12.3. Кваліфікація за відсутності ознак суб єкта злочину

Поняття і значення             Відсутність суб'єктивних ознак

відсутності суб'єк- складу злочину може полягати у

тивних ознак скла- відсутності окремих ознак, які ха-

ду злочину           рактеризують суб'єкт злочину чи

його суб'єктивну сторону. При цьо­му вчинене посягання наділене усіма необхідними об'єк­тивними ознаками складу злочину, проте вчинене: 1) не фізичною особою;

неосудним;

особою, яка не досягала віку, з якого може настава­

ти кримінальна відповідальність;

особою, яка не наділена ознаками спеціального суб'єк­

та злочину;

при відсутності форми вини, яка обов'язкова для

даного злочину або взагалі при відсутності вини (внаслі­

док випадку);

при відсутності мотиву чи мети, які обов'язкові для

даного складу злочину.

Відсутність одних ознак (фізичної особи, осудності, досягнення певного віку, вини) означає, що кримінальна відповідальність взагалі не настає і скоєне не повинно ква­ліфікуватися як злочин. В інших же випадках (відсутність

590          Глава 12

ознак, обов'язкових для певного складу злочину, за наявності ознак іншого складу злочину) констатується відсутність складу певного злочину, що, однак, не виключає наявності складу іншого злочину.

Кваліфікація шко-               Суб'єктом злочину за криміналь-

ди, завданої колек- ним правом України може бути виз-

тивними суб'єктами нана лише окрема фізична особа.

або тваринами    Це, однак, не означає, що вчинення

передбачених КК діянь суб'єктами,

які не наділені ознаками фізичної особи, індиферентне для кримінального права. Встановлення відсутності ознак фізичної особи щодо заподіювача суспільно небезпечних наслідків не обов'язково означає відсутності складу зло­чину в діяннях інших осіб.

Щодо різного роду «колективних суб'єктів» питання вирішується на підставі правил про відповідальність за співучасть у злочині та за дії, вчинені у складі колегіаль­них органів (відповідні питання аналізувалися вище у відповідному розділі цієї праці).

За шкоду ж, заподіяну тваринами, відповідальність настає відповідно до правил про «посереднє спричинення». При цьому, дії осіб, які використовували тварин як зна­ряддя вчинення злочину, оцінюються як дії виконавців злочину, вчиненого з прямими умислом.

Так, суб'єктом тілесного ушкодження визнається особа, що нацькувала собаку, яка покусала потерпілого; злодієм вважати­меться особа, яка використовує тварину, навчену виносити зі сховища чуже майно.

Однак суб'єктивне ставлення до шкоди, завданої твари­нами, може виражатися не лише в прямому умислі. Часті­ше така шкода заподіюється внаслідок відсутності належ­ного контролю за тваринами, невтручання у їх поведінку. Очевидно, що кримінальна відповідальність за шкоду, за­подіяну тваринами, може наставати за певних умов:

1) шкода заподіяна тваринами, поведінку яких особа була зобов'язана контролювати будучи власником, за ро-

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        591

дом роботи (дресирувальник, доглядач), внаслідок попе­редньої поведінки (наприклад, дикі чи бездоглядні твари­ни прикормлювалися і принаджувалися до певного місця) тощо;

шкода заподіяна не самому винному, а стороннім

особам;

особа мала можливість контролювати поведінку тва­

рин (тримати їх на прив'язі, відігнати від потерпілого і т.п.);

порушені писані чи неписані правила тримання тва­

рин, убезпечення від них сторонніх осіб;

агресивна поведінка тварини не спровокована самим

потерпілим.

Залежно від суб'єктивного ставлення до своєї бездіяль­ності та наслідків, які настали, невтручання відповідних осіб в поведінку тварин, якою заподіяна шкода, кваліфі­кується як злочин, вчинений з непрямим умислом чи че­рез необережність.

Кваліфікація діянь,              Діяння, вчинені особою, яка не

вчинених особою, досягла віку, з якого може наставати

яка не досягла віку, кримінальна відповідальність за пев-

з якого може наста- ною статтею Особливої частини КК,

вати кримінальна не можуть кваліфікуватися за цією

відповідальність  статтею. Недосягнення встановлено-

го законом віку означає відсутність обов'язкової ознаки складу відповідного злочину.

У зв'язку з цим постає питання, чи повинно діяння осо­би визнаватися таким, яке взагалі не тягне кримінальної відповідальності (через відсутність «вікової» ознаки суб'єкта злочину), чи ж скоєне повинно кваліфікуватися за іншими статтями Особливої частини КК — тими, які передбачають відповідальність за вчинене діяння, але за умови досягнення меншого віку. Теорія кримінального права і правозастосовна практика не займають щодо цьо­го питання однозначної позиції.

В теорії кримінального права розглядаються ситуації, коли злочин спільно вчиняється особами, одні з яких до-сягли віку, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність за цей злочин, а інші — не досягли, проте досяг-

592          Глава 12

ли віку, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність за окремі посягання, які охоплюються складом відповідного злочину.

Як приклади в період дії КК 1960 р. наводилися випад­ки , коли в складі банди були особи віком від 14 до 16 років, які разом з іншими її учасниками застосовували фізичне насильство в ході нападів. Щодо чинного КК 2001 р. йдеть­ся, зокрема, про примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. З ст. 355 КК).

При цьому стверджується, що особа у віці від 14 до 16 років може нести відповідальність, якщо в її конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за який законом встановлено відповідальність з чотирнадцяти років1. Тоб­то, йдеться про те, що з врахуванням віку суб'єктів дії співучасників одного і того ж злочину кваліфікуються за різними статтями Особливої частини КК — одні відпові­дають за статтями, що передбачають відповідальність з більш високого віку (за «складені» злочини, об'єктивна сторона яких охоплює виконання діянь, що передбачені як злочини водночас іншими статтями КК); інші ж відпо­відають за окремі елементи, які входять у цей складений злочин — злочини, передбачені самостійними статтями Особливої частини і щодо яких відповідальність встанов­лена з меншого віку.

Водночас в юридичній літературі не приділяється ува­га тим випадкам, коли неповнолітній «одноосібно» вчи­няє дії, передбачені статтею Особливої частини КК, щодо якої він не досяг віку, з якого може наставати криміналь­на відповідальність, і, водночас, досяг віку, з якого настає відповідальність за злочини, що охоплюються нормою про відповідний складений злочин або загальною нормою. В опублікованих же матеріалах практики Верховного Суду України є, принаймні, дві справи, коли цей орган (в пері-

1 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. — С. 177; Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — С. 149.

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        593

од дії КК 1960 р.) закривав провадження в кримінальній справі і звільняв від кримінальної відповідальності осіб віком від 14 до 16 років, які управляли транспортними засобами, порушували правила безпеки руху і заподіюва­ли тяжку шкоду потерпілим. При цьому визнавалися не­правильними вироки судів нижчого рівня, які в таких випадках засуджували неповнолітніх за статтями КК про злочини проти особи, щодо яких була передбачена відпо­відальність з 14-річного віку.

Вирішуючи поставлене питання — про кримінально-правову оцінку діянь осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за діяння, перед­бачені однією статтею Особливої частини КК, проте досяг­ли віку, з якого настає відповідальність за іншими стаття­ми, що передбачають фактично скоєне, слід, як видаєть­ся, враховувати такі положення:

відповідальність осіб відповідного віку не може бути

різною залежно від того, вчинено злочин одноосібно чи

разом з особами, які досягли віку, з якого може наставати

кримінальна відповідальність;

виділення в КК норм про складені злочини чи спеці­

альних норм, щодо яких передбачений більш високий вік,

з якого може наставати кримінальна відповідальність, не

спрямоване на декриміналізацію діянь з врахуванням віку

особи. Такі норми призначені диференціювати відпові­

дальність (як правило, у бік посилення);

загальні норми та норми, з яких утворені норми про

складені злочини, діють одночасно зі спеціальними нор­

мами та нормами про складені злочини. Передбачені ними

склади злочинів відрізняються «віковою» ознакою суб'єк­

та злочину. Тому відповідні статті Особливої частини КК

не конкурують між собою, а перебувають у відносинах су­

міжності. Щодо них не повинні застосовуватися правила

кваліфікації, згідно з одним з яких перевагу має стаття

про складений злочин, а з іншим — стаття, яка містить

спеціальну норму;

наявність всіх ознак складу злочину, передбаченого

іншою статтею Особливої частини КК, означає, що існує

підстава кримінальної відповідальності. Відповідальність

38 — 6-529

594          Глава 12

не може виключатися тому, що у скоєному немає ознак складу іншого злочину (передбаченого статтею з більш високим віком, з якого може наставати кримінальна відпо­відальність);

— аналогічні ситуації, пов'язані з відсутністю інших ознак складу злочину, вирішуються на користь кваліфі­кації за статтями КК, щодо яких є ознаки складу злочи­ну. Так, за розкрадання чужого майна особа, яка не на­ділена ознаками суб'єкта злочину, передбаченого ст. 191 КК, відповідає як за крадіжку чи шахрайство.

Виходячи з викладеного, слід визнати помилковою позицію, відповідно до якої особи, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за певною статтею Особливої частини КК, взагалі звільняють­ся від кримінальної відповідальності. Діяння осіб, які не досягли відповідного віку, повинні кваліфікуватися за тими статтями КК, щодо яких вони наділені ознаками суб'єкта, якщо у скоєному є всі ознаки складу злочину, передбаченого цими статтями, причому незалежно від того, вчиняється посягання лише неповнолітніми чи ра­зом з особами, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Кваліфікація діянь               Не викликає сумніву, що за стат-

особи, яка фактич- тями про злочини, ознакою складу но не наділена озна- яких є спеціальний суб'єкт, можуть ками спеціального кваліфікуватися лише посягання суб'єкта злочину         осіб, наділених ознаками такого

спеціального суб'єкта. Разом з тим,

зустрічаються випадки, коли фактично особа не наділена ознаками спеціального суб'єкта злочину, проте виступає як такий суб'єкт і вчиняє діяння, які кримінальний за­кон оцінює як злочин спеціального суб'єкта.

Це, наприклад, самовільне залишення військової частини особою, яка неправомірно призвана на військову службу; втеча з місця позбавлення волі того, хто не вчиняв злочин і засуджений помилково; винесення неправосудного судового рішення тим, хто призначений на посаду судді за відсутності для цього формаль­них підстав.

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        595

При цьому виникає проблема кримінально-правової оцінки відповідної поведінки такої особи. У вітчизняно­му кримінальному праві ці питання є дискусійними. Одна з позицій полягає в тому, що поведінка особи, яка вчиняє діяння, виступаючи в очах оточуючих спеціальним суб'єк­том, повинна визнаватися злочинною і кваліфікуватися за статтями, які передбачають відповідальність спеціально­го суб'єкта. На її користь, звичайно, вказують, що:

громадянин сам не вправі оцінювати законність чи

незаконність наділення його відповідним статусом (зокре­

ма, призов на військову службу, винесення щодо нього су­

дового вироку);

у випадку, коли особа вважає, що стосовно неї вчи­

нені неправомірні діяння органами влади чи державного

управління, вона повинна оскаржувати їх в установлено­

му законом порядку, а не самовільно відновлювати свій

статус;

вказані діяння за своїми основними ознаками відпо­

відають ознакам злочинів, які вчиняються «належними»

суб'єктами — порушують правопорядок, полягають у ви­

конанні об'єктивної сторони, передбаченої відповідною

статтею Особливої частини КК, тощо.

Згідно ж іншого підходу особа, яка не є належним спе­ціальним суб'єктом1 злочину кримінальній відповідаль­ності за злочини зі спеціальним суб'єктом не підлягає.

Так, з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про зло­чини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» випливає, що втеча з місць позбавлен­ня волі або з-під варти та злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, вчинені під час незаконного позбавлення

1 Термін «неналежний суб'єкт» злочину використовується в кри­мінально-правовій літературі для позначення суб'єкта, який не наділе­ний хоча б однією з ознак спеціального суб'єкта і на противагу понят­тям «належний суб'єкт» чи «особа, яка підлягає кримінальній відпові­дальності» (див.: Аветисян С. С. Соучастие в преступлениях со специальным составом. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. — С. 224—225.

38*

596          Глава 12

волі чи тримання під вартою, не визнаються злочинними у зв'яз­ку з відсутністю складу злочину. Аналогічного підходу суди дот­римуються щодо оцінки дій військовослужбовців, які самовільно залишили частину або місце служби, будучи незаконно призва­ними на військову службу.

Обґрунтовується вказаний підхід тим, що:

права і обов'язки спеціального суб'єкта в таких ви­

падках не виникають;

особа лише формально набуває статусу, характерно­

го для спеціального суб'єкта;

вона не стає учасником відповідних правовідносин;

помилки чи зловживання, допущені раніше (до того,

ж іншими службовими особами) при наданні особі певно­

го статусу, не повинні погіршувати її становища порівня­

но з тим, яке мають громадяни, щодо яких неправомірно­

го надання такого статусу не відбулося.

Оцінюючи поведінку осіб, які не наділені ознаками спеціального суб'єкта злочину, слід мати на увазі, що, бу­дучи особами фізичними, такими, які досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність, та осуд­ними, вони підлягають кримінальній відповідальності за всі злочини, які вчиняються загальним суб'єктом. Адже, відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, склад якого передбачає спеці­ального суб'єкта, зовсім не означає безкарність за інші діяння. Тому, наведена вище позиція Пленуму Верховно­го Суду потребує уточнення. Зокрема, особа, яка здійснює втечу з місць позбавлення волі, де перебуває незаконно, не підлягає відповідальності за відповідний злочин проти правосуддя, однак, якщо при цьому застосує насильство над вартою, то повинна нести відповідальність за злочин проти особи.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати такі пра­вила кваліфікації діянь «неналежного суб'єкта злочину»:

1) діяння особи, на яку неправомірно покладені обов'яз­ки, чи якій надані права, у зв'язку з чим вона фактично виступає як спеціальний суб'єкт злочину, за жодних умов не можуть кваліфікуватися за статтями Особливої ча-

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        597

стини КК, що передбачають відповідальність відповідно­го спеціального суб'єкта;

2) якщо в діяннях такої особи є ознаки складу злочи­ну, суб'єкт якого загальний, скоєне кваліфікується за статтею КК, яка передбачає злочин загального суб'єкта.