§3. Зміст договору

Зміст договору має бути визначеним, і предметом його не можуть бути дії протизаконні і неможливі.

Уся можлива сукупність договірних зобов'язань визначена відомою тріадою римського юриста Павла: dare ("дати", тобто передати право власності), praestare ("надати", що означає передати у тимчасове користування або надати певні послуги), facere ("виконати", а саме — вчинити певну дію або утриматися від дії).

В змісті договору розрізняють три складові:

істотний (необхідний) зміст, який визначає характер угоди

і без якого договір не може існувати: наприклад, в договорі купівлі-

продажу істотний зміст становлять угода про предмет, ціну і мета;

звичайний зміст договору, що не становить його суті. Але

він зазвичай властивий окремим договорам. Якщо певні умови не

обумовлені в договорі, то наявність їх передбачається сама по собі.

Наприклад, за договором оренди орендна плата зазвичай вноситься

в кінці сільськогосподарського року, якщо сторони не погодились

на інше;

випадковий зміст договору, під яким розуміють такий його

склад, який не тільки не визначає його суті, а навіть не припуска­

ється; тому випадковий зміст договору завжди повинен бути засте­

режений сторонами; в цьому разі мають значення випадкові: умова

(conditio), строк (dies), наказ (modus).

Предметом договору можуть бути всі ті речі, які могли бути предметом дій зобов'язальних відносин взагалі.

Укладаючи договір, особи керуються найрізноманітнішими мотивами. Кожний договір має свою відповідну мету (causa).

Найближча мета, задля якої укладається договір, називається каузою. Наприклад, покупець зобов'язується сплатити продавцю певну суму, щоб придбати певну річ. Придбання речі і є найближчою метою, заради якої укладався договір. Вона одночасно є матеріальною підставою укладення договору Договори, в яких мету (каузу) можна легко визначити, називають каузальними.

70

Проте не в усіх договорах кауза помітна. Існують договори, в яких сторони чомусь приховують мету, заради якої укладають договір (наприклад, стипуляція).

Такі договори ніби абстраговані від своєї мети і називаються абстрактними.

Умови (conditiones). Умова — це невизначена подія, яка повинна настати в майбутньому і від якої залежатиме юридичний ефект правочину. Будь-який правочин, укладений з умовою, називається умовним (negotium conditionale). Істотними ознаками умови є: неві­домість настання і самовільність.

Необхідно, щоб при укладанні правочину було невідомо, настане чи ні умовна обставина. Умова буде недійсною, якщо до моменту укладення правочину умовна обставина відбудеться.

Наприклад, при укладанні правочину обумовлюється, "якщо кора­бель прийде в порт", а корабель вже в цей час стоїть в порту, тут умова буде недійсною. З тієї ж причини умова буде недійсною, якщо відомо, що вона ніколи не здійсниться. Наприклад, "чи обіцяєш ти сплатити мені сто асів, якщо я дістану пальцем небо?" Умова має бути цілком довільною; тому умова, яка ставила юридичний ефект правочину в залежність від такої обставини, яка сама по собі мається на увазі або яка безумовно повинна настати, вважалася недійсною.

Види умов:

умови позитивні й негативні, поставлені в залежність від наяв­

ності або відсутності певних обставин;

умови самовільні, випадкові і змішані, тобто такі, які зале­

жать від рішення умовно-правомочної особи, або абсолютно не

залежать від її рішення, або залежать тільки частково;

умови відкладні, або суспензивні і умови, які скасовують, або

резолютивні.

При суспензивних умовах юридичний ефект правочину відкла­дається до моменту настання відповідної обставини, при резолю­тивних умовах настання такої обставини припиняє існування са­мого правочину.

Позитивною вважається умова, що настала, коли обставина, яка має настати, настала; негативною умовою вважається умова, що настала, коли стало відомо, що настання її неможливим.

Іноді умова вважається такою, що настала, хоч в дійсності вона і не виконувалась. Подібне відбувається в тому випадку, коли умов­но-зобов'язана особа з наміром перешкоджає настанню або ненас-танню невигідної для неї умови.

Строк (dies). Під строком мається на увазі перебування юри­дичних наслідків в тій чи іншій залежності від певного моменту часу. Строк відрізняється від умови достовірністю свого настання. Умова може настати або не настати, а строк завжди настане, хоча може бути невідомим.

Строк може бути зазначений прямо календарним днем або відне­сений до якої-небудь майбутньої дії. Отже, чистий строк може бути визначений або днем, або подією, але тільки достовірною, яка обов'язково повинна відбутись. Можливі різні комбінації:

71

dies certus an incertus quando — обставина повинна настати,

але невідомо, коли вона настане (наприклад, день смерті);

dies incertus certus quando — невідомо, чи яка-небудь обставина

настане, але відомо, коли вона настане (наприклад, день повно­

ліття сина);

dies incertus an incertus quando — взагалі невідомо, настане коли-

небудь певна обставина чи не настане (наприклад, день народжен­

ня діда).

Строк не допускався в правочинах при укладенні шлюбу, усинов­ленні, прийнятті спадщини.

Наказ (modus). Під наказом розуміють покладання якого-небудь обов'язку на відповідну особу, якій надається безоплатна вигода. Наприклад, хто-небудь дарує іншій особі відповідну суму грошей, щоб в свою чергу ця особа виконала яке-небудь зобов'язання на користь третьої особи: передала річ або доставила аліменти тощо.

Отже, суть наказу полягає в тому, що на особу, яка збагатилась, покладається певне зобов'язання. Наказ, на відміну від умови, ні­коли не має речового характеру, а утворює тільки особисту вимогу.

Невиконання наказу не робить правочин недійсним, проте особі, на користь якої зроблено наказ, дається особистий позов про вико­нання, а при легатах та даруванні понад те — альтернативний строк на повернення дару. Наказ має місце в угодах при даруванні і в розпорядженнях на випадок смерті (mortis causa). Наказ не може спонукати до дій неможливих.

Договори, не обмежені умовами, строками і наказами, є чистими.