12.4. Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності вини

Послідовність дока-            Процес кримінально-правової

зування наявності кваліфікації, як вже відзначалося

ознак складу злочи- при викладі питань, пов'язаних зі

ну, які належать до стадіями та етапами відповідної

його суб'єктивної діяльності, передбачає певну по-

сторони слідовність встановлення елементів

та ознак складу злочину. При цьо­му встановлення суб'єктивної сторони посягання здійсню­ється наприкінці процесу кваліфікації, тоді, коли вже до­ведена наявність ознак об'єкта, об'єктивної сторони та суб'єкта відповідного злочину. Тому цілком можливі си­туації, за яких:

визначення статті, за якою настає відповідальність,

відбувається залежно від суб'єктивної сторони посягання.

Наприклад, кваліфікація вбивства, службових злочинів

значною мірою детермінована формою вини;

констатована наявність всіх необхідних для даного

злочину ознак, за винятком вини або інших ознак суб'єк­

тивної сторони злочину.

Принцип криміна-              3 положень, викладених в ч. 2

льної відповідаль- ст. 2 КК, а також у ряді інших кри-

ності лише за наяв- мінально-правових норм, випливає,

ності вини та його що кримінальна відповідальність

врахування при кри- настає лише за наявності вини. Не

мінально-правовій існує вини взагалі, це поняття кон-

кваліфікації           кретне, вона стосується ставлення

особи до певного суспільно небез­печного діяння та його наслідків, існує лише у формі умис-

598          Глава 12

лу чи необережності. Це означає, що особа може бути не­винною щодо одного злочину, і, водночас, мати вину щодо іншого кримінально караного посягання.

Врахування вини при кримінально-правовій кваліфі­кації полягає в такому:

якщо кримінально-правова норма передбачає на­

явність певної форми вини, то посягання може кваліфіку­

ватися за статтею КК, що виражає цю норму, лише за на­

явності «потрібної» форми вини, а у певних випадках і

відповідного виду умислу чи необережності;

відсутність форми вини, необхідної для певного зло­

чину, не виключає того, що скоєне повинно кваліфікува­

тися за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

діяння, вчинене без вини, не тягне за собою кримі­

нальної відповідальності.

Визначення форми            Всі злочини можуть бути поді-

вини, з якою вчиня- лені на такі, що вчиняються лише ється певний злочин умисно, які вчиняються лише з нео­бережності, що можуть бути вчи­нені як умисно, так і через необережність. При цьому найбільш поширеною формою вини є умисел. В юридичній літературі відзначається, що за вибірковими досліджен­нями в реальному житті питома вага умисних злочинів до­сягає 90—92% К

Про те, що певний злочин може бути вчинений лише умисно, можна зробити висновок насамперед з аналізу диспозиції статті Особливої частини КК. Вказівка на умис­ний характер відповідного злочину здійснюється шляхом:

прямого визначення форми вини, притаманної для

даного злочину. Всього в назвах та диспозиціях статей

Особливої частини КК вказівка на те, що певні дії вчиня­

ються умисно, міститься 90 разів;

вказівки на певний мотив чи мету вчинення злочину

(оскільки відомо, що ці ознаки в чинному кримінальному

законодавстві виділяються лише щодо умисних злочинів);

1 Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным при­знакам. — С. 78.

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        599

передбачення наявності «завідомості» при вчиненні

злочину (в 44 випадках);

посилання на неодноразовість, систематичність,

злісність, якою характеризується певне діяння, вчинен­

ня його з особливою зухвалістю чи цинізмом тощо.

У багатьох випадках стаття Особливої частини КК не містить прямої вказівки на те, що певний злочин вчи­няється лише умисно. Наприклад, в КК не йдеться про те, що умисно вчиняються такі злочини, як крадіжка, зґвалтування, одержання хабара. Однак форма вини, з якою вчиняються такі злочини, визначається через аналіз інших ознак їх складу, з врахуванням того, що відповідальність встановлена за вчинення посягання явно злочинним способом (з використанням насильства, погроз, обману).

Висновок, що той чи інший злочин вчиняється з не­обережності1, можна зробити, враховуючи такі обставини:

пряму вказівку в диспозиції статті Особливої части­

ни КК (вона має місце лише щодо чотирьох злочинів — в

статтях 119, 128, 196, 421 КК);

використання в диспозиції статті термінів, які вка­

зують на неумисний характер посягання, наприклад на

несумлінне ставлення до своїх обов'язків (ст. 367 КК);

порівняння санкцій статей Особливої частини. Якщо

за заподіяння певних наслідків умисно встановлена більш

сувора санкція, ніж за такі ж за характером та змістом

наслідки в іншій статті (яка передбачає умисний злочин),

то це вказує, що злочин, передбачений цією статтею, вчи­

няється з необережності.

1 У юридичній літературі відзначається збільшення кількості видів необережних злочинів, відповідальність за які передбачена КК. Так, КК 1960 р. на момент набрання ним чинності містив приблизно 50 ста­тей, які передбачали відповідальність за необережні злочини, співвідно­шення умисних і необережних злочинів становило 15,7% і 84,3% відпо­відно. На момент прийняття КК 2001 р. його Особлива частина містила приблизно 70 статей, які передбачали відповідальність за необережні діяння, співвідношення необережних і умисних злочинів становить відповідно 20,6% і 79,4% (див.: Вагіров С. Р. Причинний зв'язок у зло­чинах, що вчиняються через необережність: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — С 11).

600          Глава 12

Злочини, які можуть вчинятися як умисно, так і з нео­бережності, можна вивести способом виключення. Якщо немає даних, що однозначно свідчать лише про умисний або лише про необережний характер певного посягання, то відповідальність за нього настає при обох відомих зако­ну формах вини.

Нарешті, так звана «необережність в умислі» має місце тоді, коли в цілому умисний злочин містить ознаки, став­лення до яких може виражатися і в необережності. На­приклад, відповідальність за зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи настає не лише тоді, коли винний знав про відповідний вік потерпілої особи і саме з особою такого віку бажав вступити у насильницькі статеві зноси­ни, а й тоді, коли він міг і повинен був передбачити непов­ноліття чи малоліття потерпілої чи потерпілого.

Значення встанов-              Відомо, що види умислу виділя-

лення виду умислу ються за різноманітними підстава-для кримінально- ми, що має кваліфікуюче значення. правової кваліфі-    Зокрема:

кації        — при альтернативному умис-

лі кваліфікація проводиться за

нормою, яка передбачає злочин, який був фактично вчи­нений;

при неконкретизованому умислі скоєне кваліфі­

кується за кримінально-правовою нормою, яка передбачає

відповідальність за фактично вчинене посягання (вихо­

дячи з розміру шкоди, заподіяної певним злочином);

при прямому умислі відповідальність настає не

лише за фактично заподіяну шкоду, а й за «бажану» — на

заподіяння якої був спрямований умисел винного. Якщо

фактично шкода не заподіяна, то за наявності прямого

умислу скоєне кваліфікується як готування чи замах на

той злочин, що його бажав вчинити винний. При непря­

мому умислі відповідальність настає лише за фактично

заподіяну шкоду, тобто, скоєне кваліфікується за стат­

тею Особливої частини КК, яка передбачає відповідний

закінчений злочин.

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        601

Значення встанов-              За загальним правилом вид не-

лення виду необе- обережності — злочинна самовпев-

режності для кримі- неність чи злочинна недбалість не

нально-правовоїква- впливає на кваліфікацію скоєного.

ліфікації Тобто, необережний злочин може

вчинятися як з одним, так і з іншим

видом необережності. Тому в правозастосовній практиці встановленню виду необережності переважно не надаєть­ся значення1.

Для необережності характерним є те, що визначення її наявності в кримінальному законі (ст.25 КК) пов'язуєть­ся лише зі ставленням до наслідків своєї дії або бездіяль­ності. Отже, так звана безнаслідкова необережність не є кримінально караною. Виходячи з цього, можна було б стверджувати, що при кваліфікації необережних злочинів немає потреби встановлювати суб'єктивне ставлення до свого діяння.

Однак в чинному КК не передбачена відповідальність за жодне необережне посягання, за яке б не наставала відповідальність при його умисному вчиненні — кожний необережний злочин має свій умисний антипод. Тому що­разу при кваліфікації скоєного за статтями Особливої час­тини КК, які передбачають необережний злочин, потрібно встановлювати, що відсутні ознаки умисної вини і що скоє­не не повинно кваліфікуватися за статтями, які передба­чають умисне заподіяння шкоди.

Водночас, далеко не всі посягання, які переслідуються законом при їх умисному вчиненні, визнаються злочинами при необережному ставленні до заподіяних наслідків. Звідси випливає, що відсутність умислу зовсім не обов'яз­ково свідчить, що повинна наставати відповідальність «хоча б» за необережний злочин.

1 Так, за дослідженнями І. П. Лановенка, в справах про злочинне порушення правил охорони праці слідчі органи і суд в 67% випадків не визначали вид необережності при настанні наслідків у виді травмуван­ня людей (див.: Лановенко И. П. Охрана трудовых прав: Теоретичес­кие проблемы развития уголовного законодательства УССР. — К.: На­укова думка, 1975. — С. 262).

602          Глава 12

Поняття випадку (ка-         Форми вини і види умислу та не-

зусу)      обережності в КК названі вичерпно,

як вже відзначалося, вина завжди

конкретна — встановлюється щодо певних діянь та їх наслідків, про наявність вини можна говорити лише тоді, коли констатована наявність всіх без винятку вказаних у статтях 24, 25 КК ознак умислу або необережності. Відсутність певних ознак умислу може означати:

відсутній прямий умисел, але має місце непрямий

умисел;

відсутній умисел, але є необережність;

відсутня вина взагалі (оскільки немає ні умислу, ні

необережності).

Відсутність же ознак необережності передбачає:

відсутність злочинної самовпевненості за наявності

злочинної недбалості (що, як відзначалося, на кваліфіка­

цію за загальним правилом не впливає);

відсутність ознак вини (як злочинної самовпевне­

ності, так і злочинної недбалості і, тим більше, прямого

чи непрямого умислу).

Коли посягання вчиняється при відсутності ознак і умислу, і необережності, то відсутня вина взагалі. Має місце ситуація, яка не визначена в КК, а в теорії кримі­нального права та на практиці називається випадком або казусом (від латинського casus, що й означає випадок, окремий факт). При цьому під випадком в юриспруденції розуміють діяння, яке має зовнішні ознаки злочину, але позбавлене ознак вини, а тому й безкарне.

В кримінально-правовій літературі поняття випадку часто розкривають, звертаючи увагу на його відмінність від злочинної недбалості. Наприклад, в одному з найнові­ших підручників з Загальної частини кримінального пра­ва України вказується, що він (випадок) має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, котра, однак, не тільки не передбачала можливості їх настання, а й не мог­ла їх передбачити. На відміну від недбалості, «випадок» характеризується відсутністю суб'єктивного критерію,

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        603

який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини1.

З таким підходом до визначення випадку погодитися важко, оскільки він не досить повний, стосується лише ситуацій розмежування необережної вини і випадку. У той же час, про випадок можна говорити і тоді, коли відсутня перша інтелектуальна ознака умислу — усвідомлення осо­бою суспільно небезпечного характеру свого діяння, і при цьому не встановлена відповідальність за відповідне не­обережне посягання, або відсутні й ознаки необережності. Тому більш вдалим видається описання випадку, дане П. С Матишевським, який вказував, що для невинувато­го заподіяння шкоди (казусу) характерним є те, що особа не усвідомлювала і не могла усвідомити суспільну небез­печність своєї дії (бездіяльності) або не передбачала і не повинна була чи не могла передбачити настання від свого діяння суспільно небезпечного наслідку2.

Слід звернути увагу на те, що про випадок у криміналь­но-правовому розумінні ведуть мову лише тоді, коли вчи­няється діяння, передбачене кримінальним законом, на­стають наслідки, які тягнуть кримінальну відпові­дальність. При цьому наявні ознаки об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта відповідного складу злочину. Тобто, по­няття випадку, як і злочину — цілком конкретне. Про наявність випадку можна судити лише після проведення кримінально-правової кваліфікації скоєного.

Отже, можна виділити ознаки кримінально-правового поняття випадку:

вчинене діяння, передбачене певною статтею Особ­

ливої частини КК;

у скоєному є всі ознаки об'єкта, об'єктивної сторо­

ни, суб'єкта певного складу злочину;

відсутня форма вини, необхідна для даного посягання,

у зв'язку з чим виключається кримінальна відповідальність.

1              Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М. І. Ба-

жанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. —

С. 178—179.

2              Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П. С. Ма-

тишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. — К.: Юрінком Інтер,

1997.—С. 179.

604          Глава 12

Таким чином, не можна говорити про випадкове запо­діяння шкоди, якщо відсутні ознаки, які стосуються не вини, а інших елементів складу злочину, або ж, що має місце випадок, якщо діяння може кваліфікуватися як зло­чин, вчинений через необережність.

Кримінально-пра-              Випадок означає відсутність ви-

вове значення ви- ни, як однієї з обов'язкових ознак

падку     суб'єктивної сторони, а, тим самим,

і складу злочину в цілому. Це озна­чає, що за наявності випадку не може наставати кримі­нальна відповідальність. Випадкове заподіяння шкоди не становить адміністративного правопорушення чи дисцип­лінарного проступку, відповідальність за які також настає лише за наявності вини. Водночас, за таке діяння може наставати цивільно-правова відповідальність у випадках, коли цивільне законодавство допускає відповідальність без вини.

Випадок і питання              Разом з тим викладене не озна-

кримінально-пра- чає, що за наявності випадку зовсім вової кваліфікації      не повинні вирішуватися питання

кримінально-правової кваліфікації.

Вони стосуються як оцінки поведінки особи, в скоєному якою є ознаки випадку, так і поведінки інших осіб.

Випадок, як вже відзначалося, характеризується тим, що про його наявність можна говорити лише тоді, коли встановлена наявність більшості ознак складу злочину. Тому оцінка скоєного як випадку можлива лише тоді, коли зроблено висновок, що за ознаками об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта діяння охоплюється ознаками певної статті Особливої частини КК. Аналізована ситуація є про­явом відсутності складу злочину. Тому випадок не утво­рює собою якихось особливих підстав для закриття кри­мінальної справи чи відмови в їі порушенні, це здійснюєть­ся на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Конкретність випадку передбачає, що може мати місце випадок щодо одного посягання і, водночас, наявна вина стосовно інших наслідків, заподіяних цією ж особою. Ча-

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        605

сто це має місце щодо злочинів з так званими похідними наслідками. Наприклад, заподіюючи тяжке тілесне ушко­дження, особа діє умисно, водночас її виною не охоплюєть­ся спричинення смерті потерпілого. У такому разі скоєне не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 121 КК, а підлягає кваліфікації за ч. 1 цієї статті (а за ч. 2 ст. 121 КК відпо­відальність може наставати лише за наявності інших ква­ліфікуючих ознак).

Відсутність вини в діянні однієї особи не виключає того, що саме таким її станом скористається в своїх злочинних цілях інша особа. Тобто, йдеться про використання заві-домо невинного для вчинення злочину. В теорії криміналь­ного права такі випадки пропонується оцінювати як посе­реднє виконання злочину, коли особа, яка вчиняє шкоду внаслідок випадку, не підлягає кримінальній відповідаль­ності, а як дії виконавця кваліфікуються посягання того, хто використовує невинного.