6.3.3. Податкова система України

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки:

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

— податок на нерухоме майно (нерухомість);

— плата (податок) за землю;

— податок на промисел;

б) непрямі податки:

— податок на додану вартість;

— акцизний збір;

— мито;

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

— збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;

рентні платежі;

— державне мито;

— плата за торговельний патент за деякі види підприємницької діяльності;

г) внески до цільових фондів:

— збір на обов’язкове соціальне страхування;

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— збір на страхування на випадок безробіття;

— збір до Державного інноваційного фонду;

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

До місцевих податків та зборів належать:

— податок з реклами;

— комунальний податок;

— готельний збір;

— збір за припаркування автотранспорту;

— ринковий збір;

— збір за видачу ордера на квартиру;

— курортний збір;

— збір за участь у бігах на іподромі;

— збір за виграш у бігах на іподромі;

— збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за право проведення кіно- і телезйомок;

— збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей;

— збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

— збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

— збір з власників собак.

Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована система оподаткування у вигляді фіксованого і єдиного податків для суб’єктів підприємницької діяльності та фіксованого сільськогосподарського податку.

Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу систему їх встановлення: загальний закон, у якому встановлюється сукупність податків, та закони з конкретних видів податків. При цьому окремі види податків і обов’язкових платежів у законодавчому порядку не були відрегульовані. У зв’язку з цим розроблено і підготовлено до затвердження «Податковий кодекс», як єдиний законодавчий акт, що регулює усю податкову систему.

Загалом чинна в Україні податкова система відповідає міжнародними стандартам оподаткування. Основна її відмінність полягає в тому, що у структурі податкових надходжень поки що провідна роль належить платежам підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.

Розглянемо у загальних рисах механізм оподаткування в Україні на основі структурно-логічних схем основних податків та обов’язкових платежів.

Пряме оподаткування

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від платників податку він поділяється на два види:

з юридичних осіб;

з фізичних осіб.

Прибуткове оподаткування підприємств може ґрунтуватись на двох об’єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток. Система прибуткового оподаткування підприємств наведена на схемі

Платниками податку на прибуток є юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності.

Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами), який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 30%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку.

Прибутковий податок з громадян є видом особистого прибуткового оподаткування. Він визначається в такому порядку (схема 27).

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є:

— у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

— у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід, отриманий з джерел в Україні.

Ставки прибуткового оподаткування громадян установлені за прогресивною шкалою (станом на 1 січня 2001 р.):

Неоподатковувані
мінімуми

Ставка податку
в даному інтервалі

від 1 до 5

10%

від 5 до 10

15%

від 10 до 60

20%

від 60 до 100

30%

понад 100

40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи — при виплаті доходу за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів, також у податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) може сплачуватись двома способами. По-перше, за декларацією про доходи — щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу. По-друге, у вигляді фіксованого податку шляхом придбання патента. Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими органами влади у розмірі від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Вибір способу сплати здійснюється платником.

Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва запроваджено з 1999 р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість усіх, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування (єдиний податок чи сукупність усіх податків) надається платникам.

Платниками податку можуть бути фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а річний обсяг реалізації 500 тис. грн., та юридичні особи, у яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізації за рік — 1 млн грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами влади залежно від виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Для юридичних осіб ставки встановлено у розмірі 6% від обсягу виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10%, якщо ПДВ не сплачується.

Податок сплачується щомісячно. Ніяких перерозрахунків, виходячи із загальної суми усіх належних до сплати податків, не проводиться.

Земельний податок. Платниками є юридичні та фізичні особи, котрим земля надана у власність або користування. Він сплачується в порядку, наведеному на схемі 28.

Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

— сільськогосподарського;

— несільськогосподарського.

У свою чергу, для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:

а) залежно від напрямів використання:

— рілля і багаторічні насадження;

— сінокоси і пасовища;

б) від родючості ґрунтів (у відсотках від грошової оцінки одного гектара).

Для земель несільськогосподарського призначення ставки встановлюються або у відсотках від грошової оцінки одиниці земельної площі, або з одного м2 залежно від класу населеного пункту та місцезнаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і сплачують його щомісячно (до 15 числа наступного місяця). Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Фіксований сільськогосподарський податок установлено з 1999 р. для спрощення та уніфікації системи оподаткування підприємств, що займаються виробництвом, переробленням і збутом сільськогосподарської продукції та з метою зниження рівня їх податкового навантаження. Він може вноситись як у грошовій, так і в натуральній формах.

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, якщо обсяг реалізації продукції власного виробництва та продуктів її перероблення перевищує 50% загального валового доходу підприємства.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності чи користуванні платника.

Ставки податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь, розрахованих у відсотках до грошової оцінки одного гектара угідь з диференціацією для ріллі, сіножатей та пасовищ (0,5%) і багаторічних насаджень (0,3%). Для гірських зон та поліських територій ставки розраховуються за нижчими нормативами — відповідно 0,3% і 0,1%.

Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно на основі розподілу річної суми за кварталами у таких пропорціях
(І квартал — 10%, ІІ квартал — 10%, ІІІ квартал — 50%, IV — квартал — 30%).

Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється не пізніше 15 жовтня з ранніх зернових культур і не пізніше 1 грудня з продукції пізніх зернових та технічних культур. Поставка продукції тваринництва проводиться щомісячно.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є видом майнового оподаткування. Порядок його обчислення наведено на схемі 29.

Непряме оподаткування

Податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування, який забезпечує основну масу податкових надходжень бюджету. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юнктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін. Система справляння ПДВ показана на схемі 30.

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких за рік не перевищує 1200 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.

Об’єкт оподаткування. У податку на додану вартість розрізняють номінальний і реальний об’єкти оподатковування. Номінальний, як визначено законодавством, — це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість — сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена плат­ником своїм постачальникам.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження: 20% — включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% — визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Включення ПДВ у ціни проводиться за такою формулою (С — собівартість, П — прибуток, АЗ — акцизний збір):

.

Порядок обчислення і сплати. ПДВ, що належить до сплати, обчислюється як різниця між податковим зобов’язанням (сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг) і податковим кредитом (сумою ПДВ в придбаних матеріальних ресурсах, енергії, оплачених послугах тощо). ПДВ сплачується до бюджету місячними і квартальними платежами залежно від річного обсягу оподатковуваних операцій.

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Схематично акцизний збір може бути подано у такому вигляді (схема 31).

Платниками акцизного збору є національні виробники підакциз­них товарів та суб’єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об’єктом оподаткування є оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних — їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою (А — ставка акцизного збору): ВЦ = (С + П) : (100 — А) 100. Тверді ставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено стягнення податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць).

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни. Воно характеризується схемою 32.

Платниками мита є декларанти товарів, які переміщуються через кордон.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

— у процентах до митної вартості;

— у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

Порядок обчислення та сплати. Обчислення мита проводиться за встановленими ставками за товарними групами. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

Платежі за ресурси та інші надходження

До складу платежів за ресурси належать:

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід);

— збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду);

— плата за користування надрами (за видобування корисних копалин).

Направлення платежів за ресурси до бюджету визначається державною власністю на вказані ресурси.

Лісовий дохід справляється до бюджету за такі види спеціального використання лісових ресурсів:

— заготівля деревини;

— заготівля живиці;

— заготівля другорядних лісових матеріалів;

— побічні лісові користування.

Основною формою є плата за заготівлю деревини, механізм сплати якої наведено на схемі 33.

Платниками тут є юридичні й фізичні особи, які заготовляють деревину.

Об’єктом плати є обсяг заготовленої щільної деревини в м3.

Ставки встановлені у вигляді такси плати в грошовому виразі з 1 м3.

Порядок обчислення і сплати. Відпуск деревини проводиться на підставі лісорубного квитка чи ордера (на разовий відпуск), у якому подається розрахунок плати. Лісозаготівельні організації сплачують нараховану суму плати 8 разів на рік. Колективні й приватні підприємства та громадяни сплачують плату при отриманні лісорубного ордера.

Плата за заготівлю живиці обчислюється аналогічно за встановленими ставками.

Плата за другорядні лісові користування охоплює плату за заготівлю пнів, кори, деревної зелені тощо. Плата за побічні лісові користування сплачується при випасанні худоби, розміщенні пасік, заготівлі сіна та ін.

Плата за воду встановлена за:

забір і використання водних ресурсів суб’єктами підприєм­ницької діяльності;

за користування водами для потреб гідроенергетики;

за використання водних артерій водним транспортом.

Основною формою є плата за забір і використання води, яка сплачується у такому порядку (схема 34).

Для користувачів водними ресурсами встановлюються ліміти на поставку води. У межах ліміту плата вноситься за встановленими тарифами з 1 м3, а за понадлімітний обсяг використаної води — у п’ятикратному розмірі.

За користування водами для потреб гідроенергетики тарифи встановлюються за 100 м3 без лімітування водокористування. Для водного транспорту за користування водними ресурсами тарифи встановлено за одну тонно-добу (вантажні судна) чи одне місце-добу (пасажирські судна).

Плата за воду сплачується щоквартально (підприємства водного транспорту сплачують починаючи з першого півріччя).

Плата за користування надрами сплачується при видобуванні корисних копалин.

Платниками є видобувачі корисних копалин (нафти, природного газу, кам’яного і бурого вугілля, залізної руди, кухонної кам’яної солі та ін.).

Об’єкт оподаткування — це обсяг погашених в надрах запасів, який включає обсяг видобутих корисних копалин та обсяг їх фактичних втрат у надрах.

Ставки плати встановлені в гривнях з одиниці виміру обсягу добутої мінеральної сировини (1 т, 1 м3), а в окремих випадках у процентах до вартості видобутих корисних копалин.

До інших надходжень податкового характеру відносять:

державне мито;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;

рентні платежі.

Державне мито — це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення. Ставки державного мита встановлюються в процентах до суми договору чи позову, вартості майна, або в твердих розмірах за одну послугу.

Збір за геологорозвідувальні роботи, відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг є формою цільових надходжень до бюджету на фінансування цих видатків.

Рентні платежі встановлені за нафту та газ, що видобуваються в Україні. Основою стягнення є рентний дохід, який формується внаслідок того, що вартість їх видобування в Україні значно нижча від рівня цін на ці корисні копалини.

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки:

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

— податок на нерухоме майно (нерухомість);

— плата (податок) за землю;

— податок на промисел;

б) непрямі податки:

— податок на додану вартість;

— акцизний збір;

— мито;

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

— збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;

рентні платежі;

— державне мито;

— плата за торговельний патент за деякі види підприємницької діяльності;

г) внески до цільових фондів:

— збір на обов’язкове соціальне страхування;

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— збір на страхування на випадок безробіття;

— збір до Державного інноваційного фонду;

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

До місцевих податків та зборів належать:

— податок з реклами;

— комунальний податок;

— готельний збір;

— збір за припаркування автотранспорту;

— ринковий збір;

— збір за видачу ордера на квартиру;

— курортний збір;

— збір за участь у бігах на іподромі;

— збір за виграш у бігах на іподромі;

— збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за право проведення кіно- і телезйомок;

— збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей;

— збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

— збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

— збір з власників собак.

Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована система оподаткування у вигляді фіксованого і єдиного податків для суб’єктів підприємницької діяльності та фіксованого сільськогосподарського податку.

Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу систему їх встановлення: загальний закон, у якому встановлюється сукупність податків, та закони з конкретних видів податків. При цьому окремі види податків і обов’язкових платежів у законодавчому порядку не були відрегульовані. У зв’язку з цим розроблено і підготовлено до затвердження «Податковий кодекс», як єдиний законодавчий акт, що регулює усю податкову систему.

Загалом чинна в Україні податкова система відповідає міжнародними стандартам оподаткування. Основна її відмінність полягає в тому, що у структурі податкових надходжень поки що провідна роль належить платежам підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.

Розглянемо у загальних рисах механізм оподаткування в Україні на основі структурно-логічних схем основних податків та обов’язкових платежів.

Пряме оподаткування

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від платників податку він поділяється на два види:

з юридичних осіб;

з фізичних осіб.

Прибуткове оподаткування підприємств може ґрунтуватись на двох об’єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток. Система прибуткового оподаткування підприємств наведена на схемі

Платниками податку на прибуток є юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності.

Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами), який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 30%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку.

Прибутковий податок з громадян є видом особистого прибуткового оподаткування. Він визначається в такому порядку (схема 27).

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є:

— у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

— у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід, отриманий з джерел в Україні.

Ставки прибуткового оподаткування громадян установлені за прогресивною шкалою (станом на 1 січня 2001 р.):

Неоподатковувані
мінімуми

Ставка податку
в даному інтервалі

від 1 до 5

10%

від 5 до 10

15%

від 10 до 60

20%

від 60 до 100

30%

понад 100

40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи — при виплаті доходу за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів, також у податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) може сплачуватись двома способами. По-перше, за декларацією про доходи — щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу. По-друге, у вигляді фіксованого податку шляхом придбання патента. Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими органами влади у розмірі від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Вибір способу сплати здійснюється платником.

Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва запроваджено з 1999 р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість усіх, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування (єдиний податок чи сукупність усіх податків) надається платникам.

Платниками податку можуть бути фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а річний обсяг реалізації 500 тис. грн., та юридичні особи, у яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізації за рік — 1 млн грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами влади залежно від виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Для юридичних осіб ставки встановлено у розмірі 6% від обсягу виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10%, якщо ПДВ не сплачується.

Податок сплачується щомісячно. Ніяких перерозрахунків, виходячи із загальної суми усіх належних до сплати податків, не проводиться.

Земельний податок. Платниками є юридичні та фізичні особи, котрим земля надана у власність або користування. Він сплачується в порядку, наведеному на схемі 28.

Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

— сільськогосподарського;

— несільськогосподарського.

У свою чергу, для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:

а) залежно від напрямів використання:

— рілля і багаторічні насадження;

— сінокоси і пасовища;

б) від родючості ґрунтів (у відсотках від грошової оцінки одного гектара).

Для земель несільськогосподарського призначення ставки встановлюються або у відсотках від грошової оцінки одиниці земельної площі, або з одного м2 залежно від класу населеного пункту та місцезнаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і сплачують його щомісячно (до 15 числа наступного місяця). Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Фіксований сільськогосподарський податок установлено з 1999 р. для спрощення та уніфікації системи оподаткування підприємств, що займаються виробництвом, переробленням і збутом сільськогосподарської продукції та з метою зниження рівня їх податкового навантаження. Він може вноситись як у грошовій, так і в натуральній формах.

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, якщо обсяг реалізації продукції власного виробництва та продуктів її перероблення перевищує 50% загального валового доходу підприємства.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності чи користуванні платника.

Ставки податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь, розрахованих у відсотках до грошової оцінки одного гектара угідь з диференціацією для ріллі, сіножатей та пасовищ (0,5%) і багаторічних насаджень (0,3%). Для гірських зон та поліських територій ставки розраховуються за нижчими нормативами — відповідно 0,3% і 0,1%.

Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно на основі розподілу річної суми за кварталами у таких пропорціях
(І квартал — 10%, ІІ квартал — 10%, ІІІ квартал — 50%, IV — квартал — 30%).

Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється не пізніше 15 жовтня з ранніх зернових культур і не пізніше 1 грудня з продукції пізніх зернових та технічних культур. Поставка продукції тваринництва проводиться щомісячно.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є видом майнового оподаткування. Порядок його обчислення наведено на схемі 29.

Непряме оподаткування

Податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування, який забезпечує основну масу податкових надходжень бюджету. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юнктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін. Система справляння ПДВ показана на схемі 30.

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких за рік не перевищує 1200 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.

Об’єкт оподаткування. У податку на додану вартість розрізняють номінальний і реальний об’єкти оподатковування. Номінальний, як визначено законодавством, — це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість — сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена плат­ником своїм постачальникам.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження: 20% — включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% — визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Включення ПДВ у ціни проводиться за такою формулою (С — собівартість, П — прибуток, АЗ — акцизний збір):

.

Порядок обчислення і сплати. ПДВ, що належить до сплати, обчислюється як різниця між податковим зобов’язанням (сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг) і податковим кредитом (сумою ПДВ в придбаних матеріальних ресурсах, енергії, оплачених послугах тощо). ПДВ сплачується до бюджету місячними і квартальними платежами залежно від річного обсягу оподатковуваних операцій.

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Схематично акцизний збір може бути подано у такому вигляді (схема 31).

Платниками акцизного збору є національні виробники підакциз­них товарів та суб’єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об’єктом оподаткування є оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних — їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ). Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою (А — ставка акцизного збору): ВЦ = (С + П) : (100 — А) 100. Тверді ставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено стягнення податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць).

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни. Воно характеризується схемою 32.

Платниками мита є декларанти товарів, які переміщуються через кордон.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

— у процентах до митної вартості;

— у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні. Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

Порядок обчислення та сплати. Обчислення мита проводиться за встановленими ставками за товарними групами. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

Платежі за ресурси та інші надходження

До складу платежів за ресурси належать:

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів (лісовий дохід);

— збір за спеціальне використання водних ресурсів (плата за воду);

— плата за користування надрами (за видобування корисних копалин).

Направлення платежів за ресурси до бюджету визначається державною власністю на вказані ресурси.

Лісовий дохід справляється до бюджету за такі види спеціального використання лісових ресурсів:

— заготівля деревини;

— заготівля живиці;

— заготівля другорядних лісових матеріалів;

— побічні лісові користування.

Основною формою є плата за заготівлю деревини, механізм сплати якої наведено на схемі 33.

Платниками тут є юридичні й фізичні особи, які заготовляють деревину.

Об’єктом плати є обсяг заготовленої щільної деревини в м3.

Ставки встановлені у вигляді такси плати в грошовому виразі з 1 м3.

Порядок обчислення і сплати. Відпуск деревини проводиться на підставі лісорубного квитка чи ордера (на разовий відпуск), у якому подається розрахунок плати. Лісозаготівельні організації сплачують нараховану суму плати 8 разів на рік. Колективні й приватні підприємства та громадяни сплачують плату при отриманні лісорубного ордера.

Плата за заготівлю живиці обчислюється аналогічно за встановленими ставками.

Плата за другорядні лісові користування охоплює плату за заготівлю пнів, кори, деревної зелені тощо. Плата за побічні лісові користування сплачується при випасанні худоби, розміщенні пасік, заготівлі сіна та ін.

Плата за воду встановлена за:

забір і використання водних ресурсів суб’єктами підприєм­ницької діяльності;

за користування водами для потреб гідроенергетики;

за використання водних артерій водним транспортом.

Основною формою є плата за забір і використання води, яка сплачується у такому порядку (схема 34).

Для користувачів водними ресурсами встановлюються ліміти на поставку води. У межах ліміту плата вноситься за встановленими тарифами з 1 м3, а за понадлімітний обсяг використаної води — у п’ятикратному розмірі.

За користування водами для потреб гідроенергетики тарифи встановлюються за 100 м3 без лімітування водокористування. Для водного транспорту за користування водними ресурсами тарифи встановлено за одну тонно-добу (вантажні судна) чи одне місце-добу (пасажирські судна).

Плата за воду сплачується щоквартально (підприємства водного транспорту сплачують починаючи з першого півріччя).

Плата за користування надрами сплачується при видобуванні корисних копалин.

Платниками є видобувачі корисних копалин (нафти, природного газу, кам’яного і бурого вугілля, залізної руди, кухонної кам’яної солі та ін.).

Об’єкт оподаткування — це обсяг погашених в надрах запасів, який включає обсяг видобутих корисних копалин та обсяг їх фактичних втрат у надрах.

Ставки плати встановлені в гривнях з одиниці виміру обсягу добутої мінеральної сировини (1 т, 1 м3), а в окремих випадках у процентах до вартості видобутих корисних копалин.

До інших надходжень податкового характеру відносять:

державне мито;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;

рентні платежі.

Державне мито — це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення. Ставки державного мита встановлюються в процентах до суми договору чи позову, вартості майна, або в твердих розмірах за одну послугу.

Збір за геологорозвідувальні роботи, відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг є формою цільових надходжень до бюджету на фінансування цих видатків.

Рентні платежі встановлені за нафту та газ, що видобуваються в Україні. Основою стягнення є рентний дохід, який формується внаслідок того, що вартість їх видобування в Україні значно нижча від рівня цін на ці корисні копалини.