3. СТАТЕВІ ЗЛОЧИНИ

Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву свободу, статеву недоторканність, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин. Він має такі головні норми-вимоги:

1) статеві зносини допускаються тільки між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;

2) статеві зносини виникають і грунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;

3) переважаючою формою статевих стосунків є шлюб. Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчиняються з певною метою — задовольнити статеву потребу.

Найпоширенішим серед статевих злочинів є зґвалтування (ст. 117 КК). Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої (ч. 1 ст. 117 КК).

Зґвалтування порушує статеву свободу потерпілої, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє лише статеву свободу жінки. Статева свобода чоловіка кримінальним законом не охороняється і потерпілим від зґвалтування не може бути особа чоловічої статі.

Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статева недоторканність жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна у статевих стосунках, а не недоторканна. Статеву свободу мають усі фізично та розумово розвинуті особи, які усвідомлюють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це означає, що малолітні, віком до 14 років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, не можуть мати статевої свободи. Тільки відносно цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканність.

Суть зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки, без її згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням за таких обставин:

1. Опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту. Ця особливість зґвалтування була позначена вже в "Руській правді": "А ежели несколь-ко времени о том умолчит, и того часу жалобы не принесет, но умолчит единый день или более потом, то весьма по-видимому видно будет, что и она к тому охоту имела".

У кожній кримінальній справі ця обставина має бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.

2. Статевий акт був вчинений насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утриманням силою, зв'язуванням, нанесенням ударів, побоїв і подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, могли зламати його).

Якщо при цьому потерпілій будуть заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 117 КК. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у зазначених межах охоплює диспозиція ст. 117 КК.

3. Статевий акт був вчинений із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним (дітям, батькам) за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу припинити опір:

а) застосувати насильство колись, у майбутньому;

б) знищити чи пошкодити малоцінне майно;

в) поширити вигадки чи дійсні факти, які ганьблять потерпілу і можуть зашкодити її гідності.

Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілу можливості вжити відповідних засобів захисту.

Погроза вбиством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує.

4. Статевий акт був вчинений з використанням безпорадного стану потерпілої, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік, фізичні недоліки, малолітність, патологічне сп'яніння і т. ін. Фізіологічне сп'яніння (алкогольне чи наркотичне) теж може бути визнане безпорадним станом, якщо потерпіла була настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти те, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.

Для відповідальності за зґвалтування не має значення через які причини виник безпорадний стан потерпілої —чи його створив винний чи він виник незалежно від нього, його дій.

Щоб визначити, чи була потерпіла в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.

Не визнається зґвалтуванням:

а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад, брехливі обіцянки одружитися) або зловживання довір'ям;

б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, крім застосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного стану потерпілої.

Потерпілою від зґвалтування визнається будь-яка жінка незалежно від її взаємовідносин з винним (знайома, дружина, родичка чи зовсім незнайома), незалежно від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки. Для визнання жінки потерпілою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статеві стосунки.

Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту в фізіологічному розумінні, тобто з моменту входження статевого органа чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлюрації і сім'явилиття. Якщо ж винний не зміг, з причин від нього незалежних, увійти своїм органом у статеві органи жінки, то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування за ст. 17 та ч. 1 ст. 117.

Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малолітність, старість або фізичні недоліки об'єктивно і не міг вчинити фізіологічний статевий акт.

Так, вироком судової колегії Миколаївського обласного суду М. засуджено за ч. 4 ст. 117 за те, що він, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, застосувавши фізичне насильство, зґвалтував її. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що за ч. 4 ст. 117 КК М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив з того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим.

Як показала потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчать лише про намагання М. вчинити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність. Отже М. свій злочинний намір до кінця не довів з незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтування малолітньої потерпілої. У зв'язку з цим вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на ст. 17 і ч. 4 ст. 117 КК.

У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтування добровільно, хоч мав можливість це зробити, він звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування.

При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншого злочину.

Так, П. був засуджений за ст. 17 і ч. 1 ст. 117 КК за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли опритомніла, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч.

Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала в своїй постанові, що суд вірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. Матеріали справи свідчать про те, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії заслуженого кваліфіковано за ст. 17 і ч. 1 ст. 117 КК як замах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 17 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних від винної особи. У даній справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи видно, що потерпіла була у непритомному стані і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненням X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини і у відповідь на відмову побив її.

Отже у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 1 ст. 106 КК.

Добровільна відмова від зґвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо з цього моменту злочин вважається уже закінченим, а від того, що вже закінчилося (від минулого), відмовитися не можна. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від нього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Відмова не може назива-тися добровільною, якщо винний не зміг продовжувати і завершити злочин з причин, незалежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої, або не міг зґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).

Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівно свідчать — винний готувався зґвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад для того, щоб зв'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.

Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 10 КК). Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки, і жінки.

Частина 2 ст. 117 КК передбачає відповідальність за повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочину двічі, два або більше разів.

Зґвалтування визнається вчиненим повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин (ч. 2 ст. 117 КК):

1) якщо відносно попереднього зґвалтування ще не закінчилися строки притягнення до відповідальності (ст. 48 КК) або не знято чи не погашено судимість (ст. 55 КК);

2) якщо винний вчинив попереднє зґвалтування чи замах на цей злочин;

3) якщо він у попередньому злочині був виконавцем його або співучасником;

4) незалежно від того, чи було його засуджено за попереднє зґвалтування;

5) незалежно і від того, хто була потерпілою у попередньому та повторному зґвалтуванні: та сама жінка чи це були різні особи. Потерпілою при повторному зґвалтуванні може бути і та сама жінка, якщо умисел її зґвалтувати виник у винного вдруге.

Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту саму потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 117 КК.

Так, безпідставно за ч. 2 ст. 117 КК були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, в квартирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий же злочин із застосуванням погроз.

Як зазначено в постанові президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 117 КК, суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї самої потерпілої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 117 КК.

Не утворюють повторності:

а) зґвалтування, за які знято чи погашено судимість, щодо яких уже закінчилися строки притягнення до відповідальності;

б) якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвалтування була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 117 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування дії винного кваліфікують за сукупністю злочинів.

Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікують за ч. 1 ст. 117 КК.

Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 117 КК є:

1) вчинення зґвалтування групою осіб;

2) зґвалтування неповнолітньої.

Для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попередньої змови між учасниками злочину.

Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене:

1. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один з винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомагали іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 117 як дії співвиконавців, а не пособників.

Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, кваліфікуються як співвиконавство у цьому злочині.

Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 117 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

2. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи кілька членів групи.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які вчинили зґвалтування однієї потерпілої по черзі, кожен окремо, без допомоги іншого.

Кваліфікація зґвалтування як вчиненого групою осіб має місце в тих випадках, коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли погоджено щодо потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо не виключає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфікуючої ознаки зґвалтування — вчинення його групою осіб.

3. Групою осіб щодо кількох потерпілих, коли кожен з винних зґвалтував одну з потерпілих, а їх дії поєднувалися спільністю умислу.

Якщо ж насильство було застосовано хоч і одночасно, в одному і тому ж місці різними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке зґвалтування не визнається груповим.

Співучасть у зґвалтуванні не завжди означає його кваліфікацію як вчиненого групою осіб.

Дії особи, яка сприяла вчиненню зґвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не мала, під час вчинення з нею статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства визнаються не співвиконавством, а пособництвом. Таке зґвалтування, вчинене з допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 117 КК.

У таких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 117 КК, а дії пособника — за ст. 19 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 117 КК. Неправильно, зокрема, кваліфікував районний народний суд дії А. за ч. З ст. 117 КК, який у групі з іншими засудженими в цій справі А-вим і К. зґвалтував потерпілу Л. В постанові у справі президія обласного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, він безпосередньої участі у зґвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця зґвалтування — до квартири А-ва, фотографував її голу. Коли К. і А-в разом зґвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила й потерпіла. Суд хоч і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст. 117 КК, фактично визнавши його співвиконавцем злочину.

Враховуючи, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору потерпілої під час її зґвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню зазначеного злочину іншими особами, президія обласного суду перекваліфікувала його дії на ст. 19 і ч. З ст. 117 КК.

Зґвалтування не визнається груповим і в тих випадках, коли під час вчинення статевого акту однією особою інші особи з метою усунення перешкоди в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненню зґвалтування.

Зґвалтування неповнолітньої, тобто потерпілої, яка не досягла 18-річного віку, має місце, якщо винний знав або міг знати, що вчиняє зґвалтування неповнолітньої. При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої, немає підстав кваліфікувати його дії за ч. З ст. 117 КК.

Наприклад, вироком районного народного суду К. засуджено за ч. З ст. 117 КК за те, що, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він зґвалтував неповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу з подругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її за руки і, погрожуючи, силою завів до будинку свого знайомого, де зґвалтував її. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потерпілої, грунтується на суперечливих доказах. Потерпіла, зокрема, давала з цього приводу суперчливі показання. Так, під час попереднього слідства вона твердила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях — що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. на попередньому слідстві і в суді заперечував, що потерпіла повідомила його про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засудженого так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показаннями свідка А., мала вигляд повнолітньої. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав. Таким чином, ні слідство, ні суд не встановили достовірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачити це. Тому президія Дніпропетровського обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 117 КК на ч. 2 цієї статті.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.

Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 117 КК є:

1) вчинення зґвалтування особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26 КК), тобто особою, яка вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом;

2) заподіяння зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;

3) зґвалтування малолітньої потерпілої.

Особливо тяжкими наслідками, які мають підстави кваліфіквувати дії виного за ч. 4 ст. 117 КК, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функацій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталося внаслідок зґвалтування.

За ч. 4 ст. 117 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.

Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю за ч. 1 ст. 101 і ч. 1 ст. 117 КК.

Якщо потерпіла при зґвалтуванні була поставлена в загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, але захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю за ст. 117 і ч. 1 ст. 108 або ч. 1 ст. 1082 КК, оскільки такі наслідки не настали.

Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. "ж" ст. 93 та ч. 4 ст. 117 КК. Якщо смерть була заподіяна необережно, то все вчинене охоплюється ч. 4 ст. 117 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 98 КК зайва.

У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок її зґвалтування, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ч. 1 ст. 117 і ч. 2 ст. 111 КК.

Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14 років, кваліфікується за ч. 4 ст. 117 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся відносно віку потерпілої, то його дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 117 КК.

Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 117 КК. Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент вчинення їх, кваліфікуються за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 101 та ч. 4 ст. 117 КК. Згідно з принципом повноти осудності всі кваліфікуючі ознаки зґвалтування повинні бути поставлені за вину засудженому.

Саме тому зґвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне зґвалтування за наявності ознак ч. З чи 4 ст. 117 КК кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 117 та відповідно ч. З чи 4 ст. 117 КК. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 117 КК не потрібна, але ознака ч. 2 має бути зазначена в постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку та у вироку.

Стаття 118 КК передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої. Цей злочин має всі ознаки зґвалтування. Він вчиняється:

1) з метою задовольнити статеву пристрасть, статеву потребу (інстинкт); 2) відносно потерпілої — жінки; 3) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої.

Від зґвалтування його відрізняє лише спосіб задоволення статевої потреби — неприродний, нефізіологічний акт:

а) рег os — крізь рот; б) рег аnum — крізь анальний отвір; в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевого органа винного з тілом потерпілої жінки з метою задовольнити статеву потребу. Частина 2 ст. 118 КК містить усі ті кваліфікуючі ознаки, які перелічені в частинах 2, 3 та 4 ст. 117 КК, крім малолітнього віку потерпілої, тобто вчинення цього злочину:

1) повторно; 2) групою осіб; 3) особливо небезпечним ре-цидивістом; 4) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 117 чи ч. 2 ст. 122 КК); 5) щодо неповнолітньої; 6) із заподіянням особливо тяжких наслідків.

Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 118 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 117 КК.

Якщо в діях винного є хоч би одна з цих ознак (чи кілька одночасно), такі дії кваліфікують за ч. 2 ст. 118 КК.

Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, зараження вірусуом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 118 КК та відповідною статтею про злочин проти особи (ч. 1 ст. 101, ч. 2 чи ч. З ст. 108 або ч. 2 ст. 1082 КК).

Задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно малолітньої завжди кваліфікується за ч. 4 ст. 117 КК. Оскільки дівчинка віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії щодо неї утворюють зґвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілої.

Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з тією самою потерпілою, то його дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 118 КК.

У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане із зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 117 та ч. 2 ст. 118 КК.

При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного. Наприклад, районний народний суд неправильно кваліфікував за ст. 17 та ч. 1 ст. 117 і ст. 17 та ч. 1 ст. 118 КК дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство, намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потім зґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, в своїй ухвалі зазначила, що умисел Л. був спрямований на задоволення статевої пристрасті або неприродним способом, або вчиненням фізіологічного статевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їй задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, спробував її зґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежних від нього причин. Отже дій, спрямованих на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які суд кваліфікував за ст. 17 і ч. 1 ст. 118 КК, були складовою частиною замаху на зґвалтування. Судова колегія ухвалила, що за таких обставин, вирок у частині засудження Л. за ст. 17 і ч. 1 ст. 118 КК підлягає скасуванню, а справа відповідно закриттю за відсутністю в його діях складу цього злочину.

Стаття 119 КК — примушування жінки до статевого зв'язку — передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється з використанням винним матеріальної чи службової залежності від нього потерпілої жінки.

За ст. 119 КК дії кваліфікуються лише в тих випадках,

коли:

1) потерпіла була в матеріальній або службовій залежності від винного; 2) винний використав чи намагався використати матеріальну або службову залежність потерпілої для того, щоб примусити її до статевого зв'язку.

Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 119 КК, є спосіб і засіб його вчинення: спосіб — примушування жінки дати згоду на статевий зв'язок; засіб — використання її матеріальної чи службової залежності від винного (погроза позбавити житла, грошової допомоги, заморити голодом, звільнити з роботи, виключити з черги на житло, позбавити премії, не дати підвищення по службі і т.ін.).

Вирішальним у цьому злочині є не суб'єкт, від якого потерпіла перебувала в матеріальній чи службовій залежності, а використання ним її залежності. Якщо винний домагався згоди потерпілої на статевий зв'язок чи примушував її до цього, але застосовував для досягнення своєї мети якісь інші засоби, а не залежність потерпілої, то такі дії за ст. 119 КК не кваліфікуються.

За ст. 119 КК кваліфікуються дії винного лише за умови доведеності, що на потерпілу здійснювався вплив з використанням її матеріальної чи службової залежності від винного.

Не утворює складу цього злочину пропозиція залежній жінці вчинити статевий акт, якщо винний не примушував її до цього, так само як і різні обіцянки без погроз.

За ст. 120 — статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості — кваліфікуються статеві злочини, які були вчинені за добровільною згодою потерпілої віком від 14 до 17 років. Потерпілими від цього злочину визнаються особи жіночої та чоловічої статі. Першою і важливою ознакою цього злочину є добровільність погодження потерпілої чи потерпілого на статевий акт, тобто винний не застосовував до неї (нього) ні фізичного насильства, ні погроз і не використовував безпорадний стан. За наявності таких ознак (засобів) статевого зв'язку дії винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 117 КК.

Якщо потерпіла (потерпілий) досягла шлюбного віку (17 років), то добровільний статевий зв'язок з нею (з ним) складу злочину не утворює, і такі дії не караються.

Статеву зрілість потерпілої чи потерпілого визначає судово-медична експертиза (п. 4 ст. 76 КПК України). У чоловіків статева зрілість настає з того часу, коли він може вчинити фізіологічний статевий акт і запліднити жінку. Статева зрілість жінки визначається закінченим розвитком її організму для виконування функцій матері — народити, годувати і виховувати дитину.

Кримінальній відповідальності за ст. 120 КК підлягають особи чоловічої та жіночої статі віком старше 16 років (ч. 1 ст. 10 КК).

За ст. 120 КК кваліфікуються дії лише тоді, коли винний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла (потерпілий) не досягла статевої зрілості.

За ст. 121 КК — розбещення неповнолітніх — кваліфікуються розпутні дії щодо особи (жіночої або чоловічої статі), яка не досягла 16-річного віку.

Сутністю розпутних дій є різні способи задоволення винним статевої потреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту без вчинення статевого акту.

Це можуть бути: збудження статевих органів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголення власних статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії,

поради тощо.

Розпутні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла 16-річного віку, повністю охоплюються ч. З або ч. 4 ст. 117 КК і додаткової кваліфікації за ст. 121 КК не потребують.

Кримінальну відповідальність за мужолозтво передбачає ст. 122 КК. Мужолозтвом, або педерастією, в медицині і кримінальному праві називають статеві зносини чоловіка з чоловіком. Про мужолозтво як статевий потяг чоловіка до чоловіка свідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сірійців і фінікійців за 2000 років до н.е. Незважаючи на надзвичайно суворі кари за мужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, у давній державі іудеїв) воно було поширене, особливо у Стародавній Греції та Римі.

Мужолозтво — один з видів гомосексуалізму. Другий — лесбіянство, лесбійське кохання, тобто статевий потяг жінки до жінки. Назва "лесбійське кохання" походить від грецького острова Лесбос, де в давнину виникло це статеве відхилення.

У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: реr os і реr аnum, вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілого (ч. 1 ст. 122 КК). Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом не визнаються злочинними. Не утворюють складу злочину також: 1) добровільний статевий зв'язок у спотворених формах між дорослими чоловіком та жінкою. Фахівці в галузі статевої етики вважають, що будь-які ста-теві добровільні дії дорослих чоловіка і жінки є етичними;

2) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками (лесбіянство).

Якщо при мужолозтві потерпілому були заподіяні тяжкi тілесні ушкодження або смерть, то вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 101 чи ст. 94, або п. "ж" ст. 93 КК.

За ч. 2 ст. 122 КК кваліфікується мужолозтво, яке було вчинене: а) групою осіб, б) щодо неповнолітнього потерпілого або в) особою, яка раніше вже вчинила такий злочин (повторно). Кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 122 КК тотожні аналогічним ознакам ст. 117 КК.