12.4. Відтворення й розвиток інфраструктури

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117

Формування, відтворення й розвиток виробничих та інфраструктурних об’єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об’єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об’єктів підприємств або інших первинних суб’єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об’єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв’язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об’єктів виробничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

Планування
капітального
будівництва

Планування капітального будівництва об’єктів виробничого й соціального призначення має певні особливості. Основу планування капітального будівництва виробничих об’єктів становлять розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартості будівництва (реконструкції, розширення) відповідних об’єктів. Головна мета й кінцевий результат капітального будівництва — введення в дію нових виробничих потужностей. Планування його обсягів на підприємстві здійснюється в такій послідовності.

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду; розрахунки їхнього використання; строки освоєння проектних потужностей об’єктів, що їх було раніше введено в дію.

2. Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення й реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих виробничих об’єктів чи нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих виробничих об’єктах за рахунок їхнього технічного переоснащення й реконструкції.

У процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, а й витрати, що з цим зв’язані. Це необхідно для того, щоб обґрунтувати економічну доцільність будівництва (розширення, реконструкції), вибрати оптимальний варіант здійснення капітальних вкладень, своєчасно розраховуватись за виконані будівельно-монтажні роботи, придбане устаткування тощо. З цією метою визначають кошторисну вартість робіт, яка, власне, і буде ціною спорудження певного об’єкта.

Кошторисна вартість будівництва — це виражені у грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, зв’язаних з будівництвом. Усі витрати, що передбачаються в кошторисах вартості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

● прямі витрати (основна заробітна плата будівельних робітників; вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

● накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

● планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і накладних витрат).

Завдання введення в дію основних фондів визначаються як різниця між кошторисною вартістю будівництва об’єктів, що їх буде введено в дію в плановому періоді, та витратами, що не утворюють вартості основних фондів.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель. Титульний список — це плановий документ, в якому встановлено строки початку й закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об’єктів, їхню потужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та проектні організації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальників устаткування.

За подібною схемою здійснюється планування капітального будівництва й об’єктів соціального призначення. Принциповою його особливістю є лише те, що планування капітального будівництва об’єктів соціальної інфраструктури здійснюється з урахуванням їхньої так званої пропускної спроможності (кількість місць в їдальні, дитячому садку; кількості щоденних відвідувань поліклініки тощо).

Проектування
об’єктів

Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проект як кінцевий результат процесу проектування — це комплекс документів, в яких обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва (реконструкції) певного об’єкта. Процес проектування здійснюється, як правило, спеціалізованими проектними організаціями. Він охоплює два послідовні етапи робіт: 1) збирання й підготовка необхідних для проектування матеріалів; 2) безпосереднє опрацювання проектів і розрахунки кошторисів (рис. 12.3).

На першому етапі розробляється техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) необхідності та доцільності будівництва (розширення, реконструкції) відповідного об’єкта. Типовий зміст ТЕО складають:

♦ обґрунтування потреб у продукції (послугах) об’єкта, що передбачається будувати (розширювати, реконструювати);

♦ характеристика спеціалізації (призначення) та структури об’єкта, його проектної потужності (пропускної спроможності);

♦ характеристика можливих джерел забезпечення необхідними категоріями персоналу, матеріальними й фінансовими ресурсами;

♦ вибір територіального розміщення об’єкта (за спорудження нового об’єкта);

♦ орієнтовні розрахунки обсягів необхідних інвестицій та їхньої соціально-економічної ефективності;

♦ найважливіші проектні техніко-економічні й соціальні показники діяльності нового (реконструйованого) об’єкта.

На підставі затвердженого ТЕО замовник разом з проектною організацією складає завдання на розробку технічного проекту, в якому міститься вся необхідна для проектування інформація, зокрема: показники ефективності виробництва (діяльності) й капітальних вкладень, вимоги щодо використання досягнень науково-технічного та організаційного прогресу тощо.

Другий етап — безпосереднє проектування. Залежно від розмірів і складності об’єкта, що проектується, цей етап може здійснюватися в одну або дві стадії. Для великих і складних об’єктів процес проектування охоплює дві стадії: 1) розробку технічного проекту; 2) опрацювання робочих креслень.

До складу технічного проекту входить кілька розділів, найважливішими з яких є: економічна частина, генеральний план і транспорт, технологічна частина, будівельна частина, організація будівельних робіт, кошторисна документація. Технічний проект разом зі зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком підлягає затвердженню замовником. Після цього він стає підставою для фінансування будівництва (розширення, реконструкції) об’єкта, замовлення устаткування та опрацювання робочих креслень. За виготовленими робочими кресленнями безпосередньо здійснюються будівельно-монтажні роботи.

Для об’єктів, будівництво яких ведеться за типовими проектами, або для невеликих і технічно нескладних об’єктів проектування здійснюється в одну стадію — через розробку техно-робочого проекту, тобто технічного проекту з робочими кресленнями.

Способи
здійснення
будівельно-монтажних робіт

Капітальне будівництво (розширення, реконструкція) об’єктів будь-якого призначення може здійснюватися двома способами: підрядним і господарським.

Підрядний спосіб будівництва — це здійснення робіт постійно діючими будівельними і монтажними організаціями (підрядчиками), які виконують відповідні роботи для різних замовників за договорами підряду. Згідно з підрядним договором підрядчик бере на себе зобов’язання виконати своїми силами будівництво об’єкта за проектом із дотриманням будівельних норм і правил. Замовник повинен надати підрядчику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва і надходження технологічного устаткування, а також прийняти завершений об’єкт і повністю розрахуватися з підрядчиком за виконані останнім роботи.

Для виконання окремих комплексів робіт підрядчик має право залучати інші спеціалізовані організації за договором субпідряду. Проте відповідальність перед замовником за якісне і своєчасне виконання всіх робіт несе основний (генеральний) підрядчик.

Господарський спосіб будівництва означає виконання всього комплексу робіт самим забудовником (підприємством, організацією) власними силами. У цьому разі підприємство (організація)-забудовник виступає в ролі керівника будівництва й виконавця будівельно-монтажних робіт одночасно. З цією метою воно (вона) створює на період будівництва необхідний апарат управління та виробничу базу, здійснює на тимчасовій основі наймання необхідних працівників і залучення відповідної будівельної техніки.

Питання для самостійного поглибленого вивчення

1. Вплив інфраструктури підприємства на ефективність господарювання (діяльності).

2. Проблеми забезпечення достатньої збалансованості між основним виробництвом та його виробничою й соціальною інфраструктурою.

3. Доцільність та ефективність різних форм організації ремонтно-технічного обслуговування на підприємствах.

4. Сучасні тенденції розвитку та проблеми функціонування інструментального господарства на підприємствах різних галузей економіки.

5. Раціоналізація та здешевлення транспортних робіт на підприємствах.

6. Економічна ефективність зменшення енергоємності виробництва та енергозабезпечення діючих підприємств.

7. Сучасні напрями мінімізації складських запасів окремих видів матеріальних ресурсів і залишків на складах готової продукції.

8. Соціальна діяльність та ефективність виробництва: обґрунтування й визначення взаємного впливу.

9. Сучасні проблеми простого й розширеного відтворення об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури.

10. Тенденції розвитку об’єктів соціальної інфраструктури на підприємствах (в організаціях) за ринкових умов господарювання.