3.2. Малозначність діяння як обставина, що виключає кримінальну відповідальність

Ми вже говорили про те, що суспільна небезпечність є обов'язковою ознакою злочину. Без неї поведінка людини, хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, не може вважатися кримінально-протиправною. Адже фор­мальний ттідуід до наявності чи відсутності злочину означає відхід від принципу гуманізму й економії кримінально-правового впли­ву, відволікання від боротьби зі справжньою злочинністю. Це добре розуміли в стародавньому Римі, де діяв постулат: de minimus non curat praetor. Тобто: претор (суддя) не займається дрібни­цями.

Ось чому ч. 2 ст. 11 КК зазначає: Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспіль­ству або державі.

Отже, малозначне діяння не є злочином і не може тягти кримі­нальної відповідальності. Щодо умов, за яких можна розцінюва­ти діяння як малозначне, то:

по-перше, воно повинно формально підпадати під ознаки діяння, передбаченого певною статтею КК. Інші види правопорушень не можуть підпадати під поняття малозначного діяння, виписаного у ч. 2 ст. 11 КК. Вони повинні розглядатися за нормами інших галузей права: адміністративного, цивільного, трудового тощо.

Так, не може розглядатися малозначною крадіжка державно­го майна на суму 20 грн, адже це адміністративний проступок (ст.  51  КпАП). Крадіжка ж приватного майна на таку суму є

48

злочином, передбаченим ст. 185 КК, хоча за певних умов може бути розцінена і як малозначне діяння. До речі, поняття мало-значності правопорушення є і в адміністративно-деліктному праві (ñò. 22 ÊïÀÏ);

по-друге, у малозначному діянні має бути відсутня суспільна небезпека. Оскільки малозначне діяння не є злочином, оцінка йому як такому дається представниками правоохоронних органів. Рішення приймається з урахуванням усіх особливостей конк­ретної події. Як правило, це — умисне діяння, яке не спричини­ло істотної шкоди. Ця неістотна шкода може бути матеріаль­ною (крадіжка приватного майна на незначну суму), може бути організаційною (незначне запізнення при повернені до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду) тощо.

Має бути встановлено, що особа мала намір вчинити саме те діяння, яке оцінюється як малозначне, а не інше, яке малознач­ним бути не може, і саме те, яке ця особа вчинити намагалася або принаймні передбачала як один із варіантів наслідків своєї злочинної поведінки.

Так, не може бути малозначності при зламі злочинцем замків гаражу, в якому не виявилося автомашини, яку він хотів ви­красти. Такі дії будуть розглядатись як замах на викрадення автомашини.

Не може бути малозначності при вчиненні злочину способом, який містить у собі підвищений рівень небезпеки, навіть і за відсутності істотної шкоди. Наприклад, заволодіння сумою в п'ять гривень шляхом розбійного нападу, під час якого потерпілому погрожували ножем.

На рішення про малозначність діяння може вплинути харак­теристика особи злочинця. Скажімо, одна справа — крадіжка на невелику суму, вчинена неповнолітнім, і зовсім інша — кра­діжка на таку ж суму, вчинена рецидивістом.

Звичайно, точних вимірів малозначності закон дати не може, та вони й не потрібні, адже кожний випадок має чимало тільки йому властивих нюансів. Тому оцінка конкретних проявів ма­лозначності має суб'єктивний і варіативний характер.

Але на практиці зустрічається чимало випадків, коли органи дізнання й досудового слідства приймають очевидно неправильні

49

рішення, відмовляючи в порушенні кримінальної справи на підставі оцінки розглядуваного прояву як малозначного. Серед постанов, винесених прокуратурою з приводу відмови в порушенні кримінальної справи на підставі малозначності і якими ці відмови скасовані, чимало таких, де матеріальна шкода становить не одну сотню гривень, тілесні ушкодження характеризуються не тільки як легкі, а й як середньої тяжкості, тощо.

Посилання на ч. 2 ст. 11 КК як підставу відмови у порушенні кримінальної справи тут безпідставні.