12.2. Кваліфікація за відсутності об'єктивних ознак складу злочину

Поняття і значення             Відсутність об'єктивних ознак

відсутності об'єктив-    складу злочину може виражатися у них ознак складу    двох видах:

злочину 1) повній відсутності хоча б однієї

з ознак, які відносяться до об'єкта чи об'єктивної сторони;

2) недосягненні параметру ознаки, яка має кількісний вираз. Практично це може стосуватися лише суспільно небезпечних наслідків — заподіянні злочином шкоди мен­шої, ніж тієї, за наявності якої настає кримінальна відпо­відальність.

Визначення виду відсутності об'єктивних ознак скла­ду злочину та конкретної ознаки, яка відсутня, має мате­ріально-правове та процесуальне значення. Адже залеж­но від цього визначаються підстави для відмови в пору­шенні чи припиненні кримінальної справи, оскільки це може означати відсутність події злочину, малозначність діяння, відсутність окремих ознак складу. Також, з вра­хуванням цього визначається, чи може діяння становити собою інший злочин, чи інше правопорушення, чи воно має

37 — 6-529

578          Глава 12

визнаватися правомірним і таким, яке взагалі не повинно тягти застосування заходів правового впливу.

Відсутність загально-         Про те, що вчинене діяння ста-

го об'єкта злочину новить собою злочин, звичайно при­пускають на підставі того, що запо­діяна велика шкода або існує загроза заподіяння такої шкоди. Однак про вчинення злочину можна вести мову лише тоді, коли така шкода заподіяна не будь-яким цінно­стям, благам, інтересам, суспільним відносинам, а лише охоронюваним кримінальним законом. Тобто, тоді, коли порушено об'єкт, який охороняється кримінальним зако­ном в цілому і його конкретними статтями.

Припущення, що внаслідок посягання порушено об'єкт, який охороняється певною кримінально-правовою нормою, є підставою для висунення версії кваліфікації за конкретною статтею Особливої частини КК. В ході квалі­фікації відбувається перевірка наявності об'єкта в цілому та його обов'язкових ознак.

Суто теоретичний підхід полягає у сходженні від абст­рактного до конкретного. Тобто, спочатку визначається, чи заподіюється таким діянням шкода правоохоронюва-ним благам (інакше кажучи, чи взагалі в даному випадку можуть застосовуватися правові норми, чи перебуває діян­ня в межах правової регламентації). Якщо ж констатуєть­ся, що відповідна поведінка регулюється нормами моралі, громадських організацій тощо, то це є підставою для виз­нання того, що відсутній загальний об'єкт злочину, і діян­ня не передбачене жодною кримінально-правовою нормою. Водночас, це означає, що відсутній родовий і безпосередній об'єкт посягання, не заподіяна шкода предмету злочину чи потерпілому, не мають кримінально-правового значен­ня інші об'єктивні та суб'єктивні ознаки вчиненого.

В сучасних умовах це частіш за все зустрічається у випадку порушення корпоративних правил серед учасників господарсь­ких товариств, положень ділової етики. Так, відносно пошире­ними є випадки звернення до правоохоронних органів з приводу несправедливого, на думку заявників, розподілу прибутку в ак­ціонерних товариствах. Коли прибуток за рішенням повноваж-

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        579

них органів товариства (де вирішальну роль відіграють особи, які володіють так званим контрольним пакетом акцій) спрямовуєть­ся на розвиток підприємства, то, відповідно, дрібні акціонери не отримують дивідендів і вважають, що їм заподіяна шкода, поси­лаються на домовленості та обіцянки, які їм були дані при ство­ренні товариства. Однак відповідні відносини регулюються не правовими нормами, а нормами моралі, внутрішніми нормами організацій і вважати порушення існуючих домовленостей зло­чином немає жодних підстав.

Якщо в ході теоретичного аналізу буде визнано пору­шення відносин, які взагалі охороняються кримінальним законом, то це ще не означає, що порушено загальний об'єкт злочину. Адже злочин — це діяння, яке заподіює велику шкоду, що порушує об'єкт в значній мірі. Тому неістотні порушення охоронюваного законом об'єкта не можна визнавати злочином. Отже, заподіяння мізерної шкоди (як класичний приклад наводять «крадіжку» яб­лука чи аркуша паперу) безпідставно визнавати порушен­ням загального об'єкта.

Практичний підхід до визначення наявності об'єкта полягає здебільшого у використанні методу індукції, коли відповідний висновок здійснюється шляхом від частково­го до загального. Тобто, спочатку встановлюються ознаки, які характеризують предмет злочину або потерпілого від злочину, суспільно небезпечні наслідки, а вже потім ви­водиться об'єкт посягання.

Слід визнати, що в сучасній правозастосовній практиці встановленню об'єкта переважно не приділяється жодної уваги. Принаймні, не довелося зустрічати жодної (!) кри­мінальної справи, у матеріалах якої б відображалося, що в ході досудового слідства і судового розгляду відбувалося дослідження ознак, сукупність яких підтверджує на­явність посягання на певний об'єкт злочину. Наявність об'єкта презюмується у випадку встановлення ознак об'єк­тивної сторони злочину. Результатом такого підходу є відкриття кримінальних справ, а інколи і засудження осіб за діяння, які не порушують охоронювані кримінальним законом об'єкти.

37»

580          Глава 12

Типовим прикладом з недавньої вітчизняної історії є справа про причетність вищих посадових осіб України до діяльності Держав­ного комітету з надзвичайного стану в період 19—21 серпня 1991 p., порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 56 КК 1960 р. * Зрада Батьківщини ». Органи досудового слідства чомусь не акцен­тували увагу на тому, що зрада передбачає контакт із закордонни­ми супротивниками, чого встановлено не було; що об'єктом даного посягання виступає зовнішня безпека держави, порушення якої не інкримінувалося. Водночас, комісія з фахівців в галузі криміналь­ного права, які були залучені Генеральною прокуратурою України для дачі висновку у цій справі, акцентувала увагу саме на цих об­ставинах і дійшла висновку про відсутність об'єкта злочину і скла­ду злочину в цілому. В сучасних умовах, показовими є оприлюд­нені у засобах масової інформації підходи до оцінки «з'їзду» депу­татів усіх рівнів в м. Сєвєродонецьку наприкінці 2004 p., заклики учасників якого до створення так званої Південно-Східної автоном­ної Української республіки часто оцінюються як посягання на те­риторіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК). При цьому в політичному запалі, який не пристало використовувати для вирішення суто юридичних питань, забувають, що про порушення об'єкта цього злочину можна вести мову лише тоді, коли посяган­ня спрямоване на відокремлення частини території від єдиної дер­жави. Допоки цього не встановлено, об'єкт даного злочину відсутній, як і склад злочину в цілому.

Викладене, як видається, підтверджує значення загаль­ного об'єкта злочину як ознаки, яку потрібно окремо вста­новлювати в ході кримінально-правової кваліфікації, відсутність котрої свідчить про відсутність усього складу злочину. Тому важко зрозуміти аргументи тих вчених, які продовжують обстоювати позицію про непотрібність виділя­ти загальний об'єкт злочину в системі ознак його складу1.

Відсутність родово-            Наявність загального об'єкта

го об'єкта злочину      злочину можна встановити лише

тоді, коли має місце порушення яко­гось із родових об'єктів. Разом з тим, відсутність ознак

1 Див. напр.: Фесенко Є. В. Злочини проти здоров'я населення та системи заходів з його охорони: Дис. ... докт. юрид. наук. — К., 2004. — С 109—110.

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        581

одного із родових об'єктів при тому, що порушений загаль­ний об'єкт, вказує на наявність посягання на якийсь із інших охоронюваних кримінальним законом родових об'єктів. Виходячи з того, що за загальним правилом, кож­ний родовий об'єкт охороняється окремим розділом Особ­ливої частини КК, це вказує на те, що стаття КК, за якою слід кваліфікувати скоєне, передбачена в іншому розділі. Найчастіше версія про порушення певного родового об'єкта, відсутність якого потім встановлюється в ході кримінально-правової кваліфікації, а також висновок про необхідність пошуку певної статті у відповідному розділі Особливої частини КК, висувається тоді, коли сам законо­давець неадекватно визначив місце статті в системі КК.

Прикладів цього можна навести більш ніж достатньо. Один із них стосується злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катуван­ня». Очевидно, що законодавець, виділяючи в КК 2001 р. відпо­відну самостійну норму, прагнув врахувати вимоги міжнародно-правових актів, зокрема, ст. 1 Конвенції ООН проти катувань, мета якої полягає у встановленні посиленої відповідальності «державних агентів» за насильство щодо громадян. Однак суб'єкт злочину за ст. 127 КК в її первісній редакції був загаль­ним, ця стаття не застосовувалася до службових осіб. Відповід­но до практики, яка склалася, і як підтверджує П'ята доповідь Уряду України Комітету ООН проти катувань, відповідні дії службових осіб кваліфікувалися за ст. 365 КК «Перевищення влади або службових повноважень»1.

Внесення змін до редакції цієї статті Законом України від 12 січня 2005 р. № 2322-IV не лише не позбавило її недоліків, а й породило нові. Зокрема, стаття доповнена новою ч. З, яка перед­бачає відповідальність за катування, вчинене працівниками пра­воохоронних органів та ч. 4, в якій встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. З цієї статті, якщо вони призвели до заги­белі людини. Тобто, посягання в сфері службової діяльності за­конодавцем віднесено до злочинів проти життя і здоров'я особи, явно неправильно визначений родовий об'єкт цього злочину. Ті ж юристи, які будуть керуватися елементарним здоровим глуз-

1 Див.: Права людини в Україні — 2004. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського. — Харків: Фоліо, 2005. — С 35.

582          Глава 12

дом і визначать родовий об'єкт, виходячи з характеру заподія­ної шкоди, шукатимуть статтю про таке посягання службової особи в розділах КК «Злочини у сфері службової діяльності» чи «Злочини проти правосуддя», опиняться в ситуації, коли вони змушені будуть визнати відсутність відповідного родового об'єк­та. До того ж, така відсутність родового об'єкта є штучною, це не що інше, як законодавча фікція.

Викладене підтверджує думку, що при визначенні ро­дового об'єкта посягання, а тим самим і статті, яка його передбачає, не потрібно абсолютизувати систематизацію злочинів, проведену в Особливій частині КК самим зако­нодавцем. У багатьох випадках його рішення більш ніж сумнівні.

Відсутність безпосе-          Встановлення загального об'єк-

реднього об'єкта зло- та дозволяє в цілому зорієнтуватися,

чину       чи перебуває діяння у сфері кримі-

нально-правової регламентації;

встановлення родового об'єкта зазвичай дає можливість знайти розділ Особливої частини, де передбачена відпові­дальність за скоєне; встановлення ж безпосереднього об'єк­та дозволяє ще більш точно визначити, за якою статтею КК слід кваліфікувати скоєне. Якщо виходити з того, що кожний злочин має безпосередній об'єкт, який притаман­ний лише йому, а в КК немає кількох злочинів, які пося­гають на один і той же об'єкт, то встановлення безпосеред­нього об'єкта було б цілком достатньо для здійснення кри­мінально-правової кваліфікації.

Однак в теорії кримінального права об'єкти злочинів ще не досліджені з необхідним ступенем конкретизації. Зокрема, продовжують побутувати думки про тотожність об'єктів багатьох злочинів та про те, що родовий та безпо­середній об'єкти ряду посягань збігаються, при дослі­дженні питань кримінальної відповідальності за окремі злочини їх об'єкти часто характеризуються вкрай повер­хово. Правозастосовна практика взагалі не приділяє цій проблемі належної уваги, в матеріалах конкретних кри­мінальних справ згадку про об'єкт посягання годі й шука-

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        583

ти. Тому, чим відрізняється, наприклад, об'єкт крадіжки і ненасильницького грабежу в ході кримінально-правової оцінки конкретного посягання не визначається. Встанов­лення об'єкта злочину, звичайно, проводиться лише в ході теоретичного аналізу, на відсутність же об'єкта по суті ніколи не вказують в процесуальних документах.

Наявність об'єкта злочину, звичайно, презюмується зав­жди, коли встановлені наслідки, передбачені диспозицією статті кримінального закону. При цьому виходять із загаль­новизнаної тези, що наслідки злочину — це негативні зміни в його об'єкті, відповідно, наявність порушення відповід­ного об'єкта констатується тоді, коли заподіяні наслідки, вказані в диспозиції статті Особливої частини КК.

Разом з тим, заподіяння шкоди може і не означати по­рушення об'єкта кримінально-правової охорони. Це має місце, принаймні, у таких випадках:

коли діяння, яким заподіяна шкода, вчинене за об­

ставин, які виключають злочинність. З аналізу кримі­

нального закону з очевидністю випливає, що ним не охо­

роняється, наприклад, життя особи, яка здійснює озброє­

ний напад, напад в складі групи осіб чи протиправне

насильницьке проникнення у житло чи інше приміщен­

ня. Тобто, заподіяння шкоди за обставин, які виключають

злочинність, дає підставу вважати, що відсутні соціальні

ознаки, які характеризують об'єкт посягання, порушен­

ня відповідних суспільних відносин (благ, цінностей, інте­

ресів) не становить суспільної небезпеки, а в ряді випадків

є суспільно корисним;

якщо скоєне становить собою не злочин, а інше пра­

вопорушення. Оскільки посягання не може одночасно бути

і злочином, і проступком, то визнання діяння таким, що

становить адміністративне правопорушення, дисциплінар­

ний проступок, цивільний делікт означає, що ним заподі­

яна шкода тим соціальним благам, які перебувають в сфері

охорони не кримінального, а інших галузей права. При

цьому не має значення розмір шкоди, оскільки зло­

чинність діяння встановлюється з врахуванням цілої сис­

теми ознак складу злочину, а не лише тих, які стосуються

порушеного об'єкта;

584

Глава 12

3) при малозначності діяння. Об'єкт злочину становить найбільш важливі соціальні блага, про його порушення можна вести мову лише за умови заподіяння шкоди, яка визнається істотною. Відсутність же шкоди чи її явна мізерність дає підставу для висновку, що вагомі блага не постраждали, шкода суспільного масштабу не настала, а тим самими і не відбулося порушення об'єкта.

Загалом можна констатувати, що відсутність безпо­середнього об'єкта злочину має різнопланове криміналь­но-правове значення. Якщо він взагалі не порушений — відсутній об'єкт будь-якого злочину, то це є підставою для визнання того, що діяння не є злочином. Відсутність ознак об'єкта певного злочину водночас може поєдну­ватися з тим, що має місце порушення об'єкта іншого злочину (і є склад цього іншого злочину), і, відповідно, це є підставою для кваліфікації за статтею КК, яка пе­редбачає цей злочин. Схематично це може бути показа­но так.