§2. Умови дійсності договорів

Необхідними умовами договору є:

наявність волі, вираження якої має бути дозволеним;

вираження волі має виходити від особи, дієздатної;

вираження волі має виходити від особи, заінтересованої у зміні

конкретних прав;

договір має бути укладений у відповідній формі;

сторони в договорі повинні мати правильну уяву про результат,

якого вони бажають досягти.

67

Для дійсності договору вимагається наявність волі, спрямованої на його укладання; воля повинна бути абсолютно вільною і свідомою; тому договір, укладений під впливом помилки, примусу або обма­ну, не може мати юридичних наслідків.

Неправильне уявлення однієї сторони в договорі про виявлену зовні волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне воле­виявлення, називається помилкою — error. Питання про юридичні наслідки помилки вирішуються залежно від вини особи, яка не­правильно виявила свою волю. За наявності вини особа вважалася зв'язаною зазначеним зобов'язанням, а за відсутності юридичних наслідків помилки не встановлювалось. Помилка враховувалась тільки тоді, коли вона була істотною і вибачливою.

Римські юристи розрізняли: помилку в праві або незнання закону, і помилку щодо фактичних обставин.

Помилка в праві завжди була невиправною, оскільки право повин­ні знати всі громадяни; факти можна було і не знати.

Фактична помилка не завжди вважалась виправною: особа не вбачає того, що всім і кожному добре відомо; її помилку нічим не можна виправдати.

Виправними вважалися тільки ті помилки, які не викликалися найбільшою недбалістю; помилка також вважалася виправною, коли особа, яка помилялась, була введена в це обманними діями іншої особи.

До істотних помилок відносили:

помилку у самому характері правочину (error in negotio), в

неправильній оцінці договору. Наприклад, одна особа передає за

договором річ на зберігання, а інша вважає, що річ передана їй в

тимчасове користування;

помилку в самому предметі правочину (error in corpore). Нап­

риклад, продавець продає свою ділянку в Римі, а покупець вважає,

що йдеться про іншу ділянку;

помилку в якості предмета (error in substantia). Наприклад,

купували вино в бочці, а там виявився оцет;

помилку в особі контрагента (error in persona). Наприклад,

особа доручає справу адвокату Семпронію, приймаючи його за ін­

шого знаменитого адвоката, який має таке саме прізвище. Якщо

тотожність осіб для правочину не мала значення, то й помилка в

особі вважалась неістотною. Наприклад, особа має бажання в книж­

ковій крамниці купити книгу у продавця Тіта, а купує її у продавця

Панфіла, приймаючи його за Тіта. Для права абсолютно однаково,

з яко'і причини особа вступає в юридичні відносини.

Помилка в праві (error iuris), незнання закону прощалися жінкам, неповнолітнім, солдатам, а також жителям провінцій, де немає юристів.

Волевиявлення однієї сторони може здійснитися під примусом іншої. Примушування могло бути двох видів: у вигляді насилля, застосування фізичної сили (vis absoluta) і у вигляді загрози (metus). Угода, укладена за допомогою фізичного насилля, вважається недійсною, оскільки має місце повна відсутність волі. При погрозі, тобто при

68

психічному насиллі, воля існує, оскільки є можливість прийняти угоду, відмовитися від неї або вчинити зі свого боку опір. Римські юристи висловлювалися так: "Не бажаю без примусу, я бажаю хоч би з примусом". У наявності є акт висловлення волі, тому угода визнавалася дійсною. На цій позиції стояло і стародавнє jus civile, але за преторським правом особі, яка уклала угоду під впливом погрози, були надані різні засоби, щоб уникнути шкідливих нас­лідків. Такими засобами були:

заперечення проти заявленого позову у зв'язку з тим, що угода

укладена під погрозою (exeptio quod metos causa);

позов потерпілого про повернення йому відданого за право-

чином, укладеним під погрозою, проти особи, яка загрожувала

(actio quod metus causa);

відновлення первісного стану (in integrum restitutio);

Всіма цими засобами можна було користуватися не тільки проти того, хто загрожував, а й проти його спадкоємців.

Всі ці засоби застосовувалися за наявності таких умов:

побоювання мало бути одночасним з виявленням волі;

погроза мала бути незаконним засобом;

однаково, була погроза теперішнім чи майбутнім злом;

загроза мала бути більш значним злом порівняно зі збитком;

загроза життю, але не майну;

погроза наклепом, фальшивим доносом не мала значення;

погроза мала порушувати небезпеку у людини з сильною волею;

слабохарактерному і лякливому право захисту не надавалось.

Той, хто застосував примус, засуджувався до відшкодування завданих збитків. У разі відмови добровільно виконати вирок він засуджував­ся до відшкодування заподіяних збитків у чотирикратному розмірі.

Обманом (dolus або dolus malus) є обдурювання з наміром однієї особи іншою з метою спонукати Ті укласти невигідну угоду. Обман не становить особливого пороку волі. Він може виявлятись по-різному, навіть шляхом мовчання. Вплив обману на угоду аналогічний помилці.

Обманутій особі проти наслідків невигідно укладеної угоди нада­вались такі засоби захисту:

заперечення проти пред'явленого позову (exceptio doli);

позов до особи, яка обманула, про понесені збитки (actio doli);

відновлення первісного стану (in integrum restitutio).

Ці засоби ці діють тільки проти особи, яка обманула (in per-sonam), а проти її спадкоємців — лише в тому випадку, коли вони збагатилися в результаті обману спадкодавця.

Засоби захисту проти особи, яка обманула, мають більш обмеже­ний характер порівняно із захистом проти примусу; пояснюється це тим, що обман є меншим насиллям над волею, ніж примус.

Для дійсності договору наявності однієї волі було недостатньо, необхідно було, щоб вона була виявлена належним чином. Через це вимагалось додержання відповідної форми, яка передбачалася законом або угодою й невиконання якої призводило до недійсності договору. Тому в стародавньому римському праві деякі договори

69

набували юридичного характеру тільки в тому випадку, коли вони укладалися за встановленою законом формою.

Такими формами були: манципація, стипуляція, деякі письмові договори.

Правоздатність і дієздатність суб'єктів зобов'язальних договорів була тісно пов'язана з питанням майнової і ділової спроможності окремих осіб. Тому вільне волевиявлення було можливе лише за наявності право — та дієздатності як фізичних, так і юридичних осіб.

Укладення договору передбачає складну сукупність юридичних дій, яка починається з оголошення стороною, яка бажає вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду. Таке проголошення пропозиції укласти договір називається офертою. Прийняття пропозиції укласти договір називається акцептом.