§2. Види зобов'язань

Цивільні та натуральні зобов'язання. Зобов'язання як право-відношення мало юридичний захист. Захист цей забезпечувався з позовом кредитора проти боржника. Тому з правом вимоги поєдну­валось і право на позов, тобто кредитор міг вимагати здійснення свого права примусово.

Зобов'язання, наділені позовами, називалися obligationes civiles або honorariae, залежно від того, на чому заснований захист — на цивільному чи преторському праві.

Зобов'язання, які не були наділені позовним захистом, назива­лися натуральними.

Але це не означало, що таке зобов'язання не мало юридичного значення. Якщо боржник виконав натуральний обов'язок, то він не міг вимагати повернення виконаного: виконання не вважалося даруванням або виконанням того, чого не винний. Натуральне зо­бов'язання могло бути забезпечено заставою і приймалось до заліку. Прикладом натурального зобов'язання може бути зобов'язання, яке ліквідується позовною давністю.

Натуральні зобов'язання одержали свій переважний розвиток у відносинах підвладних членів сім'ї і рабів. Підвладні і раби в кла­сичний період римського права придбавали різні речі для свого госпо­даря, але не могли останнього зобов'язати. Виняток становили так звані ноксальні позови.

Подільні й неподільні зобов'язання. За загальним правилом зо­бов'язання є подільним, тобто допускається виконання його по частинах, а якщо є декілька кредиторів або боржників, то поділ між ними. Це загальне правило має винятки в тих випадках, коли воно суперечить економічній меті відповідного зобов'язання. Поділ такого зобов'язання або абсолютно виключив би досягнення його мети або призвів би на практиці до наслідків, які порушують інте­реси кредитора.

Роздільні або альтернативні зобов'язання. Альтернативним або роздільним (obligationes alternative) є таке зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язався виконати одну з кількох відповідних дій на

60

будь-чий вибір. Наприклад, боржник зобов'язався за борг передати раба, умілого шорника або раба-столяра.

Ознаки, що характеризують альтернативне зобов'язання, такі:

єдність зобов'язання;

з кількох дій, що становлять предмет зобов'язання, підлягає

виконанню лише одна;

право вибору може належати боржнику або кредитору, або

навіть третій особі; право вибору належить боржнику, якщо не

встановлено інше.

Зволікання кредитора в праві вибору дає можливість боржнику запропонувати в оплату один з предметів. Випадкова втрата одного з предметів не звільняє боржника від оплати іншим, який зали­шився, оскільки в зобов'язанні були вказані обидва предмети.

Видові йродові зобов'язання. Видовим називалося таке зобов'язан­ня, об'єктом якого була індивідуально визначена річ. Наприклад, боржник зобов'язався передати кредитору певну картину пензля певного художника, тобто зобов'язання полягало саме в цій картині. Випадкова втрата такої речі звільняла боржника від виконання зобов'язання — species pent et cui debetur, тобто індивідуальна річ гине у самого боржника.

Родове зобов'язання — це зобов'язання, об'єктом якого є річ, визначена родовими ознаками: наприклад, боржник зобов'язується віддати кредитору 100 мішків пшениці або будь-якого коня. Тут право вибору одного предмета з ряду однорідних предметів нале­жить боржнику; в цьому подібність родових зобов'язань з альтер­нативними.

Якщо у боржника річ, яку він зобов'язався віддати, гинула, від боргу він не звільнявся, оскільки він повинен був сплатити борг однорідною річчю, тобто вважалося, що родова річ загинути не може.

Часткові та солідарні зобов'язання. Траплялися випадки, коли зобов'язання зв'язувало не одного кредитора і одного боржника, а значно більшу кількість осіб. Міг бути один кредитор і кілька бор­жників, або навпаки — кілька кредиторів і один боржник, або ж кілька кредиторів і кілька боржників. За загальним правилом по­дібні зобов'язання поділялись на таке число зобов'язань, що до­рівнювало кількості суб'єктів. Тому кожний з боржників ніс відпо­відальність за свою частину боргу і кожний кредитор міг вимагати тільки ту частину боргу, яка припадала на його долю.

Всі ці зобов'язання випливали з однієї підстави і називалися частковими (pro rata). Наприклад, спадкоємці виплачували креди­торам спадкодавця тільки свою частину боргу.

Але траплялися випадки, коли кожен кредитор міг вимагати від кожного боржника повного задоволення (in solidum). Такі зо­бов'язання називалися солідарними в широкому розумінні цього слова. Солідарні зобов'язання в свою чергу поділялися на кореальні і солідарні в прямому розумінні.

Під кореальним розуміли єдине зобов'язання при кількох суб'єктах з боку кредитора або боржника. Кореальне зобов'язання

61

виникало головним чином з договору або заповіту. Найбільш по­ширеною формою цієї угоди у римлян була так звана стипуляція, при якій кредитор запитував підряд кількох боржників, а останні всі разом відповідали, або, наприклад, в заповіті вказувалося, що хто-небудь із спадкоємців зобов'язаний зробити що-небудь на ко­ристь третьої особи.

Солідарне зобов'язання в прямому розумінні, на відміну від коре­ального, становило сукупність зобов'язань, що дорівнювали кількості учасників.

Підставою солідарного зобов'язання в прямому розумінні був закон: наприклад, воно могло виникнути при вчиненні будь-якого делікту, коли кілька осіб заподіяли комусь шкоду.

При кореальних зобов'язаннях пред'явлення позову до одного з кореальних боржників звільняло від боргу інших і позбавляло інших кореальних кредиторів права пред'являти позов.

Солідарне зобов'язання являло собою кілька зобов'язань за наяв­ності одного боргу і надавало право кредитору звертатись з стягнен­ням стільки разів, скільки було боржників, поки він не одержував задоволення в повному розмірі. Солідарне зобов'язання ліквідовува­лося лише фактом дійсної сплати.

При кореальних зобов'язаннях ні кредитор, ні боржник не мали права регресу. При солідарному зобов'язанні боржник право рег­ресу мав.

Зв'язки між кредитором і боржником, на основі яких кредитор мав право вимагати, а боржник зобов'язаний щось здійснити або утриматися від певних дій, встановлювалися засобами, які припису­вало право. Засіб встановлення обов'язкових зв'язків між кредитором і боржником є джерелом зобов'язання. Римські юристи джерелом зобов'язань вважали контракти, делікти, немовби контракти, немов­би делікти.