ВСТУП ДО ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу, в процесі якої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети (матеріальні блага), перевозять і продають їх, здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, заведено називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на (в) яких відбувається така діяльність, є суб’єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємозв’язаної економічної системи.

Саме тому економіку цілком справедливо вважають головною цариною діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхідними матеріальними благами і послугами виробничо-технічного та споживчого призначення. Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи вииокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи тих його (її) галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб’єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми (підприємства, організації).

Водночас терміном «економіка» широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює: економічну теорію (політичну економію); історико-економічні науки (історію економічної думки, історію народного господарства); функціональні науки (розміщення продуктивних сил, макроекономіку, мікроекономіку, маркетинг, менеджмент, економіку праці, статистику, фінанси, облік, аудит тощо); економіку різних галузей народного господарства (промисловості, агропромислового комплексу, будів­ництва, транспорту, торгівлі тощо); економіку конкретних підприємств та організацію виробництва.

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни. Отже, предмет «економіка підприємства» включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комер­ційної діяльності підприємства.

Істотно важливою є методологія вивчення курсу, яка має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно виокремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну (ужиткову) сторони. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й описової функцій (встановлення, реєстрація, викладання й первинна систематизація фактів). Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує функцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнення (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний (ужитковий) бік цієї справи характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефективніших форм господарювання.

Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання (брак такої єдності призводить до того, що теорія може стати безпредметною, а виробничо-господарська діяльність підприємства здійснюватися горезвісним «методом спроб і помилок», а також матеріалістична діалектика (будь-яке явище, що вивчається, необхідно розглядати в часі та просторі, у динаміці з урахуванням усіх чинників, що впливають на нього). З огляду на це методологія вивчення курсу має включати певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ); інваріантність (альтернативність) розв’язання тих чи тих господарських завдань; використання сучасного наукового інструментарію пізнання та прийняття управлінських рішень; аналіз, узагальнення й визначення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизняного й зарубіжного досвіду господарювання.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побудови і цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання (на сучасному етапі їхнього створення в Україні) вона, на думку авторів, мусить включати такі розділи: перший — підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб’єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприєм­ствами); другий — ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси); третій — технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси; техніко-технологічна база виробництва; організація виробництва; виробнича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування і планування діяльності); четвертий — результати та ефективність виробництва (виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продукцію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності); п’ятий — антикризова система господарювання (економічна безпека підприємства; реструктуризація і санація підприємств та організацій; банкрутство та ліквідація підприємств).

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу, в процесі якої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети (матеріальні блага), перевозять і продають їх, здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, заведено називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на (в) яких відбувається така діяльність, є суб’єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємозв’язаної економічної системи.

Саме тому економіку цілком справедливо вважають головною цариною діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхідними матеріальними благами і послугами виробничо-технічного та споживчого призначення. Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи вииокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи тих його (її) галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб’єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми (підприємства, організації).

Водночас терміном «економіка» широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює: економічну теорію (політичну економію); історико-економічні науки (історію економічної думки, історію народного господарства); функціональні науки (розміщення продуктивних сил, макроекономіку, мікроекономіку, маркетинг, менеджмент, економіку праці, статистику, фінанси, облік, аудит тощо); економіку різних галузей народного господарства (промисловості, агропромислового комплексу, будів­ництва, транспорту, торгівлі тощо); економіку конкретних підприємств та організацію виробництва.

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни. Отже, предмет «економіка підприємства» включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комер­ційної діяльності підприємства.

Істотно важливою є методологія вивчення курсу, яка має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно виокремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну (ужиткову) сторони. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й описової функцій (встановлення, реєстрація, викладання й первинна систематизація фактів). Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує функцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнення (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний (ужитковий) бік цієї справи характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефективніших форм господарювання.

Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання (брак такої єдності призводить до того, що теорія може стати безпредметною, а виробничо-господарська діяльність підприємства здійснюватися горезвісним «методом спроб і помилок», а також матеріалістична діалектика (будь-яке явище, що вивчається, необхідно розглядати в часі та просторі, у динаміці з урахуванням усіх чинників, що впливають на нього). З огляду на це методологія вивчення курсу має включати певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ); інваріантність (альтернативність) розв’язання тих чи тих господарських завдань; використання сучасного наукового інструментарію пізнання та прийняття управлінських рішень; аналіз, узагальнення й визначення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизняного й зарубіжного досвіду господарювання.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побудови і цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання (на сучасному етапі їхнього створення в Україні) вона, на думку авторів, мусить включати такі розділи: перший — підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб’єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприєм­ствами); другий — ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси); третій — технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси; техніко-технологічна база виробництва; організація виробництва; виробнича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування і планування діяльності); четвертий — результати та ефективність виробництва (виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продукцію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності); п’ятий — антикризова система господарювання (економічна безпека підприємства; реструктуризація і санація підприємств та організацій; банкрутство та ліквідація підприємств).