2.5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

Тлумачення закону — це діяльність суб'єкта тлумачення по встановленню змісту правового акта для його практичної реалізації (застосування).

У законі про кримінальну відповідальність відображено за­гальні положення, загальні правила поведінки, які законодавець вважає злочином. Одначе ніякий кримінальний закон, навіть щонайдеталізованіший, казуїстичний, не може передбачити всіх нюансів злочинної поведінки, які доводиться розглядати у пра-возастосовчій практиці. Тому виникає потреба в тлумаченні за­кону, тобто поясненні, розкритті його змісту і призначення, в точ­ному зрозумінні волі законодавця, вираженої в законі, в поясненні термінів і понять, які у ньому вжиті.

Треба підкреслити, що однією з основних складових частин високої кваліфікації юриста є його вміння точно тлумачити за­кон.

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає можливість встановити його відношення до конкретного зло­чинного діяння і правильно його кваліфікувати. Це обов'язкова вимога правильного застосування закону, необхідний елемент слідчо-судової діяльності.

Тлумачення не може бути довільним, таким, що не рахується з волею законодавця й принципами права, воно має сприяти зміцненню законності. В процесі тлумачення враховується не тільки буква закону, але і його дух.

Тлумачення законів, у тому числі й кримінальних, має кілька напрямів (видів).

Тлумачення закону послідовно проходить дві стадії: тлума-чення-з'ясування ("для себе") і тлумачення-роз'яснення ("для інших").

34

Тлумачення-з'ясування передує тлумаченню-роз'ясненню. Воно полягає у внутрішній інтелектуальній діяльності суб'єкта тлумачення щодо встановлення змісту Закону про кримінальну відповідальність. Витлумачивши закон "для себе", можна роз'яс­нювати його "для інших".

Розглянемо прийоми, які застосовуються в процесі тлумачен­ня-з'ясування.

Тлумачення може здійснюватися за обсягом, тобто в ході співставлення тексту норми та її змісту. Тлумачення за обся­гом буває трьох видів:

а)             буквальне тлумачення (адекватне, тотожне) — коли зміст кри­

мінально-правової  норми  цілком  відповідає  його  словесній

оболонці — тексту норми. В абсолютній більшості випадків

так воно і є. Так, згідно зі ст. 23-25 КК вина особи, що вчини­

ла діяння, передбачене КК, може бути вираженою в одній з

двох форм: умислі або необережності. Якихось інших форм

закон не передбачає;

б)            обмежувальне тлумачення — коли зміст кримінально-право-

вої норми є вужчим за її текст. При цьому тлумаченні нормі,

що застосовується, надається більш вузький сенс, ніж це бук­

вально сформульовано в тексті самого закону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 22 КК загальний вік, з якого настає кри­мінальна відповідальність, дорівнює 16 рокам. Але стосовно зло­чину, передбаченого ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у зло­чинну діяльність), слідчо-судова практика походить з того, що його може вчинити тільки особа, що досягла повноліття, тобто доросла особа, якій виповнилося 18 років;

в)             поширювальне тлумачення — коли зміст кримінально-право­

вої норми ширший, ніж її словесне значення, текст. При цьому,

тлумаченням закону про кримінальну відповідальність, що засто­

совується, надається більш широкий сенс, ніж це зафіксовано в

тексті закону. Одначе таке тлумачення має здійснюватися дуже

обережно, ні на крок не виходячи за межі волі законодавця.

Скажімо, ст. 203і КК передбачає відповідальність за порушен­

ня законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків

для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи

сировини для їх виробництва. Тут термін "законодавство" містить

у собі не лише закони, а й підзаконні акти, які регулюють вказа­

ний вид діяльності.

35

Крім тлумачення за обсягом, у тлумаченні-з'ясуванні ми роз­різняємо також тлумачення за способом, найбільш поширеними видами якого є філологічне, систематичне, історичне.

Філологічне (граматичне, текстове) тлумачення полягає у з'ясу­ванні змісту кримінально-правової норми шляхом аналізу її тексту на основі законів філології. Тут враховується кожне сло­во, місце, яке воно займає в тексті, кожний сполучник, кожна кома тощо.

Так, ч. 1 ст. 199 КК передбачає відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Ук­раїну з метою збуту, а також збут підробленої національної валю­ти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

Філологічне тлумачення цієї норми дає підстави стверджувати, що будь-яка з перелічених дій з будь-яким предметом, вказаним в тексті, створює склад злочину, передбачений цією статтею.

Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кри­мінально-правової норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими нормами КК.

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, але не дає переліку видів вбивств, які можуть бути за нею кваліфіковані. Для цього треба дослідити і витлумачити ч. 2 ст. 115 КК та всі інпгі статті КК, які передбачають відпові­дальність за певні види вбивств: ст. 112, 116, 117, 118, 119, 348, 379, 400, 443. Види вбивств, що не охоплюються цими статтями, мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 115 КК.

Історичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту криміналь­но-правової норми на основі пізнання конкретно-історичних умов її прийняття.

Наприклад, норма, викладена у ст. 238 КК (Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворю­ваність населення), вперше була введена в КК 1960 р. 19 січня 1990 р. як відлуння Чорнобильської трагедії, справжні розміри якої влада намагалася приховати від громадськості. Це й засто­рога для інших чиновників, які можуть повторити щось подібне в майбутньому.

Отже, провівши достатню дослідницьку роботу із застосуван­ням розглянутих вище прийомів і досить повно з'ясувавши зміст норми "для себе", суб'єкт тлумачення може перейти до зовніш-

36

ньої, об'єктивної інтерпретації змісту правової норми, так би мовити, "для інших". Тобто до тлумачення-роз'яснення, інтер­претації (від лат.  intepretatio — роз'яснення сенсу чогось).

Залежно від суб'єкта тлумачення воно може набирати різ­ного правового значення: бути автентичним, легальним, судо­вим і доктринальним.

Залежно від суб'єкта тлумачення воно може бути офіційним (тобто таким, що дається суб'єктом, уповноваженим на це зако­ном) і неофіційним (що дається приватним суб'єктом).

Тлумачення, яке дає визначення дії кримінально-правової норми взагалі до всіх випадків, є нормативним, тлумачення нор­ми стосовно конкретного юридичного факту (злочину) — ка­зуальним (лат. casus — випадок).

Розглянемо види тлумачення за суб'єктами.

Автентичне (від грец. authentikos — такий, що походить з першоджерела) — це тлумачення, яке дає сам законодавець, в нашому випадку — Верховна Рада. Вона не наділена правом видавати окремі нормативні акти, що тлумачать закони, але може тлумачити зміст закону безпосередньо в його тексті. Так, КК України має в значній кількості статей примітки, що тлумачать ті чи інші положення, які містяться в цих або в інших статтях КК.

Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 КК (Крадіжка) розкри­вається зміст поняття повторності злочинів, передбачене у ст. 185, 186, 189-191. У примітці 1 до ст. 364 КК дається тлумачення поняття службової особи, яке є обов'язковим для всіх випадків застосування статей, де суб'єктом є службові особи.

Примітки до статей КК є їх невід'ємною складовою части­ною.

Легальне (від лат. — Lex — закон, Legalis — законний) — це таке тлумачення, яке дається державним органом, спеціально на те уповноваженим. Таке тлумачення є обов'язковим для засто­сування всіма правозастосовчими інстанціями.

Таким є тлумачення, яке дає Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Згідно зі ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

37

Судове тлумачення поділяється на правозастосовне і казу­альне.

Правозастосовне судове тлумачення дається Пленумами Ви­щих спеціалізованих судів (Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, створення якого планується найближчим часом, а також інші вищі спеціалізовані суди, що будуть утво­рені Президентом України) і Пленумом Верховного Суду Ук­раїни.

Вищий спеціалізований суд дає спеціалізованим судам ниж­чого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрис­дикції (ст. 39 Закону "Про судоустрій України").

Верховний Суд України, як найвищий судовий орган, дає су­дам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму ви­щого спеціалізованого суду (ст. 47 Закону "Про судоустрій Ук­раїни").

Роз'яснення вказаних судів не змінюють закон, але своїм ве­ликим авторитетом вказані судові інстанції впливають на весь перебіг правозастосовчого процесу, роблять його одностайним і таким, що забезпечує суворе дотримання принципу законності.

Нині, у зв'язку з прийняттям КК 2001 року Верховний Суд України переглядає свої постанови, які тлумачать кримінально-правові норми, і видає їх у новій, стосовно положень нового КК, редакції.

Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону", від того ж числа постанова № 5 "Про судо­ву практику у справах про хабарництво" та ін. замінили раніше прийняті постанови, які тлумачили аналогічні питання за КК 1960.

Казуальне судове тлумачення дається судом будь-якої інстан­ції у вироку, ухвалі, постанові стосовно конкретної криміналь­ної справи. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність стосується в такому разі тільки одного конкретного діяння. Але треба мати на увазі, що в силу високого авторитету Верховного Суду України його рішення у конкретних справах враховуються всіма судами при розгляді аналогічних справ. У той же час наше

38

право не є прецедентним правом (від лат. — praecedentis — такий, що йде попереду). Отже, при вирішенні конкретних справ посила­тися в обґрунтуванні прийнятого рішення на попередні судові рішення, в тому числі і Верховного Суду України, не можна.

Доктринальне тлумачення (від лат. doktrina — вчення) дається колективом авторів чи окремим вченим-юристом сто­совно окремої кримінально-правової норми або групи норм у своїх дослідженнях, підручниках, монографіях, коментарях до діючого законодавства й практики його застосування.

На відміну від видатних римських юристів, котрі в часи імперії мали так зване jus publice respondendi, тобто за дорученням імпе­ратора (починаючи з Августа) могли давати консультації зі спір­них правових питань, які, будучи санкціоновані імператором, ста­вали законом, а від часів імператора Адріана, якщо погляд цих юристів був єдиним на проблему, суддя повинен був керуватись ним. Причому, згідно з законом 426 року думка "Першої п'ятір­ки" видатних юристів — Папініана, Павла, Гая, Ульпіана і Мо-дестіна превалювала над іншими авторитетами, а думка Папіні­ана перемагала будь-яку думку, але поступалася спільній думці двох із вказаних юристів. Доктринальне тлумачення юристів сього­дення такою перевагою не користується, тобто обов'язкової сили не має.

Але з тих питань, які не знайшли вирішення у тлумаченнях іншого виду, доктринальні тлумачення відомих спеціалістів мають досить значний вплив і ними охоче й плідно користуються де­путати Верховної Ради України при розробці нових законів, пра­цівники правозастосовчих органів, викладачі й студенти юридич­них закладів. Доктринальне тлумачення допомагає краще усвідомити зміст і значення окремих норм кримінального зако­нодавства й правильно застосувати його в слідчо-судовій прак­тиці. На першому місці тут за вагою є видання науково-прак­тичних коментарів до Кримінального кодексу України.

Різновидом доктринального тлумачення можна вважати про­фесійне тлумачення закону, яке здійснюють особи, що працюють в органах, де проводиться дізнання й досудове слідство, у проку­ратурі, адвокатурі тощо. Це тлумачення носить попередній ха­рактер, бо тільки суд має право вирішувати остаточно питання про кваліфікацію вчиненого, про винність і кримінальну відпові­дальність осіб, які звинувачуються у вчиненні злочину.

39

Контрольні питання

Що таке закон про кримінальну відповідальність?

З чого складається чинне  кримінальне  законодавство України  і

яка структура КК?

Що таке диспозиція статті Особливої частини КК? Назвіть види

диспозицій.

Що  таке  санкція  статті  Особливої  частини   КК?   Назвіть  види

санкцій.

Охарактеризуйте чинність закону про кримінальну відповідальність

у часі? Який порядок вступу закону в силу і припинення його чин­

ності?

В  чому  полягає  зворотна дія  закону  про  кримінальну  відпові­

дальність?

В чому  полягають  принципи  чинності  закону  про  кримінальну

відповідальність у просторі?

Екстрадиція та її правові підстави.

Що таке тлумачення-з'ясування закону про кримінальну відпові­

дальність і які є види й способи його здійснення?

10. Що таке тлумачення-роз'яснення закону про кримінальну відпові­дальність і які його види залежно від суб'єкта тлумачення?

40