§3. Припинення зобов'язання

З самого моменту виникнення зобов'язання розраховані на їх припинення. Основною підставою припинення зобов'язань є їх виконання. Виконання зобов'язань мало юридичні наслідки, тобто припинення зобов'язань, лише за наявності певних умов. Ці умови стосувалися місця і часу виконання зобов'язань; особи виконавця і особи, яка приймає виконання; змісту зобов'язань.

Місце виконання зобов'язання визначається згодою сторін. В тому випадку, коли місце виконання зобов'язань встановлювалося альтернативно, то це місце вибирав боржник. В тих випадках, коли невиконання зобов'язання мало місце з вини боржника, то вибір місця виконання належав позивачеві.

Час виконання зобов'язання визначався договором. Якщо термін виконання не був встановлений у договорі, то момент виникнення зобов'язання і термін його виконання збігалися. Кредитор міг вима­гати виконання зобов'язання терміново, за винятком випадків, коли

62

для виконання зобов'язання потрібен був певний час. Дострокове виконання (representatio) допускалося не завжди. Заборонялося достро­кове виконання обов'язків у виплаті аліментів. В тому випадку, коли дострокове виконання не заборонялося законом, вимагалося, щоб при цьому не порушувалися інтереси кредитора.

Для припинення зобов'язань вимагалося, щоб воно було виконано і прийнято певною особою. Виконання зобов'язання здійснювалося або боржником, або його представником. Особисте виконання вимага­лося тоді, коли договір мав особистий характер. Якщо ж зобов'язання не мало особистого характеру, допускалося його виконання третьою особою.

Виконання мало відповідати змісту зобов'язання. Боржник не міг на свій розсуд замінити предмет зобов'язання. Заміна предмета зобов'язання була можлива лише зі згоди кредитора.

Крім виконання зобов'язання, зобов'язальні відносини могли припинятися також через зміну змісту або умов зобов'язання (nova-tio); залік зустрічних потреб кредитора і боржника (compensatio); звільнення боржника від боргу кредитора (remissio debiti); поєднання в одній особі кредитора і боржника (confusio); неможливість вико­нання; смерть однієї зі сторін; закінчення давності до запитання.

Novatio — договір, який погашає попереднє зобов'язання через встановлення нового. Така заміна відбувається на основі усного договору (stipulatio).

Залік (compensatio) міг мати місце у випадках зустрічної вимоги, коли кредитор і боржник за одним зобов'язанням є відповідно боржником і кредитором за іншим.

Звільнення від боргу застосовувалося тоді, коли кредитор добро­вільно відмовлявся від свого права вимагати його сплати.

Зобов'язання припинялися у випадку фізичної або юридичної неможливості виконання. Фізична неможливість могла мати місце тоді, коли предмет зобов'язання (наприклад, річ) був фізично зни­щений без вини боржника. Юридична неможливість наставала тоді, коли предмет зобов'язання — оборотна річ, перетворювалася у необоротну (наприклад, річ виключалася з цивільного обігу).

У випадку смерті боржника зобов'язання переходило до спад­коємця. Виняток: до спадкоємців не переходили борги за делікти.