4.1.   Вербальні контракти

Вербальним контрактом є договір, який набирає обов'язкової сили з моменту проголошення певної словесної формули (verbis contrahitur).

Таких договорів в римському праві було три: stipulatio, dolis dictio і operarum iurata promissio.

Найважливішим з них була stipulatio, яка у всій системі римсь­ких зобов'язань посідала перше місце і була записана вже в Законах XII таблиць.

Stipulatio — стипуляція — за своєю формою складалася з усного питання і усної відповіді боржника.

Спочатку визначені слова були приписані правом. Наприклад, питання: dabis — даєш? Відповідь: dabo — дам.

Кредитор питає: "Обіцяєш ти дати мені сто?" А боржник відпо­відає: "Обіцяю".

Завдяки такій словесній формі контракт вважався здійсненим, і кредитор одержував право на позов; слова зобов'язували боржника. Стипуляція мала величезне значення в римському праві; вона була дуже зручна для кредиторів завдяки своєму односторонньому характеру;

72

боржник повинен був виконати те, що обіцяв; стипуляція для лих­варів мала великі переваги перед іншими формами угод, тому що основа зобов'язання була не виражена і договір був абстрактним. У формі стипуляцїї могла бути здійснена будь-яка згода сторін.

Dolis dictio — усна обіцянка дати придане, яка здійснюється у формі стипуляції.

Operarum iurata promissio — обіцянка раба, який одержав волю, здійснити на користь свого пана дарування чи будь-яке інше зо­бов'язання або надати йому послугу.