§2. Спадкування за законом

Спадкування за законом (ab intestatio) виникло раніше спадкування за заповітом, але згідно із Законом XII таблиць відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту: si intestatus moritur, тобто коли хтось помре без заповіту.

Спадкування за jus civile визначалося положенням Законів XII таблиць, згідно з яким розрізняли три класи спадкоємців:

I               — sui або sui heredes, тобто свої спадкоємці, до яких належали

підвладні діти, внуки, правнуки по чоловічій лінії, дружина (сит

тапи), а також усиновлені; внуки визнавались спадкоємцями лише

в тому випадку, коли помирав батько; всі вони діставали частку

свого батька;

II             — найближчі агнати (agnatiргохіті), наприклад, брати, сестри.

Вони закликались, якщо не було sui heredes (своїх спадкоємців);

III            — найближчі родичі (gentiles ргохіті); вони закликались, якщо

не було агнатів.

Законний спадкоємець закликався до спадкування один раз; тому якщо найближчий спадкоємець відмовлявся, то спадщина ставала виморочною.

Спадкування за Ьопогит possessio. За преторським едиктом вста­новлювалося чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:

I               — unde liberi. В цьому класі поряд з підвладними дітьми спад­

коємцями визнавалися і діти емансиповані; поряд з агнатами успад­

ковують і когнати, тобто успадковують всі діти взагалі.

II             — unde legitimi. В цьому класі до спадщини закликались ще раз

sui heredes, а за їх відсутності — агнати і родичі;

III            — unde cognati. Закликались всі кровні родичі до шостого

ступеня спорідненості включно;

IV            — unde vir aufuxor, тобто один з подружжя, що пережив іншого,

за умови повної відсутності родичів, зазначених в перших трьох

класах або у разі їх відмови від спадщини.  Претором було введено

successio ordinum (наступність класів), тобто якщо найближчий спад­

коємець відмовлявся від прийняття спадщини, то закликався з сім'ї

наступний і спадщина не ставала виморочною. Суть Ьопогит possessio

96

полягала в тому, що претор, не чекаючи остаточного з'ясування питання, хто в даному випадку був справжнім спадкоємцем, давав цим особам введення в володіння шляхом надання особливого інтердикту — interdictum quorum bonorum. Введення у володіння іноді давалось тимчасово, до прибуття справжнього спадкоємця; в інших випадках володіння давалось остаточно і невід'ємно; таким оста­точними власниками могли бути спадкоємці за законом — jus civile, а також сторонні особи.

В обох системах (в цивільній і преторській) закладена одна основа: спадкоємці є універсальними наступниками спадкодавця; спадку­вання за заповітом відіграє основну роль; за законом закликаються спадкоємці тільки в тому випадку, коли немає заповіту.

Основи преторського права дістали перевагу; розвиток преторського права на противагу jus civile розширив вузькі межі, виправив і пробив дорогу новому праву наступних віків.

У праві Юстиніана ми маємо тільки один порядок спадкування.

Юстиніан реорганізував право спадкоємства за новелами 118 і 127. Було встановлено чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:

I               — всі низхідні родичі померлого. Вони (родичі дальших ступенів)

закликались разом з ближчими ступенями, якщо вибув їх батько;

низхідні одержували рівні частки спадщини. Діти раніше померлого

батька всі разом набували ту частку спадщини, яку він міг би одер­

жати за життя;

II             — висхідні родичі — батько, мати, дід, баба, а також повно-

рідні брати й сестри та їх діти тощо.

Якщо успадковували лише висхідні родичі, то спадщина розпо­ділялася порівну in Ііпеа, тобто одна половина — по батьківській лінії, а друга — по материнській.

Висхідні, брати і сестри, успадковували порівну — in capita. Діти померлих братів і сестер за правом представництва всі разом одер­жували частку померлого батька — in stirpes;

— неповнорідні брати й сестри (єдинокровні і єдиноутробні),

а також їх діти. Спадщина розподілялася порівну — in capita. Діти

померлого батька всі разом успадковували його частку — in stirpes;

— всі інші родичі. Найближчі включають більш далеких без

обмеження ступенів. Спадщина ділилася на рівні частки — in capita.

Отже, за правом Юстиніана допускалася наступність класів і ступенів (successio ordinum et graduum).

Для спадкування подружжя зберегло силу преторське bonorum possessio. Дружина, яка бідувала, одержувала '/4 частину майна помер­лого заможного чоловіка; за наявності трьох і більше дітей вона одержувала рівну частку з дітьми — in capita, причому вона мала лише право користування, а не право власності.

Діти конкубінату та їх мати одержували '/6 частину майна помер­лого батька, якщо не було законних дітей і дружини.

Останні два види спадкування називаються надзвичайним спад­куванням.

97