МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НЕНОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ

Розглядаючи міжнародне регулювання комерційного арбітражу, крім наведених вище міжнародних конвенцій слід обов'язково згада­ти деякі документи ненормативного характеру, які значно вплива­ють на міжнародний комерційний арбітраж у всьому світі. Вони пов'язані з діяльністю комісії ООН з права міжнародної торгівлі (далі в тексті роботи — UNCITRAL, ЮНСІТРАЛ) та інших міжна­родних організацій та закладів.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 р1. Нью-Йоркська конвенція 1958 р. не ставила за мету врегулювання у деталях усіх ас­пектів арбітражного розгляду. В інституційному арбітражі цю роль виконують регламенти відповідних арбітражних закладів. Що ж сто­сується арбітражу "ad hoc" (арбітражу, створюваного "на цей випа­док", для вирішення конкретного спору і не пов'язаного з будь-яким арбітражним закладом), то ніяких єдиних правил процедури в цій галузі до недавнього часу не існувало. Заповнити прогалину повинен був Арбітражний регламент, підготовлений Комісією ООН з права

Схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 15 липня 1976 р. Текст Регламенту див.: Документи ООН.- № Е 77.- С. 6.

518

міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Основною метою було розроб­лення такого регламенту, який був би прийнятний для сторін із дер­жав, різних за соціальною орієнтацією та рівнем економічного роз­витку, що належать до різних правових систем.

Комісія працювала протягом трьох років у контакті з провідними арбітражними закладами світу, і 28 квітня 1976 р. підготовлений нею проект було прийнято 9-ю сесією ЮНСІТРАЛ. 15 грудня 1976 р. Гене­ральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила резолюцію № 31/98, в якій зазначила цінність арбітражу як методу регулювання спорів у світовій торгівлі та рекомендувала використання Арбітражного регла­менту ЮНСІТРАЛ для регулювання міжнародних економічних спорів.

У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 15 грудня 1976 р., зазначено, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, пов'язаних з міжнародними торговель­ними угодами, та доцільність розроблення регламенту для спеціаль­ного арбітражу, який був би прийнятний для країн з різними право­вими, соціальними та економічними системами, з метою гармо­нізації міжнародних економічних відносин Генеральна Асамблея ре­комендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (далі — Регламент) при регулюванні таких спорів шляхом посилань на Регламент у комерційних контрактах.

Регламент, на відміну від інших міжнародних регламентів, міс­тить універсальні правила арбітражної процедури, які характеризу­ють її як відносно завершене процесуальне провадження.

Відповідно до ст. 1 Регламенту, яка визначає сферу його застосу­вання, якщо сторони в договорі погодили, що спори, які стосовно цього договору передаватимуться на розгляд в арбітраж згідно з Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, такі спори повинні вирішу­ватись відповідно до Регламенту з тими змінами, про які сторони мо­жуть домовитися у письмовій формі1 . Регламент регулює арбітраж­ний розгляд, за винятком випадку, коли будь-яке із його правил су­перечить нормі застосованого права, від якого сторони не можуть відступати (тоді застосовується ця норма закону). Слід додати, що Регламент, як видно із зазначеної Резолюції та його змісту, розроб­лено для спеціального арбітражу, тобто арбітражу "ad hoc", але він не стосується правил процедури в інституційних арбітражах.

1 Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 31/98. Документ ООН А/40/17.

519

Згідно зі ст. 15 Регламенту арбітраж може здійснити арбітражний розгляд справи так, як він вважає за потрібне, за умови рівного став­лення до сторін і надання кожній із них на будь-якій стадії процесу всіх можливостей для викладу своєї позиції. В цій статті, яка має за­гальний, але принциповий характер, закріплено найбільш значущий момент процесуальної форми, який виявляється в інших інститутах арбітражного провадження (повідомленнях, обчисленні термінів, представництві, відводах, позові, доказах та ін.). Суттєвим є те, що процесуальна рівність сторін в арбітражному провадженні забезпе­чує юридичну чинність арбітражного рішення, можливість його ви­конання. Відповідно до ст. 32 Регламенту арбітражне рішення викла­дається у письмовій формі і є остаточним та обов'язковим для обох сторін.

Водночас Регламент закріплює правила процедури, в основу яких покладено класичні елементи цивільної процесуальної форми позов­ного провадження. Універсальність Регламенту виявляється й у то­му, що він передбачає механізм безумовного виконання арбітражної угоди. Окремі положення Регламенту передбачають порядок приз­начення арбітрів і дозволяють формувати склад арбітражу, коли сто­рони не визначили його при укладенні арбітражної угоди та після цього (ст. 6-8).

Механізм безумовного здійснення арбітражної угоди передбачає також визначення "компетентного органу" для призначення арбітрів. Якщо сторони не дійшли згоди щодо вибору арбітрів, то останні призначаються компетентним органом за узгодженням сторін. Якщо вибір компетентного органу не було погоджено або компетентний орган відмовляється діяти чи не призначає арбітра, будь-яка із сторін може просити Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі призначити компетентний орган для вико­нання передбачених регламентом функцій.

Визначений Регламентом механізм здійснення арбітражної угоди дає змогу використовувати його при узгодженні сторонами мінімальних умов про арбітраж. Регламент передбачає типове арбітражне застереження про те, що будь-який спір, розбіжність або вимога, які спричинені цим договором або стосуються його пору­шення, припинення чи недійсності, вирішуватимуться в арбітражі відповідно до чинного на цей час Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.

520

Регламент визначає також інші функції "компетентного органу": вирішення питань про відвід арбітра (ст. 12, 13), консультативні функції при визначенні розміру гонорару арбітражного суду (ст. 39) та авансів на покриття судових витрат (ст. 41).

Досвід створення модельного регламенту виявився досить успішним — вже через короткий час після його прийняття провідні арбітражні заклади заявили про свою готовність бути компетентним органом (як, наприклад, Міжнародна торгова палата) або навіть на вимогу сторін організовувати арбітражі відповідно до Регламенту (Лондонський міжнародний арбітражний суд, Американська арбітражна асоціація).

Регламент у досить короткий термін набув значного поширення у всьому світі, причому іноді його застосування відбувалося у непередба­чених напрямах, наприклад використання його як регламенту пос­тійно діючого арбітражного закладу з внесенням в текст низки змін і доповнень. Нагадаємо, що метою Регламенту було саме регулювання арбітражів "ad hoc", але ніяк не інституційного арбітражу.

ЮНСІТРАЛ влітку 1982 р. прийняла на своїй 15-й сесії документ під назвою "Рекомендації Комісії ООН з права міжнародної торгівлі на допомогу арбітражним закладам та іншим заінтересованим ор­ганізаціям щодо арбітражу, який здійснюється відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ". Зазначаючи, що істотне поширення Регламенту є позитивною тенденцією, комісія звернула увагу на помилки в його використанні та зумовлені цим проблеми і надала рекомендації щодо їх уникнення та підвищення ефективності Регламенту. В цілому рекомендації є цікавими як доказ швидкого розвитку міжнародного комерційного арбітражу після прийняття Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ1.

Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбі4 траж 19852 . Прийнятий Комісією ООН з права міжнародної торгівлі 21 червня 1985 р. під час закриття 18-ї щорічної сесії Комісії. Гене­ральна Асамблея ООН у своїй резолюції № 40/72 від 11 грудня 1985 р. рекомендувала всім державам взяти до уваги цей Закон, врахо­вуючи доцільність однакового застосування закону про арбітражні

1 UNCITRAL, doc, № 6/15. - 5.06.82.

Типовий   Закон   ЮНСІТРАЛ   про   міжнародний  комерційний  арбітраж.

Типовий   Закон   ЮНСІ Документ ООН А/40/17.

521

процедури та конкретні потреби практики міжнародного торгового арбітражу.

Необхідність розроблення та прийняття Типового закону була зумовлена відсутністю однакового застосування Нью-Йоркської конвенції, в тому числі в підходах національних судів до виконання арбітражних рішень. Арбітражне законодавство деяких країн без­надійно застаріло, інших — мало значні прогалини, треті орієнтува­лися переважно на практику внутрішнього арбітражу і, відповідно, застосовували до міжнародного арбітражу місцеві критерії. Загалом національні закони про арбітраж навіть двох сусідніх країн значно різнилися і зумовлювали проблеми як для арбітрів, так і для сторін, що обмежувало права та інтереси останніх та позначалося на функціонуванні арбітражу.

Усунути недосконалість національних законів, зблизити їх, наскільки це можливо, та уніфікувати повинен Типовий закон ЮНСІТРАЛ (далі — Типовий закон). Метою його є гармонізація та уніфікація національних законодавств, що може бути з успіхом досягнуто шляхом прийняття модельного закону, який дає державам більшу свободу при підготовці їх власних законів про арбітраж. Сам по собі Типовий закон не має прямої дії в національній системі зако­нодавства певної держави. Він може використовуватися тільки як зразок при розробленні арбітражного законодавства в конкретній країні.

Завданням Типового закону є вирішення проблем, пов'язаних із сучасним станом національних законів про арбітраж. Внутрішні за­кони часто не можуть застосовуватися в міжнародних справах внаслідок існування між ними значних розбіжностей. Типовий за­кон виконує такі функції:

рекомендує   правовий   режим  для   міжнародного   торгового

арбітражу в межах відповідного національного законодавства і з

цією метою чітко визначає поняття "міжнародний арбітраж", дає

інтерпретацію терміна "комерційний", щоб допустити до розгляду

в арбітражі максимально широке коло спорів;

розмежовує функції судів із сприяння арбітражу та здійснення

його контролю;

розширює поняття "письмова угода", закріплює принцип відок­

ремленості арбітражного застереження від основного договору;

522

законодавчо закріплює основний принцип арбітражного розгляду

справи;

розширює можливості сторін у виборі права для застосовування

у розв'язанні спору;

зазначає ухвалення рішення більшістю голосів арбітрів;

встановлює підстави для відміни арбітражного рішення у місці

його винесення та заповнює таким чином прогалини в ст. 5 Нью-

Йоркської конвенції.

Відповідно до ст. 1 Типового закону сферою його застосування є міжнародний комерційний арбітраж за умови дотримання будь-якої угоди між цими державами або якоюсь іншою державою (державами). Положення цього закону застосовуються тільки в разі розташування місця арбітражу в цій державі. Арбітраж є міжнародним, якщо комер­ційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент її укладання розташовані в різних державах або одне із наведених нижче місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства: місце арбітражу, місце, де повинна бути виконана знач­на частина зобов'язань або з яким найбільше пов'язаний предмет спо-

РУ-

Більшість норм Типового закону має диспозитивний характер,

що дає можливість сторонам за своєю згодою встановлювати інші правила процедури (п. 1 ст. 19). Закон закріплює поняття і форму арбітражної угоди.

Станом на 2003 р., за даними ЮНСІТРАЛ, він був у незмінному вигляді або з незначними модифікаціями прийнятий в 30 державах, таких різних, як, наприклад, Австралія, Болгарія, Іран, Єгипет, Нігерія, та Росія. Крім суверенних держав його прийняли деякі шта­ти США (Каліфорнія, Коннектикут, Техас), Британська Колумбія в Канаді, Шотландія в межах Великобританії, Макао та Гонконг в Китаї. Типовий закон суттєво вплинув на нове арбітражне законода­вство Іспанії, Нідерландів, Швейцарії, а також англійський Арбіт­ражний закон 1996 р.

У главі II Типового закону йдеться про арбітражну угоду, в то­му числі про її визнання судами. Ці положення тісно пов'язані зі ст. 11 Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція 1958 p.). Важливе значення для з'ясування положень Типового закону має коментар ЮНСІТРАЛ щодо організації арбітражного розгляду спорів.

523