4.3. Поняття складу злочину та його ознаки

Поняття складу злочину відоме з часів римського права: corpus delicti (corpus — îñíîâà, ñóòü, ñêëàä; delictum — ïðàâî­порушення). У римському праві також corpus — тіло, corpora — тілесні речі, на відміну від прав — jura. Поняття складу злочи­ну тоді відігравало процесуальну роль достатньої підстави для розгляду справи в суді з огляду доведеності наявності в діянні особи рис правопорушення. Вперше кримінально-правовий ха­рактер цьому термінові було надано в XVI столітті (Проспер Фари-націй).

Визначення злочину через притаманні йому ознаки, розгля­нуті раніше, розкриває його соціальний та правовий зміст, відме­жовує правопорушення-злочин від інших видів правопорушень й аморальних проявів. Одначе ознаки злочину не дають можли­вості, та перед ними і не ставиться таке завдання, відмежувати один злочин від іншого. Адже в межах ознак злочину і вбивство, й одержання хабара не можна відрізнити одне від одного.

Аби серед усієї маси діянь, визнаних законом як злочин, "діа­гностувати" саме вбивство, одержання хабара, хуліганство, фіктив­не підприємництво, невиконання судового рішення тощо, необ­хідно встановити ознаки, які притаманні саме цьому злочинові. І робити це треба саме в рамках складу злочину.

Отже, поняття злочину, як ми вже бачили, відповідає на пи­тання, що спільного між усіма злочинами, а поняття складу зло­чину — на питання, чим відрізняється один злочин від іншого. Включаючи в себе всі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, прита­манні кожному складу злочину, поняття складу злочину дає мож­ливість розкрити загальні риси структури злочину в цілому й окремих, конкретних складів злочину.

Встановлення ознак окремого складу злочину вимагає знання не тільки Особливої частини кримінального права, а й Загальної частини, у якій зібрані загальні положення, що належать до ха­рактеристики ознак, загальних для всіх або значної частини складів злочину. Без знання цих ознак не можуть бути належним чином встановлені й ознаки складів кожного конкретного зло­чину. Скажімо, осудність і обмежену осудність регулюють ст. 19, 20 КК, вину та її форми — ст. 23-25 КК тощо.

59

Отже, загальне вчення про склад злочину має велике значен­ня як для визначення окремих складів, так і для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність у про­цесі правозастосовчої діяльності (як ми побачимо далі, в деяких випадках одне діяння відрізняється від іншого лише за однією ознакою у складі злочину).

Зауважимо, що склад злочину наявний не тільки в закінчено­му злочині, але й у злочині незакінченому (готуванні до злочи­ну — крім готування до злочинів невеликої тяжкості, у замаху на злочин), а також не тільки у діянні виконавця злочину, але й у його співучасників (організатора, підбурювача, пособника).

Законодавець не дає визначення поняттю "склад злочину", але використовує його в нормах закону: ч. 1 ст. 2 та ч. 2 ст. 17 КК, ï. 2 ÷. 1 ñò. 6 òà ÷. 4 ñò. 327 ÊÏÊ òîùî.

Склад злочину визначається як сукупність встановлених у кримінальному законодавстві об'єктивних та суб'єктивних пра­вових ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діян­ня як злочин. Ці ознаки є типовими й необхідними для конкрет­них видів злочину. Саме наявність їх "набору" свідчить про вчинення певного злочину, наприклад, саме вбивства, крадіжки, службового підроблення тощо.

Звичайно, кожний випадок вчинення злочину має свої особ­ливості й нюанси, які стосуються як самого діяння, так і особи, що його вчинила, але перебувають за межами складу злочину. Вони можуть мати значення обставин, що пом'якшують або обтя­жують покарання (ст. 66, 67 КК), і враховуватися тільки при призначенні покарання.

У теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину (наукова абстракція, яка узагальнює й розкриває зміст загальних ознак, які утворюють склад злочину), склад окре­мих груп злочинів, об'єднаних родовим об'єктом посягання (склади злочинів проти життя і здоров'я особи, проти власності, правосуддя тощо; вони покликані віднайти те спільне і те різне, що характеризує ці злочини) і склади конкретних злочинів (за­лишення в небезпеці, забруднення або псування земель тощо), які зафіксовані в конкретних нормах Особливої частини КК і саме наявність їх у діянні особи є підставою для її притягнення до кримінальної відповідальності.

60

Які ж функції виконує склад злочину, які завдання на нього "покладені"?

Першу, найзначнішу функцію ми розглянули — це функція бути підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція).

Серед інших — це функція забезпечення конституційних прав і свобод громадян, адже відсутність хоча б однієї ознаки конкрет­ного складу злочину в діянні особи виключає будь-яку можливість її притягнення до кримінальної відповідальності за це діяння (забезпечувальна функція).

Саме за допомогою ознак складу злочину одне злочинне діяння відмежовується від іншого злочинного діяння, якими б близькими за змістом вони не були (скажімо, крадіжка і грабіж, шахрай­ство і шахрайство з фінансовими ресурсами), злочин — від некри-мінальних деліктів (хуліганство і дрібне хуліганство), тобто наяв­на розмежувальна функція складу злочину.

Правильне визначення конкретного складу злочину на підставі його об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає й обсяг розсліду­вання у конкретній справі: обов'язкове встановлення вказаних ознак і визнання достатності зібраних матеріалів у справі (про­цесуальна функція).

Склад злочину створюють чотири групи ознак, які характери­зують чотири його сторони (елементи): об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону. Ознаки, що належать до перших двох сторін (елементів), звуться об'єктивними; ті, що належать до двох інших сторін, — суб'єктивними. Лише наявність у конк­ретному діянні всіх чотирьох сторін (елементів) в їх єдності утво­рює склад злочину і дає підстави для кримінальної відповідаль­ності.

У теорії Загальної частини кримінального права вчення про склад злочину розглядає властиві всім злочинам загальні риси об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта й суб'єктивної сторони складу злочину. У процесі аналізу окремих складів злочину (при вивченні Особливої частини) розглядаються конкретні особли­вості об'єкта й об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сто­рони, властиві саме цьому злочинові.

Об'єкт злочину — це те, на що посягає злочин, чому заподію­ється відповідна шкода і що захищається законом про кримі-

61

нальну відповідальність від злочинних посягань. Кожний зло­чин посягає на певні суспільні відносини, пов'язані з особою та її правами, суспільними або державними інтересами.

До кола проблем, які визначаються цим елементом, входять також предмет злочину й особа потерпілого від злочину.

Об'єктивна сторона складу злочину — це його зовнішній прояв, який виражається у вчиненому особою суспільно небезпеч­ному діянні (дії або бездіяльності). До ознак об'єктивної сторо­ни складу злочину належать суспільно небезпечне діяння (у вузь­кому розуміння цього поняття), суспільно небезпечні наслідки цього діяння, причиновий зв'язок між вказаним діянням і на­слідками та об'єктивні умови місця, часу, способу, обставин, зна­рядь і засобів вчинення злочину.

Суб'єкт злочину — це особа, що його вчинила. її ознаками є те, що це особа фізична, осудна, досягла певного, передбаченого кримінальним законом віку, а в певних випадках має додаткову ознаку, яка зазначена в диспозиції відповідної статті й характе­ризує суб'єкт як спеціальний.

Суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішній зміст злочину (на відміну від зовнішньої характеристики), це ті психічні процеси, які відбуваються у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею діяння та його наслідків. Ознаками цієї сторони складу злочину є вина, мотив, мета й емоційний стан.

Таким чином, зазначені чотири сторони (елементи), які мож­на розглядати як підсистеми, утворюють собою єдину систему — склад злочину.

Всі сторони та їх ознаки органічно взаємопов'язані й існують тільки у взаємодії, як цеглини єдиної будівлі.

Об'єкт взаємодіє з об'єктивною стороною, насамперед, через таку ознаку, як суспільно небезпечні наслідки. Об'єктивна сторона як акт вольової поведінки взаємодіє з суб'єктом злочину, бо саме він вчиняє те чи інше діяння (дію чи бездіяльність), яке завдає шкоди об'єктові. Суб'єктивна сторона взаємопов'язана з об'єктив­ною, бо саме поведінка суб'єкта злочину обумовлена психічними процесами, які в ньому й відбуваються, й оцінку цим психічним процесам можна дати, лише дослідивши всі нюанси злочинної поведінки суб'єкта.

62

Варто ще раз наголосити, що наявність усіх елементів разом у складі злочину є обов'язковою. Відсутність хоча б одного з них свідчить про відсутність складу злочину взагалі. Розрізняють обов'язкові та факультативні ознаки елементів складу злочину.

Обов'язковість ознаки означає, що вона є необхідним компо­нентом будь-якого складу злочину, без неї немає певної сторони складу злочину, до якої вона входить, а отже, немає й складу злочину як такого. Такими обов'язковими (необхідними) ознака­ми є суспільно небезпечне діяння (ознака об'єктивної сторони), фізичність, осудність і досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ознаки суб'єкта), вина в діянні суб'єкта (ознака суб' єктивної сторони).

Факультативність ознаки означає (від лат. facultas — необо­в'язковість), що вона є обов'язковою не у всіх складах злочину, а тільки у тих, де вона прямо вказана в диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК або випливає з неї.

Скажімо, мета не є обов'язковою ознакою у всіх складах зло­чину і там, де вона не вказана у диспозиції або не випливає з неї, умисний злочин може бути вчинений з будь-якою метою (напри­клад, контрабанда — ст. 201 КК). А от фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяль­ності (юридичних осіб), буде злочином тільки у тих випадках, коли це зроблено з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ст. 205 КК). Відповідальність за одержання хабара (ст. 368 КК) можлива тільки з боку службової особи, прикмети якої зазначені у приміт­ці до ст. 364 КК (так званий спеціальний суб'єкт).

У тих випадках, коли перелічені вище ознаки не є ані обов'яз­ковими, ані факультативними і отже не впливають на квалі­фікацію діяння (є нейтральними щодо неї), вони можуть виступати як обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання (ст. 66, 67 КК). Скажімо, п. 10 ч. 1 ст. 67 КК передбачає, що вчинення злочину з особливою жорстокістю є обставиною, яка обтяжує пока­рання. Ст. 299 КК передбачає відповідальність за жорстоке по­водження з тваринами. Якщо таке поводження буде характери­зуватися особливою жорстокістю, то очевидно, що суд може визнати цю обставину такою, що обтяжує покарання.

63