11.1. Кваліфікуюче значення поведінки винного після закінчення злочину

Значення поведін-              Як вже відзначалося, пошире-

ки особи після закін- ною є думка, згідно з якою поведін-

чення злочину     ка особи після завершення злочину

не впливає на кваліфікацію скоєно­го. Однак більш детальний аналіз свідчить, що це правиль­но лише для окремих видів такої поведінки.

Оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, можна дійти висновку, що вона може бути різна за своїм правовим значенням:

бути індиферентною для кримінального права;

характеризувати вчинений раніше злочин — підтвер­

джувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

3)             вести до «перетворення» простого виду злочину в

кваліфікований, простого чи кваліфікованого в особливо

кваліфікований;

556          Глава 11

становити собою склад іншого злочину;

мати ознаки позитивної посткримінальної поведінки.

Посткримінальна                У більшості випадків поведінка

поведінка, яка не винного після вчинення злочину

враховується при ніяк не впливає на правову оцінку

кваліфікації           діянь особи — вона не враховується

при оцінці попередніх дій і не ста­новить собою самостійного злочину. Так, не впливає на кваліфікацію знищення раніше викраденого майна, вчи­нене з метою уникнути відповідальності за злочин, роз­членування трупа з метою приховання вбивства, те чи інше використання одержаного хабара тощо. Дії такого роду є індиферентними для кримінального права, як правило, тоді, коли вони вчинені щодо предмета, потерпілого, які вже виступали ознаками відповідних злочинів. Повторне урахування цих ознак і кваліфікація відповідних діянь як інших злочинів, суперечило б принципу недопустимості подвійного інкримінування одних і тих же посягань.

Посткримінальна                Положення про те, що діяння,

поведінка, яка вра- вчинене після закінчення злочину,

ховується при оцін- може впливати на його кваліфіка-

ці раніше вчинених цію, на перший погляд видається

діянь       абсурдним. Однак у ряді випадків

наступна поведінка особи характе­ризує суб'єктивну сторону попередніх дій. Відомо, що юридичне і фактичне закінчення злочину може не збіга­тися. Кваліфікація скоєного здійснюється тоді, коли відомі як діяння винного, що мали місце до юридичного закінчення злочину, так і дії чи бездіяльність після його закінчення. Тому було б неправильно при оцінці посяган­ня враховувати лише частину поведінки винного. На це орієнтують і вищі судові органи.

Так, Пленум Верховного Суду СРСР у постанові № 4 від 27 червня 1975 р. «Про судову практику в справах про умисне вбивство» вказав, що про наявність особливої жорстокості умисного вбивства може, зокрема, свідчити глумління над тру-

Кваліфікація посткримінальної поведінки    557

пом1. Чинною постановою Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи» це положення підтвер­джене у ч. 1 пункту 8, де зазначено, що умисне вбивство виз­нається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно було ...поєднане з глумлінням над трупом.

При відмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкод­ження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого від вбивства, а також замаху на вбивство від умисного тяжко­го тілесного ушкодження у слідчо-прокурорській і судовій практиці враховують поведінку винного після вчинення злочину.

Так, змінюючи кваліфікацію дій Л. зі ст. 17 та ст. 94 КК на ч. 1 ст. 101 КК України 1960 р., судова колегія у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вказала: «...показання Л. про відсутність у нього умислу на вбивство дружини знаходять підтвердження в його поведінці одразу ж після нанесення по­терпілій ножових поранень. Як видно з показань потерпілої Лв., Л. на місці злочину виявив особливу стурбованість станом її здо­ров'я й сам викликав їй швидку медичну допомогу»2.

Хрестоматійними є неодноразово описані у юридичній літе­ратурі випадки, коли негайну передачу вилученого державного майна іншій державній установі було взято до уваги як обстави­ну, що підтверджує відсутність корисливих мотивів, у зв'язку з чим скоєне не було визнане розкраданням державного майна.

Посткри міна льна              В цілому ряді статей Особливої ча-

поведінка, яка «пере- стини КК як кваліфікуюча чи особ-творює» вчинений ливо кваліфікуюча ознака злочину злочин на більш не- передбачено настання наслідків, а безпечний його вид простий склад цього ж злочину є фор­мальним. При цьому наслідки наста­ють не самі по собі, а завдяки певній поведінці винного.

1              Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР. 1924—

1977. Часть 2. — М.: Известия, 1978. — С. 189.

2              Убийства, изнасилования и другие преступления против личнос­

ти / Сборник судебных решений по уголовным делам. — К.: Знання. —

С. 155.

558          Глава 11

Типовим прикладом є шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Посягання, передбачене ч. 1 ст. 222 КК, є закінче­ним з моменту подання завідомо неправдивої інформації орга­ну, який приймає рішення про надання фінансових ресурсів. Завдання ж великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222 КК) перед­бачає, принаймні, отримання грошових коштів чи ресурсів у на­туральній формі. Таким чином, кваліфікований вид шахрайства з фінансовими ресурсами передбачає після виконання простого складу даного злочину ще вчинення відповідних діянь і настан­ня наслідків.

В такому випадку діяння, описані в диспозиції части­ни першої відповідної статті КК, становлять закінчене посягання. Однак окремо вони не кваліфікуються. Пост-кримінальна поведінка свідчить про те, що особа продов­жує реалізацію свого посягання. Скоєне має оцінюватися в цілому, враховуючи стадію, яка досягнута внаслідок вчинення дій, що виходять за межі простого складу зло­чину. Тобто:

якщо настали наслідки, з врахуванням яких даний

злочин оцінюється як кваліфікований, то має місце закін­

чений злочин;

коли ж наслідки не настали, то скоєне кваліфікуєть­

ся як відповідний незакінчений злочин — замах на його

кваліфікований вид. При цьому посягання, передбачене

статтею КК про простий склад злочину, окремо не кваліфі­

кується.

Посткримінальна                Діяння, вчинені після закінчен-

поведінка, яка ста- ня певного посягання, кваліфіку-

новить собою інший ються самостійно. Вони утворюють

злочин   склад іншого злочину тоді, коли не

є продовженням попередньої пове­дінки, відображеної у кваліфікації. Звичайно, це пов'яза­но із заподіянням шкоди іншому потерпілому, вчиненням діяння щодо іншого предмета, тощо. Характерно, що такі діяння не є продовженням реалізації умислу, який рані­ше виник, тобто вина стосовно нового злочину виникає самостійно.

Кваліфікація посткримінальної поведінки    559

Тому, наприклад, опір з насильством, вчинений при затри­манні особи, яка вчинила закінчену втечу з місць позбавлення волі, кваліфікується не за ч. 2 ст. 393 КК, а за сукупністю — як втеча з місць позбавлення волі (ч. 1 або ч. 2 ст. 393 КК) та, залеж­но від конкретних обставин, за статтями 342, 350 КК.