8.1. Складові елементи та грошові потоки фінансового ринку

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб’єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.

Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єк­том іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комер­ційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин — держави і фізичних осіб — дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Вивчення організації та засад функціонування фінансового ринку вимагає насамперед чіткого визначення його сутності та взаємозв’язку з відповідними інститутами, близькими до нього за призначенням і сферою, — грошовий ринок, ринки грошей і капіталів, фондовий і ринок цінних паперів, кредитний та валютний ринки, ринок фінансових послуг. Сьогодні чіткої визначеності ні стосовно сутності цих понять, ні щодо їх взаємозв’язку і взаємопідпорядкування не існує.

У навчальному посібнику «Вступ до банківської справи» проф. Савлук М. І. розглядає грошовий ринок як середовище, у якому функціонують банки. Структура цього ринку, що визначається як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб’єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового ринку в цілому, включає ринок грошей (короткострокові позички і фінансові активи та валютний ринок) і ринок капіталів (фінансовий), до якого віднесені ринки цінних папе­рів та середньо- і довгострокових банківських позичок. Тобто грошовий ринок розглядається як більш широкий інститут, що включає фінансовий ринок, який ототожнюється з ринком капіталів.

У підручнику «Гроші та кредит» проф. Івасів Б. С. ототожнює фінансовий ринок з усім грошовим ринком. Грошовий ринок характеризується як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. Він включає ринок грошей (короткострокових позичок і фінансових активів) і ринок капіталів (цінних паперів і середньо- та довгострокових позичок). При цьому відзначається, що за видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємо­зв’язаних і доповнюючих один одного, але функціонуючих окремо ринків: позичкових капіталів та цінних паперів. Надалі ринок грошей (монетарний ринок) визначається як мережа спеціальних інституцій, що забезпечують взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Проф. Василик О. Д. у підручнику «Теорія фінансів» розглядає фінансовий ринок як механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, дер­жавою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інституціями. До складу фінансового ринку віднесено ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг, які, у свою чергу, можуть поділятись на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку.

У навчальному посібнику «Фондовий ринок» проф. Мозговий О. М. розділяє грошовий (він же фінансовий) ринок, до якого віднесені гроші та короткострокові цінні папери, і фондовий, який складається з довгострокових цінних паперів. Ринок цінних паперів включає відповідно коротко- та довгострокові цінні папери.

Таким чином у фінансовій літературі відсутній єдиний підхід до сутності фінансового ринку та його структури, що свідчить про необхідність певного обґрунтування цих положень. Стосовно інших сфер та ланок фінансової системи можна відзначити, що в цілому вони визначені досить чітко і мають практично однакове трактування, хоча й існують різні підходи до їх висвітлення.

Насамперед, необхідно чітко розділити сферу грошового та фінансового ринків. Хоча вони і тісно взаємозв’язані, але значною мірою і відмінні, а тому їх не можна ототожнювати, так само як не можна вважати синонімами категорії «гроші» і «фінанси». Будучи взаємозв’язаними, вони в певному сегменті мають спільну сферу функціонування. Водночас сфера грошового ринку ширша за фінансовий, так само як і загальна сфера фінансового ширша за грошовий. Це просто різні ринки, що перетинаються між собою. У зв’язку з цим слід чітко визначати сферу кожного ринку та його призначення.

Функціонування грошового ринку у вузькому розумінні ґрунтується на забезпеченні юридичних і фізичних осіб грошима як засобом обігу, а точніше обміну. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура — співвідношенням різних грошових агрегатів. Головне призначення грошового ринку полягає у забезпеченні збалансованості грошової маси з вартісною оцінкою товарів і послуг — грошей в обігу має бути саме стільки, скільки їх необхідно. Основне завдання в організації функціонування цього ринку полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Саме грошовий ринок насамперед є сферою здійснення монетарної політики, з допомогою якої держава забезпечує свій вплив на соціально-економіч­ний розвиток. У широкому розумінні грошовий ринок включає всі аспекти використання грошей, у тому числі як засобу нагромаджень і платежу — саме в цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком.

Один із сегментів грошового ринку у його вузькому розумінні — це валютний ринок, на якому предметом торгівлі є іноземна валюта. Операції купівлі-продажу здійснюються з різними цілями. Суб’єкти підприємницької діяльності купують валюту для проведення міжнародних розрахунків. Комерційні банки здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (валютні спекуляції). Центральні банки можуть здійснювати як комерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервенції. Водночас валютний ринок не належить до фінансового, оскільки предметом торгівлі є тут гроші (іноземна валюта) насамперед як засіб обігу. Валютний ринок також роз-
глядається як важлива складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та встановлення валютних курсів.

Функціонування фінансового ринку має забезпечити потреби суб’єктів підприємницької діяльності та фінансових інституцій фінансовими ресурсами. Цей ринок ґрунтується на функціях гро­шей як засобу нагромадження та платежу. Якщо грошовий ринок та його структура мають сприяти товарообміну, то фінансовий повинен забезпечити концентрацію фінансових ресурсів і вільний доступ до них усіх суб’єктів, керуючись загальними законами ринкової економіки, насамперед конкуренції як між продавцями і між покупцями, так і продавця з покупцем. Товаром на цьому ринку є фінансові ресурси, які після їх придбання (купівлі) надходять у постійне чи тимчасове користування, а ціною — плата за їх використання.

Фінансові ресурси мають грошовий вираз, але не всі грошові кошти, що на певний момент перебувають у розпорядженні підприємств чи громадян, є фінансовими ресурсами. До останніх належить тільки та частина грошових коштів, що забезпечує отримання доходу, тобто це гроші (власні, залучені чи позичені), які продукують гроші. Крім того, частина фінансових ресурсів може бути матеріалізована в основних засобах, використання яких забезпечує отримання доходів. Метою фінансової діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва, у тому числі і фінансових інституцій, зокрема комерційних банків, є досягнення повної забезпеченості (відповідно до їх потреб) фінансовими ресурсам з мінімальними витратами. Фінансовий же ринок за своїм обсягом, складом і структурою повинен забезпечити різноманітні види торгівлі усіма формами фінансових ресурсів.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватись у різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Його структуризація здійснюється за двома основними ознаками: формою ресурсів та організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. Їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною — проценти за кредит. Він певною мірою виходить за межі фінансового ринку, оскільки купувати гроші можна як фінансові ресурси, так і для покриття певних витрат, наприклад державних. Звичайно, оскільки чітку грань між такими фінансовими операціями провести досить складно, то недоречно й ускладнювати питання із сутнісним наповненням ринку грошей — віднесемо до нього усі операції з їх купівлі-продажу.

Ринок капіталів, який складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, і довгострокових боргових зобов’язань, являє собою сферу торгівлі не тільки грошима, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або тривалого використання. Як правило, ринок капіталів ототожнюється з фондовим. Загалом це до­сить логічно, адже тривалий термін використання довго- і середньострокових позичок наближає їх за характером використання до власного капіталу. Водночас цілком обґрунтованим є поділ ринку капіталів на фондовий (купівля ресурсів з переданням прав власності на фонди) та довго- і середньострокових позичок. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

У цілому структура фінансового ринку може бути зображена у вигляді своєрідної матриці — схема 38.

Схема 38

Структура фінансового ринку

З позицій ефективного управління фінансовим ринком та забезпечення за його допомогою впливу на соціально-економічний розвиток дуже важливим є завдання оптимізації його структури. При цьому слід зазначити, що вирішення цього завдання неможливе адміністративним шляхом, адже фінансовий ринок, як і будь-який інший, є насамперед саморегульованою структурою, на яку держава може впливати тільки опосередковано шляхом законодавчого регулювання та використання певних інструментів.

В умовах ринкової економіки всі сегменти фінансового ринку достатньо розвинені. Водночас останнім часом у світі проявилась тенденція, що певною мірою непокоїть суспільство. Вона полягає у тому, що банки як кредитні установи поступово втрачають свою роль. З одного боку, вони шукають більш дохідні і менш ризиковані напрями активних операцій. Валютний ділинг, наприклад, як за обсягом вкладень, так і за масою отриманих доходів поступово витісняє кредитування, яке є досить ризикованою діяльністю (відповідно, і вартість ресурсів відносно висока). З іншого боку, суб’єкти підприємницької діяльності шукають і знаходять поза банками дешевші ресурси. І хоча це тільки перші ознаки структурних зрушень на фінансовому ринку, вони вже досить помітні.

Більш детальну характеристику фінансового ринку доцільно здійснювати за ознакою організації торгівлі, оскільки кредитний ринок і ринок цінних паперів за своєю структурою більш однорідні, ніж ринки грошей та капіталів.

Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків є комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб’єктом цього ринку є фондова біржа.

Грошові потоки кредитного ринку зображені на схемі 39.

Грошові потоки комерційного банку як основного суб’єкта управління позичковим фондом, включають три групи фінансових відносин: формування і використання позичкового фонду, здійснення розрахунків, взаємовідносини з ринком цінних паперів.

Взаємовідносини у сфері  ринку грошей і, відповідно, грошові потоки мають двосторонній характер. Вхідні потоки банків відображають процес формування позичкового фонду, погашення заборгованості з виданих кредитів і сплату процентів за користування ними. Вихідні потоки охоплюють видачу позичок, повер­нення залучених банком коштів і сплату процентів за їх використання. Грошові потоки комерційних банків, що відображають розрахунково-касове обслуговування клієнтів, являють собою переміщення грошових коштів між окремими суб’єктами і не належать до потоків кредитного ринку. Крім взаємовідносин з клієнтами, у комерційного банку виділяються внутрішні грошові потоки фінансового ринку. Це залучення ресурсів на ринку цінних паперів та інвестування коштів у цінні папери інших емітентів, а також взаємовідносини на міжбанківському ринку.

Таким чином, комерційний банк виступає в ролі фінансового посередника. Однак це зовсім не означає, що він виконує пасивні функції перерозподілу ресурсів на умовах поворотності. Як фінансова інституція він являє собою комерційну структуру, метою діяльності якої є отримання прибутку. Звідси основні завдання його діяльності — збереження та примноження свого кредитного потенціалу та забезпечення ефективного його використання.

Грошові потоки ринку цінних паперів зображені на схемі 40.

Ключовими суб’єктами ринку цінних паперів є емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Грошові потоки щодо залучення ресурсів спрямовані в бік емітента. Вони можуть бути прямими — від інвестора до емітента — і опосередкованими — через фондову біржу та інших фінансових посередників — інституційних інвесторів, які можуть мати прямі взаємовідносини з емітентом, а можуть працювати і через фондову біржу.

Фондова біржа, будучи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку. Разом з тим ефективність використання фінансових ресурсів забезпечується не через систему комерційного розрахунку (на відміну від банків, біржа не має ні власних ресурсів, ні ресурсів, якими вона може розпоряджатись), а через індикативну функцію — котирування акцій та інших цінних паперів на ринку.

Насамкінець, про співвідношення і підпорядкованість понять «фінансовий ринок» і «ринок фінансових послуг». Ці два явища (як і фінансовий та грошовий ринки) мають складний взаємо­зв’язок. Вони не включаються один до одного, оскільки мають різне призначення і різні сфери. При цьому сфера кожного ширша, ніж іншого. Водночас слід зазначити, що більш узагальнюючим є ринок фінансових послуг і більша частина фінансового ринку належить до нього.

Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин — підприємницьким структурам, державі і громадянам — у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові інституції та організації, що надають відповідні послуги. Ці послуги можна об’єднати у три групи: фінансове посередництво; страхування; консалтинг, аудит та інформаційні послуги.

Фінансове посередництво, яке є першим сегментом ринку фінансових послуг, відображає відносини, які складаються на фінансовому ринку у процесі руху фінансових ресурсів і грошових коштів. Функціонування більшої частини фінансового ринку забезпечують фінансові посередники, які здійснюють, з одного боку, мобілізацію тимчасово вільних ресурсів, а з іншого — їх продаж. Ця частина повністю належить до ринку фінансових послуг. В окремих випадках операції купівлі-продажу фінансових ресурсів можуть здійснюватись безпосередньо між продавцем і покупцем, наприклад придбання акцій інвестором безпосередньо в емітента. Подібні операції є складовою функціонування фінансового ринку, але не належать до ринку фінансових послуг, оскільки послуга як така відсутня. Водночас посередництво у русі грошових коштів може бути пов’язане і з додатковими послугами у розрахунках — різноманітні операції банків з векселями (авалювання, акцептування, інкасування), операції з перевідступлення боргу (факторинг, форфейтинг). Ці операції відносять до ринку фінансових послуг, але вони не належать до фінансового ринку. У цілому до фінансових посередників відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, інституційні інвестори, фондові та валютні біржі.

Страхування з погляду ринку фінансових послуг є сукупністю фінансових послуг з приводу формування колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різних втрат і збитків. При цьому страхові компанії можуть розглядатись і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Їх фінансове посередництво здійснюється у двох напрямах. По-перше, між страхувальниками і застрахованими у процесі перерозподілу коштів страхових фондів. По-друге, між страхувальниками і споживачами фінансових ресурсів при їх розміщенні на фінансовому ринку. Сукупність страховиків і страхових послуг формує страховий ринок, який є другим сегментом ринку фінансових послуг.

Консалтинг, аудит та інформаційні послуги складають специфічний сегмент ринку фінансових послуг. Вони не пов’язані безпосередньо з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Водночас їх призначення полягає у наданні таких послуг, що сприяють указаним процесам. Ці послуги можуть надаватись у різних сферах діяльності. Безумовно, до ринку фінансових послуг належать ті, що надаються у сфері фінансової діяльності.

Фінансовий консалтинг являє собою сукупність консультаційних послуг, що передують фінансовим операціям чи надаються у процесі їх здійснення. Функціонування консалтингових фірм ґрунтується на високому професіоналізмі їх працівників, які можуть допомогти мінімізувати вартість залучених фінансових ресурсів, оптимізувати їх розміщення, сприяти максимізації доходів і прибутку, мінімізації податкового навантаження тощо.

Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності окремих суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення фінансових операцій. Ауди­торські послуги надаються двом сторонам. По-перше, самому суб’єкту, якому дуже важлива незалежна оцінка його діяльності. По-друге, тим суб’єктам, які вступають з ним у фінансові взаємовідносини і для яких також дуже важливо мати об’єктивну й достовірну оцінку його діяльності і фінансового стану. Наявність незалежного аудиторського контролю є певним стабілізуючим чинником функціонування фінансової системи у цілому.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової та нефінансової інформації тим чи іншим суб’єктам, необхідної їм для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Правильність управлінських рішень залежить від своєчасного отримання повної та достовірної інформації. В умовах інформаційного су-
спільства наявність інформації перетворюється у ключовий чинник розвитку. Функцію надання первинної інформації виконують інформаційні агенції. Інформація може надаватись різними способами: публікація статистичних збірників; періодичні зведення, наприклад, біржові; інформаційні мережі — Інтернет. Функцію надання аналітичної інформації виконують рейтингові агенції. Їх продуктом є різноманітні аналітичні огляди, рейтингові оцінки, наприклад оцінка привабливості цінних паперів.

Сегмент консалтингових, аудиторських та особливо інформаційних послуг тісно пов’язаний з функціонуванням фінансового ринку, адже операції на ньому є досить ризикованими. Сукупність цих послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансового рин­ку і фінансової системи у цілому.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб’єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.

Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єк­том іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комер­ційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин — держави і фізичних осіб — дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Вивчення організації та засад функціонування фінансового ринку вимагає насамперед чіткого визначення його сутності та взаємозв’язку з відповідними інститутами, близькими до нього за призначенням і сферою, — грошовий ринок, ринки грошей і капіталів, фондовий і ринок цінних паперів, кредитний та валютний ринки, ринок фінансових послуг. Сьогодні чіткої визначеності ні стосовно сутності цих понять, ні щодо їх взаємозв’язку і взаємопідпорядкування не існує.

У навчальному посібнику «Вступ до банківської справи» проф. Савлук М. І. розглядає грошовий ринок як середовище, у якому функціонують банки. Структура цього ринку, що визначається як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб’єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового ринку в цілому, включає ринок грошей (короткострокові позички і фінансові активи та валютний ринок) і ринок капіталів (фінансовий), до якого віднесені ринки цінних папе­рів та середньо- і довгострокових банківських позичок. Тобто грошовий ринок розглядається як більш широкий інститут, що включає фінансовий ринок, який ототожнюється з ринком капіталів.

У підручнику «Гроші та кредит» проф. Івасів Б. С. ототожнює фінансовий ринок з усім грошовим ринком. Грошовий ринок характеризується як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. Він включає ринок грошей (короткострокових позичок і фінансових активів) і ринок капіталів (цінних паперів і середньо- та довгострокових позичок). При цьому відзначається, що за видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємо­зв’язаних і доповнюючих один одного, але функціонуючих окремо ринків: позичкових капіталів та цінних паперів. Надалі ринок грошей (монетарний ринок) визначається як мережа спеціальних інституцій, що забезпечують взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Проф. Василик О. Д. у підручнику «Теорія фінансів» розглядає фінансовий ринок як механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, дер­жавою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інституціями. До складу фінансового ринку віднесено ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг, які, у свою чергу, можуть поділятись на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку.

У навчальному посібнику «Фондовий ринок» проф. Мозговий О. М. розділяє грошовий (він же фінансовий) ринок, до якого віднесені гроші та короткострокові цінні папери, і фондовий, який складається з довгострокових цінних паперів. Ринок цінних паперів включає відповідно коротко- та довгострокові цінні папери.

Таким чином у фінансовій літературі відсутній єдиний підхід до сутності фінансового ринку та його структури, що свідчить про необхідність певного обґрунтування цих положень. Стосовно інших сфер та ланок фінансової системи можна відзначити, що в цілому вони визначені досить чітко і мають практично однакове трактування, хоча й існують різні підходи до їх висвітлення.

Насамперед, необхідно чітко розділити сферу грошового та фінансового ринків. Хоча вони і тісно взаємозв’язані, але значною мірою і відмінні, а тому їх не можна ототожнювати, так само як не можна вважати синонімами категорії «гроші» і «фінанси». Будучи взаємозв’язаними, вони в певному сегменті мають спільну сферу функціонування. Водночас сфера грошового ринку ширша за фінансовий, так само як і загальна сфера фінансового ширша за грошовий. Це просто різні ринки, що перетинаються між собою. У зв’язку з цим слід чітко визначати сферу кожного ринку та його призначення.

Функціонування грошового ринку у вузькому розумінні ґрунтується на забезпеченні юридичних і фізичних осіб грошима як засобом обігу, а точніше обміну. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура — співвідношенням різних грошових агрегатів. Головне призначення грошового ринку полягає у забезпеченні збалансованості грошової маси з вартісною оцінкою товарів і послуг — грошей в обігу має бути саме стільки, скільки їх необхідно. Основне завдання в організації функціонування цього ринку полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Саме грошовий ринок насамперед є сферою здійснення монетарної політики, з допомогою якої держава забезпечує свій вплив на соціально-економіч­ний розвиток. У широкому розумінні грошовий ринок включає всі аспекти використання грошей, у тому числі як засобу нагромаджень і платежу — саме в цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком.

Один із сегментів грошового ринку у його вузькому розумінні — це валютний ринок, на якому предметом торгівлі є іноземна валюта. Операції купівлі-продажу здійснюються з різними цілями. Суб’єкти підприємницької діяльності купують валюту для проведення міжнародних розрахунків. Комерційні банки здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (валютні спекуляції). Центральні банки можуть здійснювати як комерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервенції. Водночас валютний ринок не належить до фінансового, оскільки предметом торгівлі є тут гроші (іноземна валюта) насамперед як засіб обігу. Валютний ринок також роз-
глядається як важлива складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та встановлення валютних курсів.

Функціонування фінансового ринку має забезпечити потреби суб’єктів підприємницької діяльності та фінансових інституцій фінансовими ресурсами. Цей ринок ґрунтується на функціях гро­шей як засобу нагромадження та платежу. Якщо грошовий ринок та його структура мають сприяти товарообміну, то фінансовий повинен забезпечити концентрацію фінансових ресурсів і вільний доступ до них усіх суб’єктів, керуючись загальними законами ринкової економіки, насамперед конкуренції як між продавцями і між покупцями, так і продавця з покупцем. Товаром на цьому ринку є фінансові ресурси, які після їх придбання (купівлі) надходять у постійне чи тимчасове користування, а ціною — плата за їх використання.

Фінансові ресурси мають грошовий вираз, але не всі грошові кошти, що на певний момент перебувають у розпорядженні підприємств чи громадян, є фінансовими ресурсами. До останніх належить тільки та частина грошових коштів, що забезпечує отримання доходу, тобто це гроші (власні, залучені чи позичені), які продукують гроші. Крім того, частина фінансових ресурсів може бути матеріалізована в основних засобах, використання яких забезпечує отримання доходів. Метою фінансової діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва, у тому числі і фінансових інституцій, зокрема комерційних банків, є досягнення повної забезпеченості (відповідно до їх потреб) фінансовими ресурсам з мінімальними витратами. Фінансовий же ринок за своїм обсягом, складом і структурою повинен забезпечити різноманітні види торгівлі усіма формами фінансових ресурсів.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватись у різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Його структуризація здійснюється за двома основними ознаками: формою ресурсів та організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. Їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною — проценти за кредит. Він певною мірою виходить за межі фінансового ринку, оскільки купувати гроші можна як фінансові ресурси, так і для покриття певних витрат, наприклад державних. Звичайно, оскільки чітку грань між такими фінансовими операціями провести досить складно, то недоречно й ускладнювати питання із сутнісним наповненням ринку грошей — віднесемо до нього усі операції з їх купівлі-продажу.

Ринок капіталів, який складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, і довгострокових боргових зобов’язань, являє собою сферу торгівлі не тільки грошима, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або тривалого використання. Як правило, ринок капіталів ототожнюється з фондовим. Загалом це до­сить логічно, адже тривалий термін використання довго- і середньострокових позичок наближає їх за характером використання до власного капіталу. Водночас цілком обґрунтованим є поділ ринку капіталів на фондовий (купівля ресурсів з переданням прав власності на фонди) та довго- і середньострокових позичок. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

У цілому структура фінансового ринку може бути зображена у вигляді своєрідної матриці — схема 38.

Схема 38

Структура фінансового ринку

З позицій ефективного управління фінансовим ринком та забезпечення за його допомогою впливу на соціально-економічний розвиток дуже важливим є завдання оптимізації його структури. При цьому слід зазначити, що вирішення цього завдання неможливе адміністративним шляхом, адже фінансовий ринок, як і будь-який інший, є насамперед саморегульованою структурою, на яку держава може впливати тільки опосередковано шляхом законодавчого регулювання та використання певних інструментів.

В умовах ринкової економіки всі сегменти фінансового ринку достатньо розвинені. Водночас останнім часом у світі проявилась тенденція, що певною мірою непокоїть суспільство. Вона полягає у тому, що банки як кредитні установи поступово втрачають свою роль. З одного боку, вони шукають більш дохідні і менш ризиковані напрями активних операцій. Валютний ділинг, наприклад, як за обсягом вкладень, так і за масою отриманих доходів поступово витісняє кредитування, яке є досить ризикованою діяльністю (відповідно, і вартість ресурсів відносно висока). З іншого боку, суб’єкти підприємницької діяльності шукають і знаходять поза банками дешевші ресурси. І хоча це тільки перші ознаки структурних зрушень на фінансовому ринку, вони вже досить помітні.

Більш детальну характеристику фінансового ринку доцільно здійснювати за ознакою організації торгівлі, оскільки кредитний ринок і ринок цінних паперів за своєю структурою більш однорідні, ніж ринки грошей та капіталів.

Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків є комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб’єктом цього ринку є фондова біржа.

Грошові потоки кредитного ринку зображені на схемі 39.

Грошові потоки комерційного банку як основного суб’єкта управління позичковим фондом, включають три групи фінансових відносин: формування і використання позичкового фонду, здійснення розрахунків, взаємовідносини з ринком цінних паперів.

Взаємовідносини у сфері  ринку грошей і, відповідно, грошові потоки мають двосторонній характер. Вхідні потоки банків відображають процес формування позичкового фонду, погашення заборгованості з виданих кредитів і сплату процентів за користування ними. Вихідні потоки охоплюють видачу позичок, повер­нення залучених банком коштів і сплату процентів за їх використання. Грошові потоки комерційних банків, що відображають розрахунково-касове обслуговування клієнтів, являють собою переміщення грошових коштів між окремими суб’єктами і не належать до потоків кредитного ринку. Крім взаємовідносин з клієнтами, у комерційного банку виділяються внутрішні грошові потоки фінансового ринку. Це залучення ресурсів на ринку цінних паперів та інвестування коштів у цінні папери інших емітентів, а також взаємовідносини на міжбанківському ринку.

Таким чином, комерційний банк виступає в ролі фінансового посередника. Однак це зовсім не означає, що він виконує пасивні функції перерозподілу ресурсів на умовах поворотності. Як фінансова інституція він являє собою комерційну структуру, метою діяльності якої є отримання прибутку. Звідси основні завдання його діяльності — збереження та примноження свого кредитного потенціалу та забезпечення ефективного його використання.

Грошові потоки ринку цінних паперів зображені на схемі 40.

Ключовими суб’єктами ринку цінних паперів є емітенти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Грошові потоки щодо залучення ресурсів спрямовані в бік емітента. Вони можуть бути прямими — від інвестора до емітента — і опосередкованими — через фондову біржу та інших фінансових посередників — інституційних інвесторів, які можуть мати прямі взаємовідносини з емітентом, а можуть працювати і через фондову біржу.

Фондова біржа, будучи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку. Разом з тим ефективність використання фінансових ресурсів забезпечується не через систему комерційного розрахунку (на відміну від банків, біржа не має ні власних ресурсів, ні ресурсів, якими вона може розпоряджатись), а через індикативну функцію — котирування акцій та інших цінних паперів на ринку.

Насамкінець, про співвідношення і підпорядкованість понять «фінансовий ринок» і «ринок фінансових послуг». Ці два явища (як і фінансовий та грошовий ринки) мають складний взаємо­зв’язок. Вони не включаються один до одного, оскільки мають різне призначення і різні сфери. При цьому сфера кожного ширша, ніж іншого. Водночас слід зазначити, що більш узагальнюючим є ринок фінансових послуг і більша частина фінансового ринку належить до нього.

Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин — підприємницьким структурам, державі і громадянам — у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові інституції та організації, що надають відповідні послуги. Ці послуги можна об’єднати у три групи: фінансове посередництво; страхування; консалтинг, аудит та інформаційні послуги.

Фінансове посередництво, яке є першим сегментом ринку фінансових послуг, відображає відносини, які складаються на фінансовому ринку у процесі руху фінансових ресурсів і грошових коштів. Функціонування більшої частини фінансового ринку забезпечують фінансові посередники, які здійснюють, з одного боку, мобілізацію тимчасово вільних ресурсів, а з іншого — їх продаж. Ця частина повністю належить до ринку фінансових послуг. В окремих випадках операції купівлі-продажу фінансових ресурсів можуть здійснюватись безпосередньо між продавцем і покупцем, наприклад придбання акцій інвестором безпосередньо в емітента. Подібні операції є складовою функціонування фінансового ринку, але не належать до ринку фінансових послуг, оскільки послуга як така відсутня. Водночас посередництво у русі грошових коштів може бути пов’язане і з додатковими послугами у розрахунках — різноманітні операції банків з векселями (авалювання, акцептування, інкасування), операції з перевідступлення боргу (факторинг, форфейтинг). Ці операції відносять до ринку фінансових послуг, але вони не належать до фінансового ринку. У цілому до фінансових посередників відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, інституційні інвестори, фондові та валютні біржі.

Страхування з погляду ринку фінансових послуг є сукупністю фінансових послуг з приводу формування колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різних втрат і збитків. При цьому страхові компанії можуть розглядатись і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Їх фінансове посередництво здійснюється у двох напрямах. По-перше, між страхувальниками і застрахованими у процесі перерозподілу коштів страхових фондів. По-друге, між страхувальниками і споживачами фінансових ресурсів при їх розміщенні на фінансовому ринку. Сукупність страховиків і страхових послуг формує страховий ринок, який є другим сегментом ринку фінансових послуг.

Консалтинг, аудит та інформаційні послуги складають специфічний сегмент ринку фінансових послуг. Вони не пов’язані безпосередньо з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Водночас їх призначення полягає у наданні таких послуг, що сприяють указаним процесам. Ці послуги можуть надаватись у різних сферах діяльності. Безумовно, до ринку фінансових послуг належать ті, що надаються у сфері фінансової діяльності.

Фінансовий консалтинг являє собою сукупність консультаційних послуг, що передують фінансовим операціям чи надаються у процесі їх здійснення. Функціонування консалтингових фірм ґрунтується на високому професіоналізмі їх працівників, які можуть допомогти мінімізувати вартість залучених фінансових ресурсів, оптимізувати їх розміщення, сприяти максимізації доходів і прибутку, мінімізації податкового навантаження тощо.

Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності окремих суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення фінансових операцій. Ауди­торські послуги надаються двом сторонам. По-перше, самому суб’єкту, якому дуже важлива незалежна оцінка його діяльності. По-друге, тим суб’єктам, які вступають з ним у фінансові взаємовідносини і для яких також дуже важливо мати об’єктивну й достовірну оцінку його діяльності і фінансового стану. Наявність незалежного аудиторського контролю є певним стабілізуючим чинником функціонування фінансової системи у цілому.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової та нефінансової інформації тим чи іншим суб’єктам, необхідної їм для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Правильність управлінських рішень залежить від своєчасного отримання повної та достовірної інформації. В умовах інформаційного су-
спільства наявність інформації перетворюється у ключовий чинник розвитку. Функцію надання первинної інформації виконують інформаційні агенції. Інформація може надаватись різними способами: публікація статистичних збірників; періодичні зведення, наприклад, біржові; інформаційні мережі — Інтернет. Функцію надання аналітичної інформації виконують рейтингові агенції. Їх продуктом є різноманітні аналітичні огляди, рейтингові оцінки, наприклад оцінка привабливості цінних паперів.

Сегмент консалтингових, аудиторських та особливо інформаційних послуг тісно пов’язаний з функціонуванням фінансового ринку, адже операції на ньому є досить ризикованими. Сукупність цих послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансового рин­ку і фінансової системи у цілому.