4.2.  Літеральні контракти

Літеральними (письмовими) контрактами називали договори, які укладалися письмово (litterae — письмо; litterisfit obligatio — зобов'язан­ня, що виникало внаслідок запису, письма).

В Римі вважалось обов'язком громадянина, який вступив в ділові відносини з іншими особами, вести книгу, в яку записувалися гро­шові надходження й видачі. Якщо в книгу вносилася сума, видана кому-небудь, і ця остання особа шляхом відповідного запису в своїй прибутково-видатковїй книзі визнавала одержання цієї суми, то в силу цього запису і виникав договір: боржник зобов'язувався книж­ковим записом.

Із втратою значення прибутково-видаткових книг одержали по­ширення письмові зобов'язання іншого роду — запозичення з прак­тики грецьких або еллїнізованих провінцій: сінграфи (syngrapha) і хірографи (chirographa). Сінграфа — це документ, написаний від імені третьої особи, який свідчив про її борг; складався в присут­ності свідків і підписувався останніми (такий-то винен такому-то 1000 сестерцій).

Проте процедура складання сінграфи була обтяжливою і формалі­зованою: вимагалася присутність свідків, сторони змушені були вик­ладати їм зміст договору, що далеко не завжди відповідало їхнім інте­ресам. Внаслідок цього в період абсолютної монархії сінграфи посту­пово втрачають своє значення, а римляни доходять висновку, що та­кий документ може взагалі складати сам боржник і без свідків. Отже, виникає інша форма літерального контракту — хірограф — боргова розписка, що складається від імені першої особи — боржника — і підписується ним (Я, такий-то, винен такому-то 1000 сестерцій).