3.3. Класифікація злочинів

Класифікація злочинів — це розподіл їх на групи за певними кримінально-правовими критеріями.

Такими критеріями (класифікатором) можуть бути: ступінь суспільної небезпеки (тяжкості) злочину, об'єкт посягання (саме за родовим об'єктом розташовуються злочини в розділах Особли­вої частини КК), стадія, на якій припинена злочинна діяльність (готування, замах, закінчений злочин), тощо.

Будь-яка класифікація злочинів повинна виконувати певні практичні функції, сприяти виконанню завдань, що стоять перед кримінальним законодавством, виходячи з його принципів.

Такою, що має вкрай важливе теоретичне і практичне значен­ня, треба вважати класифікацію злочинів, дану в ст. 12 КК.

Вона поділяє всі злочини залежно від ступеня їх тяжкості (ступеня суспільної небезпеки) на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Оцінкою ступеня тяжкості виступає вид і розмір покарання, передбачений в санкції статті (частини статті) Особливої части­ни КК. Адже саме через характеристики санкції статті законода­вець об'єктивно оцінює ступінь тяжкості злочину, передбаченого в диспозиції.

Тобто критерієм розподілу злочинів за ступенем їх тяжкості виступає відносна суворість покарання, передбаченого за той чи інший злочин.

Згідно зі ст. 12 КК: • злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено

покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох

50

років, або інше більш м'яке покарання (позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі вважаються най­тяжчими видами покарань, всі інші покарання є більш м'яки­ìè);

злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено

покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти

років (тобто верхня межа покарання за такий злочин перед­

бачає позбавлення волі на строк більше двох і до п'яти років

включно);

тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання

у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років (тоб­

то більше п'яти і до десяти років включно);

особливо тяжким злочином є  злочин,  за який передбачено

покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років

або довічне позбавлення волі.

Ця класифікація має важливе соціально-політичне значення, адже вона здійснює розподіл всіх діянь, визнаних злочинами, за ступенем їх тяжкості (суспільної небезпеки). Це примушує право-застосовчі органи розставляти правильні акценти у використані своїх можливостей в боротьбі зі злочинністю.

Але ця класифікація має і дуже важливе практичне кримі­нально-правове значення. Вона покликана сприяти боротьбі зі злочинністю шляхом встановлення цілої низки пільг стосовно осіб, які вчинили злочин невеликої й середньої тяжкості, з одно­часним позбавленням таких пільг стосовно осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини. Це відповідає вимозі справедли­вості застосовування закону про кримінальну відповідальність і знаходить своє відображення в цілій низці статей Загальної й Особливої частини КК.

Так, інститути звільнення від кримінальної відповідальності, сформульовані у ст. 45-48 КК, стосуються тільки осіб, які вчи­нили злочини невеликої та середньої тяжкості; строки звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням стро­ків давності диференціюються залежно від ступеня тяжкості зло­чину (ст. 49 КК), при призначені покарання за сукупністю злочи­нів наявність у сукупності тяжких або особливо тяжких злочинів дає підстави для призначення судом більш тяжкого покарання, ніж передбачено у санкції статті за більш тяжкий злочин, тобто у межах максимального строку, встановленого для даного виду

51

покарання у Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70), а особливо тяж­кого злочину при призначенні покарання за сукупністю виро­ків — покарання у виді позбавлення волі, що перевищує 15 років (ч. 2 ст. 71); за певних умов особа, яка вчинила злочин неве­ликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звіль­нена від покарання (ч. 4 ст. 74 КК); залежно від тяжкості вчи­неного злочину диференціюється строк, після якого можливе умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК) тощо.

Мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину є обо­в'язковою умовою кримінальної відповідальності за створення злочинної організації (ст. 255 КК), притягнення завідомо невин­ного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинувачен­ням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, є квалі­фікуючою ознакою (яка посилює відповідальність) злочину, передбаченого ст. 372 КК, заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжкого чя особливо тяжкого злочину тягне відповідаль­ність за ст. 396 КК тощо.

Як бачимо, в окремих випадках кримінальна відповідальність або її посилення пов'язані з поняттям саме тяжкого чи особли­во тяжкого злочину.

Контрольні питання

Які є види визначення поняття злочину?

Де сформульоване законодавче визначення поняття злочину і які

ознаки воно має?

Що означає малозначність діяння, яке рішення має бути прийняте

у зв'язку з його вчиненням?

У чому полягає законодавча класифікація злочинів, яке практичне

значення вона має?

52