГРК, складається із трьох знаків. В переліку зазначено 79 головних розпорядників коштів, які одержують кошти із Державного бюджету.

Також у бюджетній класифікації використана практика класифікації видатків бюджету за економічним змістом виконуваних операцій. Економічна класифікація видатків бюджету передбачає:

— загальні видатки як суму поточних, капітальних та нерозподілених видатків;

— кредитування з вирахуванням погашення.

У даній класифікації використано чотиризначний код. Наприклад:

2. Мета виконання видаткової частини бюджету — це фінансування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на поточні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють перерахування бюджетних коштів тільки на основі їхніх розпоряджень. У процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники установ та організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету) називаються розпорядниками коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступеня. За обсягом наданих їм прав, обов’язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:

по державному бюджету на три ступеня — головних, другого, третього;

по місцевих бюджетах — на два ступеня: головних і третього.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по Державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; по міських, міст районного підпорядкування, по сільських і селищних бюджетах — голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники є розпорядниками асигнувань: міністр фінансів України — головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь — розпорядники коштів другого ступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкування фінансовими відділами — розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові органи пов’язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних рахунки: один — на видатки установи, другий — для переказу подвідомчим установам і на централізовані видатки.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 2 фінансові органи пов’язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваються реєстраційні рахунки в фінансових органах.

Фінансування з бюджету здійснюється через банківські установи, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України» від 21 січня 1998 року № 68 фінансування міністерств і відомств здійснюється органами казначейства через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку України, Акціонерно-комерційного агропромислового банку «Україна», Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку «Промінвестбанк», Поштово-пенсійного банку «Аваль». Рахунки з виконання місцевих бюджетів відкриваються в тих банках, з якими укладають договори відповідні Ради народних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в банках, які перелічені вище.

Виконання видаткової частини бюджету визначається чітким додержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

3. Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.

Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми видатків. Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки при фінансуванні з місцевих бюджетів.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента Украї-
ни «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 червня 1993 року № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним їх використанням було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Дер­жавному бюджеті України. Це означало, що з цього моменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування — перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці 1995 року в Україні було утворено Державне казначейство України, до якого протягом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фінансування із Державного бюджету.

Відповідно до Інструкції «Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками», затвердженої наказом Державного казначейства України в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету може здійснюватися:

за відомчою структурою шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою).

Основним первинним документом для здійснення фінансування із бюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.

Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства при наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань. Фінансування видатків Державного бюджету Державне казначейство України проводить шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства.

ДКУ доводить до ГРК затверджені обсяги фінансування відповідно до кодів бюджетної класифікації. ГРК розподіляє їх між підвідомчими установами і подають до ДКУ розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій та кодів бюджетної класифікації. Розподіл коштів складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів та підписується керівником і головним бухгалтером, підписи яких скріплюються відбитком печатки. Один примірник розподілу коштів передається до управління оперативно-касового планування видатків ДКУ, другий — залишається у головного розпорядника, а витяг з розподілу коштів передається головним розпорядником коштів нижчестоящим розпорядникам. Отримані розподіли коштів управління оперативно-касового пла­нування видатків ДКУ перевіряє і групує по територіях (на рівні області), після чого складаються в двох примірниках реєстри на здійснення видатків по відповідній території. На підставі розподілу коштів та реєстрів на здійснення видатків управління оперативно-касового планування видатків складає розпорядження на перерахування коштів. Розпорядження складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації та затверджується Головою Державного казначейства України (заступником міністра фінансів).

Перший примірник розпорядження та реєстрів на здійснення видатків по територіях передається до управління бухгалтерського обліку та звітності; другий — залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків. Управління бухгалтерського обліку та звітності звіряє суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого погоджений примірник розпорядження передається операційно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням.

Перевірений реєстр на здійснення видатків передається засобами телекомунікаційного зв’язку відповідному управлінню Дер­жавного казначейства.

На підставі розпорядження операційно-контрольне управління складає платіжні доручення на переказ коштів територіальним управлінням Державного казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману суму фінансування. Взаємовідносини органів Державного казначейства і розпорядників коштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як і взаємовідносини ДКУ та ГРК.

Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здійснення платежів безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, організацій та установ, що виконали роботи або надали послуги розпорядникам коштів, так і шляхом надання дозволу на отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Для обліку витрат розпорядників коштів на їх ім’я в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Реєстраційні рахунки — це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів для обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні рахунки, що пов’язано з впровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України). Порядок відкриття реєстраційних рахунків зазначений в «Інструкції про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України», затвердженої наказом ГУДКУ № 32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділі бухгалтерського обліку та звітності відділення) ДКУ відкриваються особові картки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку.

У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок на підставі виписки з установи банку та реєстрів на здійснення видатків операційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) ДКУ записує кошти, що надійшли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Після цього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов’язко­вим зазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бюджету, кодів їх бюджетної класифікації, дати і підпису виконавця. Перший примірник меморіального ордера з виписками видається розпоряднику коштів, другий — залишається в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділі бухгалтерського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових картках розпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійснення витрат.

Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпорядник коштів протягом операційного дня подає до органу ДК необхідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДК перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб’єктам господарської діяльності.

Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії, службові відрядження тощо) уповноважений отримувати її подає до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) ДКУ заявку на видачу готівки та отримання грошового чека. Заявка виписується розпорядником коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальну відповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівнених до неї платежів разом із заявкою подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписується на ім’я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.

На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунка органу ДК. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетний рахунок за спеціальними документами. В них обов’язково вказується номер відповідного реєстраційного рахунка.

4. Фінансування видатків з місцевих бюджетів шляхом перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів здійснюється на основі розпорядження бюджетного відділу (інспекції) — форма № 5 з допомогою платіжних доручень за формою 0410001. Бухгалтерія фінансового органу виписує платіжне доручення в 3-х примірниках і представляє в установу банку, який обслуговує даний фінансовий орган.

Перший примірник залишається в банку як основа для перерахування коштів (підписується начальником фінансового відділу, головним бухгалтером і скріплюється печаткою); другий — передається головному розпоряднику коштів як повідомлення про перерахування коштів; третій — повертається фіноргану як підтвердження про виконання доручення. Якщо фінансовий орган і головного розпорядника коштів обслуговують установи різних банків (або різні установи одного банку), то платіжне доручення виписується в 2-х примірниках. Перший примірник зали­шається в банку, який обслуговує даний фінансовий орган, другий — повертається фіноргану. Після одержання платіжного доручення банк, який обслуговує даний фінансовий орган, починає працювати безпосередньо з установою банку, яка обслуговує головного розпорядника коштів через комп’ютерну мережу і дає роз­порядження видати кошти одержувачу. Одержувач із допомогою реєстру електронної пошти одержує платіжне доручення і кошти.

Форма № 5

_____________________________

найменування фінансового органу

РОЗПОРЯДЖЕННЯ №

від «___»________________200___ р.

на перерахування коштів з поточного рахунка

(основного)__________________________, бюджету

Перерахувати на поточні (розрахункові) рахунки вказаних нижче установ, організацій і підприємств, сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів.

Всього _______________

Всього ____________________________________________________

(сума словами)

Начальник бюджетного відділу (інспекції по бюджету)

5. Діюча система касового виконання Державного бюджету в Україні передбачає відкриття в банківських установах поточних бюджетних рахунків на балансовому рахунку № 3513 (в установах Національного банку України), № 2513 (в уповноважених банківських установах) — «Кошти Державного казначейства України» для органів казначейства. З цього рахунка здійснюється:

перерахування коштів безпосередньо суб’єктам господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпоряднику коштів згідно з затвердженими бюджетними кошторисами за витратами;

видача готівкових коштів безпосередньо представнику розпорядника коштів;

перерахування коштів на бюджетні поточні рахунки, які відкриваються окремим бюджетним установам і організаціям згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів. Таким установам в банківських установах відкривають особові рахунки на балансовому рахунку №№ 3520, 2520 «Поточні бюджетні рахунки клієнтів, що фінансуються із Державного бюджету України».

Діюча система касового виконання місцевих бюджетів в Україні передбачає відкриття в банківських установах основного поточного бюджетного рахунка фінансовому органу Міністерства фінансів по відповідному місцевому бюджету, на який зараховуються всі доходи даного бюджету і з якого перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів, які фінансуються із місцевих бюджетів, на видатки, затверджені в кошторисі.

Регулювання міжбюджетних потоків

Бюджетні потоки і їх види.

Регулюючі загальнодержавні податки.

Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перерахування.

Бюджетні позички: порядок видачі та погашення.

Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення та порядок проведення.

Взаємозалік коштів по фінансуванню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах: порядок проведення.

Вилучення коштів на користь Державного бюджету.

1. Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетних потоків. Для вивчення даного питання необхідно ввести поняття вхідних і вихідних бюджетних потоків. Вхідні потоки — це реальний грошовий потік платежів до бюджету, який складається із доходів і надходжень. Під вихідним бюджетним потоком розуміємо реальний грошовий потік платежів із бюджету, які складаються із видатків і відрахувань. Розмежуємо бюджетні потоки на внутрішні і зовнішні. Внутрішні бюджетні потоки обмежені рамками бюджетної системи. Вони пов’язані з рухом регулюючих податків, дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позичок всередині бюджетної системи, з Державного бюджету в інші ланки бюджетної системи, а також із вилученням коштів на користь Державного бюджету. Зовнішні бюджетні потоки пов’язані з платежами до бюджету платників податків та фінансуванням із бюджету підприємств, організацій, установ і громадян.

Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдосконалення взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні, так і вихідні грошові потоки. Розглянемо внутрішні бюджетні потоки.

2. За способом зарахування до бюджету доходи поділяються на закріплені і регулюючі. В сучасній економічній літературі немає єдиної точки зору щодо визначення даних понять.

Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені і регулюючі, яка діє зараз в Україні, правомочні такі визначення: до закріплених відносять ті доходи, які повністю зараховуються до бюджету або по затверджених нормативах зараховуються до відповідного бюджету протягом визначеного періоду часу. До регулюючих відносять ті доходи, по яких роблять відрахування до нижчестоящих бюджетів, маючи на увазі мету їх збалансування. Щодо законодавчого закріплення визначень цих понять, то його немає ані в Законі «Про бюджетну систему України», ані в інших законодавчих документах.

Нормативи відрахувань від загальнодержавних регулюючих податків встановлюються і затверджуються щорічно при затвердженні Державного бюджету Верховною Радою України.

Встановлення стабільних і діючих нормативів відрахувань від регулюючих податків було і залишається найактуальнішою проблемою бюджетної сфери.

Розмежування регулюючих загальнодержавних податків здійснюється також при виконанні бюджету протягом бюджетного року. До 1998 року ця функція була покладена на установи банків, які здійснювали касове виконання бюджету. З 1998 року цю функцію виконує Державне казначейство України.

Протягом бюджетного року, коли йде виконання бюджетів усіх рівнів, при розмежуванні цих податків не завжди здійснюється пряме перерахування місцевим бюджетам в день надходження цих податків на рахунок казначейства, в зв’язку з чим ці суми відносяться на взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами.

3. Згідно з міжнародно визнаною термінологією бюджетні дотації, субсидії і субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі — це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповідних послуг економічного характеру.

Бюджетні трансферти — це трансфертні платежі, які передаються бюджетам. Згідно з міжнародно визнаною термінологією:

«Бюджетна дотація — незв’язаний, загальний, безумовний, генеральний трансферт.

Бюджетна субсидія — зв’язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.

Бюджетна субвенція — зв’язаний, спеціальний, умовний трансферт, який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача».

В Україні серед економістів ведеться робота щодо чіткого розмежування цих видів бюджетних трансфертів. Аналіз застосування бюджетних трансфертів дає можливість дати наступні визначення:

Бюджетна дотація — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому при недостатній кількості у нього власних доходів для покриття запланованих видатків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільового призначення.

Бюджетна субсидія — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретної установи або заходу.

Бюджетна субвенція (вид субсидії) — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайової участі у фінансуванні.

Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженню документів при перерахуванні бюджетних коштів на видатки.

4. У процесі виконання бюджету в окремих ланках місцевих бюджетів може утворюватися касовий розрив. Він може бути плановим, коли об’єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і одержання доходів, а також при запланованому дефіциті, і позаплановим — внаслідок невиконання плану з надходження доходів і допущення перефінансування за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у місцевих бюджетах призначені, насамперед, кошти оборотної касової готівки, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет. У тих випадках, коли коштів оборотної касової готівки не досить, даний бюджет може одержати позичку від вищестоящого бюджету.

Позички, які надає один бюджет іншому, називають бюджет­ними. Вони безпроцентні, мають суто цільовий характер — призначені для покриття тимчасових касових розривів.

Бюджетні позички може надати тільки вищестоящий бюджет нижчестоящому, безпосередньо пов’язаному з ним. Так сільські й селищні бюджети одержують позички з районного бюджету, районні — з обласного, обласні — з Державного бюджету.

Бюджетні позички короткострокові — надаються терміном максимально на рік і мають бути погашені до 31 грудня, тобто до кінця бюджетного року. Бюджетні позички надають тільки в розмірах, які не перевищують фактичну потребу, тобто на суму утвореного касового розриву.

Бюджетну позичку відображають одночасно на балансі двох бюджетів: вищестоящого — як надану і нижчестоящого — як одержану, при цьому на балансі одного бюджету можуть бути як позички надані, так і одержані. Наприклад, обласний бюджет одержав позичку від Державного і надав її нижчестоящим районним бюджетам для покриття касових розривів.

Право вирішувати питання про надання позички мають органи державного управління, які в свою чергу можуть передати його відповідним фінансовим органам. Так, міністру фінансів надано право вирішувати питання про надання позичок з Державного бюджету. Право надання позичок з місцевих бюджетів мають виконавчі органи Рад народних депутатів, які можуть також передати його фінансовому органу.

Первинними документами, якими оформляють надання й погашення бюджетних позичок, є платіжні доручення.

Для одержання позички виконком (держадміністрація) місцевої Ради народних депутатів звертається з клопотанням до вищестоящого виконкому або до Кабінету Міністрів України (держави), а у відповідних випадках до фінансового органу, який має право видавати позички. Повний перелік документів, що надаються з метою отримання бюджетної позички, наступний:

1. Лист-заявка виконавчого органу місцевої влади, де обґрунтовуються необхідність надання позички та умови її повернення.

2. Розрахунок обсягу бюджетної позички у зв’язку з тимчасовим касовим розривом бюджету адміністративно-територіальної одиниці.

3. Довідка про виконання показників бюджету адміністративно-територіальної одиниці за звітний період поточного року.

4. Дані про динаміку бюджетної заборгованості за попередні 12 місяців та заборгованості за неповернутими бюджетними позичками починаючи з моменту її виникнення.

5. Стан заборгованості підприємств зі сплати податків і зборів до бюджету за основними дохідними джерелами та дані щодо втрат бюджету.

6. Заходи щодо додаткової мобілізації доходів бюджету та економії у видатках.

7. Стан взаєморозрахунків з Державним бюджетом України за період, що передує наданню позички.

Фінансовий орган, який здійснює виконання того бюджету, з якого буде надана позичка, перевіряє доцільність надання позички, встановлює термін її погашення. Надання позичок здійснюється на підставі відповідних рішень. Вищестоящий фінансовий орган здійснює контроль за вчасним погашенням заборгованості по позичці. Прострочену заборгованість списують з рахунка нижчестоящому бюджету у встановленому порядку черговості здійснення (проведення) видатків.

Вищестоящий фінансовий орган виписує платіжне доручення про надання позички в чотирьох примірниках і подає його в установу банку, яка обслуговує цей фінансовий орган.

Установа банку виконує перерахування коштів із даного бюджету на рахунок бюджету, який одержує позичку, і як підставу для цього перерахування залишає у себе перший примірник платіжного доручення. Другий примірник повертається до фінансового органу і є первинним документом для обліку позичок наданих. Третій і четвертий примірники надсилають в установу бан­ку, яка обслуговує нижчестоящий фінансовий орган. Ця установа банку зараховує позичку на рахунок бюджету, який її одержує, і залишає у себе третій примірник як підставу для зарахування. Четвертий примірник направляють у фінансовий орган, що здійснює виконання бюджету, який одержує позичку. Він є повідомленням про одержання позички і є первинним документом для її обліку.

Якщо рахунки бюджетів, що надають і одержують позичку, перебувають в одній установі банку, наприклад, у разі надання позички з районного бюджету сільському, то платіжне доручення виписують у трьох примірниках: перший залишається в банку, другий повертається до вищестоящого органу, а третій передають нижчестоящому фінансовому органу або сільській (селищній) Раді народних депутатів.

Документооборот платіжних доручень, пов’язаний із погашенням позичок, аналогічний документообороту у разі надання позичок, тільки здійснюється в зворотному порядку — від фінансового органу або сільської (селищної) Ради, що здійснює виконання бюджетів, які одержують позички.

5. У процесі виконання бюджету після його затвердження можуть виникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремими бюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а в інших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетів між ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.

Причини, що викликають порушення збалансованості бюджетів протягом бюджетного року, в результаті чого виникає необхідність взаємних розрахунків, такі:

зміна після затвердження бюджету законодавства, яке регламентує розподіл доходів і видатків між бюджетами;

зміна адміністративно-територіального поділу;

передавання з одного бюджету до іншого фінансування певних заходів (наприклад, капітальних вкладень);

зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій та установ.

Серед цих причин найбільш поширеною є зміна відомчої підпорядкованості. Зміни в законодавстві про доходи й видатки бюджету, в адміністративно-територіальному поділі, передача обсягів фінансування відбуваються, як правило, з 1 січня, тобто ці заходи приурочені до початку бюджетного року і, таким чином, можуть бути враховані в процесі складання і затвердження відповідних бюджетів.

Характер заборгованості, а отже і взаємних розрахунків залежить від того, у кого змінюється відомча підпорядкованість — у підприємства чи організації, що діють на комерційних засадах, що пов’язане з перерозподілом доходів, які надходять від них, чи у бюджетних установ, що веде до передачі їх фінансування з одного бюджету в інший. У першому випадку надлишок доходів виникає в зв’язку із збільшенням надходжень доходів, у другому — в результаті скорочення видатків.

Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких правилах:

Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижче­стоящими, безпосередньо пов’язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним і обласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитися розрахунки між бюджетами, не пов’язаними безпосередньо в бюджетній системі (між державним, наприклад, і районними бюдже­тами).

На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходів або видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їх витрачено до моменту виникнення розрахунків. При цьому одержану суму доходів або здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогу протягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на один бюджет, що створює порівнянність даних, використовуваних у звітності і в процесі бюджетного планування.

Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31 грудня поточного року, коли закінчується бюджетний рік.

Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансових органах, які виконують бюджети, пов’язані взаємним перерозподілом доходів і видатків.

Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішення органів державної влади і державного управління про зміну відомчої підпорядкованості підприємств, організацій і уста­нов чи інші рішення, в результаті яких виникає необхідність у взаємних розрахунках. Документом, у якому відображають всі необхідні дані для проведення розрахунків, є «Повідомлення про взаємні розрахунки» за формою № 11. У ньому зазначають загальну суму, яку відносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках; бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується по кварталах.

Перерахування коштів на погашення заборгованості здійснюють за допомогою платіжних доручень, у яких зазначають призначення цих перерахувань.

«Повідомлення про взаємні розрахунки» (форма № 11) виписує в чотирьох примірниках вищестоящий фінансовий орган, який безпосередньо пов’язаний із органом державного управління, який приймає рішення, що ведуть до виникнення взаємних розрахунків. Перший примірник форми № 11 направляють у нижчестоящий фінансовий орган, інші три залишаються у вищестоящому фінансовому органі.

Подальший документооборот пов’язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Платіжні доручення виписує в чотирьох примірниках бухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість при виконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, яка обслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного доручення залишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий — повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Решту примірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган, з яким ведуться розрахунки; третій — залишається в банку як підстава для зарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий — передають у фінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашення заборгованості по взаємних розрахунках.

6. Взаємні розрахунки між бюджетами, а також між бюджетом і розпорядником коштів можуть виникати в процесі проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашення недоїмки за належними до бюджету платежами. Взаємозалік в Україні був введений в 1996 році з метою подолання платіжної кризи та вдосконалення управління бюджетними коштами. Учасниками взаємозаліку є дві сторони:

— перша: розпорядник коштів, який знаходиться на бюджетному фінансуванні, але не отримує коштів з бюджету з причини їх відсутності;

— друга: платник податків і платежів до бюджету, який не має грошей для їх сплати.

Взаємозалік проводиться в таких випадках:

По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, та платежах, що повністю належать Державному бюджету.

По видатках, що передбачені у місцевих бюджетах, та платежах, що повністю належать місцевим бюджетам.

По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

По видатках, що передбачені у місцевому бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

Взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами можуть виникати в результаті проведеного взаємозаліку в 2, 3 і 4 випадках. Взаємні розрахунки враховуються одночасно у двох фінансових органах, які виконують бюджети, а також у розпорядника коштів і платника податків.

Підставою для оформлення взаємозаліку є рішення відповідного органу. В першому випадку рішення щодо проведення взаємозаліку приймає центральний апарат Державного казначейства; у другому — Міністерство фінансів АРК, обласні, міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління; в третьому — центральний апарат Державного казначейства; у четвертому — республіканське (АРК), обласне, міське управління Державного казначейства. Основним документом, у якому відображають всі необ­хідні дані для проведення взаємозаліку, є «Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів, який фінансується з Державного (місцевого) бюджету, та платником податків». У ньому зазначають назви розпорядника коштів та платника податків; суму заборгованості платника перед бюджетом; суму, яку має одержати з бюджету розпорядник коштів; порядок відображення взаємозаліку в бухгалтерському обліку учасників та інших сторін.

До протоколу додаються:

— довідка про суму недоїмки, що склалася у платника податків по доходах Державного та місцевого бюджетів, що входять до складу бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

— акт звірки розрахунків між платником податків і платежів та розпорядником коштів Державного (місцевого) бюджету за надані послуги або належне фінансування.

Протокол взаєморозрахунків складає ініціатор проведення взає­морозрахунків у восьми примірниках і подає його в орган, уповноважений приймати рішення про його проведення. Цей орган надсилає протокол, за яким прийнято рішення про проведення взаємозаліку, всім учасникам, які його підписали, та органам, що згідно з установленим порядком не є учасниками взаємозаліку, але контролюють проведення розрахунків між бюджетами за його наслідками.

Довідку про суму недоїмки складає податкова адміністрація в трьох примірниках. Перший і другий примірники направляють ініціатору проведення взаємозаліку, третій — залишається в податковій адміністрації.

Акт звірки розрахунків складається в трьох примірниках учасниками взаємозаліку. Перший і другий примірники залишаються в учасників взаємозаліку, третій — передається з протоколом в орган, який приймає рішення про проведення взаємозаліку.

Подальший документооборот пов’язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Перерахування здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження платіжних доручень аналогічно проходженню платіжних доручень при взаємних розрахунках з причини зміни відомчої підпорядкованості.

7. Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Надлишки коштів місцевих бюджетів визначаються при складанні місцевих бюджетів, суми яких затверджуються при прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік. Аналіз Законів про Державний бюджет України дозволяє зробити висновок, що вилучення коштів здійснюється з бюджетів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Полтавської, Харківської областей, м. Києва. Мова йде про економічно розвинуті території із значним потенціалом. Вилучення коштів здійснюється протягом бюджетного року в процесі виконання бюджету за допомогою платіжного доручення. Але не завжди суми, які затверджує Верховна Рада України, надходять до Державного бюджету. Так, в 1994 р. до Державного бюджету надійшло 14,3% планової суми, в 1995 р. — 69,2%, в 1996 р. — 68,5%, в 1997 р. — 76,5%. Цифри про суми, які не надійшли — 85,7%, 30,7%, 31,5%, 23,5% відповідно — свідчать про труднощі, які виникають у процесі виконання місцевих бюджетів. Недоодержані суми знаходять своє відображення у щорічній звітності Держказначейства.

Основні напрямки реформування
Державного казначейства України
і казначейської системи касового виконання
Державного бюджету України

Створення Державного казначейства в Україні обумовлено необхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнути затримки платежів, викривлення даних обліку і звітності з виконання бюджету та забезпечила ефективне використання бюджетних коштів.

Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієї мети можна шляхом:

консолідації коштів Державного бюджету на рахунках Державного казначейства, відкритих в установах Національного банку України;

цільового направлення бюджетних коштів тільки на підставі даних позабалансового казначейського обліку зобов’язань розпорядників;

створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку на трансакційній основі, завдяки якій кожен платіж, кожна казначейська операція знаходять відображення в обліковій системі.

Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління грошовими коштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонування Держказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи. Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.

Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із врахуванням такої специфіки:

1) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунок Державного казначейства, є розрахунками тільки по операціях з виконання бюджетів та управління бюджетними ресурсами;

2) через кореспондентський рахунок також здійснюються платежі по утриманню органів Державного казначейства та зберігаються їх залишки як звичайної бюджетної установи — розпорядника коштів Державного бюджету України;

3) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім’я органів Державного казначейства, залежить від концепції управління коштами Державного бюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державного казначейства України.

На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсами заважає наявність великої кількості рахунків казначейства, розпорошених по уповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється без врахування зобов’язань розпорядників бюджетних коштів.

У Державному казначействі автоматизовані не всі процедури виконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється ручна обробка банківських виписок, інших первинних бухгалтерських документів для отримання бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлює оперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка б забезпечувала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнародним стандартам.

Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів як частини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх на відповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частині Державного бюджету.

З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахунки органів Держказначейства мали бути переведені з установ уповноважених банків до установ НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України, рахунки, відкриті на ім’я районних та міських відділень Держказначейства в комерційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскільки вищезгадане питання не було вирішене, виник-
ла потреба пошуку нових підходів, одним з яких є перегляд статусу Держказначейства по відношенню до банківської системи держави.

З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 р. № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства», яка передбачає надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕП НБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства (ВПС ДК).

Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського виконання бюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнта банківської системи, на ім’я якого фізично та юридично рахунки відкрито в установах уповноважених банків. У свою чергу, органи Державного казначейства обслуговують клієнтів — розпорядників та отримувачів бюджетних коштів. Це обумовлює ведення внутрішнього обліку в органах Державного казначейства за реєстраційними рахунками розпорядників бюджетних коштів після отримання банківської виписки. При цьому використовується план рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 24.12.1997 № 137 з урахуванням змін та доповнень.

Нова модель бухгалтерського обліку (функціонування Єдиного казначейського рахунка, створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства) передбачає надання органам Державного казначейства статусу учасників системи електронних плате­жів НБУ на загальних засадах і вимагає запровадження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів, який відповідатиме вимогам НБУ щодо структури рахунків та використання якого паралельно з планами рахунків НБУ та комерційних банків стане обов’язковим при здійсненні міжбанківських операцій через систему органів Державного казначейства.

Новий План рахунків має стати дійовим обліковим інструментом для щоденного формування балансу та складання достовірної звітності щодо виконання бюджетів органами Державного казначейства, що сприятиме ефективності управління коштами бюджетів.

Він враховуватиме особливості бухгалтерського обліку виконання бюджетів, буде оптимально зручним для використання бухгалтерами органів Держказначейства і місцевих фінансових органів, буде стабільним і змінюватиметься лише тоді, коли вноси­тимуться суттєві зміни у принципи побудови бюджетного процесу держави.

Необхідною передумовою реформування бухгалтерського обліку виконання бюджетів в органах Державного казначейства є автоматизація виконання казначейських функцій при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговування бухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а також адаптації цих підсистем до експлуатації в реальних умовах при великих обсягах інформації.

Нова система технічного забезпечення казначейських функцій передбачає автоматичне формування балансу рахунків Державного казначейства за грошовими операціями на підставі даних (файлів відповідної структури з відповідними реквізитами), отриманих із СЕП НБУ. При цьому, за вимогами Національного банку, аналітичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планом рахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу.

Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з рахунків, відкритий в системі Державного казначейства, та про
кожну операцію зокрема, забезпечується за допомогою аналітичного обліку. Для цього передбачаються аналітичні параметри; довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків — для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшена для рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системі Держказначейства.

Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначейства України є поступове формування повнофункціональної системи Держказначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності, використовує сучасні технології. Це вплине на організаційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до зміни їх юридичного статусу.

Реалізація концепції функціонування Державного казначейства України та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговування клієнтів, сприятиме скороченню казначейських функцій, що дублюються і, тим самим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органами Держказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного про­цесу держави.

Тема. Облік виконання бюджету

Організація обліку виконання бюджету.

Баланс виконання бюджету.

Облік грошових коштів бюджету.

Облік доходів бюджету.

Облік видатків бюджету.

Визначення результатів виконання бюджетів.

1. Облік виконання бюджету у фінансових органах покладений на відповідні служби залежно від рівня фінансового органу. Так, облік виконання Державного бюджету здійснює Управління бухгалтерського обліку і звітності в складі центрального апарату Державного казначейства та відділи бухгалтерського обліку і звітності територіальних органів Державного казначейства. Облік виконання місцевих бюджетів ведуть головні бухгалтерії у складі обласних, міських (міста Київ і Севастополь) фінансових управлінь державних адміністрацій, а також бухгалтерії районних, міських і районних у містах фінансових відділів.

Фінансові органи належать до бюджетних установ. Крім обліку виконання бюджету вони здійснюють облік виконання своїх кошторисів видатків. Облік виконання бюджету і облік використання кошторису у фінансових органах чітко розмежовані.

Завданнями обліку виконання бюджету є повне, своєчасне і достовірне відображення процесу виконання державного та місцевих бюджетів. Ця інформація має дуже важливе значення для управлінської діяльності в процесі виконання бюджету. Дуже важливим при цьому виступає правильна організація обліку виконання бюджету. Складовими організації обліку є:

первинні документи, якими оформляються операції щодо виконання бюджету;

облікові реєстри, в яких відображаються ті чи інші операції і порядок ведення запису в них;

план рахунків з обліку виконання бюджету держави.

Усі операції з виконання бюджету оформляються документально. Документи, в яких відображаються всі операції, називаються первинними, оскільки вони є вихідними для ведення обліку.

Первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (визначення наведено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Бухгалтерські документи підписують керівник фіноргану або його заступник і головний бухгалтер, а під час відсутності головного бухгалтера — заступник головного бухгалтера або старший бухгалтер.

Для бухгалтерських записів операцій з виконання бюджету у фінансовому органі підставою є наступні належно оформлені документи:

Річний розпис бюджету з помісячною розбивкою.

Реєстр доходів, які надійшли до Державного бюджету за відповідний період.

Довідка про надходження до Державного бюджету.

Розпорядження на перерахування коштів з єдиного казначейського рахунка на рахунки нижчезазначених установ, організацій і підприємств.

Повідомлення по взаємних розрахунках (ф. № 11).

Платіжні доручення на перерахування коштів із Державного бюджету розпорядникам коштів (типова форма № 0401002).

Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів та платником податків.

Меморіальний ордер (ф. № 274).

Періодична і річна звітність розпорядників коштів про використання виділених бюджетних коштів (про виконання кошторисів доходів і видатків по бюджету).

Виписки установ банків із рахунка для обліку доходів з додатками копій платіжних документів. Щоденна банківська звітність (ф. № 412-Д), місячна банківська звітність (ф. № 412).

Документи, які надійшли в бухгалтерію, перевіряються:

за формою: наявність усіх реквізитів і підписів;

за змістом: законність операції, правильність арифметичних підрахунків тощо.

Прийняті до обліку документи оформляються загальним меморіальним ордером за всіма операціями за день.

Бухгалтерський облік операцій з виконання всіх видів бюджетів ведеться в облікових реєстрах.

Облікові реєстри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

В Україні при обліку виконання бюджету використовують наступні форми облікових реєстрів:

· Книга «Журнал-головна» (ф. № 1-ф);

· Книга поточних / реєстраційних рахунків розпорядників коштів і касових видатків (ф. № 3-ф);

· Книга розрахунків з іншими бюджетами (ф. № 4-ф);

· Книга доходів (ф. № 5-ф).

Книга по ф. № 1-ф — це реєстр синтетичного обліку, решта аналітичного.

План рахунків. Важливою складовою організації бухгалтерського обліку є встановлення плану рахунків.

Плани рахунків відображають специфіку роботи підприємств, організацій та установ. У бюджетному обліку окремо виділені плани рахунків з обліку виконання бюджету в фінансових органах, в бюджетних установах, у сільських і селищних Радах народних депутатів.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій з виконання державного та місцевих бюджетів.

Облік виконання бюджету в фінансових органах ведеться по єдиному плану рахунків, який включає в себе класи, рахунки другого порядку і рахунки третього порядку.

Діючий план рахунків з обліку виконання бюджету був розроблений ГУДКУ і набув чинності з 1 січня 1998 року наказом ГУДКУ від 24 грудня 1997 року № 137. Він складається з 7 класів, кожний із яких має як рахунки другого порядку, так і третього:

Ресурси бюджету.

Боргові зобов’язання.

Кошти в розрахунках.

Результат.

Доходи.

Видатки.

Допоміжні рахунки.

Розрізняють два види рахунків: активні і пасивні. Активні рахунки призначені для обліку ресурсів бюджету за їх складом та розміщенням, а пасивні — для обліку джерел бюджетних коштів за їх цільовим призначенням.

Рахунки класів:

1 «Ресурси бюджету» та 6 «Видатки» — активні; 5 класу «Доходи» — пасивні.

Рахунки 3 класу «Кошти в розрахунках» та 2 класу «Боргові зобов’язання» — активно-пасивні. Рахунки визначених класів призначені для обліку розрахунків, коли бюджет виступає одночасно і дебітором, і кредитором. Рахунки 4 класу «Результат» — активно-пасивні, оскільки бюджет може виконуватися і з дефіцитом, і з профіцитом.

План рахунків для обліку виконання бюджету у фінансових органах досить громіздкий. Водночас він дає змогу відображати всі сторони процесу виконання бюджету на всіх рівнях бюджетної системи.

Рахунки другого порядку мають двозначну нумерацію. Вони, у свою чергу, мають субрахунки з тризначним шифром: перші дві цифри означають шифр рахунка другого порядку, а третя -–порядковий номер даного рахунка третього порядку. Здійснювані в процесі виконання бюджету операції відображаються за допомогою подвійного запису на рівні рахунків другого і третього порядків. Кожний рахунок має код, який несе повну інформацію про ту чи іншу операцію. Структури кодів класів рахунків відрізняються за кількістю знаків. Чим більше ознак потрібно для ви­вчення та відображення тієї чи іншої операції бюджетного процесу, тим більшою мірою деталізується кожний клас рахунків.

Код містить наступні складові:

— клас рахунка;

— код рахунка ІІ порядку;

— код рахунка ІІІ порядку;

— деталізація коду рахунка ІІІ порядку;

— код бюджетної класифікації (економічна структура);

— код бюджетної класифікації (функціональна структура);

— код бюджетної класифікації (відомча структура);

— код установи, яка отримує кошти із бюджету;

— код установи, яка стягує податки на відповідній території;

— орган, який стягує податки;

— вид бюджету (державний, області, обласний, району міста, районний, міський, сільський);

— установа банку (Національний банк, Ощадний банк України, Державний експортно-імпортний банк України, акціонерно-комерційний агропромисловий банк «Україна», акціонерно-ко­мерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», український акціонерний промислово-інвестиційний банк «Промінвестбанк», поштово-пенсійний банк «Аваль»);

— тип операції (грошові операції, взаємозалік, векселі, взаємні розрахунки, централізовані проплати);

— вид валюти (національна та іноземна);

— вид іноземної валюти (І група валюти, ІІ група валюти);

— код території.

План рахунків з обліку виконання бюджету в фінансових орга­нах розроблений для державного і місцевих бюджетів. При цьому, як уже зазначалось, розмежовано облік виконання бюджету і облік виконання кошторису фінансового органу як бюджетної установи (він ведеться за окремим планом рахунків, затвердженим для бюджетних установ). Облік касового виконання бюджету в установах банківської системи ведеться на спеціально виділених рахунках у загальному плані рахунків для обліку в банках.

2. На основі поточного обліку на початок кожного місяця складають баланс про виконання бюджету. Він складається з активу, який показує фінансові ресурси бюджету на певну дату, їх склад та розміщення, і пасиву, де відображаються джерела утворення ресурсів бюджету.

В активі балансу відображають дебетові залишки по активних рахунках 1 «Ресурси бюджету» і 6 «Видатки» класів рахунків та по активно-пасивних рахунках 3 «Кошти в розрахунках» класу рахунків, дебетові обороти по активно-пасивних рахунках 2 «Боргові зобов’язання» класу рахунків. В активі також відображають залишок по дебету рахунку 411 «По виконанню загального фонду бюджету в поточному році (4 клас рахунків «Результат»).

У пасиві балансу відображають кредитові залишки по пасивних рахунках 5 «Доходи» класу рахунків, по активно-пасивних рахунках 3 «Кошти в розрахунках» класу рахунків, кредитові обороти по активно-пасивних рахунках 2 «Боргові зобов’язання» класу рахунків. У пасиві також відображають залишки по кредиту рахунка 41 «Результати виконання бюджету» (4 клас рахунків «Результат»).

Баланс фінансового органу (центрального апарату Державного казначейства, територіальних органів казначейства, фінансових управлінь і відділів) про виконання бюджету дає узагальнену інформацію про стан активів і пасивів бюджету за звітний період.

3. Перший клас рахунків «Ресурси бюджету» охоплює рахунки з обліку операцій з грошовими коштами (готівкою), депозитами, цінними паперами, а також з коштами, залученими для виконання Державного та місцевих бюджетів.

Облік ресурсів бюджету ведеться на активних рахунках: 11 «Фінансові ресурси», 12 «Депозити», 13 «Цінні папери», 14 «Позики та позички», 15 «Товарно-матеріальні цінності».

Рахунок 11 має наступні рахунки ІІІ порядку:

111 — «Кошти бюджету на рахунках у національній валюті»;

112 — «Кошти на валютних рахунках»;

113 — «Кошти загального фонду бюджету на рахунках розпорядників бюджетних коштів»;

114 — «Кошти в дорозі»;

115 — «Кошти, заблоковані на рахунках»;

116 — «Кошти спеціального фонду бюджету на рахунках в національній валюті»;

117 — «Кошти, що підлягають розподілу»;

118 — «Кошти спеціального фонду бюджету на рахунках розпорядників коштів»;

119 — «Інші кошти».

Рахунок 12 «Депозити» має такі субрахунки:

121 — «Депозити до запитання»;

122 — «Короткострокові депозити»;

123 — «Довгострокові депозити»;

124 — «Інші депозити».

Рахунок 13 «Цінні папери» має такі субрахунки:

131 — «Короткострокові цінні папери»;

132 — «Довгострокові цінні папери»;

133 — «Середньострокові цінні папери».

Рахунок 14 «Позики та позички» має такі субрахунки:

141 — «Поточний рахунок по зарахуванню короткострокових позик та позичок»;

142 — «Поточний рахунок по зарахуванню довгострокових позик та позичок».

Кожний із рахунків ІІІ порядку цього класу має деталізацію. Код рахунка І класу «Ресурси бюджету» складається із 15 знаків:

Дуже важливою при обліку ресурсів бюджету є деталізація першого класу рахунків. Вона дає змогу показати грошові кошти бюджету за їх складом та розміщенням.

Деталізація 111 рахунка:

00 — «Транзитний рахунок органів Державного казначейства»;

01 — «Рахунки по доходах загального фонду Державного бюджету»;

02 — «Для здійснення видатків Державного бюджету у Національному банку України»;

03 — «Для подальшого переведення бюджетних коштів їх розпорядникам та здійснення оплати рахунків (транзитні рахунки, відкриті на ім’я управлінь Державного казначейства в областях)»;

04 — «Для здійснення оплати рахунків розпорядників бюджетних коштів в установах уповноважених банків»;

05 — «Рахунки по доходах спеціального фонду Державного бюджету»;

06 — «Кошти, які розподіляються між загальним та спеціальним фондами бюджетів»;

07 — «Поточний рахунок по розподілу загальних доходів між бюджетами»;

08 — «Поточний рахунок місцевого бюджету»;

09 — «Поточні рахунки по окремих видах податків місцевих бюджетів»;

10 — «Кошти для здійснення видатків Державного бюджету по дотаціях».

Деталізація 113 рахунка:

01 — «Поточні бюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів»;

02 — «Бюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів для здійснення видатків по капіталовкладеннях»;

03 — «Реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів».

04 — «Особові рахунки розпорядників коштів».

Деталізація 116 рахунка:

01 — «Рахунок органів Державного казначейства по спеціальних коштах розпорядників коштів»;

02 — «Рахунок органів Державного казначейства по сумах за дорученнями розпорядників коштів»;

03 — «Рахунок органів Державного казначейства по депозитних сумах розпорядників коштів»;

04 — «Рахунок органів Державного казначейства по інших власних надходженнях розпорядників коштів»;

05 — «Рахунок органів Державного казначейства по інших доходах спеціального фонду, направлених на здійснення ви-
датків»;

06 — «Рахунок органів Державного казначейства по коштах, отриманих з бюджетів інших рівнів»;

07 — «Рахунок місцевих бюджетів по коштах спеціального фонду»;

Деталізація 118 рахунка:

01 — «Спеціальні кошти розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

02 — «Суми за дорученнями розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

03 — «Депозитні суми розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

04 — «Інші власні надходження розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

05 — «Інші доходи спеціального фонду, направлені на здійснення видатків, на спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників коштів»;

06 — «Кошти, отримані з бюджетів інших рівнів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

07 — «Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів на рахунках розпорядників бюджетних коштів»;

08 — «Особові рахунки розпорядників коштів по спеціальному фонду бюджету».

Рахунок 114 призначений для обліку тих коштів, які перераховані до бюджету, але ще не надійшли на його рахунок у банку. Наприклад, перерахування здійснено наприкінці місяця, а зарахування коштів у банку — на початку наступного місяця. Ці кошти можуть враховуватися в балансі про виконання бюджету за звітний період.

Процес виконання бюджету пов’язаний з рухом коштів. У зв’язку з цим більшість бухгалтерських проводок охоплює один із рахунків І класу.

4. Для бухгалтерського синтетичного обліку доходів бюджету використовують пасивні рахунки 5 класу рахунків: 51 «Доходи загального фонду бюджету», 52 «Доходи, що розподіляються між бюджетами», 53 «Нез’ясовані надходження», 54 «Суми, тимчасово віднесені на доходи бюджету», 55 «Доходи спеціального фонду бюджету», 56 «Доходи, які підлягають розподілу між фондами бюджету».

Рахунок 51 має наступні рахунки ІІІ порядку:

511 — «Податкові надходження»;

512 — «Неподаткові надходження»;

513 — «Доходи від операцій з капіталом»;

514 — «Офіційні трансферти»;

515 — «Державні цільові фонди».

Рахунок 52 має тільки один рахунок ІІІ порядку:

521 — «Податкові надходження».

Рахунок 55 має наступні рахунки ІІІ порядку:

551 — «Доходи від надходження спеціальних коштів»;

552 — «Доходи від надходження сум за дорученнями»;

554 — «Доходи від надходження інших власних коштів»;

555 — «Інші доходи спеціального фонду бюджету, які направляються на здійснення видатків»;

556 — «Кошти, отримані бюджетними установами з бюджетів інших рівнів».

Рахунок 56 має наступні рахунки ІІІ порядку:

561 — «Податкові надходження»;

562 — «Неподаткові надходження».

По рахунках цього класу деталізація не передбачається. Код кожного із рахунків 5 класу «Доходи» складається із 25 знаків:

На рахунку 51 враховуються доходи загального фонду відповідних бюджетів. Це основний рахунок для обліку доходів. Повернення платникам переплат, яке відображається в дебеті рахунку 51, здійснюється на підставі заяви платника. На суму повернення бухгалтерія фіноргану виписує чек.

На рахунок 53 відносять суми, що надійшли на рахунки бюджету, для яких немає достатніх підстав зараховувати їх у доходи даного бюджету або відносити їх на відповідні коди бюджетної класифікації. Таке становище може виникнути в разі нечіткого й неповного заповнення передбачених реквізитів у платіжних документах. Фінансовий орган зобов’язаний негайно вжити заходів для з’ясування належності даних сум. Якщо протягом місяця з дня надходження не встановлено належності нез’ясованих сум, їх відносять на доходи загального фонду бюджету (рахунок 51).

Доходи загального фонду бюджету, які надходять, зараховують на основні рахунки по обліку грошових коштів: 11101 «Рахунки по доходах загального фонду Державного бюдже-
ту» і 11108 «Поточний рахунок місцевого бюджету». Опера-
ції по доходах загального фонду оформляють такими проводками:

Аналітичний облік доходів здійснюється в розрізі окремих видів доходів згідно з бюджетною класифікацією.

Аналітичний облік доходів по Державному та місцевим бюджетам здійснює бухгалтерія фінансового органу в книзі доходів за формою № 5-ф. У цій книзі відображають надходження і повернення переплат доходів бюджету. Обороти по кредиту ведуть в розрізі видів доходів, які відображають у рядках форми № 5-ф. Їх враховують у розрізі кожного числа місяця. Обороти по дебету відображають у рядках в порядку їх виникнення. Зазначення кодів бюджетної класифікації дає змогу встановити вид доходів, які повертаються. При цьому зміст рядків оборотів по кредиту і по дебету не збігається. Облік доходів, які розподіляються між бюджетами, також ведеться у книзі доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації.

5. Облік фінансування і видатків бюджету ведеться на різних рахунках. Перерахування грошових коштів на рахунки по фінансуванню капітальних вкладень і розпорядникам коштів по державному і місцевим бюджетам характеризує рух грошових коштів і тому облік цих операцій ведеться на рахунках по обліку грошових коштів (перший клас рахунків). Використання перерахованих коштів характеризує видатки бюджету. Для їх обліку використовуються активні рахунки 61 «Видатки загального фонду бюджету», 62 «Видатки спеціального фонду бюджету», 63 «Видатки, проведені за рахунок інших коштів», 64 «Видатки майбутніх періодів».

Рахунок 61 має наступні рахунки ІІІ порядку:

611 — «Поточні видатки»;

612 — «Капітальні видатки»;

613 — «Нерозподілені видатки»;

614 — «Кредитування з вирахуванням погашення».

Рахунок 62 має наступні рахунки ІІІ порядку:

621 — «Видатки, проведені за рахунок спеціальних коштів»;

622 — «Видатки, проведені за рахунок сум за дорученнями»;

624 — «Видатки, проведені за рахунок інших власних коштів»;

625 — «Видатки, проведені за рахунок інших доходів спеціального фонду»;

626 — «Видатки, проведені за рахунок коштів, отриманих бюджетними установами з бюджетів інших рівнів».

По рахунках цього класу деталізація не передбачається. Код рахунків 6 класу «Видатки» складається із 28 знаків:

Аналітичний облік фінансування і видатків бюджету ведеться у розрізі головних розпорядників коштів окремо за видатками безпосередньо головного розпорядника коштів, розпорядників коштів другого і третього ступеня та на централізовані заходи.

Аналітичний облік фінансування і видатків за Державним і місцевими бюджетами у фінансових органах ведеться в «Книзі поточних/реєстраційних рахунків розпорядників коштів і касових видатків» — форма № 3-ф і картці обліку асигнувань. У цих облікових реєстрах відображають кошти на фінансування капітальних вкладень і асигнування, затверджені по бюджету, кошти на поточних/ реєстраційних рахунках розпорядників коштів (рахунки 11301,11303) і на поточних/реєстраційних рахунках для фінансування капітальних вкладень (рахунки 11302, 11303), а також суми касових видатків за бюджетами (рахунки 611, 612). Записи в книзі роблять протягом місяця в процесі здійснення операцій. В кінці місяця виводять залишки. У цій книзі також відображають залишок фінансування і асигнувань, не покритих бюджетними коштами, в межах яких може здійснюватися перерахування коштів на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів у даному кварталі. Залишок визначають як різницю між сумою фінансування і встановлених асигнувань з початку року для даного кварталу і перерахуванням коштів (обороти по дебету рахунків 11301, 11302, 11303). Відкликані кошти (обороти по кредиту рахунків 11301, 11302, 11303) додають до суми фінансування і встановлених асигнувань.

Для кожного розпорядника коштів виділяють окремі аркуші в книзі № 3-ф.

6. Наприкінці бюджетного року рахунки, пов’язані з обліком виконання бюджету у фінансових органах, закривають, визначають результати виконання бюджету й складають заключний баланс.

Річне заключення рахунків має кілька етапів.

На першому етапі проводять велику підготовчу роботу — мають бути перевірені всі первинні документи й записи по них в облікових реєстрах на предмет повноти й правильності відображення в останніх операцій, пов’язаних з виконанням бюджету.

На другому етапі перевіряють обороти й виводять залишки
за рахунками другого та третього порядку, після чого складають баланс.

За рахунками І класу рахунків визначають залишки ресурсів бюджету на кінець року. Залишки є перехідними.

За рахунками ІІ класу рахунків підраховують боргові зобов’язання на кінець бюджетного року.

За рахунками ІІІ класу рахунків залишків не повинно бути. Взаємні розрахунки між бюджетами закінчуються до кінця бюджетного року. Якщо встановлено наявність заборгованості за взаємними розрахунками, то вона має бути погашена. Якщо такої можливості немає, то відповідні суми, які необхідно передати або одержати, відображають у балансі.

На рахунках 51, 52, 53, 54, 55 і 56 V класу рахунків «Доходи» та 61, 62, 63 і 64 VІ класу рахунків «Видатки» підраховують доходи і видатки бюджету з початку бюджетного року.

Після проведення цієї роботи за окремими рахунками починається третій, заключний етап — здійснюється списання касових доходів і видатків на результати виконання бюджету.

Для обліку результатів виконання бюджету призначений активно-пасивний рахунок 41 «Результати виконання бюджету». В кредиті відображають списання касових доходів, а за дебетом — списання касових видатків. Кредитове сальдо показує перевищення доходів над видатками, дебетове — перевищення видатків над доходами.

Рахунок 41 має наступні рахунки третього порядку:

411 «Результат виконання загального фонду бюджету в поточному році»;

412 «Результат виконання спеціального фонду бюджету в поточному році»;

413 «Залишок невикористаних коштів бюджетних установ, що направляються на видатки у наступному бюджетному році»;

414 «Залишок невикористаних коштів спеціальних цільових фондів Державного бюджету, що направляються на видатки в наступному бюджетному році».

У зазначеному класі деталізація коду рахунку ІІІ порядку не передбачається. Структура коду рахунку в IV класі має наступний вигляд:

Тема. Звітність про виконання бюджету

Звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного і місцевих бюджетів.

Звітність органів Державного казначейства про виконання Державного бюджету.

Звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів.

Порядок і терміни затвердження звіту про виконання бюджету.

Бюджетна звітність відноситься до елементів методу бухгалтерського обліку, являє собою заключний етап бухгалтерського узагальнення інформації.

Бюджетна звітність — це звітність головних розпорядників коштів, розпорядників коштів ІІ і ІІІ ступенів та відповідних фінансових органів за одержані і використані кошти із бюджету, а також кошти, які надійшли до бюджету.

Бюджетна звітність буває:

а) за своїм призначенням — зовнішня і внутрішня;

б) за обсягом показників — первинна і зведена;

в) за термінами складання і подання — періодична (місячна, квартальна) і річна.

З моменту утворення органів Державного казначейства в Україні право розробки і затвердження нормативних і інструктивних документів з питання звітності про виконання бюджетів всіх рівнів закріплено за Державним казначейством України.

1. Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного чи місцевого бюджетів, готують і подають відповідним органам місячну, квартальну і річну звітність. Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного бюджету, подають звітність розпоряднику коштів вищого ступеня і органам казначейства. Розпорядники коштів, які фінансуються із місцевого бюджету, подають звітність розпоряднику коштів вищого ступеня і фінансовому управлінню чи відділу.

а) Місячна звітність. Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного та/або місцевих бюджетів, щомісяця складають форму № 2 мдб «Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд)», в якій вказані: коди відомчої, функціональної і економічної класифікації; асигнування на звітний період; лімітовані асигнування звітного періоду; залишок бюджетних коштів на початок року; надійшло асигнувань за звітний період; касові видатки; залишок бюджетних коштів на кінець звітного періоду.

Установи, що отримують асигнування із загального фонду бюджету в іноземній валюті, щомісяця складають форму № 2-валюта «Звіт про використання асигнувань із загального фонду з міжнародної діяльності України».

Установи і організації, що утримуються за рахунок Державного та/або місцевого бюджетів, щомісяця складають звіт про надходження і використання коштів спеціального фонду за загальною формою, але окремо за кожним видом коштів спеціального фонду:

ф. № 4-1 «Звіт про надходження і використання спеціальних коштів»;

ф. № 4-2 «Звіт про надходження і використання сум за дорученнями»;

ф. № 4-3 «Звіт про депозитні суми»;

ф. № 4-4 «Звіт про рух інших власних надходжень»;

ф. № 4-5 «Звіт про використання субвенцій, одержаних з інших бюджетів»;

ф. № 4-6 «Звіт про надходження і використання інших доходів (спеціальний фонд)».

У зазначених формах вказуються: затверджено кошторисом; залишок коштів на початок року; надійшло коштів за звітний період; касові видатки; залишок коштів на кінець звітного періоду.

Установи та організації, що утримуються за рахунок Державного та/або місцевого бюджету, щомісяця складають звіт по формі № 7м «Звіт про кредиторську заборгованість бюджетних установ». Кредиторську заборгованість показують у розрізі кодів економічної класифікації видатків на початок року і кінець звітного періоду,
у т. ч. прострочену заборгованість. Простроченою вважається заборгованість, яка залишилась на обліку після строку, встановленого для оплати. У випадках, коли строк оплати не встановлено, заборгованість вважається простроченою після 30 днів з дня виписки рахунка.

Місячні звіти підписуються керівником і головним бухгалтером міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо. Головні розпорядники коштів подають місячні звіти ДКУ, фінансовим управлінням і відділам до 8 числа місяця, наступного за звітним. Терміни подання звітності розпорядниками коштів ІІ і ІІІ ступенів встановлюються таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

б) Квартальна звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного та/або місцевих бюджетів. До форм квартальної звітності розпорядників коштів відносять:

ф. № 1 «Баланс»;

ф. № 2 «Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд)»;

ф. № 2-валюта «Звіт про використання асигнувань із загального фонду з міжнародної діяльності України»;

ф. № 3 «Звіт про виконання плану по штатах та контингентах»;

ф. № 4-1 «Звіт про надходження і використання спеціальних коштів»;

ф. № 4-2 «Звіт про надходження і використання сум за дорученнями»;

ф. № 4-3 «Звіт про депозитні суми»;

ф. № 4-4 «Звіт про рух інших власних надходжень»;

ф. № 4-5 «Звіт про використання субвенцій, одержаних з інших бюджетів»;

ф. № 4-6 «Звіт про надходження і використання інших доходів (спеціальний фонд)»;

ф. № 4-1 — зведена «Звіт про надходження і використання спеціальних коштів»;

ф. № 4-4 — зведена «Звіт про рух інших власних надходжень»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Квартальні звіти підписують керівник і головний бухгалтер міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо.

Головні розпорядники коштів подають квартальні звіти ДКУ, фінансовим управлінням і відділам з 20 до 30 числа першого місяця за звітним кварталом. Терміни подання звітності розпорядниками коштів ІІ і ІІІ ступенів встановлюються таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

в) Річна звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного і місцевих бюджетів. До форм річної звітності розпорядників коштів відносять форми №№ 1, 2, 3, 4, квартальної звітності і до них додаються:

ф. № 5 «Звіт про рух основних засобів»;

ф. № 6 «Звіт про рух матеріальних цінностей»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ»;

ф. № 15 «Звіт про недостачі та крадіжки грошових коштів та матеріальних цінностей у бюджетних установах».

Річний звіт підписують керівник і головний бухгалтер міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо.

Головні розпорядники коштів, які фінансуються із Державного бюджету, подають річні звіти ДКУ з 20 лютого по 1 березня року, наступного за звітним. Головні розпорядники коштів, які фінансуються із місцевих бюджетів, подають річні звіти фінансовим управлінням і відділам до 10 лютого року, наступного за звітним. Терміни подання звітності розпорядниками коштів ІІ і ІІІ ступенів встановлюються таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

2. Звітність про виконання Державного бюджету готують органи Державного казначейства.

а) Місячна звітність. Місячний звіт складається з двох частин:

1. Доходи.

2. Видатки.

Звіт по доходах складається в розрізі наступних груп, або складових: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди. Звіт складається відповідно до кодів бюджетної класифікації на підставі аналітичного обліку доходів (ф. № 5ф). Проставляється сума «Виконано з початку року».

Звіт по видатках Державного бюджету органи Державного казначейства складають на підставі:

аналітичного обліку фінансування Головного розпорядника коштів, який ведеться в книзі 3-ф;

звітів Головного розпорядника коштів;

даних установ банку про залишки коштів Державного бюджету на рахунках розпорядника коштів та органів Державного казначейства.

У формі вказані: коди бюджетної класифікації (3 знаки — відомча; 4 — економічна; 6 — функціональна); найменування видатків; залишок бюджетних коштів на початок року; надійшло коштів за звітний період; касові видатки; залишок бюджетних коштів на кінець звітного періоду.

Зведені місячні звіти про виконання Державного бюджету управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах подають центральному апарату Державного казначейства засобами телекомунікаційного зв’язку в термін до 12 числа місяця, наступного за звітним. Звіти складаються в тис. грн за наростаючим підсумком з початку року.

Місячні звіти підписують керівник і головний бухгалтер відповідного органу казначейства.

б) Квартальна звітність органів казначейства про виконання Державного бюджету складається із наступних документів:

ф. № 1 «Баланс виконання Державного бюджету»;

ф. № 2 «Звіт про виконання Державного бюджету»;

ф. № 4 «Звіт про депозитні суми»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Квартальні звіти підписують керівник і головний бухгалтер відповідного органу казначейства.

Термін подання: до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом (для територіальних управлінь казначейства). В межах визначеного терміну територіальні управління казначейства самостійно встановлюють строки подання квартальних звітів відділенням Державного казначейства таким чином, щоб забезпечити своєчасне їх подання до Державного казначейства України.

в) Річна звітність органів казначейства про виконання Державного бюджету. До форм річної звітності розпорядників коштів відносять форми №№ 1, 2 і 7 квартальної звітності і до них додається ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів». Дані про залишки коштів на початок та на кінець року повинні відповідати аналогічним даним форми № 1.

Річний звіт підписують керівник і головний бухгалтер відповідного органу казначейства.

Термін подання: до 1 березня року, наступного за звітним (для територіальних управлінь казначейства).

3. а) Місячна звітність. Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні і міські (міст Києва і Севастополя) фінансові управління подають «Місячні звіти про виконання місцевого бюджету» центральному апарату Державного казначейства до 12 числа місяця, наступного за звітним. У звіті міститься інформація про доходи, які надійшли з початку року,
 і видатки, які проведені з початку року. Інформація подаєть-
ся наростаючим підсумком в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Місячні звіти підписують керівник, начальник бюджетного відділу і головний бухгалтер Мінфіну АРК, обласних і міських (міст Києва і Севастополя) фінансових управлінь. Терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів міськими і
районними фінансовими відділами встановлюються таким чином, щоб фінансові управління надали відповідну інформацію своєчасно.

б) Квартальна звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів. До форм квартальної звітності відносять:

ф. № 1 «Баланс виконання бюджету»;

ф. № 2 «Звіт про виконання бюджету» (по доходах і видатках);

ф. № 3 «Звіт про виконання плану по мережі, штатах і контингентах установ, що знаходяться на місцевих бюджетах»;

ф. № 4 «Довідка про використання коштів позабюджетного фонду місцевих Рад народних депутатів»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Дані про виконання місцевих бюджетів зазначаються у квартальній звітності в розрізі кодів бюджетної класифікації в грн. Форми звітності містять наступну основну інформацію:

ф. № 1 — залишки на кінець звітного періоду;

ф. № 2 — план з урахуванням внесених змін на звітний період і виконання (по доходах і видатках);

ф. № 3 — показують фактичну наявність (кількість) на кінець звітного періоду.

ф. № 4 — показують залишки коштів фонду на кінець звітного періоду.

Квартальні звіти підписують керівник, начальник бюджетного відділу і головний бухгалтер відповідного фінансового органу.

Фінансові управління областей, міст Києва і Севастополя, Мінфін АРК подають квартальні звіти ДКУ до кінця місяця, наступного за звітним кварталом. Фінансові відділи в районах і містах подають звіти вищестоящим фінансовим органам до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

в) Річна звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів. До форм річної звітності відносять форми №№ 1, 2, 3, 4, 7 квартальної звітності і до них додаються:

ф. № 6 — «Дані про наявність та рух основних засобів установ, що перебувають на місцевих бюджетах»;

ф. № 15 — «Звіт про нестачі та крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей в бюджетних установах».

Довідки:

про видатки по сплаті безплатно наданих робітникам квартир і комунальних послуг;

про видатки по фонду оплати праці працівників установ, що перебувають на місцевих бюджетах;

про суми, що направлені на видатки за рахунок цільових коштів.

Річні звіти підписують керівник фінансового органу, начальник бюджетного відділу, головний бухгалтер.

Міністерство фінансів АРК, обласні і міські (міст Києва і Севастополя) фінансові управління подають річні звіти ДКУ з 20 лютого по 1 березня року, наступного за звітним. Фінансові відділи в районах і містах подають річні звіти вищестоящим фінансовим органам до 10 лютого року, наступного за звітним.

4. Звіт про виконання Державного бюджету складає центральний апарат Державного казначейства (Міністерство фінансів). Звіт про виконання Державного бюджету подає Президент Украї­ни Верховній Раді у вигляді письмового звіту. До звіту додаються пояснення по всіх відхиленнях від затвердженого Закону про Державний бюджет України по доходах і видатках. Оформлення звіту про виконання Державного бюджету здійснюється згідно з правилами, які затверджені Законом «Про бюджетну систему», та іншими законодавчими актами. Президент представляє звіт на засіданні Верховної Ради. На сесії з питання про виконання Державного бюджету України доповідає міністр фінансів.

Протягом двох тижнів після цього постійні комісії розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки постійної комісії з питань бюджету та інших постійних комісій.

Після розгляду Верховна Рада затверджує звіт про виконання Державного бюджету. Постанова Верховної Ради про звіт про виконання Державного бюджету України публікується в засобах масової інформації.

Звіти про виконання республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів складають відповідні фінансові органи. Постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим і відповідних Рад народних депутатів розглядають звіти і готують заключення та подають їх на затвердження. Звіти затверджують Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні Ради народних депутатів. Рішення публікуються для загального ознайомлення.

Звіт про виконання Зведеного бюджету України готує центральний апарат Державного казначейства на підставі звітів про виконання всіх бюджетів, які діють у державі. Зведений бюджет надсилають до Верховної Ради. Загальні показники публікуються.

Тема. Контроль за виконанням бюджету

Сутність і призначення бюджетного контролю.

Органи державного бюджетного контролю в Україні.

Методи бюджетного контролю. Класифікація ревізій.

Порядок проведення ревізій Державною контрольно-ревізійною службою.

Оформлення результатів ревізії та їх реалізація.

1. Бюджетний контроль є складовою фінансового контролю, де об’єктивною основою виступає контрольна функція фінансів. Бюджетний контроль — це сукупність заходів, які проводять державні органи і пов’язані з перевіркою законності, доцільності і ефективності утворення, розподілу і використання грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування.

Основні завдання бюджетного контролю:

дотримання процедури складання, розгляду і затвердження бюджету, а також його виконання;

дотримання бюджетного і податкового законодавства;

контроль за правильністю формування дохідної частини бюджету;

перевірка ефективності і цільового використання бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів;

контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку і звітності;

виявлення резервів збільшення дохідної бази бюджету держави;

контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин.

Система бюджетного контролю складається із наступних елементів:

суб’єкт контролю;

об’єкт контролю;

предмет контролю;

методи контролю;

процес контролю;

узагальнення та реалізація результатів контролю.

Перераховані елементи системи контролю складають в сукупності механізм бюджетного контролю.

Безпосереднім предметом бюджетного контролю виступають всі стадії бюджетного процесу.

Об’єкт бюджетного контролю — це грошові, розподільчі процеси при формуванні і використанні грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування. Формально об’єктом бюджетного контролю є конкретні показники.

Залежно від суб’єкта (хто здійснює) бюджетний контроль поділяють на:

державний бюджетний контроль, який здійснюють органи державної влади;

відомчий контроль, який проводять контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств;

внутрішньогосподарський контроль здійснюється фінансовими службами підприємств, організацій і установ;

незалежний контроль, який проводять спеціалізовані аудиторські фірми і служби.

Бюджетний контроль залежно від часу проведення розподіляється на попередній, поточний і наступний.

Попередній бюджетний контроль здійснюється під час складання, розгляду і затвердження бюджетів різних рівнів, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, розрахунків для одержання бюджетних трансфертів, розробки і прийняття бюджет­ного і податкового законодавства. Він носить попереджувальний характер.

Поточний бюджетний контроль проводиться в ході виконання бюджету, кошторисів доходів і видатків протягом бюджетного року. Поточний бюджетний контроль здійснюється на основі первинних документів оперативного і бюджетно-бухгалтерського обліку і звітності.

Наступний контроль проводиться після закінчення бюджетного року або певного звітного періоду. При даному контролі на основі звітних бухгалтерських документів виявляють причини відхилень даних від планових, повноту і своєчасність надходження передбачених бюджетом коштів, цільове використання коштів та ін. Наступний бюджетний контроль тісно пов’язаний із попереднім.

Контроль за використанням бюджетних асигнувань — одна із складових бюджетного контролю.

Основне завдання такого контролю: досягти цільового, раціонального і ефективного використання бюджетних коштів.

Зазначений контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціальні служби фінансового контролю.

2. До спеціальних служб державного контролю в Україні, які здійснюють бюджетний контроль, відносимо: Контрольно-реві­зійну службу, Рахункову палату, Державне казначейство, органи системи Мінфіну (фінансові управління і відділи, центральний апарат), Податкову адміністрацію. Контроль за витрачанням бюджетних коштів здійснюють: Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, фінансові управління і відділи.

Основні функції Державної контрольно-ревізійної служби:

організують роботу органів середньої і базової ланок з проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок, повідомляють про них органам законодавчої і виконавчої влади

проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності в міністерствах, відомствах, інших органах виконавчої влади, організаціях, підприємствах, установах, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету;

проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів;

здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю

Завдання Контрольно-ревізійної служби у сфері бюджетного контролю перетинається із завданням Рахункової палати, а саме в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету. При цьому Рахункова палата веде контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Контрольно-ревізійна служба — починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств.

Фінансові управління і відділи здійснюють контроль за цільовим використанням коштів, виділених із місцевих бюджетів.

3. До методів бюджетного контролю відносять документальну і камеральну перевірки, економічний аналіз, ревізію, обстеження.

Ревізія — найбільш розповсюджений метод бюджетного контролю; це система контрольних дій, які направлені на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету з метою встановлення законності проведених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку і правил організації обліку, достовірності звітності.

В економічній літературі існує кілька концепцій і ознак, за якими класифікуються ревізії. Можна виділити наступні з них:

повнота охвату діяльності об’єкта, що ревізується;

ступінь охвату даних фінансово-господарських операцій;

залежно від їх організації;

залежно від джерела даних, які є базою.

Класифікація ревізій на основі зазначених ознак схематично представлена на рис. 6.

Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об’єкта контролю.

Часткові — перевіряють тільки окремі види господарських операцій або окремі напрямки діяльності підприємства, установи, організації.

Тематичні — це перевірка однотипних установ, організацій по окремих спеціальних питаннях.

Комплексні ревізії дозволяють глибше вивчити широке коло питань, які характеризують усі ланки і сторони господарської діяльності підприємства, організації та установи.

При суцільній ревізії перевіряють усі документи, які характеризують фінансово-господарську діяльність, починаючи від остан­ньої ревізії.

При вибірковій перевіряються лише деякі документи або всі документи, але за певний проміжок часу. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявляються порушення фінансової дисципліни, то проводиться суцільна перевірка всіх документів, які відносяться до фінансової діяльності об’єктів, що ревізуються.

Планові ревізії проводять у відповідності з планом контрольно-ревізійної роботи контролюючих органів.

Позапланові — це ревізії, які проводять за спеціальними завданнями вищестоящих організацій або за вимогою органів суду і прокуратури.

Додаткові ревізії проводять тоді, коли при проведенні першої ревізії не повністю встановлені факти порушень фінансово-господарської діяльності.

Повторні ревізії проводять після планової, щоб перевірити, як підприємство чи установа усуває недоліки, відмічені в акті ревізії.

Документальні ревізії полягають у тому, що всі господарські операції перевіряють по тих документах, які в бухобліку є основою для бухгалтерських записів. У процесі документальної ревізії перш за все перевіряються:

— наявність і достовірність первинних документів;

— правильність оформлення і своєчасність їх обліку;

— законність видатків, відповідність їх планам, ефективність використання.

Під час фактичної ревізії перевіряють фактичну наявність грошових коштів і матеріальних цінностей, вивчають фактичний стан об’єкта, який перевіряється, по їх наявності у натурі, їх відповідність даним бухобліку. Це — інвентаризація, експертна оцінка обсягів і якості виконаних робіт, обстеження і т. ін.

Перевірка — це обстеження та вивчення окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи або їх підрозділів.

4. Порядок проведення ревізій і перевірок Державною контрольно-ревізійною службою в Україні визначений Інструкцією Головного контрольно-ревізійного управління України № 121 від
3 жовтня 1997 року.

Ревізії проводять безпосередньо в організаціях та установах, не частіше 1 разу на рік.

Основними завданнями ревізій (перевірок) виконання бюдже­тів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства є:

дотримання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів;

ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, позабюджетних і валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування;

правильність витрачання коштів на утримання фінансових органів, органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями ревізії (перевірок) бюджетних установ є:

додержання бюджетної дисципліни;

перевірка правильності планування і використання бюджетних коштів;

збереження грошових коштів і матеріальних цінностей;

правильність ведення обліку і звітності;

законність утворення та ефективність використання позабюджетних коштів.

Ревізії і перевірки проводяться на основі піврічних планів:

Головного контрольно-ревізійного управління, затверджених його Колегією;

Контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, затверджених Головним контрольно-ревізій­ним управлінням України;

Контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах, затверджених Контрольно-ревізійними управліннями по АРК, областях, містах Києву і Севастополю.

Загалом ревізійний процес має чотири умовно самостійних етапи:

підготовка до проведення ревізії;

проведення ревізії;

оформлення матеріалів ревізії;

реалізація матеріалів ревізії.

Зазначені етапи показано на рис. 7.

При проведенні ревізій установ і організацій, що фінансуються з бюджету, слід перевіряти:

правильність складання і виконання єдиного кошторису доходів і видатків;

законність і обґрунтованість передбачених у кошторисі видатків;

правильність списання на витрати грошових коштів і матеріальних цінностей по кожній зі статей кошторису, наявність належно оформлених бухгалтерських документів;

під час проведення ревізії проводиться вибіркова інвентаризація продуктів, устаткування, обладнання та інвентарю;

цільове використання коштів, одержаних із бюджету;

законність формування та правильність використання спеціальних коштів;

дебіторську і кредиторську заборгованості;

стан бухгалтерського обліку і звітності, їх достовірність.

5. За результатами документальної ревізії ревізором складається акт — двосторонній документ, у якому знаходять відображення наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових орга­нів щодо складання і виконання бюджету; наведено перелік фактів виявлених порушень і додаткових резервів збільшення доходів та скорочення витрат.

Розрізняють два види актів — проміжні та загальні. Проміжні акти складають за результатами інвентаризації коштів, товарно-матеріальних цінностей, розрахунків із дебіторами й кредиторами, контрольного запуску сировини у виробництво, ревізії кас. Проміжні акти підписуються ревізорами та посадовими особами, які відповідають за ту ділянку, де здійснюється перевірка.

Загальний акт складають після закінчення ревізії. Акт підписується керівником ревізійної групи, керівником та головним бухгалтером підприємства, установи, організації, де була проведена ревізія. Факти, наведені у проміжних актах, знаходять своє відображення у загальному акті.

Умовно акт можна поділити на 3 частини. У першій, загальній частині, зазначаються:

підстава для проведення ревізії, склад ревізійної групи і тема ревізії;

повне найменування підприємства, установи, організації тощо та його підпорядкованість;

за який період діяльності даного підприємства, установи, організації проведено ревізію, дата початку і закінчення ревізії;

ким і коли проводилась попередня ревізія, чи усунено виявлені нею порушення і які перевірки проводились після ревізії.

Друга частина, а саме, виробничо-фінансова діяльність, виконання кошторисів, передбачає відображення:

перелік основних показників виробничої програми протягом одного-двох років і їх виконання;

аналіз фінансових результатів або виконання кошторисів;

факти порушень або зловживань, підтверджені документально;

ревізія кас і касових операцій;

ревізія операцій за рахунками у банках та інших коштів;

ревізія розрахунків з оплати праці й соціального страхування;

ревізія збереження і руху матеріальних цінностей.

Третя частина, бухгалтерський облік і аудит, передбачає аналіз стану бухгалтерського обліку і достовірності наданих звітів.

Загальний акт підписується особами, які брали участь у проведенні ревізії, а також керівником та головним бухгалтером об’єкта, що ревізується. Акт ревізії складається в 3-х примірниках і надається ревізуючому органу; установі, в якій проходила ревізія; вищестоящому органу (установі).

Після підписання акта ревізії ревізор у 15-денний термін готує проект обов’язкових вимог щодо усунення виявлених порушень. Матеріали кожної ревізії протягом 15 діб після її завершення розглядаються і приймаються від ревізорів керівниками контрольно-ревізійних управлінь або їхніми заступниками, начальниками відділів цих управлінь, начальниками відділів у районах та містах або їхніми заступниками. За результатами ревізії готують наказ або інше рішення.

Якщо на підприємстві, установі чи організації, що ревізується, не забезпечується усунення виявлених порушень, керівник, який призначив ревізію, надсилає керівнику цього об’єкта пропозиції щодо повного відшкодування виявлених збитків і дає пропозиції, як запобігти фактам порушень або зловживань. Вимоги й пропозиції щодо усунення виявлених порушень керівниками перевірених підприємств, установ та організацій подаються до керівних органів із дотриманням посадової субординації.

При виявленні серйозних порушень фінансової дисципліни та інших зловживань матеріали ревізій передаються до слідчих органів і одночасно порушується питання про усунення із займаних посад винних у зловживаннях осіб. Якщо за фактами зловживань не може бути порушено кримінальної справи, на винних у здійсненні таких зловживань накладається адміністративне стягнення.

Ревізор здійснює перевірку виконання вказівок безпосередньо на підприємстві. Матеріали ревізії контролюються до повного відшкодування виявлених збитків та перерахування до бюджету або до державних цільових фондів донарахованих платежів.

Органам контрольно-ревізійної служби надано право вилучати в дохід відповідного бюджету виявлені ревізіями приховані або занижені валютні та інші платежі, стягувати до бюджету кошти, отримані за допомогою незаконних угод, застосовувати фінансові санкції.

Тема. Сутність та складові
бюджетного менеджменту.
Предмет та завдання курсу

Сутність бюджетного менеджменту.

Система управління бюджетом.

Складові бюджетного менеджменту.

Бюджетний менеджмент — це один із напрямків фінансового менеджменту.

Бюджетний менеджмент — це сукупність взаємопов’язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, що направлені на керування бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно керувати цим рухом і відносинами.

Кожна система управління, в тому числі і бюджетна, складається із двох взаємопов’язаних частин — об’єкта і суб’єкта управління. Об’єктом виступає бюджет, суб’єктом — органи управління бюджетом. На якості управління однаково відображається знання як об’єкта, або як ще він визначається, керованої системи, так і суб’єкта, або керуючої системи, що схематично можна представити таким чином (рис. 1). Але певна підпорядкованість між ними існує. Визначальним є знання об’єкта управління, бо без цього процес управління просто неможливий.

Предметом бюджетного менеджменту як навчальної дисципліни є бюджетний процес і управління ним.

Систему управління бюджетом можна представити як комбінацію двох елементів: сукупності органів управління та етапів і методів управлінської діяльності в бюджетному процесі.

Можна виділити три групи органів управління бюджетом. До першої групи відносимо органи законодавчої та виконавчої влади. Оскільки Державний бюджет як основний фінансовий план держави затверджується у вигляді Закону, то Верховна Рада
виступає провідним органом в управлінні бюджетом. Численні місцеві бюджети затверджуються на відповідних місцевих рівнях

Система управління бюджетом місцевими законодавчими органами — Радами народних депутатів, які виступають провідним органом в управлінні місцевим бюджетом. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів, державні адміністрації, виконавчі комітети) забезпечують підготовку проекту відповідного бюджету і його виконання. Президент України від імені виконавчої влади подає проект Державного бюджету до Верховної Ради, контролює хід його складання та виконання.

Другу групу складають органи оперативного управління бю­джетом. До неї належать: органи системи Міністерства фінансів (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим; обласні фінуправління і міські фін-
управління міст Києва та Севастополя, міські й районні фінансові відділи), Контрольно-ревізійна служба України, Держав­не казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата.

Органи системи Міністерства фінансів безпосередно виконують роботу, пов’язану із складанням відповідного бюджету, і забезпечують його виконання. Державна податкова адміністрація здійснює контроль за дотриманням платниками податків і обов’язкових внесків податкового законодавства, повнотою, правильністю та своєчасністю розрахунків зі всіма ланками бюджетної системи. Контрольно-ревізійна служба здійснює контроль за цільовим, раціональним і правильним використанням коштів, виділених як з Державного, так і з місцевих бюджетів. При цьому її функції дещо виходять за рамки бюджету, оскільки органи Контрольно-ревізійної служби контролюють дотримання фінансового законодавства в цілому у суб’єктів господарювання, насамперед, в державному секторі. Державне казначейство організує і здійснює касове виконання Державного бюджету та веде облік його касового виконання, а також готує звітність про хід виконання зведеного бюджету держави. Державна податкова адміністрація (з грудня 1991 року по 22 листопада 1996 року Державна податкова служба), Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство були створені і розвинуті на базі відповідних підрозділів органів системи Міністерства фінансів.

Рахункова палата України здійснює контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету України, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, за грошовою емісією, за додержанням чинного законодавства в галузі бюджетної політики.

Третю групу складають органи нефінансового профілю. Виконуючи покладені на них функції, вони також пов’язані з бю­джетом. До першої підгрупи ми відносимо такі органи: Митний комітет та його підрозділи; органи Міністерства внутрішніх справ; органи юстиції та нотаріальні контори; різного роду природоохоронні органи та інспекції; органи державної інспекції з контролю за цінами та інші.

Ці органи пов’язані з бюджетом по лінії формування доходів, оскільки їм надано право нараховувати і стягувати певні платежі (мито, державне мито) і штрафні санкції (штрафи за порушення митних правил, за порушення екологічного законодавства, правил полювання та риболовства, користування водними, лісовими та іншими природними ресурсами, законодавства в сфері ціноутворення).

До другої підгрупи органів третьої групи управління бюджетним процесом відносимо різні управлінські структури, насамперед, галузеві міністерства та відомства, а також підприємства, організації, установи, керівники яких наділені функціями розпо­рядників коштів, тобто отримують грошові кошти із бюджету і здійснюють фінансування підвідомчих підприємств, організацій, установ та інших структур (несуть відповідальність за їх цільове використання). Ці органи пов’язані з бюджетом по лінії фінансування видатків.

Структура бюджетного процесу включає дві складові:
бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження) та виконання бюджету.

Рівень бюджетного планування залежить від декількох чинників:

Він визначається чіткістю формулювання цілей і завдань, які вирішує держава.

Залежить від достовірності інформації, яка використовується при розрахунках проекту бюджету.

Залежить від методів, які використовують в процесі бю-
джетного планування.

Відомо три методи планування показників бюджету:

метод прямого рахунку;

нормативний;

аналітичний.

Метод прямого рахунку передбачає обчислення показників в бюджеті виходячи із реальних потреб і показників у розрізі окремих статей доходів і видатків по кожному підприємству, організації, установі, громадянину.

Нормативний метод заснований на використанні норм та нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і узагальнюючих показників.

Аналітичний метод передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників, засновується на моделюванні бюджетних показників.

Бюджетне планування в цілому засновано на балансовому методі. Є три варіанти збалансування бюджету:

зменшення видатків;

збільшення доходів;

встановлення джерел покриття дефіциту бюджету.

3. Складові бюджетного менеджменту визначаються загальними функціями управлінської діяльності. Наука про управління виділяє такі основні функції менеджменту:

стратегічне планування;

планування реалізації стратегії;

організація виконання розроблених планів;

облік;

контроль.

Виходячи з функцій менеджменту та із структури бюджетного процесу, можна виділити такі складові бюджетного менеджменту:

Бюджетне планування.

Організація виконання бюджету.

Облік виконання бюджету.

Контроль за виконанням бюджету.

Необхідно зазначити, що основна і визначальна функція менеджменту — стратегічне планування — практично не реалізується в Україні. За роки самостійності України були спроби розробки окремих стратегічних документів. Прикладом такого доку­мента може бути бюджетна концепція, розробка якої в цілому не була завершеною.

Реалізація функції стратегічного планування покладається на органи законодавчої влади. Першим кроком в цьому напрямі можна вважати бюджетну резолюцію на кожний рік (перша була прийнята 7 липня 1995 року), яку вищий законодавчий орган України передає виконавчим органам. Функції планування реалізації стратегії — поточне бюджетне планування та організація виконання розроблених планів — виконання бюджету поклада-
ються на органи виконавчої влади і оперативного управління бюджетом і виконуються ними в рамках бюджетного процесу.

Виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу зведеного бюджету. Організація виконання бюджету, таким чином, одна з найважливіших складових бюджетного менеджменту.

Облік виконання бюджету є третьою складовою бюджетного менеджменту. Значення обліку для успішного виконання затвердженого бюджету велике. Місце обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управління. Від прийняття своєчасних і правильних рішень з питань планування і виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Ці рішення можуть бути прийняті тільки на основі проведеного аналізу відповідної інформації, яка характеризує стан об’єкта управління (бюджету) на певну дату чи за певний проміжок часу. Облік вирішує наступне важливе завдання — забезпечити систему управління необхідною інформацією. Тобто, облік виконання бюджету — це забезпечуюча система, на якій базується бюджетний процес. Правильність в прийнятті рішень залежить ще і від кваліфікації бюджетних працівників і від методології бюджетної роботи. Однак головним в управлінні бюджетом є саме інформація. Навіть феноменальні знання не допоможуть досягти результатів, якщо інформаційне забезпечення не відповідає встановленим вимогам.

Контроль за виконанням бюджету є одним із основних напрямків фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. В процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній контроль, а також поточний. Вказаний контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу (органи управління, а також підприємства, організації та установи). Поточний контроль здійснюється і в процесі виконання бюджету. Цей контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціалізовані служби фінансового контролю — Податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Аудиторська палата і аудиторські фірми, Рахункова палата. В країнах з розвинутими ринковими відносинами такий контроль здійснюється також і безпосередньо громадянами як в прямій формі, так і в посередній. Пряма форма контролю означає, що проект бюджету, а також дані про його виконання є доступними на всіх рівнях кожному громадянину і він може ознайомитися з ними будь-коли. Посередня форма пов’язана із виборами представників влади. При наявності серйозних порушень в бюджетному процесі шансів на переобрання практично не залишається. Тобто контроль забезпечується, насамперед, гласністю і відкритістю бюджетного процесу, що в свою чергу впливає і на контрольні органи. В таких умовах їх діяльність стає відкритою, а результати можуть бути перевірені. Контроль громадянами як в прямій, так і в опосередкованій формах у нас в країні практично не здійснюється.

Тема. Органи оперативного управління
бюджетним процесом

Міністерство фінансів України — центральний орган державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності.

Організації при Міністерстві фінансів України: Державні Контрольно-ревізійна служба України та Казначейство. Завдання, функції, структура.

Податкова адміністрація України: завдання, функції, структура.

Рахункова палата України: завдання, функції, структура.

Наявність особливого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який відповідає за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх зарубіжних країн. У більшості країн таким органом є міністерство фінансів (Федеративна Республіка Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Литва, Польща, Угорщина, Російська Федерація та інші країни).

В англомовних та деяких інших країнах міністерство фінансів має назву «казначейство».

Міністерства фінансів під назвою державних казначейств функ­ціонують у США, Великобританії та деяких інших країнах.

В окремих країнах на цей орган покладаються ще й додаткові обов’язки. Наприклад, у Франції головним фінансовим відомством є міністерство економіки і фінансів. Назвою цього органу підкреслюються широкі економічні повноваження міністерства та міністра фінансів Франції.

Є країни, де в системі виконавчої влади функціонує кілька фінансових відомств: так у США, крім державного казначейства (міністерства фінансів), є адміністративно-бюджетне управління у складі адміністрації президента. Цей центральний орган виконавчої влади забезпечує розробку та виконання федерального бюджету, а також урядових бюджетних програм і здійснює контроль за їх виконанням.

Серед державних органів, на які покладено практичні завдання забезпечення розробки і здійснення фінансової політики в Україні, провідне місце належить органам системи Міністерства фінансів України, які включають в себе:

вища ланка — Центральний апарат мінфіну;

середня ланка: Міністерство фінансів АРК; обласні та міські (міста Київ та Севастополь) фінансові управління державних адміністрацій;

базова ланка — міські та районні фінансові відділи.

Центральний апарат Мінфіну України як орган державної виконавчої влади незалежної держави було сформовано у 1992 році. Остаточно його головні завдання, функції і правові засади діяльності закріплено у Положенні про Міністерство фінансів України, яке затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року. Згідно з Положенням загальним завданням мінфіну є забезпечення державної фінансової політики і здійснення загального керівництва у сфері державних фінансів. Серед конкретних завдань у галузі забезпечення бюджетного процесу на мінфін покладено завдання складання і забезпечення виконання Державного бюджету.

Функції, які виконує Міністерство фінансів України, доцільно згрупувати за напрямками діяльності. Можна виділити шість блоків функцій:

вироблення і реалізація фінансової політики в державі;

організація фінансових відносин у суспільстві;

організація бюджетного процесу;

реформування відносин власності та управління загальнодержавним майном;

становлення фінансового ринку в Україні;

забезпечення фінансових взаємовідносин з іншими країнами.

У сфері організації бюджетного процесу Міністерство фінансів України виконує такі функції:

організує роботу, пов’язану зі складанням проекту Державного бюджету України, за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і термін подання центральними органами державної виконавчої влади, Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частини загальнодержав­них податків, зборів і платежів, що зараховуються до бюджетів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

складає проект Державного бюджету, готує пропозиції щодо нормативів відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

організує виконання Державного бюджету за доходами і видатками, веде облік касового виконання Державного бюджету. Разом із іншими міністерствами, відомствами, Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконкомами місцевих Рад народних депутатів забезпечує надходження доходів до Державного бюджету та вживає заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;

здійснює методичне керівництво роботою в галузі територіального фінансово-бюджетного планування, розробляє порядок надання з Державного бюджету субвенцій, дотацій, субсидій;

складає річний і помісячний розпис доходів і видатків, забезпечує виконання Державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, проводить в установленому порядку взаємні розрахунки Державного бюджету з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, в межах своїх повноважень здійснює обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

здійснює контроль за виконанням Державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання Державного бюджету за доходами;

визначає порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, кошторисів видатків бюджетних установ. Установлює форми обліку і звітності щодо касового виконання бюджетів;

складає звіт про виконання Державного бюджету, розробляє та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету;

розробляє проект Правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України. Затверджує класифікацію доходів і видатків цих бюджетів;

бере участь у розробці пропозицій щодо вдосконалення структури органів державної виконавчої влади та здійснює контроль за витрачанням коштів на їх утримання. Аналізує витрати на утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади і готує пропозиції щодо їх оптимізації;

бере участь у розробці умов оплати праці працівників органів виконавчої та судової влади, правоохоронних органів, закладів освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, культури та інших бюджетних установ.

Структура центрального апарату мінфіну побудована за функціональними напрямами діяльності (рис. 2).

Мінфін очолює міністр, який призначається на посаду Указом Президента України. Міністр має заступників, яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції мінфіну, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників центрального апарату. Структура центрального апарату міністерства затверджується віце-прем’єр-міністром України. Зміни в структурі центрального апарату міністерства затверджуються також віце-прем’єр-міністром України за поданням мінфіну. Положення про структурні підрозділи центрального апарату затверджується міністром фінансів.

До другої складової органів Міністерства фінансів України (середня ланка) відноситься фінансове управління обласної державної адміністрації. Фінансове управління засновується рішенням державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування, підвідомче і підзвітне в своїй діяльності центральному апарату Міністерства фінансів України.

Фінансове управління обласної адміністрації виконує ряд функ­цій, основними з яких є:

визначення порядку і термінів подання обласними управліннями і відділами, виконкомами міських та районних Рад народних депутатів матеріалів для підготовки проекту обласного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і платежів, які підлягають зарахуванню до бюджетів міст і районів області;

проведення перевіри правильності складання і затвер­дження кошторисів бюджетних установ;

внесення пропозиції до обласної Ради народних депутатів про встановлення на території області додаткових податків і зборів;

здійснення контролю за повним і своєчасним перерахуванням установами банків коштів до Державного бюджету, за цільовим використанням коштів, одержаних із вищестоящого бюджету;

розробка порядку надання із обласного бюджету субвенцій, дотацій, субсидій бюджетам міст і районів;

складання та затвердження річного та помісячного розпису доходів і видатків обласного бюджету, забезпечення його виконання;

розглядання бухгалтерських звітів і балансів обласних від­ділів і управлінь, міст і районів обласного підпорядкування;

підготовка звітності про виконання бюджету області;

участь у роботі комісій з приватизації державної власності і здійснення контролю за зарахуванням коштів від приватизації державного майна до бюджету;

здійснення контролю за станом роботи в міських і районних фінансових відділах по складанню і виконанню бюджету, контрольно-економічній роботі та з інших питань, які входять до компетенції фінансових органів.

Очолює фінансове управління начальник, який призначається міністром фінансів за поданням облдержадміністрації. Начальник має заступників, яких призначає наказом по фінансовому управлінню. У фінансовому управлінні утворюється колегія у складі начальника (голова), заступників начальника, а також інших керівних працівників управління. Склад колегії затверджується дер­жадміністрацією. Фінансування фінансового управління здійсню­ється за рахунок коштів Державного бюджету. Структуру фінуправління затверджує начальник фінансового управління.

До складу фінансового управління входять:

Адміністрація (начальник і заступники).

Бюджетний відділ.

Головна бухгалтерія.

Відділ фінансів охорони здоров’я.

Відділ фінансів освіти та культури.

Відділ фінансів місцевого господарства.

Відділ фінансування соціального захисту населення.

Відділ доходів, цінних паперів, приватизації та фінансових ринків.

Відділ фінансів капітального будівництва.

Відділ фінансування місцевих органів влади та управління.

Відділ кадрів і спецроботи.

Відділ розробки і впровадження комп’ютеризації.

Загальний відділ.

Зазначені функції та структура зберігаються і у фінансових управліннях Київської та Севастопольської державних адміністрацій.

Третьою складовою в системі органів Міністерства фінансів України виступають міські, районні, районні у містах фінансові відділи. Фінансові відділи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики на відповідній території, аналізують показники розвитку економіки міста, району, здійснюють заходи по оздоровленню фінансового стану галузей місцевого господарства та збільшенню доходів бюджету.

Міський, районний фінансовий відділ очолює завідувач, який відповідно до законодавства України призначається вищестоящим фінансовим органом по представленню фінансового відділу. Структуру фінансового відділу затверджує завідувач. Структура міського, районного фінансового відділу має такий вигляд:

2. При Міністерстві фінансів України діють організації, які входять до складу фінансових органів України. До них відносяться:

Державна контрольно-ревізійна служба України;

Державне казначейство України.

У січні 1993 року ухвалено Закон України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Закон визначив статус Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові засади діяльності.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а також розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і йому підпорядковується. Складається Державна контрольно-ревізійна служба з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Усі місцеві підрозділи Державної контрольно-ревізійної служби по вертикалі підпорядковуються Головному контрольно-ре­візійному управлінню України, а по горизонталі взаємодіють і координують свою діяльність з місцевими Радами, держадміністра-
ціями і виконкомами місцевих Рад, фінансовими органами, Дер-
жавною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Створення Державного казначейства України було започатковано у квітні 1995 року після виходу Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 року. На підставі даного Указу Державне казначейство утворено з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів. Цим же Указом було затверджено і конкретні завдання Державного казначейства, а також дано доручення Кабінету Міністрів України розробити відповідне положення про Державне казначейство. Таке положення було затверджено 31 липня 1995 року Постановою Кабінету Міністрів № 590 «Питання Державного казначейства». У цій постанові і «Положенні про Державне казначейство» визначено правові засади діяльності Держказначейства у контексті його підпорядкованості, структури, прав, обов’язків і відповідальності, граничної чисельності працівників, а також затверджено конкретні функції Державного казначейства України.

Згідно з вищезгаданим положенням Державне казначейство являє собою систему органів державної виконавчої влади і діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство складається з Головного управління (вища ланка) та його територіальних органів — управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка) з відділеннями у районах, містах і районах у містах (базова ланка). Головне управління Державного казначейства (з 2000 р. Державне казначейство України) було утворено на базі Управління вико­нання державного бюджету та Головного управління обслугову­вання державного зовнішнього боргу центрального апарату мінфіну України (вказані управління було ліквідовано у складі центрального апарату мінфіну). Територіальні органи Державного казначейства (управління, відділи) були утворені на базі секторів виконання Державного бюджету України, які діяли у складі головних бухгалтерій мінфіну Автономної Республіки Крим і фінансових управлінь, а також груп виконання Державного бюджету України — у складі бухгалтерій районних і міських фінансових відділів.

На вищу ланку органів казначейства покладені функції організації виконання Державного бюджету і здійснення контролю за цим, здійснення фінансування видатків Державного бюджету, ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звітності про стан виконання Державного та зведеного бюджетів, регулювання фінансових взаємовідносин між Державним бюджетом та загальнодержавними (позабюджетними) цільовими фондами, організації та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів цих фондів, розроблення і затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, організації роботи територіальних органів Державного казначейства.

Основним завданням середньої ланки Державного казначейства є організація роботи відділень Державного казначейства у районах, містах і районах у містах, організація та здійснення виконання Державного бюджету, ведення обліку руху коштів Дер­жавного бюджету на рахунок Державного казначейства.

На базову ланку, відділення Державного казначейства у райо­нах, містах, районах у містах покладені функції, які можна згрупувати за трьома напрямками:

Організація та здійснення виконання Державного бюджету за видатками:

забезпечують відповідно до встановлених розмірів асигнувань цільове фінансування видатків;

ведуть облік розпорядників коштів, які знаходяться на даній території;

розподіляють і перераховують місцевим бюджетам належні їм суми коштів від відрахувань загальнодержавних податків і зборів;

ведуть бухгалтерський облік видатків за рахунками відділень Держказначейства;

здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звітності про стан виконання показників Держбюджету відповідним регіоном.

Організація та здійснення виконання Державного бюджету за доходами:

здійснюють за поданням Державних податкових інспекцій повернення за рахунок Держбюджету зайво сплачених або стягнених платежів;

ведуть бухгалтерський облік доходів за рахунками відділень Держказначейства;

передають податковим інспекціям документи про стягнення у безспірному порядку до Державного бюджету штрафів за порушення порядку проходження і виконання платіжних доручень по доходах;

здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звіту про стан виконання показників Держбюджету відповідним районом.

Здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства.

Отже, головним завданням органів Державного казначейства є організація виконання та безпосереднє здійснення контролю за виконанням Державного бюджету. На практиці дане завдання вирішується у формі безпосереднього забезпечення і постійного контролю руху бюджетних коштів від надходження коштів до бюджетів і їх розмежування між ланками бюджетної системи, аж до отримання коштів Державного бюджету конкретними розпорядниками. Структура відповідних ланок органів Державного казначейства представлена на рис. 3, 4, 5.

3. У 1990 році була створена Державна податкова служба. У той час Державна податкова служба в Україні як система спеціальних державних органів по здійсненню контролю за дотриманням податкового законодавства почала формуватися як складова частина державної податкової служби Радянського Союзу, до складу якого входила тоді Україна. А відтак республіканська податкова служба ще не являла собою спеціальний податковий орган незалежної держави.

Перші кроки по створенню власної системи спеціальних державних податкових органів, які відповідали б суті і завданням самостійного державного утворення, було зроблено наприкінці 1990 року з прийняттям Закону Української РСР «Про Державну податкову службу в Українській РСР». Даний Закон було прийнято Верховною Радою Української РСР 4 грудня 1990 року і введено в дію з січня 1991 року. Проте цей Закон ще не відпо-
відав повністю реальному змісту і завданням податкового контролю. Крім того, у 1991 році відбулося остаточне закріплення Української державності, було змінено офіційну назву держави. Тому до вищевказаного Закону «Про державну податкову службу в Українській РСР» 7 липня 1992 року Верховною Радою України було внесено зміни, які стосувалися вдосконалення структури податкової служби і закріплення правових засад її діяльності
як спеціального податкового органу незалежної держави, а та-
кож закріплення у тексті Закону нової назви держави — Україна. Цим законом податкова служба була підпорядкована Мінфіну України.

Подальші економічні зміни, які відбувалися у суспільстві, розвиток податкової, бюджетної і фінансово-кредитної систем в цілому поставили державу перед необхідністю вдосконалити роботу державної податкової служби. З цією метою у грудні 1993 року Верховною Радою України і було прийнято нову редакцію Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», який визначив статус Державної податкової служби в Україні, її функції, структуру, а також правові засади діяльності, закріпивши за нею широкий перелік прав і повноважень.

Після Указу Президента України від 22 серпня 1996 року № 760 «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» статус Державної податкової служби змінюється. Згідно з Указом на базі органів Державної податкової інспекції утворена Державна податкова адміністрація. Її статус визначено як центрального органу виконавчої влади. Голова цього органу за посадою став міністром. Указом встановлено, що до правового врегулювання статусу державних податкових адміністрацій вони здійснюють функції та повноваження державних податкових інспекцій, перед­бачені Законом України «Про Державну податкову службу в Україні» та іншими актами законодавства.

Структура податкової адміністрації така:

Вища ланка — Державна податкова адміністрація України;

Середня ланка — державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом;

Базова ланка — державні податкові інспекції в районах, райо­нах у містах і містах без районного поділу.

Загальними завданнями Державної податкової адміністрації України є організація роботи державних податкових адміністрацій і інспекцій, контроль за їх діяльністю, а також організація методично-інструктивного забезпечення податкової роботи в країні.

На середню ланку, тобто на державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом, покладено виконання головним чином інформаційно-кон­сультативних функцій, а також координація роботи, контроль, прийняття і систематизація звітності підпорядкованих державних податкових адміністрацій базової ланки. Окрім цього, державними податковими адміністраціями середньої ланки може у повному обсязі вестись безпосередній контроль обмеженого кола платників.

На базову ланку, тобто на державні податкові інспекції в ра­йонах, районах у містах і містах без районного поділу покладено головне завдання, що полягає у безпосередньому контролі платників податків щодо повноти та своєчасності розрахунків з бюджетом. Виконання даного завдання реалізується через ведення податковими інспекціями великого обсягу суміжної роботи: перевірок законності валютних операцій, правильності ведення розрахунково-касової документації, ведення обліку вексе­лів на сплату ввізного та вивізного мита, реалізація марок акцизного збору та великий перелік інших завдань. Окрім того, на базову ланку податкової адміністрації покладено завдання безпосереднього ведення оперативно-бухгалтерського обліку звітності надходжень до бюджету сум податків та інших обов’яз­кових платежів.

Таким чином, у системі державних органів, які беруть участь у забезпеченні бюджетного процесу, на Державну податкову адміністрацію України в цілому покладено завдання щодо здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, пра­вильністю обчислення, повнотою та своєчасністю надходжен­ня до бюджетів всіх рівнів податків, податкових платежів і неподаткових доходів.

4. Говорячи про органи, які забезпечують бюджетний процес, необхідно приділити увагу «вищому органу державного фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою України» (ст. 1 Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року) — Рахунковій палаті України. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Відповідно до зазначеного закону Рахункова палата виконує такі функції:

Контролює виконання законів України та постанов, прийнятих Верховною Радою України.

Здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України по доходах і видатках, видатками по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України.

Контролює витрачання коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів.

Контролює діяльність Державного казначейства України з питання ефективного управління коштами Державного бюджету, проходження бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів в Національному банку та інших банківських установах.

Проводить попередній аналіз звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, звітів Фонду держмайна України щодо ефективного управління майном.

Перевіряє цільове використання коштів, виділених із бю­джету на утримання Верховної Ради України і її апарату, служб Президента, апарату Кабінету Міністрів України, інших виконавчих органів, державними установами і організаціями, які діють за кордоном і на території України.

Здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.

Рахункова палата як орган контролю, який було утворено при вищому законодавчому органі України, здійснює контроль за діяльністю органів, що забезпечують здійснення бюджетного процесу в частині його виконання (на четвертій стадії). А саме: діяльність органів системи Мінфіну України, Державного казначейства, Контрольно-ревізійної служби, Податкової адміністрації. Рахункова палата також здійснює аналіз порушень і відхилень в бюджетному процесі, готує і вносить пропозиції до Верховної Ради України щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства. Рахункова палата є виконавчим органом при вищому законодавчому органі держави. Діяльність Рахункової палати до 23 грудня 1997 року здійснювалось відповідно до Закону «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року. З 23 грудня 1997 року у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України діяльність Рахункової палати здійснюється згідно з названим Законом
за винятком положень, які вилучено Конституційним судом України. 14 січня 1998 року уточнений відповідно до рішення Конституційного Суду України текст Закону України «Про Рахункову палату» був затверджений Верховною Радою України і став після цього основою для її діяльності. Найістотнішими із вилучених положень є визнання нечинним статуту Рахункової палати як органу «Верховної Ради України», що здійснює «парламентський вищий державний фінансово-економічний контроль», та скасування функцій контролю «за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою постанов, у тому числі з фінансових і економічних питань», за формуванням дохідної частини бюджету та контролю за надходженням до Державного бюджету коштів, отриманих від розпорядження державним майном. Фактично було перервано контроль за виконанням Державного бюджету в цілому як за цілісним, єдиним процесом.

Для реалізації завдань, які стоять перед Рахунковою палатою України, постановою колегії від 2 лютого 1998 року були створені департаменти Рахункової палати за такими напрямами діяльності:

контроль видатків на державне управління та національну безпеку;

контроль видатків на економічну діяльність держави;

контроль використання коштів державних цільових та позабюджетних фондів;

контроль видатків соціального спрямування;

контроль та аналіз бюджетного процесу;

контроль та аналіз видатків бюджетів;

контроль банківських та міждержавних фінансово-економіч­них операцій;

департамент правового забезпечення діяльності Рахункової палати.

Тема. Бюджетний процес і бюджетний регламент.
Організація бюджетного планування в Україні

Зміст і структура бюджетного процесу.

Бюджетний регламент.

Робота, яка передує складанню проекту бюджету держави.

Бюджетне планування в Україні на сучасному етапі:

а) порядок і терміни складання, розгляду і затвердження Державного бюджету;

б) Закон України «Про Державний бюджет України» та його зміст;

в) порядок і терміни складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів.

1. Організація бюджетного процесу в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України» в редакції від 28 квітня 1995 року, рішень Верховної Ради АРК, місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів у межах чинного законодавства.

У Законі «Про бюджетну систему України» (ст. 5) дається наступне визначення бюджетного процесу: «Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України».

У сучасній економічній літературі існує єдина точка зору щодо визначення змісту бюджетного процесу — це процес складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів.

Визначення бюджетного процесу в українському законодавстві дається більш розширеним, оскільки процедура бюджетного процесу починається зі складання бюджету і закінчується затвердженням звітів про їх виконання.

Усі стадії бюджетного процесу повторюються систематично, щорічно. В цьому втілюється принцип щорічності бюджету. Бюджет складається і затверджується на рік, який має назву бюджетного року, або бюджетного періоду. В Україні він співпадає з календарним роком: з 1 січня по 31 грудня.

У Франції, Бельгії, Швейцарії бюджетний рік також співпадає з календарним. Але слід зазначити, що не у всіх країнах цей період співпадає з початком року. Так, у Великобританії, Канаді, Японії він починається з 1 квітня, в Італії — з 1 липня, в США — з 1 жовтня.

Перші три стадії в структурі бюджетного процесу, а саме: складання, розгляд і затвердження складають бюджетне планування.

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складання проекту бюджету:

визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

обґрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

збалансування бюджету.

Принципи бюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи. Перший принцип бюджетного планування в Україні визначається принципами самостійності і єдності в побудові бюджетної системи. При наявності двох зазначених принципів бюджетне планування базується за наступною схемою:

Другий принцип бюджетного планування — принципи науковості. Це означає, що всі розрахунки доходів, нормативів видатків по поточному бюджету, напрямки інвестицій по бюджету розвитку повинні мати відповідні наукові обґрунтування.

2. Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом.

Бюджетний регламент — документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Бюджетний регламент:

визначає чітке розмежування функцій між органами державної влади і державного управління;

встановлює всю документацію, яка використовується у бюджетному процесі;

визначає особливий порядок виконання бюджету у разі його несвоєчасного затвердження;

визначає відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту:

а) виконавчої влади — за неякісний проект бюджету і несвоєчасно представлений;

б) законодавчої влади — за порушення встановлених термінів розгляду і затвердження бюджету;

в) Міністерства фінансів — за нецільове використання бюджетних коштів.

Наявність затвердженого бюджетного регламенту в державі — найбільш актуальне завдання для організації бюджетного процесу.

3. Складанню проекту бюджету держави передує підготовча робота, яка включає в себе:

розробку основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік;

розробку і затвердження Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік»;

аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікуване виконання бюджету в поточному році;

підготовку інструктивних листів про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку розробляють до 1 червня року, що передує плановому, Міністерство економіки України за участю мінфіну України, Національного банку України, Міністерства статистики України, інших міністерств і відомств. До основних прогнозних макропоказників відносять: обсяг валового внутрішнього продукту і національного доходу; показники зведеного балансу фінансових ресурсів; показники балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану; індекси змін оптових і роздрібних цін порівняно з попереднім роком; обсяг прибутку в цілому та в розрізі адміністративно-територіальних утворень; показники по фонду оплати праці; обсяги геологорозвідувальних і топографо-геодезичних робіт та надходжень коштів до бюджету в порядку відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; потребу у бюджетних асигнуваннях, пов’язаних зі здійсненням дер­жавного регулювання цін на товари і послуги.

На підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік уряд АРК, державні адміністрації областей і міст (міста Київ і Севастополь) розробляють прогнозні показники економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Не пізніше 15 червня поточного року Верховна Рада України розробляє і подає Президенту спеціальну постанову (бюджетну резолюцію), в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Далі в бюджетній резолюції розробляються заходи по кожному із напрямів бюджетної політики, а також визначається частка валового внутрішнього продукту, яка буде перерозподілена через дохідну частину зведеного бюджету України.

Кабінет Міністрів України доводить до Верховної Ради АРК, місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік. Органи виконавчої влади АРК, областей, міст Києва і Севастополя доводять до місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів нижчого рівня відповідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів. У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів селищних, сільських Рад народних депутатів, бюджетів районів та міст виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів подають до виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів вищого рівня, а в разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів АРК, областей, міст Києва
і Севастополя — Кабінету Міністрів України необхідні розрахунки для обґрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів; розмірів дотацій і субвенцій; дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

Аналіз виконання бюджету здійснюють органи системи Міністерства фінансів України і органи Державного казначейства України на підставі звітності, яку надають організації, установи, підприємства, виконавчі органи, щодо зарахування доходів до бюджету, а також цільового використання коштів, виділених із бюджету.

4. а) Міністерство фінансів України відповідно до схвалених Верховною Радою України основних напрямів бюджетної політики на плановий рік, на підставі прогнозу основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави до 1 липня поточного року (в якому здійснюється бюджетне планування) складає попередній проект бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади України.

Міністерства, відомства, органи державної виконавчої влади у двотижневий термін (до 15 липня) після отримання показників від мінфіну подають останньому за встановленими ним формами розрахунки та відповідні обґрунтування щодо розміру фінансування витрат, які передбачається здійснити в плановому році, окремо по господарству, що перебуває у загальнодержавній власності, та по господарству, що знаходиться у власності АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

Міністерство фінансів України за участю представників міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади до 1 серпня розглядають доведені до них пропозиції і зауваження щодо проектованих показників зведеного та Державного бюджетів України на плановий рік. На підставі уточнених розрахунків доходів і видатків мінфін складає наступний проект Державного бюджету України і до 15 серпня подає його на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами, органами державної виконавчої влади доповідає Кабміну. Кабмін на своєму засіданні розглядає проект закону про Державний бюджет України, приймає рішення щодо проекту закону і до 1 вересня подає його Президенту України. Президент України розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня. Якщо Президент України не подасть до 15 вересня проект закону про Державний бюджет України, Верховна Рада України може розглянути питання щодо причин порушення терміну подання проекту і відповідальності посадових осіб.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті закону про Державний бюджет України окремо додаються розрахунки і обґрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе міністр фінансів України. До проекту закону також додаються інформаційні матеріали.

З доповіддю про проект бюджету виступає міністр фінансів або особа, що виконує його обов’язки. Депутати обговорюють поданий проект, після чого він передається на розгляд постійних комісій (комітетів). Постійні комісії та депутати протягом двох тижнів готують і передають поправки до проекту бюджету у постійну комісію з питань бюджету.

Постійна комісія з питань бюджету розглядає поправки і готує доповідь і таблицю про підтримані поправки і перелік відхилених поправок. Доповідь голови бюджетної комісії заслуховується на засіданні Верховної Ради і проводиться перше читання проекту закону про державний бюджет. У разі згоди депутати приймають постанову про схвалення висновків і пропозицій постійної комісії з питань бюджету.

Кабінет Міністрів України у двотижневий термін допрацьовує проект бюджету і передає його для другого читання на Верховній Раді.

Знову ж таки проект бюджету на засіданні Верховної Ради представляє міністр фінансів. Відбувається друге читання. В процесі обговорення беруть участь усі депутати. Після обговорення Верховна Рада приймає постанову про порядок введення в дію Закону про Державний бюджет України. Проект зазначеної постанови розробляє і подає Кабмін до другого читання проекту закону.

Якщо Верховною Радою України не буде прийнято закон про Державний бюджет України до 2 грудня, то приймається постанова про порядок фінансування поточних витрат до прийняття закону про державний бюджет. Якщо Верховна Рада України не затвердить таку постанову до 30 грудня, автоматично продовжується дія закону про Державний бюджет поточного року, крім показників щодо видатків розвитку.

Процедура бюджетного планування в Україні подана в табл. 1.

Таблиця 1

ПРОЦЕДУРА БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

б) Закон про Державний бюджет України приймається щорічно і діє протягом бюджетного року. В ньому знаходять відображення такі дані:

граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

доходи Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

видатки Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету;

суми дотацій, субсидій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України;

суми вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету;

рішення щодо бюджетних позичок;

зміни, які відбулися в податковому законодавстві;

інша інформація.

в) Міністерство фінансів АРК складає проект республіканського бюджету, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління складають відповідні проекти обласних і міських бюджетів на підставі:

прогнозних показників економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

доведених показників від вищестоящих виконавчих органів: нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, сум дотацій і субвенцій;

матеріалів для підготовки проекту бюджету, наданих управліннями і відділами Мінфіну АРК, держадміністрації, виконавчими органами міських і районних Рад народних депутатів.

Складений проект бюджету Мінфін АРК подає на розгляд Раді Міністрів АРК, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління — державним адміністраціям. У разі згоди до 10 грудня Рада Міністрів АРК передає його Верховній Раді АРК, обласні і міські державні адміністрації — відповідним Радам народних депутатів. Спочатку проекти відповідних місцевих бюджетів централізованого рівня розглядають постійні комісії, які готують висновки і зауваження щодо показників доходів і видатків бюджету. З доповіддю про проект республіканського бюджету АРК на засіданні Верховної Ради виступають міністр фінансів АРК та голова діючої комісії з питань бюджету; обласного і міського (міста Київ і Севастополь) — на засіданні сесії Рад народних депутатів начальник фінансового управління та голова комісії з питань бюджету. В процесі обговорення беруть участь всі депутати. Проект республіканського бюджету АРК затверджується на сесії Верховної Ради АРК, обласних і міських — на сесії Ради народних депутатів тільки після затвердження проекту Державного бюджету. Якщо місцевий бюджет не буде прийнято до 30 грудня, то вступають в силу показники бюджету, який передано на затвердження.

Щодо процедури бюджетного планування місцевих бюджетів базового рівня, а саме: районних, міських, районних в містах, то вона аналогічна процедурі бюджетного планування місцевих бюджетів централізованого рівня за винятком терміну подання проекту бюджету на розгляд і затвердження Радам народних депутатів. Для місцевих бюджетів базового рівня встановлений термін — 25 грудня.

Тема. Виконання бюджету

Організація виконання дохідної частини
бюджету. Податковий менеджмент

Поняття та принципи виконання бюджету. Органи, які забезпечують виконання дохідної частини бюджету.

Розпис доходів і видатків. Бюджетна класифікація до-
ходів.

Система стягнення доходів до бюджету в Україні. Документооборот, пов’язаний з мобілізацією доходів.

Податковий менеджмент.

Джерела формування та напрямки використання грошових коштів бюджету.

Касове виконання бюджету: поняття, сутність, системи.

1. Виконання бюджету — це четверта стадія бюджетного процесу.

Виконати бюджет означає забезпечити надходження запланованих доходів до всіх ланок бюджетної системи та профінансувати заходи, затверджені в бюджеті держави.

До принципів організації виконання бюджету відносять:

забезпечення повного і своєчасного надходження доходів в цілому і за кожним джерелом окремо;

фінансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум і протягом бюджетного року;

надання бюджетних коштів за умови виконання кожним підприємством, організацією, установою планових завдань і з урахуванням освоєння раніше виділених коштів;

фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету;

дотримання режиму економії у витрачанні трудових та природних ресурсів, матеріальних коштів;

забезпечення ефективного контролю за правильним використанням бюджетних коштів;

дотримання на підприємствах і в організаціях бюджетної сфери державної планової та фінансової дисципліни.

Загальне керівництво щодо виконання бюджету поклада-
ється на Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів Украї-
ни організує виконання бюджету держави через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади, уряд АРК, місцеві виконавчі органи. Виконан-
ня дохідної частини Державного бюджету забезпечують такі органи:

Податкова адміністрація України здійснює контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежів.

Органи Державного казначейства України перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації та ведуть бухгалтерський облік доходів.

Міністерство фінансів України організовує виконання дохідної частини бюджету і здійснює контроль за цим.

Установи банківської системи здійснюють прийом, зберігання доходів та їх перерахування.

Виконання дохідної частини місцевих бюджетів забезпечують такі органи:

Податкова адміністрація України здійснює контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежів.

Фінансові управління обласних, міських, державних адміністрацій і фінансові відділи виконавчих органів перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації та ведуть бухгалтерський облік доходів.

Установи банківської системи здійснюють прийом, зберігання доходів та їх перерахування.

2. Підставою для виконання державного і місцевих бюджетів є розпис доходів і видатків. Розпис доходів і видатків Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України відповідно до показників затвердженого бюджету у місячний термін після його прийняття. Розписи доходів і ви-
датків республіканського бюджету АРК складає Міністерст-
во фінансів АРК; обласних і міських (міста Київ і Севасто-
поль) бюджетів — фінансові управління обласних і міських державних адміністрацій; районних, сільських, селищних, міських — фінансові відділи відповідних виконавчих органів. Бюджетний розпис складають на рік із розбивкою на місяці. Забезпечення збалансування бюджету протягом року і кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та встановленням відповідних термінів надходження доходів. Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та високої відповідальності працівників фінансових органів. Чим кра­ще складений розпис, тим чіткіше організовано виконання
бюджету.

Розпис доходів і видатків складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків бюджету зазначені в бюджетній класифікації. Бюджетна класифікація — це систематизоване групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками.

Структуру бюджетної класифікації розробляє Кабінет Міністрів України і затверджує Верховна Рада України. В розробці бюджетної класифікації безпосередню участь бере Міністерство фінансів України.

Структура діючої бюджетної класифікації затверджена Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України» і запроваджена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року № 265.

Діюча бюджетна класифікація складається із чотирьох
розділів:

Класифікація доходів бюджету.

Доходи бюджету складаються із трьох складових: сукупні доходи, офіційні трансферти та державні цільові фонди. Сукупні доходи складаються із поточних доходів і доходів від операцій з капіталом. Поточні доходи, в свою чергу, поділяються на податкові і неподаткові надходження. Коди доходів складаються із восьми знаків.

Податкові надходження (код — 10 000 000) згруповані в залежності від джерела одержання податку в шість груп. До них належать:

Неподаткові надходження (код — 20000000) групуються за видами, а саме:

Доходи від операцій з капіталом (код — 30000000) включають в себе:

Другою складовою доходів бюджету є офіційні трансферти (код — 40000000). Бюджетною класифікацією передбачені транс­ферти одержані:

Важливим є поділ одержаних трансфертів на поточні і капітальні.

Третьою і останньою складовою доходів бюджету є державні цільові фонди (код — 50000000). В бюджетній класифікації зазначені фонди, які утворюються на рівні держави:

3. Прийом доходів від підприємств і організацій здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунків платників на рахунки бюджету (в безготівковій формі) в установах банківської системи за допомогою платіжних доручень, які виписують самі платники. У платіжних дорученнях зазначають: код (МФО) установи уповноваженого банку, номер бюджетного рахунка, номер платіжного документа, ідентифікаційний код платника податків, призначення платежу, код бюджетної класифікації доходів, код відомства відповідно до відомчої класифікації, суму платежу.

Приймання платежів від населення (в готівковій формі) оформляють квитанцією-повідомленням, де зазначають прізвище, ім’я та по батькові платника, його адресу, назву фіноргану, який видав платіжне повідомлення, назву платежу і його суму на даний строк сплати. Квитанція залишається у платника, а повідомлення — в установі, яка прийняла платіж.

Платежі здійснюються через установи банків, у яких платники обслуговуються, через установи Міністерства зв’язку, установи Ощадбанку або через сільські, селищні та міські (міст районного підпорядкування) Ради народних депутатів за місцезнаходженням платника. Каси сільських, селищних і міських Рад здійснюють перерахування одержаних доходів у банк на підставі супровідної відомості. Під час передачі доходів додають платіжні документи (платіжні доручення та квитанції-повідомлення).

Платіжні доручення та квитанції-повідомлення — основні первинні документи, якими оформляють зарахування платежів у доходи бюджету, й є вихідними для обліку доходів бюджету.

Заповнення квитанцій-повідомлень виконують платники на підставі платіжних повідомлень, які фінансовий орган вручає платникам у визначені строки. У платіжному повідомленні зазначають суму й строки платежів і наводять розрахунок цієї суми.

Установи комерційних банків, які здійснюють операції з надходження коштів до Державного бюджету, щоденно перераховують телеграфно в регіональні управління Національного банку загальну суму доходів, що надійшли. Управління Національного банку також щоденно перераховують отримані від комерційних банків кошти по доходах бюджету Операційному управлінню Національного банку. Установи банків, які обслуговують рахунки з обліку доходів, щоденно видають органам Державного казначейства:

Виписки із рахунка для обліку доходів з додатками копій платіжних документів, завірених банком.

Щоденну банківську звітність за формою 412-Д, яка відображає надходження доходів на рахунки державного бюджету за символами звітності банку.

Працівники відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства перевіряють одержані з банку документи:

наявність штампу банку;

наявність підпису бухгалтера банку;

відповідність сум платіжних документів випискам банку;

правильність зарахування податків, платежів на відповідні коди бюджетної класифікації.

На підставі виписок з особових рахунків первинні платіжні документи групуються за видами доходів, і працівники цього ж відділу складають реєстр про надходження до Державного бюджету за формою № 1 у розрізі кодів бюджетної класифікації та в загальній сумі за кожним видом доходів. В реєстрі ф. № 1 відображаються тільки податки і збори, зафіксовані у виписках банку. Для аналізу надходжень доходів до Державного бюджету і підготовки звітів відділ розмежування та оперативно-аналітич­ного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства на підставі реєстру ф. № 1, даних про рух коштів на валютних рахунках, інформації про зарахування податків і зборів за результатами взаємозаліків і взаєморозрахунків, сум по векселях та інших видах надходжень складає довідку за ф. № 3 про надходження доходів до Державного бюджету. У ній відображають суми надходжень за день, а також наростаючим підсумком з початку місяця і року по відповідному коду бюджетної класифікації. Реєстр за ф. № 1 і довідку за ф. № 3 складають у 3-х примірниках, які візуються у Держказначействі та податковій адміністрації. 1-й примірник реєстру разом з копіями розрахункових документів та довідкою передається до відповідного органу Державної податкової адміністрації; 2-й — до відділу бухгалтерського обліку і звітності; 3-й примірник зберігається у відділі розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства.

Відділи бухгалтерського обліку і звітності відділень Державного казначейства перевіряють правильність оформлення проведених операцій бухгалтерськими проводками, після чого щоденно передають відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів обласного управління Держказначейства довідку за ф. № 3, які в свою чергу передають зведену довідку управлінню прогнозування доходів державного бюджету Головного управління Державного казначейства України. На під­ставі довідки в бухгалтерії органів казначейства складають меморіальний ордер за ф. 274 на загальну суму зарахованих доходів бюджету за день. Дані меморіального ордеру переносяться в книгу обліку за ф. 5-ф у відповідності з кодами бюджетної класифікації.

Наприкінці місяця працівники бухгалтерії проводять з податковою адміністрацією (інспекцією) звірку доходів, які надійшли до державного бюджету з початку року. Про наслідки цієї звірки складається довідка за ф. № 5 у 2-х примірниках. Довідка підписується відповідальними особами органів Держказначейства і податкової адміністрації (інспекції). 1-й примір­ник залишається у Держказначействі, 2-й — у податковій адмі­ністрації.

Дані довідки форми № 5 повинні відповідати аналогічним даним у книзі доходів (ф. 5-ф), у Головній книзі (ф. 1-ф) та даним форми 412-Д, а також відповідним даним оперативно-бухгал­терського обліку у податкових адміністраціях (інспекціях).

Установи банків щоденно подають до місцевих фінансових органів виписки з поточних рахунків відповідних місцевих бюджетів з доданням усіх платіжних документів. Бухгалтер фінансового органу ретельно перевіряє первинні документи, додані до виписки, з’ясовує правильність зарахування доходів і щодня складає довідку про доходи, які надійшли на поточний рахунок (основний) виконуваного місцевого бюджету за ф. № 3.

На підставі цієї довідки, яка є первинним документом для обліку доходів виконуваного бюджету у фінансовому органі, складають меморіальний ордер, за яким роблять записи в книгах обліку. Один примірник довідки передають до податкової інспекції, яка веде на особових рахунках оперативний облік надходження доходів по окремих платниках.

Для забезпечення правильності зарахування надходжень до бюджету згідно з бюджетною класифікацією фінансові органи разом із податковими інспекціями (районні, міські) за місяць до настання нового бюджетного року подають відповідним установам комерційних банків списки платників по кожному району, місту з зазначенням бюджету, в який зараховують платежі і види платежу, а також кодів бюджетної класифікації доходів, символів звітності Національного банку та номерів рахунків, на які повинні зараховуватись платежі.

Платники податків, зборів та інших обов’язкових платежів, незалежно від форм власності, здійснюють розрахунки безпосередньо з Державним та місцевими бюджетами.

4. У самостійний напрямок бюджетного менеджменту виділяється податковий менеджмент.

Податковий менеджмент — це сукупність прийомів та методів організації податкових відносин з метою забезпечення фор­мування дохідної частини бюджету та впливу податків на розвиток виробництва і соціальної сфери.

Об’єктом податкового менеджменту є дохідна частина бюджету. Суб’єктом податкового менеджменту виступають органи управління в сфері оподаткування. Органи управління можна об’єднати в три групи:

органи законодавчої та виконавчої влади;

органи оперативного управління в податковій сфері;

органи нефінансового профілю, які виконують лише окремі функції, пов’язані з податковою діяльністю.

Можна виділити наступні складові податкового менеджменту:

законотворча діяльність;

планування податків;

податковий контроль.

У процесі законотворчої діяльності визначаються принципи оподаткування, встановлюються види податків і обов’язкових платежів та їх елементи, розробляється порядок розрахунків із бюджетом.

Планування податків передбачає визначення реальних сум податків та обов’язкових платежів, які мають надійти до бюджету протягом бюджетного року.

Щоб забезпечити надходження запланованих сум платежів до бюджету, необхідно здійснювати контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати державі податків та обов’яз­кових платежів. Цей вид діяльності передбачає ведення податкового обліку та здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства. Податковий облік, у свою чергу, включає облік платників податків та облік нарахованих і фактично оплачених сум до бюджету. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних, документальних та тематичних перевірок.

5. У процесі виконання бюджету фінансування видатків не співпадає в часі із зарахуванням доходів. Касове виконання бюджету має бути побудоване таким чином, щоб доходи випереджали у часі видатки, тобто мало місце перевищення поточних надходжень над поточними видатками. Це перевищення й утворює грошові кошти бюджету.

Стійке фінансове становище держави багато в чому зумовлюється наявністю певного залишку коштів на рахунках бюджету, оскільки це дає змогу безперебійно здійснювати фінансування передбачених видатків. І навпаки, відсутність такого залишку створює труднощі у фінансовому забезпеченні потреб економічного та соціального розвитку.

Розміри залишків коштів на рахунках бюджету мають бути оптимальні. З одного боку, вони повинні забезпечувати стале фінансове становище, а з іншого — не бути надзвичайно завищені, оскільки це означає вилучення коштів із обороту, необхідність у залученні додаткових доходів. По державному і місцевим бюджетам залишок коштів на рахунках лімітується у вигляді встановлюваної щороку під час затвердження бюджету оборотної касової готівки. Оптимальних розмірів залишку коштів на рахунках бюджету досягають шляхом встановлення відповідних строків мобілізації доходів і фінансування видатків. Строки надходження доходів мають дещо випереджувати строки фінансування видатків.

У цілому в бюджеті кожної країни джерелом формування коштів є надходження доходів, а спрямуванням їх використання — фінансування видатків. У розрізі окремих видів бюджетів процес формування й використання коштів охоплює і взаємовідносини між самими бюджетами. Тому загалом джерелами утворення коштів того чи іншого конкретного бюджету є: доходи даного бюджету; кошти, одержані від інших бюджетів під час взаємних розрахунків; позички, одержані від вищестоящого бюджету для покриття тимчасового касового розриву; суми, що надійшли від нижчестоящих бюджетів для погашення заборгованості за позичками виданими; частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, одержана з Державного бюджету; дотації, субсидії і суб­венції, які передають вищестоящі бюджети нижчестоящим. Відповідно кошти бюджету спрямовуються на: фінансування видатків, передбачених даним бюджетом, шляхом перерахування й видачі коштів головним розпорядникам коштів; на погашення заборгованості перед іншими бюджетами за взаємними розрахунками; на видання позичок нижчестоящим бюджетам; на погашення позичок, одержаних від вищестоящого бюджету; на видачу дотацій, субсидій, субвенцій.

Кошти бюджету розміщують на рахунках в установах банківської системи залежно від того, відділення якого з них відкрито в тому чи іншому районі чи місті. За наявності в районі (місті) відділень кількох банків рахунки бюджету веде один із них згідно з укладеними угодами й здійсненим розподілом клієнтури між банками.

Кошти місцевих бюджетів зосереджуються на одному поточному рахунку у відділенні відповідного банку, який здійснює касове виконання того чи іншого бюджету. Перерахування з цього рахунка можуть здійснюватися тільки в межах поточного залишку коштів і в разі необхідності за рахунок оборотної касової готівки. Це передбачає здійснення постійного контролю з боку фінансового органу, який виконує цей бюджет, за ходом виконання плану мобілізації доходів.

Кошти Державного бюджету мобілізуються на території всієї України і акумулюються на централізованому рахунку Державного казначейства України, що відкриваються в установах Національного банку України і уповноважених банківських установах.

6. У процесі виконання бюджету держави в самостійну сферу виділяється касове його виконання.

Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (прийом, зберігання і видачу бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповід­ного рівня.

Це одна із найбільш складних і цікавих сфер виконання бюджету в цілому.

Відомо три системи касового виконання бюджету:

банківська;

казначейська;

змішана.

При банківській системі рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спеціалізовану структуру — державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету, як в установах банківської системи, так і в казначействі.

До 1993 року в Україні діяла банківська система касового виконання бюджету. В 1993 році з виходом ряду нормативних актів, а саме Указу Президента України від 18 червня 1993 року № 210/93 «Про порядок виконання Державного бюджету України» та Тимчасових методичних вказівок «Про порядок касового виконання Державного бюджету України по доходах та видатках», затверджених Мінфіном України і НБУ від 28 червня 1993 року за № 17010/1338, касове виконання бюджету зазнало ряд змін. З 1 липня 1993 року касове виконання Державного бюджету почало здійснюватись Національним банком України через свої регіональні управління та за його дорученням, погодженим з Мінфіном України, — через Укрсоцбанк, банк «Україна», «Промінвестбанк» та інші комерційні банки. Новий порядок касового обслуговування означав, що фінансування повинно було здійснюватися в межах доходів, які реально надійшли, а також одержаних кредитів банку. Державний бюджет України почав виконуватися за схемою, аналогічною місцевим бюджетам.

З моменту утворення Державного казначейства України (1995 р.) почався поступовий перехід від банківської до казначейської системи касового виконання бюджету. З 1 квітня 1997 року почалося запровадження казначейської системи касового виконання видаткової частини Державного бюджету.

Діюча система касового виконання дохідної частини Державного бюджету в Україні передбачає відкриття відповідних рахунків, на яких акумулюються кошти Державного бюджету:

Розподіл загальнодержавних доходів здійснюється органами Державного казначейства. За платіжними дорученнями останніх установи банків перераховують кошти з рахунка «Кошти бюджетів України до розподілу Державним казначейством України» на:

— рахунки з обліку доходів Державного бюджету, відкриті за балансовими рахунками №№ 3510, 2510 «Кошти Державного бюджету України»;

— рахунки, відкриті на ім’я фінансових управлінь за балансовими рахунками №№ 3500, 2500 «Кошти бюджетів України до розподілу» для подальшого їх розподілу між рівнями місцевих бюджетів.

Крім того, на ім’я Державного казначейства в регіональних управліннях Національного банку України для обліку коштів до перерахування їх центральному апарату Державного казначейства України відкриваються спеціальні транзитні рахунки.

Установи комерційних банків щодня перераховують суми, які надійшли на рахунок Державного бюджету регіональним управлінням Національного банку України, які в свою чергу перераховують відповідні суми Операційному управлінню Національного банку України.

Щодня в банківських установах автоматично здійснюється перерахування з рахунків №№ 3510, 2510 «Кошти Державного бюджету України» на рахунки №№ 3513, 2513 (в установах Національного і уповноважених банків відповідно) «Кошти Державного казначейства України», з яких здійснюється фінансування витрат.

Для акумуляції коштів місцевих бюджетів у банківських установах на балансових рахунках №№ 354, 254 «Кошти місцевих бюджетів» відкриваються наступні рахунки:

в установах Національного банку України:

рахунок № 3540   «Кошти бюджету АРК»

рахунок № 3541   «Кошти обласних бюджетів»

рахунок № 3542 «Кошти районних, міських, сільських і селищних бюджетів»

в установах уповноважених банків:

рахунок № 2540   «Кошти бюджету АРК»

рахунок № 2541   «Кошти обласних бюджетів»

рахунок № 2542 «Кошти районних, міських, сільських і селищних бюджетів»

На зазначених рахунках відкривається основний поточний бюджетний рахунок фінансовому органу Міністерства фінансів по відповідному місцевому бюджету, на який зараховуються доходи даного місцевого бюджету. З цього ж рахунка бюджетні кошти перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів.

Організація, методи і види бюджетного
фінансування

Бюджетна класифікація видатків.

Поняття бюджетного фінансування та його організація.

Методи і види фінансування із Державного бюджету.

Організація фінансування із місцевого бюджету.

Касове виконання видаткової частини бюджету.

1. У другому розділі діючої бюджетної класифікації (запроваджена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року № 265) передбачена класифікація видатків бюджету за трьома ознаками: функціональна, відомча та економічна.

Функціональна структура бюджету будується відповідно до основних функцій держави, які представлені у вигляді 25 функціональних груп з розподілом кожної на підгрупи — всього 134. Функціональна класифікація видатків бюджету передбачає видатки на:

Відомча класифікація видатків Державного бюджету передбачає розподіл видатків по головних розпорядниках коштів. Код, який присвоєно кожному із ГРК, складається із трьох знаків. В переліку зазначено 79 головних розпорядників коштів, які одержують кошти із Державного бюджету.

Також у бюджетній класифікації використана практика класифікації видатків бюджету за економічним змістом виконуваних операцій. Економічна класифікація видатків бюджету передбачає:

— загальні видатки як суму поточних, капітальних та нерозподілених видатків;

— кредитування з вирахуванням погашення.

У даній класифікації використано чотиризначний код. Наприклад:

2. Мета виконання видаткової частини бюджету — це фінансування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на поточні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють перерахування бюджетних коштів тільки на основі їхніх розпоряджень. У процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники установ та організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету) називаються розпорядниками коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступеня. За обсягом наданих їм прав, обов’язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:

по державному бюджету на три ступеня — головних, другого, третього;

по місцевих бюджетах — на два ступеня: головних і третього.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по Державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; по міських, міст районного підпорядкування, по сільських і селищних бюджетах — голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники є розпорядниками асигнувань: міністр фінансів України — головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь — розпорядники коштів другого ступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкування фінансовими відділами — розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові органи пов’язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних рахунки: один — на видатки установи, другий — для переказу подвідомчим установам і на централізовані видатки.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 2 фінансові органи пов’язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваються реєстраційні рахунки в фінансових органах.

Фінансування з бюджету здійснюється через банківські установи, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України» від 21 січня 1998 року № 68 фінансування міністерств і відомств здійснюється органами казначейства через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку України, Акціонерно-комерційного агропромислового банку «Україна», Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку «Промінвестбанк», Поштово-пенсійного банку «Аваль». Рахунки з виконання місцевих бюджетів відкриваються в тих банках, з якими укладають договори відповідні Ради народних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в банках, які перелічені вище.

Виконання видаткової частини бюджету визначається чітким додержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

3. Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.

Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми видатків. Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки при фінансуванні з місцевих бюджетів.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента Украї-
ни «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 червня 1993 року № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним їх використанням було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Дер­жавному бюджеті України. Це означало, що з цього моменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування — перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці 1995 року в Україні було утворено Державне казначейство України, до якого протягом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фінансування із Державного бюджету.

Відповідно до Інструкції «Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками», затвердженої наказом Державного казначейства України в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету може здійснюватися:

за відомчою структурою шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою).

Основним первинним документом для здійснення фінансування із бюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.

Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства при наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань. Фінансування видатків Державного бюджету Державне казначейство України проводить шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства.

ДКУ доводить до ГРК затверджені обсяги фінансування відповідно до кодів бюджетної класифікації. ГРК розподіляє їх між підвідомчими установами і подають до ДКУ розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій та кодів бюджетної класифікації. Розподіл коштів складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів та підписується керівником і головним бухгалтером, підписи яких скріплюються відбитком печатки. Один примірник розподілу коштів передається до управління оперативно-касового планування видатків ДКУ, другий — залишається у головного розпорядника, а витяг з розподілу коштів передається головним розпорядником коштів нижчестоящим розпорядникам. Отримані розподіли коштів управління оперативно-касового пла­нування видатків ДКУ перевіряє і групує по територіях (на рівні області), після чого складаються в двох примірниках реєстри на здійснення видатків по відповідній території. На підставі розподілу коштів та реєстрів на здійснення видатків управління оперативно-касового планування видатків складає розпорядження на перерахування коштів. Розпорядження складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації та затверджується Головою Державного казначейства України (заступником міністра фінансів).

Перший примірник розпорядження та реєстрів на здійснення видатків по територіях передається до управління бухгалтерського обліку та звітності; другий — залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків. Управління бухгалтерського обліку та звітності звіряє суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого погоджений примірник розпорядження передається операційно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням.

Перевірений реєстр на здійснення видатків передається засобами телекомунікаційного зв’язку відповідному управлінню Дер­жавного казначейства.

На підставі розпорядження операційно-контрольне управління складає платіжні доручення на переказ коштів територіальним управлінням Державного казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману суму фінансування. Взаємовідносини органів Державного казначейства і розпорядників коштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як і взаємовідносини ДКУ та ГРК.

Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здійснення платежів безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, організацій та установ, що виконали роботи або надали послуги розпорядникам коштів, так і шляхом надання дозволу на отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Для обліку витрат розпорядників коштів на їх ім’я в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Реєстраційні рахунки — це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів для обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні рахунки, що пов’язано з впровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України). Порядок відкриття реєстраційних рахунків зазначений в «Інструкції про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України», затвердженої наказом ГУДКУ № 32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділі бухгалтерського обліку та звітності відділення) ДКУ відкриваються особові картки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку.

У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок на підставі виписки з установи банку та реєстрів на здійснення видатків операційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) ДКУ записує кошти, що надійшли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Після цього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов’язко­вим зазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бюджету, кодів їх бюджетної класифікації, дати і підпису виконавця. Перший примірник меморіального ордера з виписками видається розпоряднику коштів, другий — залишається в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділі бухгалтерського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових картках розпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійснення витрат.

Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпорядник коштів протягом операційного дня подає до органу ДК необхідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДК перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб’єктам господарської діяльності.

Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії, службові відрядження тощо) уповноважений отримувати її подає до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) ДКУ заявку на видачу готівки та отримання грошового чека. Заявка виписується розпорядником коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальну відповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівнених до неї платежів разом із заявкою подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписується на ім’я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.

На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунка органу ДК. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетний рахунок за спеціальними документами. В них обов’язково вказується номер відповідного реєстраційного рахунка.

4. Фінансування видатків з місцевих бюджетів шляхом перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів здійснюється на основі розпорядження бюджетного відділу (інспекції) — форма № 5 з допомогою платіжних доручень за формою 0410001. Бухгалтерія фінансового органу виписує платіжне доручення в 3-х примірниках і представляє в установу банку, який обслуговує даний фінансовий орган.

Перший примірник залишається в банку як основа для перерахування коштів (підписується начальником фінансового відділу, головним бухгалтером і скріплюється печаткою); другий — передається головному розпоряднику коштів як повідомлення про перерахування коштів; третій — повертається фіноргану як підтвердження про виконання доручення. Якщо фінансовий орган і головного розпорядника коштів обслуговують установи різних банків (або різні установи одного банку), то платіжне доручення виписується в 2-х примірниках. Перший примірник зали­шається в банку, який обслуговує даний фінансовий орган, другий — повертається фіноргану. Після одержання платіжного доручення банк, який обслуговує даний фінансовий орган, починає працювати безпосередньо з установою банку, яка обслуговує головного розпорядника коштів через комп’ютерну мережу і дає роз­порядження видати кошти одержувачу. Одержувач із допомогою реєстру електронної пошти одержує платіжне доручення і кошти.

Форма № 5

_____________________________

найменування фінансового органу

РОЗПОРЯДЖЕННЯ №

від «___»________________200___ р.

на перерахування коштів з поточного рахунка

(основного)__________________________, бюджету

Перерахувати на поточні (розрахункові) рахунки вказаних нижче установ, організацій і підприємств, сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів.

Всього _______________

Всього ____________________________________________________

(сума словами)

Начальник бюджетного відділу (інспекції по бюджету)

5. Діюча система касового виконання Державного бюджету в Україні передбачає відкриття в банківських установах поточних бюджетних рахунків на балансовому рахунку № 3513 (в установах Національного банку України), № 2513 (в уповноважених банківських установах) — «Кошти Державного казначейства України» для органів казначейства. З цього рахунка здійснюється:

перерахування коштів безпосередньо суб’єктам господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпоряднику коштів згідно з затвердженими бюджетними кошторисами за витратами;

видача готівкових коштів безпосередньо представнику розпорядника коштів;

перерахування коштів на бюджетні поточні рахунки, які відкриваються окремим бюджетним установам і організаціям згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів. Таким установам в банківських установах відкривають особові рахунки на балансовому рахунку №№ 3520, 2520 «Поточні бюджетні рахунки клієнтів, що фінансуються із Державного бюджету України».

Діюча система касового виконання місцевих бюджетів в Україні передбачає відкриття в банківських установах основного поточного бюджетного рахунка фінансовому органу Міністерства фінансів по відповідному місцевому бюджету, на який зараховуються всі доходи даного бюджету і з якого перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів, які фінансуються із місцевих бюджетів, на видатки, затверджені в кошторисі.

Регулювання міжбюджетних потоків

Бюджетні потоки і їх види.

Регулюючі загальнодержавні податки.

Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перерахування.

Бюджетні позички: порядок видачі та погашення.

Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення та порядок проведення.

Взаємозалік коштів по фінансуванню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах: порядок проведення.

Вилучення коштів на користь Державного бюджету.

1. Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетних потоків. Для вивчення даного питання необхідно ввести поняття вхідних і вихідних бюджетних потоків. Вхідні потоки — це реальний грошовий потік платежів до бюджету, який складається із доходів і надходжень. Під вихідним бюджетним потоком розуміємо реальний грошовий потік платежів із бюджету, які складаються із видатків і відрахувань. Розмежуємо бюджетні потоки на внутрішні і зовнішні. Внутрішні бюджетні потоки обмежені рамками бюджетної системи. Вони пов’язані з рухом регулюючих податків, дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позичок всередині бюджетної системи, з Державного бюджету в інші ланки бюджетної системи, а також із вилученням коштів на користь Державного бюджету. Зовнішні бюджетні потоки пов’язані з платежами до бюджету платників податків та фінансуванням із бюджету підприємств, організацій, установ і громадян.

Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдосконалення взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні, так і вихідні грошові потоки. Розглянемо внутрішні бюджетні потоки.

2. За способом зарахування до бюджету доходи поділяються на закріплені і регулюючі. В сучасній економічній літературі немає єдиної точки зору щодо визначення даних понять.

Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені і регулюючі, яка діє зараз в Україні, правомочні такі визначення: до закріплених відносять ті доходи, які повністю зараховуються до бюджету або по затверджених нормативах зараховуються до відповідного бюджету протягом визначеного періоду часу. До регулюючих відносять ті доходи, по яких роблять відрахування до нижчестоящих бюджетів, маючи на увазі мету їх збалансування. Щодо законодавчого закріплення визначень цих понять, то його немає ані в Законі «Про бюджетну систему України», ані в інших законодавчих документах.

Нормативи відрахувань від загальнодержавних регулюючих податків встановлюються і затверджуються щорічно при затвердженні Державного бюджету Верховною Радою України.

Встановлення стабільних і діючих нормативів відрахувань від регулюючих податків було і залишається найактуальнішою проблемою бюджетної сфери.

Розмежування регулюючих загальнодержавних податків здійснюється також при виконанні бюджету протягом бюджетного року. До 1998 року ця функція була покладена на установи банків, які здійснювали касове виконання бюджету. З 1998 року цю функцію виконує Державне казначейство України.

Протягом бюджетного року, коли йде виконання бюджетів усіх рівнів, при розмежуванні цих податків не завжди здійснюється пряме перерахування місцевим бюджетам в день надходження цих податків на рахунок казначейства, в зв’язку з чим ці суми відносяться на взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами.

3. Згідно з міжнародно визнаною термінологією бюджетні дотації, субсидії і субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі — це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповідних послуг економічного характеру.

Бюджетні трансферти — це трансфертні платежі, які передаються бюджетам. Згідно з міжнародно визнаною термінологією:

«Бюджетна дотація — незв’язаний, загальний, безумовний, генеральний трансферт.

Бюджетна субсидія — зв’язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.

Бюджетна субвенція — зв’язаний, спеціальний, умовний трансферт, який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача».

В Україні серед економістів ведеться робота щодо чіткого розмежування цих видів бюджетних трансфертів. Аналіз застосування бюджетних трансфертів дає можливість дати наступні визначення:

Бюджетна дотація — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому при недостатній кількості у нього власних доходів для покриття запланованих видатків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільового призначення.

Бюджетна субсидія — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретної установи або заходу.

Бюджетна субвенція (вид субсидії) — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайової участі у фінансуванні.

Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженню документів при перерахуванні бюджетних коштів на видатки.

4. У процесі виконання бюджету в окремих ланках місцевих бюджетів може утворюватися касовий розрив. Він може бути плановим, коли об’єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і одержання доходів, а також при запланованому дефіциті, і позаплановим — внаслідок невиконання плану з надходження доходів і допущення перефінансування за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у місцевих бюджетах призначені, насамперед, кошти оборотної касової готівки, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет. У тих випадках, коли коштів оборотної касової готівки не досить, даний бюджет може одержати позичку від вищестоящого бюджету.

Позички, які надає один бюджет іншому, називають бюджет­ними. Вони безпроцентні, мають суто цільовий характер — призначені для покриття тимчасових касових розривів.

Бюджетні позички може надати тільки вищестоящий бюджет нижчестоящому, безпосередньо пов’язаному з ним. Так сільські й селищні бюджети одержують позички з районного бюджету, районні — з обласного, обласні — з Державного бюджету.

Бюджетні позички короткострокові — надаються терміном максимально на рік і мають бути погашені до 31 грудня, тобто до кінця бюджетного року. Бюджетні позички надають тільки в розмірах, які не перевищують фактичну потребу, тобто на суму утвореного касового розриву.

Бюджетну позичку відображають одночасно на балансі двох бюджетів: вищестоящого — як надану і нижчестоящого — як одержану, при цьому на балансі одного бюджету можуть бути як позички надані, так і одержані. Наприклад, обласний бюджет одержав позичку від Державного і надав її нижчестоящим районним бюджетам для покриття касових розривів.

Право вирішувати питання про надання позички мають органи державного управління, які в свою чергу можуть передати його відповідним фінансовим органам. Так, міністру фінансів надано право вирішувати питання про надання позичок з Державного бюджету. Право надання позичок з місцевих бюджетів мають виконавчі органи Рад народних депутатів, які можуть також передати його фінансовому органу.

Первинними документами, якими оформляють надання й погашення бюджетних позичок, є платіжні доручення.

Для одержання позички виконком (держадміністрація) місцевої Ради народних депутатів звертається з клопотанням до вищестоящого виконкому або до Кабінету Міністрів України (держави), а у відповідних випадках до фінансового органу, який має право видавати позички. Повний перелік документів, що надаються з метою отримання бюджетної позички, наступний:

1. Лист-заявка виконавчого органу місцевої влади, де обґрунтовуються необхідність надання позички та умови її повернення.

2. Розрахунок обсягу бюджетної позички у зв’язку з тимчасовим касовим розривом бюджету адміністративно-територіальної одиниці.

3. Довідка про виконання показників бюджету адміністративно-територіальної одиниці за звітний період поточного року.

4. Дані про динаміку бюджетної заборгованості за попередні 12 місяців та заборгованості за неповернутими бюджетними позичками починаючи з моменту її виникнення.

5. Стан заборгованості підприємств зі сплати податків і зборів до бюджету за основними дохідними джерелами та дані щодо втрат бюджету.

6. Заходи щодо додаткової мобілізації доходів бюджету та економії у видатках.

7. Стан взаєморозрахунків з Державним бюджетом України за період, що передує наданню позички.

Фінансовий орган, який здійснює виконання того бюджету, з якого буде надана позичка, перевіряє доцільність надання позички, встановлює термін її погашення. Надання позичок здійснюється на підставі відповідних рішень. Вищестоящий фінансовий орган здійснює контроль за вчасним погашенням заборгованості по позичці. Прострочену заборгованість списують з рахунка нижчестоящому бюджету у встановленому порядку черговості здійснення (проведення) видатків.

Вищестоящий фінансовий орган виписує платіжне доручення про надання позички в чотирьох примірниках і подає його в установу банку, яка обслуговує цей фінансовий орган.

Установа банку виконує перерахування коштів із даного бюджету на рахунок бюджету, який одержує позичку, і як підставу для цього перерахування залишає у себе перший примірник платіжного доручення. Другий примірник повертається до фінансового органу і є первинним документом для обліку позичок наданих. Третій і четвертий примірники надсилають в установу бан­ку, яка обслуговує нижчестоящий фінансовий орган. Ця установа банку зараховує позичку на рахунок бюджету, який її одержує, і залишає у себе третій примірник як підставу для зарахування. Четвертий примірник направляють у фінансовий орган, що здійснює виконання бюджету, який одержує позичку. Він є повідомленням про одержання позички і є первинним документом для її обліку.

Якщо рахунки бюджетів, що надають і одержують позичку, перебувають в одній установі банку, наприклад, у разі надання позички з районного бюджету сільському, то платіжне доручення виписують у трьох примірниках: перший залишається в банку, другий повертається до вищестоящого органу, а третій передають нижчестоящому фінансовому органу або сільській (селищній) Раді народних депутатів.

Документооборот платіжних доручень, пов’язаний із погашенням позичок, аналогічний документообороту у разі надання позичок, тільки здійснюється в зворотному порядку — від фінансового органу або сільської (селищної) Ради, що здійснює виконання бюджетів, які одержують позички.

5. У процесі виконання бюджету після його затвердження можуть виникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремими бюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а в інших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетів між ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.

Причини, що викликають порушення збалансованості бюджетів протягом бюджетного року, в результаті чого виникає необхідність взаємних розрахунків, такі:

зміна після затвердження бюджету законодавства, яке регламентує розподіл доходів і видатків між бюджетами;

зміна адміністративно-територіального поділу;

передавання з одного бюджету до іншого фінансування певних заходів (наприклад, капітальних вкладень);

зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій та установ.

Серед цих причин найбільш поширеною є зміна відомчої підпорядкованості. Зміни в законодавстві про доходи й видатки бюджету, в адміністративно-територіальному поділі, передача обсягів фінансування відбуваються, як правило, з 1 січня, тобто ці заходи приурочені до початку бюджетного року і, таким чином, можуть бути враховані в процесі складання і затвердження відповідних бюджетів.

Характер заборгованості, а отже і взаємних розрахунків залежить від того, у кого змінюється відомча підпорядкованість — у підприємства чи організації, що діють на комерційних засадах, що пов’язане з перерозподілом доходів, які надходять від них, чи у бюджетних установ, що веде до передачі їх фінансування з одного бюджету в інший. У першому випадку надлишок доходів виникає в зв’язку із збільшенням надходжень доходів, у другому — в результаті скорочення видатків.

Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких правилах:

Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижче­стоящими, безпосередньо пов’язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним і обласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитися розрахунки між бюджетами, не пов’язаними безпосередньо в бюджетній системі (між державним, наприклад, і районними бюдже­тами).

На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходів або видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їх витрачено до моменту виникнення розрахунків. При цьому одержану суму доходів або здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогу протягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на один бюджет, що створює порівнянність даних, використовуваних у звітності і в процесі бюджетного планування.

Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31 грудня поточного року, коли закінчується бюджетний рік.

Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансових органах, які виконують бюджети, пов’язані взаємним перерозподілом доходів і видатків.

Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішення органів державної влади і державного управління про зміну відомчої підпорядкованості підприємств, організацій і уста­нов чи інші рішення, в результаті яких виникає необхідність у взаємних розрахунках. Документом, у якому відображають всі необхідні дані для проведення розрахунків, є «Повідомлення про взаємні розрахунки» за формою № 11. У ньому зазначають загальну суму, яку відносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках; бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується по кварталах.

Перерахування коштів на погашення заборгованості здійснюють за допомогою платіжних доручень, у яких зазначають призначення цих перерахувань.

«Повідомлення про взаємні розрахунки» (форма № 11) виписує в чотирьох примірниках вищестоящий фінансовий орган, який безпосередньо пов’язаний із органом державного управління, який приймає рішення, що ведуть до виникнення взаємних розрахунків. Перший примірник форми № 11 направляють у нижчестоящий фінансовий орган, інші три залишаються у вищестоящому фінансовому органі.

Подальший документооборот пов’язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Платіжні доручення виписує в чотирьох примірниках бухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість при виконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, яка обслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного доручення залишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий — повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Решту примірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган, з яким ведуться розрахунки; третій — залишається в банку як підстава для зарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий — передають у фінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашення заборгованості по взаємних розрахунках.

6. Взаємні розрахунки між бюджетами, а також між бюджетом і розпорядником коштів можуть виникати в процесі проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашення недоїмки за належними до бюджету платежами. Взаємозалік в Україні був введений в 1996 році з метою подолання платіжної кризи та вдосконалення управління бюджетними коштами. Учасниками взаємозаліку є дві сторони:

— перша: розпорядник коштів, який знаходиться на бюджетному фінансуванні, але не отримує коштів з бюджету з причини їх відсутності;

— друга: платник податків і платежів до бюджету, який не має грошей для їх сплати.

Взаємозалік проводиться в таких випадках:

По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, та платежах, що повністю належать Державному бюджету.

По видатках, що передбачені у місцевих бюджетах, та платежах, що повністю належать місцевим бюджетам.

По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

По видатках, що передбачені у місцевому бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

Взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами можуть виникати в результаті проведеного взаємозаліку в 2, 3 і 4 випадках. Взаємні розрахунки враховуються одночасно у двох фінансових органах, які виконують бюджети, а також у розпорядника коштів і платника податків.

Підставою для оформлення взаємозаліку є рішення відповідного органу. В першому випадку рішення щодо проведення взаємозаліку приймає центральний апарат Державного казначейства; у другому — Міністерство фінансів АРК, обласні, міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління; в третьому — центральний апарат Державного казначейства; у четвертому — республіканське (АРК), обласне, міське управління Державного казначейства. Основним документом, у якому відображають всі необ­хідні дані для проведення взаємозаліку, є «Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів, який фінансується з Державного (місцевого) бюджету, та платником податків». У ньому зазначають назви розпорядника коштів та платника податків; суму заборгованості платника перед бюджетом; суму, яку має одержати з бюджету розпорядник коштів; порядок відображення взаємозаліку в бухгалтерському обліку учасників та інших сторін.

До протоколу додаються:

— довідка про суму недоїмки, що склалася у платника податків по доходах Державного та місцевого бюджетів, що входять до складу бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

— акт звірки розрахунків між платником податків і платежів та розпорядником коштів Державного (місцевого) бюджету за надані послуги або належне фінансування.

Протокол взаєморозрахунків складає ініціатор проведення взає­морозрахунків у восьми примірниках і подає його в орган, уповноважений приймати рішення про його проведення. Цей орган надсилає протокол, за яким прийнято рішення про проведення взаємозаліку, всім учасникам, які його підписали, та органам, що згідно з установленим порядком не є учасниками взаємозаліку, але контролюють проведення розрахунків між бюджетами за його наслідками.

Довідку про суму недоїмки складає податкова адміністрація в трьох примірниках. Перший і другий примірники направляють ініціатору проведення взаємозаліку, третій — залишається в податковій адміністрації.

Акт звірки розрахунків складається в трьох примірниках учасниками взаємозаліку. Перший і другий примірники залишаються в учасників взаємозаліку, третій — передається з протоколом в орган, який приймає рішення про проведення взаємозаліку.

Подальший документооборот пов’язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Перерахування здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження платіжних доручень аналогічно проходженню платіжних доручень при взаємних розрахунках з причини зміни відомчої підпорядкованості.

7. Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Надлишки коштів місцевих бюджетів визначаються при складанні місцевих бюджетів, суми яких затверджуються при прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік. Аналіз Законів про Державний бюджет України дозволяє зробити висновок, що вилучення коштів здійснюється з бюджетів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Полтавської, Харківської областей, м. Києва. Мова йде про економічно розвинуті території із значним потенціалом. Вилучення коштів здійснюється протягом бюджетного року в процесі виконання бюджету за допомогою платіжного доручення. Але не завжди суми, які затверджує Верховна Рада України, надходять до Державного бюджету. Так, в 1994 р. до Державного бюджету надійшло 14,3% планової суми, в 1995 р. — 69,2%, в 1996 р. — 68,5%, в 1997 р. — 76,5%. Цифри про суми, які не надійшли — 85,7%, 30,7%, 31,5%, 23,5% відповідно — свідчать про труднощі, які виникають у процесі виконання місцевих бюджетів. Недоодержані суми знаходять своє відображення у щорічній звітності Держказначейства.

Основні напрямки реформування
Державного казначейства України
і казначейської системи касового виконання
Державного бюджету України

Створення Державного казначейства в Україні обумовлено необхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнути затримки платежів, викривлення даних обліку і звітності з виконання бюджету та забезпечила ефективне використання бюджетних коштів.

Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієї мети можна шляхом:

консолідації коштів Державного бюджету на рахунках Державного казначейства, відкритих в установах Національного банку України;

цільового направлення бюджетних коштів тільки на підставі даних позабалансового казначейського обліку зобов’язань розпорядників;

створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку на трансакційній основі, завдяки якій кожен платіж, кожна казначейська операція знаходять відображення в обліковій системі.

Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління грошовими коштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонування Держказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи. Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.

Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із врахуванням такої специфіки:

1) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунок Державного казначейства, є розрахунками тільки по операціях з виконання бюджетів та управління бюджетними ресурсами;

2) через кореспондентський рахунок також здійснюються платежі по утриманню органів Державного казначейства та зберігаються їх залишки як звичайної бюджетної установи — розпорядника коштів Державного бюджету України;

3) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім’я органів Державного казначейства, залежить від концепції управління коштами Державного бюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державного казначейства України.

На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсами заважає наявність великої кількості рахунків казначейства, розпорошених по уповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється без врахування зобов’язань розпорядників бюджетних коштів.

У Державному казначействі автоматизовані не всі процедури виконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється ручна обробка банківських виписок, інших первинних бухгалтерських документів для отримання бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлює оперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка б забезпечувала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнародним стандартам.

Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів як частини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх на відповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частині Державного бюджету.

З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахунки органів Держказначейства мали бути переведені з установ уповноважених банків до установ НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України, рахунки, відкриті на ім’я районних та міських відділень Держказначейства в комерційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскільки вищезгадане питання не було вирішене, виник-
ла потреба пошуку нових підходів, одним з яких є перегляд статусу Держказначейства по відношенню до банківської системи держави.

З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 р. № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства», яка передбачає надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕП НБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства (ВПС ДК).

Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського виконання бюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнта банківської системи, на ім’я якого фізично та юридично рахунки відкрито в установах уповноважених банків. У свою чергу, органи Державного казначейства обслуговують клієнтів — розпорядників та отримувачів бюджетних коштів. Це обумовлює ведення внутрішнього обліку в органах Державного казначейства за реєстраційними рахунками розпорядників бюджетних коштів після отримання банківської виписки. При цьому використовується план рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 24.12.1997 № 137 з урахуванням змін та доповнень.

Нова модель бухгалтерського обліку (функціонування Єдиного казначейського рахунка, створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства) передбачає надання органам Державного казначейства статусу учасників системи електронних плате­жів НБУ на загальних засадах і вимагає запровадження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів, який відповідатиме вимогам НБУ щодо структури рахунків та використання якого паралельно з планами рахунків НБУ та комерційних банків стане обов’язковим при здійсненні міжбанківських операцій через систему органів Державного казначейства.

Новий План рахунків має стати дійовим обліковим інструментом для щоденного формування балансу та складання достовірної звітності щодо виконання бюджетів органами Державного казначейства, що сприятиме ефективності управління коштами бюджетів.

Він враховуватиме особливості бухгалтерського обліку виконання бюджетів, буде оптимально зручним для використання бухгалтерами органів Держказначейства і місцевих фінансових органів, буде стабільним і змінюватиметься лише тоді, коли вноси­тимуться суттєві зміни у принципи побудови бюджетного процесу держави.

Необхідною передумовою реформування бухгалтерського обліку виконання бюджетів в органах Державного казначейства є автоматизація виконання казначейських функцій при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговування бухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а також адаптації цих підсистем до експлуатації в реальних умовах при великих обсягах інформації.

Нова система технічного забезпечення казначейських функцій передбачає автоматичне формування балансу рахунків Державного казначейства за грошовими операціями на підставі даних (файлів відповідної структури з відповідними реквізитами), отриманих із СЕП НБУ. При цьому, за вимогами Національного банку, аналітичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планом рахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу.

Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з рахунків, відкритий в системі Державного казначейства, та про
кожну операцію зокрема, забезпечується за допомогою аналітичного обліку. Для цього передбачаються аналітичні параметри; довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків — для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшена для рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системі Держказначейства.

Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначейства України є поступове формування повнофункціональної системи Держказначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності, використовує сучасні технології. Це вплине на організаційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до зміни їх юридичного статусу.

Реалізація концепції функціонування Державного казначейства України та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговування клієнтів, сприятиме скороченню казначейських функцій, що дублюються і, тим самим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органами Держказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного про­цесу держави.

Тема. Облік виконання бюджету

Організація обліку виконання бюджету.

Баланс виконання бюджету.

Облік грошових коштів бюджету.

Облік доходів бюджету.

Облік видатків бюджету.

Визначення результатів виконання бюджетів.

1. Облік виконання бюджету у фінансових органах покладений на відповідні служби залежно від рівня фінансового органу. Так, облік виконання Державного бюджету здійснює Управління бухгалтерського обліку і звітності в складі центрального апарату Державного казначейства та відділи бухгалтерського обліку і звітності територіальних органів Державного казначейства. Облік виконання місцевих бюджетів ведуть головні бухгалтерії у складі обласних, міських (міста Київ і Севастополь) фінансових управлінь державних адміністрацій, а також бухгалтерії районних, міських і районних у містах фінансових відділів.

Фінансові органи належать до бюджетних установ. Крім обліку виконання бюджету вони здійснюють облік виконання своїх кошторисів видатків. Облік виконання бюджету і облік використання кошторису у фінансових органах чітко розмежовані.

Завданнями обліку виконання бюджету є повне, своєчасне і достовірне відображення процесу виконання державного та місцевих бюджетів. Ця інформація має дуже важливе значення для управлінської діяльності в процесі виконання бюджету. Дуже важливим при цьому виступає правильна організація обліку виконання бюджету. Складовими організації обліку є:

первинні документи, якими оформляються операції щодо виконання бюджету;

облікові реєстри, в яких відображаються ті чи інші операції і порядок ведення запису в них;

план рахунків з обліку виконання бюджету держави.

Усі операції з виконання бюджету оформляються документально. Документи, в яких відображаються всі операції, називаються первинними, оскільки вони є вихідними для ведення обліку.

Первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (визначення наведено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Бухгалтерські документи підписують керівник фіноргану або його заступник і головний бухгалтер, а під час відсутності головного бухгалтера — заступник головного бухгалтера або старший бухгалтер.

Для бухгалтерських записів операцій з виконання бюджету у фінансовому органі підставою є наступні належно оформлені документи:

Річний розпис бюджету з помісячною розбивкою.

Реєстр доходів, які надійшли до Державного бюджету за відповідний період.

Довідка про надходження до Державного бюджету.

Розпорядження на перерахування коштів з єдиного казначейського рахунка на рахунки нижчезазначених установ, організацій і підприємств.

Повідомлення по взаємних розрахунках (ф. № 11).

Платіжні доручення на перерахування коштів із Державного бюджету розпорядникам коштів (типова форма № 0401002).

Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів та платником податків.

Меморіальний ордер (ф. № 274).

Періодична і річна звітність розпорядників коштів про використання виділених бюджетних коштів (про виконання кошторисів доходів і видатків по бюджету).

Виписки установ банків із рахунка для обліку доходів з додатками копій платіжних документів. Щоденна банківська звітність (ф. № 412-Д), місячна банківська звітність (ф. № 412).

Документи, які надійшли в бухгалтерію, перевіряються:

за формою: наявність усіх реквізитів і підписів;

за змістом: законність операції, правильність арифметичних підрахунків тощо.

Прийняті до обліку документи оформляються загальним меморіальним ордером за всіма операціями за день.

Бухгалтерський облік операцій з виконання всіх видів бюджетів ведеться в облікових реєстрах.

Облікові реєстри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

В Україні при обліку виконання бюджету використовують наступні форми облікових реєстрів:

· Книга «Журнал-головна» (ф. № 1-ф);

· Книга поточних / реєстраційних рахунків розпорядників коштів і касових видатків (ф. № 3-ф);

· Книга розрахунків з іншими бюджетами (ф. № 4-ф);

· Книга доходів (ф. № 5-ф).

Книга по ф. № 1-ф — це реєстр синтетичного обліку, решта аналітичного.

План рахунків. Важливою складовою організації бухгалтерського обліку є встановлення плану рахунків.

Плани рахунків відображають специфіку роботи підприємств, організацій та установ. У бюджетному обліку окремо виділені плани рахунків з обліку виконання бюджету в фінансових органах, в бюджетних установах, у сільських і селищних Радах народних депутатів.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій з виконання державного та місцевих бюджетів.

Облік виконання бюджету в фінансових органах ведеться по єдиному плану рахунків, який включає в себе класи, рахунки другого порядку і рахунки третього порядку.

Діючий план рахунків з обліку виконання бюджету був розроблений ГУДКУ і набув чинності з 1 січня 1998 року наказом ГУДКУ від 24 грудня 1997 року № 137. Він складається з 7 класів, кожний із яких має як рахунки другого порядку, так і третього:

Ресурси бюджету.

Боргові зобов’язання.

Кошти в розрахунках.

Результат.

Доходи.

Видатки.

Допоміжні рахунки.

Розрізняють два види рахунків: активні і пасивні. Активні рахунки призначені для обліку ресурсів бюджету за їх складом та розміщенням, а пасивні — для обліку джерел бюджетних коштів за їх цільовим призначенням.

Рахунки класів:

1 «Ресурси бюджету» та 6 «Видатки» — активні; 5 класу «Доходи» — пасивні.

Рахунки 3 класу «Кошти в розрахунках» та 2 класу «Боргові зобов’язання» — активно-пасивні. Рахунки визначених класів призначені для обліку розрахунків, коли бюджет виступає одночасно і дебітором, і кредитором. Рахунки 4 класу «Результат» — активно-пасивні, оскільки бюджет може виконуватися і з дефіцитом, і з профіцитом.

План рахунків для обліку виконання бюджету у фінансових органах досить громіздкий. Водночас він дає змогу відображати всі сторони процесу виконання бюджету на всіх рівнях бюджетної системи.

Рахунки другого порядку мають двозначну нумерацію. Вони, у свою чергу, мають субрахунки з тризначним шифром: перші дві цифри означають шифр рахунка другого порядку, а третя -–порядковий номер даного рахунка третього порядку. Здійснювані в процесі виконання бюджету операції відображаються за допомогою подвійного запису на рівні рахунків другого і третього порядків. Кожний рахунок має код, який несе повну інформацію про ту чи іншу операцію. Структури кодів класів рахунків відрізняються за кількістю знаків. Чим більше ознак потрібно для ви­вчення та відображення тієї чи іншої операції бюджетного процесу, тим більшою мірою деталізується кожний клас рахунків.

Код містить наступні складові:

— клас рахунка;

— код рахунка ІІ порядку;

— код рахунка ІІІ порядку;

— деталізація коду рахунка ІІІ порядку;

— код бюджетної класифікації (економічна структура);

— код бюджетної класифікації (функціональна структура);

— код бюджетної класифікації (відомча структура);

— код установи, яка отримує кошти із бюджету;

— код установи, яка стягує податки на відповідній території;

— орган, який стягує податки;

— вид бюджету (державний, області, обласний, району міста, районний, міський, сільський);

— установа банку (Національний банк, Ощадний банк України, Державний експортно-імпортний банк України, акціонерно-комерційний агропромисловий банк «Україна», акціонерно-ко­мерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», український акціонерний промислово-інвестиційний банк «Промінвестбанк», поштово-пенсійний банк «Аваль»);

— тип операції (грошові операції, взаємозалік, векселі, взаємні розрахунки, централізовані проплати);

— вид валюти (національна та іноземна);

— вид іноземної валюти (І група валюти, ІІ група валюти);

— код території.

План рахунків з обліку виконання бюджету в фінансових орга­нах розроблений для державного і місцевих бюджетів. При цьому, як уже зазначалось, розмежовано облік виконання бюджету і облік виконання кошторису фінансового органу як бюджетної установи (він ведеться за окремим планом рахунків, затвердженим для бюджетних установ). Облік касового виконання бюджету в установах банківської системи ведеться на спеціально виділених рахунках у загальному плані рахунків для обліку в банках.

2. На основі поточного обліку на початок кожного місяця складають баланс про виконання бюджету. Він складається з активу, який показує фінансові ресурси бюджету на певну дату, їх склад та розміщення, і пасиву, де відображаються джерела утворення ресурсів бюджету.

В активі балансу відображають дебетові залишки по активних рахунках 1 «Ресурси бюджету» і 6 «Видатки» класів рахунків та по активно-пасивних рахунках 3 «Кошти в розрахунках» класу рахунків, дебетові обороти по активно-пасивних рахунках 2 «Боргові зобов’язання» класу рахунків. В активі також відображають залишок по дебету рахунку 411 «По виконанню загального фонду бюджету в поточному році (4 клас рахунків «Результат»).

У пасиві балансу відображають кредитові залишки по пасивних рахунках 5 «Доходи» класу рахунків, по активно-пасивних рахунках 3 «Кошти в розрахунках» класу рахунків, кредитові обороти по активно-пасивних рахунках 2 «Боргові зобов’язання» класу рахунків. У пасиві також відображають залишки по кредиту рахунка 41 «Результати виконання бюджету» (4 клас рахунків «Результат»).

Баланс фінансового органу (центрального апарату Державного казначейства, територіальних органів казначейства, фінансових управлінь і відділів) про виконання бюджету дає узагальнену інформацію про стан активів і пасивів бюджету за звітний період.

3. Перший клас рахунків «Ресурси бюджету» охоплює рахунки з обліку операцій з грошовими коштами (готівкою), депозитами, цінними паперами, а також з коштами, залученими для виконання Державного та місцевих бюджетів.

Облік ресурсів бюджету ведеться на активних рахунках: 11 «Фінансові ресурси», 12 «Депозити», 13 «Цінні папери», 14 «Позики та позички», 15 «Товарно-матеріальні цінності».

Рахунок 11 має наступні рахунки ІІІ порядку:

111 — «Кошти бюджету на рахунках у національній валюті»;

112 — «Кошти на валютних рахунках»;

113 — «Кошти загального фонду бюджету на рахунках розпорядників бюджетних коштів»;

114 — «Кошти в дорозі»;

115 — «Кошти, заблоковані на рахунках»;

116 — «Кошти спеціального фонду бюджету на рахунках в національній валюті»;

117 — «Кошти, що підлягають розподілу»;

118 — «Кошти спеціального фонду бюджету на рахунках розпорядників коштів»;

119 — «Інші кошти».

Рахунок 12 «Депозити» має такі субрахунки:

121 — «Депозити до запитання»;

122 — «Короткострокові депозити»;

123 — «Довгострокові депозити»;

124 — «Інші депозити».

Рахунок 13 «Цінні папери» має такі субрахунки:

131 — «Короткострокові цінні папери»;

132 — «Довгострокові цінні папери»;

133 — «Середньострокові цінні папери».

Рахунок 14 «Позики та позички» має такі субрахунки:

141 — «Поточний рахунок по зарахуванню короткострокових позик та позичок»;

142 — «Поточний рахунок по зарахуванню довгострокових позик та позичок».

Кожний із рахунків ІІІ порядку цього класу має деталізацію. Код рахунка І класу «Ресурси бюджету» складається із 15 знаків:

Дуже важливою при обліку ресурсів бюджету є деталізація першого класу рахунків. Вона дає змогу показати грошові кошти бюджету за їх складом та розміщенням.

Деталізація 111 рахунка:

00 — «Транзитний рахунок органів Державного казначейства»;

01 — «Рахунки по доходах загального фонду Державного бюджету»;

02 — «Для здійснення видатків Державного бюджету у Національному банку України»;

03 — «Для подальшого переведення бюджетних коштів їх розпорядникам та здійснення оплати рахунків (транзитні рахунки, відкриті на ім’я управлінь Державного казначейства в областях)»;

04 — «Для здійснення оплати рахунків розпорядників бюджетних коштів в установах уповноважених банків»;

05 — «Рахунки по доходах спеціального фонду Державного бюджету»;

06 — «Кошти, які розподіляються між загальним та спеціальним фондами бюджетів»;

07 — «Поточний рахунок по розподілу загальних доходів між бюджетами»;

08 — «Поточний рахунок місцевого бюджету»;

09 — «Поточні рахунки по окремих видах податків місцевих бюджетів»;

10 — «Кошти для здійснення видатків Державного бюджету по дотаціях».

Деталізація 113 рахунка:

01 — «Поточні бюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів»;

02 — «Бюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів для здійснення видатків по капіталовкладеннях»;

03 — «Реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів».

04 — «Особові рахунки розпорядників коштів».

Деталізація 116 рахунка:

01 — «Рахунок органів Державного казначейства по спеціальних коштах розпорядників коштів»;

02 — «Рахунок органів Державного казначейства по сумах за дорученнями розпорядників коштів»;

03 — «Рахунок органів Державного казначейства по депозитних сумах розпорядників коштів»;

04 — «Рахунок органів Державного казначейства по інших власних надходженнях розпорядників коштів»;

05 — «Рахунок органів Державного казначейства по інших доходах спеціального фонду, направлених на здійснення ви-
датків»;

06 — «Рахунок органів Державного казначейства по коштах, отриманих з бюджетів інших рівнів»;

07 — «Рахунок місцевих бюджетів по коштах спеціального фонду»;

Деталізація 118 рахунка:

01 — «Спеціальні кошти розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

02 — «Суми за дорученнями розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

03 — «Депозитні суми розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

04 — «Інші власні надходження розпорядників коштів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

05 — «Інші доходи спеціального фонду, направлені на здійснення видатків, на спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників коштів»;

06 — «Кошти, отримані з бюджетів інших рівнів на спеціальних реєстраційних рахунках»;

07 — «Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів на рахунках розпорядників бюджетних коштів»;

08 — «Особові рахунки розпорядників коштів по спеціальному фонду бюджету».

Рахунок 114 призначений для обліку тих коштів, які перераховані до бюджету, але ще не надійшли на його рахунок у банку. Наприклад, перерахування здійснено наприкінці місяця, а зарахування коштів у банку — на початку наступного місяця. Ці кошти можуть враховуватися в балансі про виконання бюджету за звітний період.

Процес виконання бюджету пов’язаний з рухом коштів. У зв’язку з цим більшість бухгалтерських проводок охоплює один із рахунків І класу.

4. Для бухгалтерського синтетичного обліку доходів бюджету використовують пасивні рахунки 5 класу рахунків: 51 «Доходи загального фонду бюджету», 52 «Доходи, що розподіляються між бюджетами», 53 «Нез’ясовані надходження», 54 «Суми, тимчасово віднесені на доходи бюджету», 55 «Доходи спеціального фонду бюджету», 56 «Доходи, які підлягають розподілу між фондами бюджету».

Рахунок 51 має наступні рахунки ІІІ порядку:

511 — «Податкові надходження»;

512 — «Неподаткові надходження»;

513 — «Доходи від операцій з капіталом»;

514 — «Офіційні трансферти»;

515 — «Державні цільові фонди».

Рахунок 52 має тільки один рахунок ІІІ порядку:

521 — «Податкові надходження».

Рахунок 55 має наступні рахунки ІІІ порядку:

551 — «Доходи від надходження спеціальних коштів»;

552 — «Доходи від надходження сум за дорученнями»;

554 — «Доходи від надходження інших власних коштів»;

555 — «Інші доходи спеціального фонду бюджету, які направляються на здійснення видатків»;

556 — «Кошти, отримані бюджетними установами з бюджетів інших рівнів».

Рахунок 56 має наступні рахунки ІІІ порядку:

561 — «Податкові надходження»;

562 — «Неподаткові надходження».

По рахунках цього класу деталізація не передбачається. Код кожного із рахунків 5 класу «Доходи» складається із 25 знаків:

На рахунку 51 враховуються доходи загального фонду відповідних бюджетів. Це основний рахунок для обліку доходів. Повернення платникам переплат, яке відображається в дебеті рахунку 51, здійснюється на підставі заяви платника. На суму повернення бухгалтерія фіноргану виписує чек.

На рахунок 53 відносять суми, що надійшли на рахунки бюджету, для яких немає достатніх підстав зараховувати їх у доходи даного бюджету або відносити їх на відповідні коди бюджетної класифікації. Таке становище може виникнути в разі нечіткого й неповного заповнення передбачених реквізитів у платіжних документах. Фінансовий орган зобов’язаний негайно вжити заходів для з’ясування належності даних сум. Якщо протягом місяця з дня надходження не встановлено належності нез’ясованих сум, їх відносять на доходи загального фонду бюджету (рахунок 51).

Доходи загального фонду бюджету, які надходять, зараховують на основні рахунки по обліку грошових коштів: 11101 «Рахунки по доходах загального фонду Державного бюдже-
ту» і 11108 «Поточний рахунок місцевого бюджету». Опера-
ції по доходах загального фонду оформляють такими проводками:

Аналітичний облік доходів здійснюється в розрізі окремих видів доходів згідно з бюджетною класифікацією.

Аналітичний облік доходів по Державному та місцевим бюджетам здійснює бухгалтерія фінансового органу в книзі доходів за формою № 5-ф. У цій книзі відображають надходження і повернення переплат доходів бюджету. Обороти по кредиту ведуть в розрізі видів доходів, які відображають у рядках форми № 5-ф. Їх враховують у розрізі кожного числа місяця. Обороти по дебету відображають у рядках в порядку їх виникнення. Зазначення кодів бюджетної класифікації дає змогу встановити вид доходів, які повертаються. При цьому зміст рядків оборотів по кредиту і по дебету не збігається. Облік доходів, які розподіляються між бюджетами, також ведеться у книзі доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації.

5. Облік фінансування і видатків бюджету ведеться на різних рахунках. Перерахування грошових коштів на рахунки по фінансуванню капітальних вкладень і розпорядникам коштів по державному і місцевим бюджетам характеризує рух грошових коштів і тому облік цих операцій ведеться на рахунках по обліку грошових коштів (перший клас рахунків). Використання перерахованих коштів характеризує видатки бюджету. Для їх обліку використовуються активні рахунки 61 «Видатки загального фонду бюджету», 62 «Видатки спеціального фонду бюджету», 63 «Видатки, проведені за рахунок інших коштів», 64 «Видатки майбутніх періодів».

Рахунок 61 має наступні рахунки ІІІ порядку:

611 — «Поточні видатки»;

612 — «Капітальні видатки»;

613 — «Нерозподілені видатки»;

614 — «Кредитування з вирахуванням погашення».

Рахунок 62 має наступні рахунки ІІІ порядку:

621 — «Видатки, проведені за рахунок спеціальних коштів»;

622 — «Видатки, проведені за рахунок сум за дорученнями»;

624 — «Видатки, проведені за рахунок інших власних коштів»;

625 — «Видатки, проведені за рахунок інших доходів спеціального фонду»;

626 — «Видатки, проведені за рахунок коштів, отриманих бюджетними установами з бюджетів інших рівнів».

По рахунках цього класу деталізація не передбачається. Код рахунків 6 класу «Видатки» складається із 28 знаків:

Аналітичний облік фінансування і видатків бюджету ведеться у розрізі головних розпорядників коштів окремо за видатками безпосередньо головного розпорядника коштів, розпорядників коштів другого і третього ступеня та на централізовані заходи.

Аналітичний облік фінансування і видатків за Державним і місцевими бюджетами у фінансових органах ведеться в «Книзі поточних/реєстраційних рахунків розпорядників коштів і касових видатків» — форма № 3-ф і картці обліку асигнувань. У цих облікових реєстрах відображають кошти на фінансування капітальних вкладень і асигнування, затверджені по бюджету, кошти на поточних/ реєстраційних рахунках розпорядників коштів (рахунки 11301,11303) і на поточних/реєстраційних рахунках для фінансування капітальних вкладень (рахунки 11302, 11303), а також суми касових видатків за бюджетами (рахунки 611, 612). Записи в книзі роблять протягом місяця в процесі здійснення операцій. В кінці місяця виводять залишки. У цій книзі також відображають залишок фінансування і асигнувань, не покритих бюджетними коштами, в межах яких може здійснюватися перерахування коштів на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів у даному кварталі. Залишок визначають як різницю між сумою фінансування і встановлених асигнувань з початку року для даного кварталу і перерахуванням коштів (обороти по дебету рахунків 11301, 11302, 11303). Відкликані кошти (обороти по кредиту рахунків 11301, 11302, 11303) додають до суми фінансування і встановлених асигнувань.

Для кожного розпорядника коштів виділяють окремі аркуші в книзі № 3-ф.

6. Наприкінці бюджетного року рахунки, пов’язані з обліком виконання бюджету у фінансових органах, закривають, визначають результати виконання бюджету й складають заключний баланс.

Річне заключення рахунків має кілька етапів.

На першому етапі проводять велику підготовчу роботу — мають бути перевірені всі первинні документи й записи по них в облікових реєстрах на предмет повноти й правильності відображення в останніх операцій, пов’язаних з виконанням бюджету.

На другому етапі перевіряють обороти й виводять залишки
за рахунками другого та третього порядку, після чого складають баланс.

За рахунками І класу рахунків визначають залишки ресурсів бюджету на кінець року. Залишки є перехідними.

За рахунками ІІ класу рахунків підраховують боргові зобов’язання на кінець бюджетного року.

За рахунками ІІІ класу рахунків залишків не повинно бути. Взаємні розрахунки між бюджетами закінчуються до кінця бюджетного року. Якщо встановлено наявність заборгованості за взаємними розрахунками, то вона має бути погашена. Якщо такої можливості немає, то відповідні суми, які необхідно передати або одержати, відображають у балансі.

На рахунках 51, 52, 53, 54, 55 і 56 V класу рахунків «Доходи» та 61, 62, 63 і 64 VІ класу рахунків «Видатки» підраховують доходи і видатки бюджету з початку бюджетного року.

Після проведення цієї роботи за окремими рахунками починається третій, заключний етап — здійснюється списання касових доходів і видатків на результати виконання бюджету.

Для обліку результатів виконання бюджету призначений активно-пасивний рахунок 41 «Результати виконання бюджету». В кредиті відображають списання касових доходів, а за дебетом — списання касових видатків. Кредитове сальдо показує перевищення доходів над видатками, дебетове — перевищення видатків над доходами.

Рахунок 41 має наступні рахунки третього порядку:

411 «Результат виконання загального фонду бюджету в поточному році»;

412 «Результат виконання спеціального фонду бюджету в поточному році»;

413 «Залишок невикористаних коштів бюджетних установ, що направляються на видатки у наступному бюджетному році»;

414 «Залишок невикористаних коштів спеціальних цільових фондів Державного бюджету, що направляються на видатки в наступному бюджетному році».

У зазначеному класі деталізація коду рахунку ІІІ порядку не передбачається. Структура коду рахунку в IV класі має наступний вигляд:

Тема. Звітність про виконання бюджету

Звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного і місцевих бюджетів.

Звітність органів Державного казначейства про виконання Державного бюджету.

Звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів.

Порядок і терміни затвердження звіту про виконання бюджету.

Бюджетна звітність відноситься до елементів методу бухгалтерського обліку, являє собою заключний етап бухгалтерського узагальнення інформації.

Бюджетна звітність — це звітність головних розпорядників коштів, розпорядників коштів ІІ і ІІІ ступенів та відповідних фінансових органів за одержані і використані кошти із бюджету, а також кошти, які надійшли до бюджету.

Бюджетна звітність буває:

а) за своїм призначенням — зовнішня і внутрішня;

б) за обсягом показників — первинна і зведена;

в) за термінами складання і подання — періодична (місячна, квартальна) і річна.

З моменту утворення органів Державного казначейства в Україні право розробки і затвердження нормативних і інструктивних документів з питання звітності про виконання бюджетів всіх рівнів закріплено за Державним казначейством України.

1. Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного чи місцевого бюджетів, готують і подають відповідним органам місячну, квартальну і річну звітність. Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного бюджету, подають звітність розпоряднику коштів вищого ступеня і органам казначейства. Розпорядники коштів, які фінансуються із місцевого бюджету, подають звітність розпоряднику коштів вищого ступеня і фінансовому управлінню чи відділу.

а) Місячна звітність. Розпорядники коштів, які фінансуються із Державного та/або місцевих бюджетів, щомісяця складають форму № 2 мдб «Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд)», в якій вказані: коди відомчої, функціональної і економічної класифікації; асигнування на звітний період; лімітовані асигнування звітного періоду; залишок бюджетних коштів на початок року; надійшло асигнувань за звітний період; касові видатки; залишок бюджетних коштів на кінець звітного періоду.

Установи, що отримують асигнування із загального фонду бюджету в іноземній валюті, щомісяця складають форму № 2-валюта «Звіт про використання асигнувань із загального фонду з міжнародної діяльності України».

Установи і організації, що утримуються за рахунок Державного та/або місцевого бюджетів, щомісяця складають звіт про надходження і використання коштів спеціального фонду за загальною формою, але окремо за кожним видом коштів спеціального фонду:

ф. № 4-1 «Звіт про надходження і використання спеціальних коштів»;

ф. № 4-2 «Звіт про надходження і використання сум за дорученнями»;

ф. № 4-3 «Звіт про депозитні суми»;

ф. № 4-4 «Звіт про рух інших власних надходжень»;

ф. № 4-5 «Звіт про використання субвенцій, одержаних з інших бюджетів»;

ф. № 4-6 «Звіт про надходження і використання інших доходів (спеціальний фонд)».

У зазначених формах вказуються: затверджено кошторисом; залишок коштів на початок року; надійшло коштів за звітний період; касові видатки; залишок коштів на кінець звітного періоду.

Установи та організації, що утримуються за рахунок Державного та/або місцевого бюджету, щомісяця складають звіт по формі № 7м «Звіт про кредиторську заборгованість бюджетних установ». Кредиторську заборгованість показують у розрізі кодів економічної класифікації видатків на початок року і кінець звітного періоду,
у т. ч. прострочену заборгованість. Простроченою вважається заборгованість, яка залишилась на обліку після строку, встановленого для оплати. У випадках, коли строк оплати не встановлено, заборгованість вважається простроченою після 30 днів з дня виписки рахунка.

Місячні звіти підписуються керівником і головним бухгалтером міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо. Головні розпорядники коштів подають місячні звіти ДКУ, фінансовим управлінням і відділам до 8 числа місяця, наступного за звітним. Терміни подання звітності розпорядниками коштів ІІ і ІІІ ступенів встановлюються таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

б) Квартальна звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного та/або місцевих бюджетів. До форм квартальної звітності розпорядників коштів відносять:

ф. № 1 «Баланс»;

ф. № 2 «Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд)»;

ф. № 2-валюта «Звіт про використання асигнувань із загального фонду з міжнародної діяльності України»;

ф. № 3 «Звіт про виконання плану по штатах та контингентах»;

ф. № 4-1 «Звіт про надходження і використання спеціальних коштів»;

ф. № 4-2 «Звіт про надходження і використання сум за дорученнями»;

ф. № 4-3 «Звіт про депозитні суми»;

ф. № 4-4 «Звіт про рух інших власних надходжень»;

ф. № 4-5 «Звіт про використання субвенцій, одержаних з інших бюджетів»;

ф. № 4-6 «Звіт про надходження і використання інших доходів (спеціальний фонд)»;

ф. № 4-1 — зведена «Звіт про надходження і використання спеціальних коштів»;

ф. № 4-4 — зведена «Звіт про рух інших власних надходжень»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Квартальні звіти підписують керівник і головний бухгалтер міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо.

Головні розпорядники коштів подають квартальні звіти ДКУ, фінансовим управлінням і відділам з 20 до 30 числа першого місяця за звітним кварталом. Терміни подання звітності розпорядниками коштів ІІ і ІІІ ступенів встановлюються таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

в) Річна звітність розпорядників коштів, які фінансуються із Державного і місцевих бюджетів. До форм річної звітності розпорядників коштів відносять форми №№ 1, 2, 3, 4, квартальної звітності і до них додаються:

ф. № 5 «Звіт про рух основних засобів»;

ф. № 6 «Звіт про рух матеріальних цінностей»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ»;

ф. № 15 «Звіт про недостачі та крадіжки грошових коштів та матеріальних цінностей у бюджетних установах».

Річний звіт підписують керівник і головний бухгалтер міністерства, відомства, підприємства, організації, установи тощо.

Головні розпорядники коштів, які фінансуються із Державного бюджету, подають річні звіти ДКУ з 20 лютого по 1 березня року, наступного за звітним. Головні розпорядники коштів, які фінансуються із місцевих бюджетів, подають річні звіти фінансовим управлінням і відділам до 10 лютого року, наступного за звітним. Терміни подання звітності розпорядниками коштів ІІ і ІІІ ступенів встановлюються таким чином, щоб головні розпорядники коштів надали відповідну інформацію своєчасно.

2. Звітність про виконання Державного бюджету готують органи Державного казначейства.

а) Місячна звітність. Місячний звіт складається з двох частин:

1. Доходи.

2. Видатки.

Звіт по доходах складається в розрізі наступних груп, або складових: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди. Звіт складається відповідно до кодів бюджетної класифікації на підставі аналітичного обліку доходів (ф. № 5ф). Проставляється сума «Виконано з початку року».

Звіт по видатках Державного бюджету органи Державного казначейства складають на підставі:

аналітичного обліку фінансування Головного розпорядника коштів, який ведеться в книзі 3-ф;

звітів Головного розпорядника коштів;

даних установ банку про залишки коштів Державного бюджету на рахунках розпорядника коштів та органів Державного казначейства.

У формі вказані: коди бюджетної класифікації (3 знаки — відомча; 4 — економічна; 6 — функціональна); найменування видатків; залишок бюджетних коштів на початок року; надійшло коштів за звітний період; касові видатки; залишок бюджетних коштів на кінець звітного періоду.

Зведені місячні звіти про виконання Державного бюджету управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах подають центральному апарату Державного казначейства засобами телекомунікаційного зв’язку в термін до 12 числа місяця, наступного за звітним. Звіти складаються в тис. грн за наростаючим підсумком з початку року.

Місячні звіти підписують керівник і головний бухгалтер відповідного органу казначейства.

б) Квартальна звітність органів казначейства про виконання Державного бюджету складається із наступних документів:

ф. № 1 «Баланс виконання Державного бюджету»;

ф. № 2 «Звіт про виконання Державного бюджету»;

ф. № 4 «Звіт про депозитні суми»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Квартальні звіти підписують керівник і головний бухгалтер відповідного органу казначейства.

Термін подання: до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом (для територіальних управлінь казначейства). В межах визначеного терміну територіальні управління казначейства самостійно встановлюють строки подання квартальних звітів відділенням Державного казначейства таким чином, щоб забезпечити своєчасне їх подання до Державного казначейства України.

в) Річна звітність органів казначейства про виконання Державного бюджету. До форм річної звітності розпорядників коштів відносять форми №№ 1, 2 і 7 квартальної звітності і до них додається ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів». Дані про залишки коштів на початок та на кінець року повинні відповідати аналогічним даним форми № 1.

Річний звіт підписують керівник і головний бухгалтер відповідного органу казначейства.

Термін подання: до 1 березня року, наступного за звітним (для територіальних управлінь казначейства).

3. а) Місячна звітність. Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні і міські (міст Києва і Севастополя) фінансові управління подають «Місячні звіти про виконання місцевого бюджету» центральному апарату Державного казначейства до 12 числа місяця, наступного за звітним. У звіті міститься інформація про доходи, які надійшли з початку року,
 і видатки, які проведені з початку року. Інформація подаєть-
ся наростаючим підсумком в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Місячні звіти підписують керівник, начальник бюджетного відділу і головний бухгалтер Мінфіну АРК, обласних і міських (міст Києва і Севастополя) фінансових управлінь. Терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів міськими і
районними фінансовими відділами встановлюються таким чином, щоб фінансові управління надали відповідну інформацію своєчасно.

б) Квартальна звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів. До форм квартальної звітності відносять:

ф. № 1 «Баланс виконання бюджету»;

ф. № 2 «Звіт про виконання бюджету» (по доходах і видатках);

ф. № 3 «Звіт про виконання плану по мережі, штатах і контингентах установ, що знаходяться на місцевих бюджетах»;

ф. № 4 «Довідка про використання коштів позабюджетного фонду місцевих Рад народних депутатів»;

ф. № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Дані про виконання місцевих бюджетів зазначаються у квартальній звітності в розрізі кодів бюджетної класифікації в грн. Форми звітності містять наступну основну інформацію:

ф. № 1 — залишки на кінець звітного періоду;

ф. № 2 — план з урахуванням внесених змін на звітний період і виконання (по доходах і видатках);

ф. № 3 — показують фактичну наявність (кількість) на кінець звітного періоду.

ф. № 4 — показують залишки коштів фонду на кінець звітного періоду.

Квартальні звіти підписують керівник, начальник бюджетного відділу і головний бухгалтер відповідного фінансового органу.

Фінансові управління областей, міст Києва і Севастополя, Мінфін АРК подають квартальні звіти ДКУ до кінця місяця, наступного за звітним кварталом. Фінансові відділи в районах і містах подають звіти вищестоящим фінансовим органам до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

в) Річна звітність фінансових органів про виконання місцевих бюджетів. До форм річної звітності відносять форми №№ 1, 2, 3, 4, 7 квартальної звітності і до них додаються:

ф. № 6 — «Дані про наявність та рух основних засобів установ, що перебувають на місцевих бюджетах»;

ф. № 15 — «Звіт про нестачі та крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей в бюджетних установах».

Довідки:

про видатки по сплаті безплатно наданих робітникам квартир і комунальних послуг;

про видатки по фонду оплати праці працівників установ, що перебувають на місцевих бюджетах;

про суми, що направлені на видатки за рахунок цільових коштів.

Річні звіти підписують керівник фінансового органу, начальник бюджетного відділу, головний бухгалтер.

Міністерство фінансів АРК, обласні і міські (міст Києва і Севастополя) фінансові управління подають річні звіти ДКУ з 20 лютого по 1 березня року, наступного за звітним. Фінансові відділи в районах і містах подають річні звіти вищестоящим фінансовим органам до 10 лютого року, наступного за звітним.

4. Звіт про виконання Державного бюджету складає центральний апарат Державного казначейства (Міністерство фінансів). Звіт про виконання Державного бюджету подає Президент Украї­ни Верховній Раді у вигляді письмового звіту. До звіту додаються пояснення по всіх відхиленнях від затвердженого Закону про Державний бюджет України по доходах і видатках. Оформлення звіту про виконання Державного бюджету здійснюється згідно з правилами, які затверджені Законом «Про бюджетну систему», та іншими законодавчими актами. Президент представляє звіт на засіданні Верховної Ради. На сесії з питання про виконання Державного бюджету України доповідає міністр фінансів.

Протягом двох тижнів після цього постійні комісії розглядають звіт і готують висновки. Звіт про виконання Державного бюджету повинен бути розглянутий не пізніше 1 травня. На засіданні Верховної Ради заслуховуються висновки постійної комісії з питань бюджету та інших постійних комісій.

Після розгляду Верховна Рада затверджує звіт про виконання Державного бюджету. Постанова Верховної Ради про звіт про виконання Державного бюджету України публікується в засобах масової інформації.

Звіти про виконання республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів складають відповідні фінансові органи. Постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим і відповідних Рад народних депутатів розглядають звіти і готують заключення та подають їх на затвердження. Звіти затверджують Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні Ради народних депутатів. Рішення публікуються для загального ознайомлення.

Звіт про виконання Зведеного бюджету України готує центральний апарат Державного казначейства на підставі звітів про виконання всіх бюджетів, які діють у державі. Зведений бюджет надсилають до Верховної Ради. Загальні показники публікуються.

Тема. Контроль за виконанням бюджету

Сутність і призначення бюджетного контролю.

Органи державного бюджетного контролю в Україні.

Методи бюджетного контролю. Класифікація ревізій.

Порядок проведення ревізій Державною контрольно-ревізійною службою.

Оформлення результатів ревізії та їх реалізація.

1. Бюджетний контроль є складовою фінансового контролю, де об’єктивною основою виступає контрольна функція фінансів. Бюджетний контроль — це сукупність заходів, які проводять державні органи і пов’язані з перевіркою законності, доцільності і ефективності утворення, розподілу і використання грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування.

Основні завдання бюджетного контролю:

дотримання процедури складання, розгляду і затвердження бюджету, а також його виконання;

дотримання бюджетного і податкового законодавства;

контроль за правильністю формування дохідної частини бюджету;

перевірка ефективності і цільового використання бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів;

контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку і звітності;

виявлення резервів збільшення дохідної бази бюджету держави;

контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин.

Система бюджетного контролю складається із наступних елементів:

суб’єкт контролю;

об’єкт контролю;

предмет контролю;

методи контролю;

процес контролю;

узагальнення та реалізація результатів контролю.

Перераховані елементи системи контролю складають в сукупності механізм бюджетного контролю.

Безпосереднім предметом бюджетного контролю виступають всі стадії бюджетного процесу.

Об’єкт бюджетного контролю — це грошові, розподільчі процеси при формуванні і використанні грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування. Формально об’єктом бюджетного контролю є конкретні показники.

Залежно від суб’єкта (хто здійснює) бюджетний контроль поділяють на:

державний бюджетний контроль, який здійснюють органи державної влади;

відомчий контроль, який проводять контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств;

внутрішньогосподарський контроль здійснюється фінансовими службами підприємств, організацій і установ;

незалежний контроль, який проводять спеціалізовані аудиторські фірми і служби.

Бюджетний контроль залежно від часу проведення розподіляється на попередній, поточний і наступний.

Попередній бюджетний контроль здійснюється під час складання, розгляду і затвердження бюджетів різних рівнів, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, розрахунків для одержання бюджетних трансфертів, розробки і прийняття бюджет­ного і податкового законодавства. Він носить попереджувальний характер.

Поточний бюджетний контроль проводиться в ході виконання бюджету, кошторисів доходів і видатків протягом бюджетного року. Поточний бюджетний контроль здійснюється на основі первинних документів оперативного і бюджетно-бухгалтерського обліку і звітності.

Наступний контроль проводиться після закінчення бюджетного року або певного звітного періоду. При даному контролі на основі звітних бухгалтерських документів виявляють причини відхилень даних від планових, повноту і своєчасність надходження передбачених бюджетом коштів, цільове використання коштів та ін. Наступний бюджетний контроль тісно пов’язаний із попереднім.

Контроль за використанням бюджетних асигнувань — одна із складових бюджетного контролю.

Основне завдання такого контролю: досягти цільового, раціонального і ефективного використання бюджетних коштів.

Зазначений контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціальні служби фінансового контролю.

2. До спеціальних служб державного контролю в Україні, які здійснюють бюджетний контроль, відносимо: Контрольно-реві­зійну службу, Рахункову палату, Державне казначейство, органи системи Мінфіну (фінансові управління і відділи, центральний апарат), Податкову адміністрацію. Контроль за витрачанням бюджетних коштів здійснюють: Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, фінансові управління і відділи.

Основні функції Державної контрольно-ревізійної служби:

організують роботу органів середньої і базової ланок з проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок, повідомляють про них органам законодавчої і виконавчої влади

проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності в міністерствах, відомствах, інших органах виконавчої влади, організаціях, підприємствах, установах, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету;

проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів;

здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю

Завдання Контрольно-ревізійної служби у сфері бюджетного контролю перетинається із завданням Рахункової палати, а саме в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету. При цьому Рахункова палата веде контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Контрольно-ревізійна служба — починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств.

Фінансові управління і відділи здійснюють контроль за цільовим використанням коштів, виділених із місцевих бюджетів.

3. До методів бюджетного контролю відносять документальну і камеральну перевірки, економічний аналіз, ревізію, обстеження.

Ревізія — найбільш розповсюджений метод бюджетного контролю; це система контрольних дій, які направлені на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету з метою встановлення законності проведених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку і правил організації обліку, достовірності звітності.

В економічній літературі існує кілька концепцій і ознак, за якими класифікуються ревізії. Можна виділити наступні з них:

повнота охвату діяльності об’єкта, що ревізується;

ступінь охвату даних фінансово-господарських операцій;

залежно від їх організації;

залежно від джерела даних, які є базою.

Класифікація ревізій на основі зазначених ознак схематично представлена на рис. 6.

Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об’єкта контролю.

Часткові — перевіряють тільки окремі види господарських операцій або окремі напрямки діяльності підприємства, установи, організації.

Тематичні — це перевірка однотипних установ, організацій по окремих спеціальних питаннях.

Комплексні ревізії дозволяють глибше вивчити широке коло питань, які характеризують усі ланки і сторони господарської діяльності підприємства, організації та установи.

При суцільній ревізії перевіряють усі документи, які характеризують фінансово-господарську діяльність, починаючи від остан­ньої ревізії.

При вибірковій перевіряються лише деякі документи або всі документи, але за певний проміжок часу. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявляються порушення фінансової дисципліни, то проводиться суцільна перевірка всіх документів, які відносяться до фінансової діяльності об’єктів, що ревізуються.

Планові ревізії проводять у відповідності з планом контрольно-ревізійної роботи контролюючих органів.

Позапланові — це ревізії, які проводять за спеціальними завданнями вищестоящих організацій або за вимогою органів суду і прокуратури.

Додаткові ревізії проводять тоді, коли при проведенні першої ревізії не повністю встановлені факти порушень фінансово-господарської діяльності.

Повторні ревізії проводять після планової, щоб перевірити, як підприємство чи установа усуває недоліки, відмічені в акті ревізії.

Документальні ревізії полягають у тому, що всі господарські операції перевіряють по тих документах, які в бухобліку є основою для бухгалтерських записів. У процесі документальної ревізії перш за все перевіряються:

— наявність і достовірність первинних документів;

— правильність оформлення і своєчасність їх обліку;

— законність видатків, відповідність їх планам, ефективність використання.

Під час фактичної ревізії перевіряють фактичну наявність грошових коштів і матеріальних цінностей, вивчають фактичний стан об’єкта, який перевіряється, по їх наявності у натурі, їх відповідність даним бухобліку. Це — інвентаризація, експертна оцінка обсягів і якості виконаних робіт, обстеження і т. ін.

Перевірка — це обстеження та вивчення окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи або їх підрозділів.

4. Порядок проведення ревізій і перевірок Державною контрольно-ревізійною службою в Україні визначений Інструкцією Головного контрольно-ревізійного управління України № 121 від
3 жовтня 1997 року.

Ревізії проводять безпосередньо в організаціях та установах, не частіше 1 разу на рік.

Основними завданнями ревізій (перевірок) виконання бюдже­тів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства є:

дотримання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів;

ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, позабюджетних і валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування;

правильність витрачання коштів на утримання фінансових органів, органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями ревізії (перевірок) бюджетних установ є:

додержання бюджетної дисципліни;

перевірка правильності планування і використання бюджетних коштів;

збереження грошових коштів і матеріальних цінностей;

правильність ведення обліку і звітності;

законність утворення та ефективність використання позабюджетних коштів.

Ревізії і перевірки проводяться на основі піврічних планів:

Головного контрольно-ревізійного управління, затверджених його Колегією;

Контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, затверджених Головним контрольно-ревізій­ним управлінням України;

Контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах, затверджених Контрольно-ревізійними управліннями по АРК, областях, містах Києву і Севастополю.

Загалом ревізійний процес має чотири умовно самостійних етапи:

підготовка до проведення ревізії;

проведення ревізії;

оформлення матеріалів ревізії;

реалізація матеріалів ревізії.

Зазначені етапи показано на рис. 7.

При проведенні ревізій установ і організацій, що фінансуються з бюджету, слід перевіряти:

правильність складання і виконання єдиного кошторису доходів і видатків;

законність і обґрунтованість передбачених у кошторисі видатків;

правильність списання на витрати грошових коштів і матеріальних цінностей по кожній зі статей кошторису, наявність належно оформлених бухгалтерських документів;

під час проведення ревізії проводиться вибіркова інвентаризація продуктів, устаткування, обладнання та інвентарю;

цільове використання коштів, одержаних із бюджету;

законність формування та правильність використання спеціальних коштів;

дебіторську і кредиторську заборгованості;

стан бухгалтерського обліку і звітності, їх достовірність.

5. За результатами документальної ревізії ревізором складається акт — двосторонній документ, у якому знаходять відображення наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових орга­нів щодо складання і виконання бюджету; наведено перелік фактів виявлених порушень і додаткових резервів збільшення доходів та скорочення витрат.

Розрізняють два види актів — проміжні та загальні. Проміжні акти складають за результатами інвентаризації коштів, товарно-матеріальних цінностей, розрахунків із дебіторами й кредиторами, контрольного запуску сировини у виробництво, ревізії кас. Проміжні акти підписуються ревізорами та посадовими особами, які відповідають за ту ділянку, де здійснюється перевірка.

Загальний акт складають після закінчення ревізії. Акт підписується керівником ревізійної групи, керівником та головним бухгалтером підприємства, установи, організації, де була проведена ревізія. Факти, наведені у проміжних актах, знаходять своє відображення у загальному акті.

Умовно акт можна поділити на 3 частини. У першій, загальній частині, зазначаються:

підстава для проведення ревізії, склад ревізійної групи і тема ревізії;

повне найменування підприємства, установи, організації тощо та його підпорядкованість;

за який період діяльності даного підприємства, установи, організації проведено ревізію, дата початку і закінчення ревізії;

ким і коли проводилась попередня ревізія, чи усунено виявлені нею порушення і які перевірки проводились після ревізії.

Друга частина, а саме, виробничо-фінансова діяльність, виконання кошторисів, передбачає відображення:

перелік основних показників виробничої програми протягом одного-двох років і їх виконання;

аналіз фінансових результатів або виконання кошторисів;

факти порушень або зловживань, підтверджені документально;

ревізія кас і касових операцій;

ревізія операцій за рахунками у банках та інших коштів;

ревізія розрахунків з оплати праці й соціального страхування;

ревізія збереження і руху матеріальних цінностей.

Третя частина, бухгалтерський облік і аудит, передбачає аналіз стану бухгалтерського обліку і достовірності наданих звітів.

Загальний акт підписується особами, які брали участь у проведенні ревізії, а також керівником та головним бухгалтером об’єкта, що ревізується. Акт ревізії складається в 3-х примірниках і надається ревізуючому органу; установі, в якій проходила ревізія; вищестоящому органу (установі).

Після підписання акта ревізії ревізор у 15-денний термін готує проект обов’язкових вимог щодо усунення виявлених порушень. Матеріали кожної ревізії протягом 15 діб після її завершення розглядаються і приймаються від ревізорів керівниками контрольно-ревізійних управлінь або їхніми заступниками, начальниками відділів цих управлінь, начальниками відділів у районах та містах або їхніми заступниками. За результатами ревізії готують наказ або інше рішення.

Якщо на підприємстві, установі чи організації, що ревізується, не забезпечується усунення виявлених порушень, керівник, який призначив ревізію, надсилає керівнику цього об’єкта пропозиції щодо повного відшкодування виявлених збитків і дає пропозиції, як запобігти фактам порушень або зловживань. Вимоги й пропозиції щодо усунення виявлених порушень керівниками перевірених підприємств, установ та організацій подаються до керівних органів із дотриманням посадової субординації.

При виявленні серйозних порушень фінансової дисципліни та інших зловживань матеріали ревізій передаються до слідчих органів і одночасно порушується питання про усунення із займаних посад винних у зловживаннях осіб. Якщо за фактами зловживань не може бути порушено кримінальної справи, на винних у здійсненні таких зловживань накладається адміністративне стягнення.

Ревізор здійснює перевірку виконання вказівок безпосередньо на підприємстві. Матеріали ревізії контролюються до повного відшкодування виявлених збитків та перерахування до бюджету або до державних цільових фондів донарахованих платежів.

Органам контрольно-ревізійної служби надано право вилучати в дохід відповідного бюджету виявлені ревізіями приховані або занижені валютні та інші платежі, стягувати до бюджету кошти, отримані за допомогою незаконних угод, застосовувати фінансові санкції.