19.3.1. Характеристика основних методів планування

Різноманітність сучасних методів планування потребує диференційованого підходу до їх розгляду. При цьому можна виділити декілька взаємозалежних груп методів.

До першої групи можна піднести методи збирання та обробки інформації, необхідної для здійснення планування: загальносоціояогічш (анкетунання, інтерв'ювання, опитування, спостереження)., мапіемат^іні (математичної статистики та ін.), логічні тощо. їх застосунашія є основним змістом усієї перед-планової роботи, обов'язкоіюіо умовою для ефектнішого подальшого використання псіх інших методів планування.

Чітке формулювання намічених заходів здійснюється за допомогою застосування другої гр^упи методів, які об'єднуються під назвою методи опптмізацп планових рішень. До них відносяться кількісні методи оптимізації планових, розрахунків (математичне програмування, теорія масового обслуганування, сітьове планування та управління, лінійне та динамічне програмування), а також метод послідовних наближень, балансовий метод, метод варіантів. Розглянемо деякі з них.

Перехід у плануванні від більш загальних завдань до часткових досягається шляхом використання методу послідовних наближень. Він базується на положенні, згідно з яким визначення загального завдання складає основу встановлених завдань другого порядку, деталізація останніх приводить до находження завдань третього порядку і т. іп. Результати, здобуті и усіх наближеннях, сприяють остаточному розв'язанню первісного завдання". Використання вказаного методу найбільш доцільно н перспективному та поточному плануванні, коли суб'єкти управління з урахуванням пропозицій галузевих служб і підрозділів поетапно конкретизують загальні проблеми.

Скоординувати цілі з наявними ресурсами в плануванні можна за допомогою балансового методу, його сутність Полягає у задоволенні потреб системи виходячи із наявних можливостей. Цс забезпечує пропорційність, збалансованість розвитку як органу внутрішніх справ в цілому, так і його структурних підрозділів і служб. Використання названого методу передбачає: чітке форму-

9 Див.: Завадский С. Основьі рационального планирования. М., 1973. - С.143.

465

лювання цілей і завдань системи на певний період, а також точпин кількісний розрахунок наявних сил та засобів з урахуванням їхньої якості; зіставлення одержаних даних; розподіл ресурсів для виконання окремих завдань залежно від ступеня важливості та терміновості їхнього розв'язання; планування заходів. Здійснення іщх видів робіт забезпечує збалансованість і реальність планів, при їх підготовці перешкоджає виявам суб'єктивізму.

Метод варіантів полягає в розробці декількох видів управлінських рішень та виборі найкращого з них.

Третю групу методів складають методи формування планів. До їх числа "належать проблемний та програмно-цільовий методи планування.

Тривалий час у практиці органів внутрішніх справ колишнього СРСР використовувався метод звідного планування, що полягав у механічному поєднанні пропозицій галузевих служб і підрозділів, які оформлювалися у вигляді відповідних розділів загального плану. Таке планування недостатньо враховувало якісні особливості органу як цілісної системи, що викликало перевантаження плану дрібними, другорядними питаннями і ускладни. »ало комплексне розв'язання загальних проблем. Таке положення існувало до 1969 р., коли був виданий наказ МВС СРСР № 348. До речі, це був перший наказ МВС, який регламентував систему планування, в основу якої був покладений новий метод – метод проблемного планування. Воно реалізується на основі виділення найбільш актуальних загальних для всього органу проблем, що потребують комплексною використання всіх його сил та засобів. Розв'язання складних проблем, як правило, здійснюється протягом відносно тривалого часу, поетапно. Тому проблемне планування потребує більш глибокої аналітичної роботи, всебічної оцінки умов та різних факторів, що впливають на діяльність органів внутрішніх справ. Рбзглядуваиий метод дає змогу максимально повно використовувати можливості всіх служб при виконанні загальних завдань, виключаючи паралелізм та дублювання намічених заходів, ліпше координувати зусилля окремих ланок системи, ефективніше контролювати виконання плану.

Подальшим розвитком проблемного методу є програмно-цільове планування. Це, мабуть, найбільш ефективний вид планування. Процедура його досить складна і потребує ретельного і уважного розгляду.

Програмно-цільове планування є засобом практичного застосування системного підходу в управлінні. Програма – це "намічений до планомірного здійснення, об'єднаний єдиною метою і віднесений до певних строків комплекс взаємопов'язаних завдань та заходів соціального, економічного, наукового, технічного, організаційного характеру, спрямованих на розв'язання цих завдань, з визначенням ресурсів та їх джерел, що використовуються"10. Най-

10 Див.: Райзберг Б.А. й др. Системньгй подход в перспективним планировании. - М., 1975. – С. 131.

466

більш загальними особливостями програмі? є: єдність мети; фіксування комплексу обумовлених метою завдань та заходів; забезпечення останніх ресурсами; планомірність реалізації; конкретність строків виконання; комплексність завдань та їх розв'язання.

Будь-яка програма повинна складатися із цільового, структурного та ресурсного розділів. У першому розділі формулюються основна та проміжна цілі конкретної системи, показується їх взаємозв'язок на усіх ієрархічних рівнях керівництва. Цей розділ містить також вихідні дані програми: статистичні, нормативні матеріали, відомості про обмеження соціально-економічного, технічною, організаційного, ресурсного характеру і т.ін.

У другому розділі наводиться перелік заходів, необхідних для реалізації програми, а також тезу льтати науково-дослідних розробок розв'язуваної проблеми. Тут же передбачаються заходи організаційно-правового забезпечення програми.

У третьому розділі вказуються якісна та кількісна характеристики матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів, що потрібні для виконання програми, з визначенням джерел їх здобування. Таким чином програма об'єднує три головних компоненти Смета, система заходів, ресурси), суворо ранжироваиих по рівнях управління, напрямах діяльності, її окремих етапах.

Розробка цільових комплексних програм служить передумовою програмно-цільового планування щодо розв'язання найбільш актуальних і складних проблем, яке базується на послідовному складанні прогнозів, програм, планів. Незважаючи на певну складність такого планування, його основні принципи можуть успішно застосовуватись у діяльності орга.іів внутрішніх справ.

Процес програмно-цільового планування складається з трьох послідовних етапів. На першому з них здійснюється прогнозування основних факторів, що впливають на діяльність органів внутрішніх справ при розв'язанні конкретної проблеми; визначаються цілі і оцінюються ресурси. Практичним результатом на цьому етапі є розробка так званого вихідного завдання, в котрому формулюються кінцеві та проміжні цілі програми, визначаються часові періоди їх досягнення.

Зміст другого етапу складає визначення заходів, включених в програму, а також видів та обсягів потрібних ресурсів, джерел їх здобування. На даному етані розробляється програма по розв'язанню конкретної проблеми.

Програма оформлюється у вигляді документа і затверджується відповідним суб'єктом управління.

Завершується програмно-цільове планування етапом, на котрому прийнята програма погоджується з діючим (розроблюваним) перспективним планом органу внутрішніх справ. При цьому заходи, намічені програмою, конкретизуються за обсягами робіт, часом, місцем та суб'єктами виконання.

Четверту групу складають організаційні методи планування, які упорядковують і оптимізують процес його здійснення.

467

До них відносяться: директивний метод планування; метод урахування потреб структурних ланок системи; метод поєднання колегіальності та єдиноначальності в підготовці та прийнятті планів.

Мета директивного методу планування надає всьому нро-цесу планування дедуктивного характеру. При цьому перша "хвиля" інформації завжди йде "зверху донизу". Планування "від мети" є найбільш вагомим при виконанні складних, не типових завдань, якими, як правило, є проблеми органів внутрішніх справ. Директивний метод передбачає розробку планів ініжчесто-ящіїх органів на основі керівних указівок і розпоряджень вищестоящих апаратів, а отже, і в більш пізні строки.

Перевагою директивного методу є можливість максима, іьмо повного відображення в планах основних ііимог вищестоящої системи управління. Подібне планування розширює кругозір керівників,' примушуючи їх спрямовувати роботу підлеглих з урахуванням потреб не тільки місцевого •га відомчого характеру, але іі інтересів, цілей системи управління більш високого рівня, а також усієї системи органів внутрішніх справ країни.

Разом з тим планування "від мети" не виключає планування "від можливостей", що визначається як індуктивне. Однак останнє не ііовіиіііо домінувати в загальному процесі планування. Індуктивний метод забезпечується застосуванням методу врахування потреб структурних ланок системи, розробкою плаї і і іі за принципом "знизу догори". Це передбачає складання плану основних заходів будь-якого органу внутрішніх справ на основі узагальнення існуючої інформації і пропозицій структурних підрозділів і служб. Звичайно, і в даному разі вирішальне значення для внесення пропозицій має цільова установка вищестоящого суб'єкта управління.

Вказані методи організації планування використовуються в тісному взаємозв'язку. Так, в однотинових апаратах різного рівня (МВС України; УМВС України в області, УМВСТ; міськрайлі-норган внутрішніх справ) застосовує ться планування за принципом "зверху донизу" (па основі планів вищестоящих систем) і "знизу догори" (з урахуванням пропозицій структурних ланок). Правильне поєднання даних методів створює перешкоди відомчим та місницьким тенденціям і одночасно забезпечує розвиток демократії, ініціативи працівників, сприяє оперативності й гнучкості в прийнятті рішень.

Метод поєднання колегіальності та єдиноначальності в підготовці та прийнятті планів обумовлений складністю і різноманітністю проблем, що розв'язуються органами внутрішніх справ. При цьому ступінь використання колективного досвіду і знань прямо пропорційний зростанню рівня планування: від організаційно-оперативного до стратегічного. Колегіальність, а точніше колективність, тут може виявлятися в різних формах; збирання і обробка співробітниками за дорученням керівника необхідної вихідної інформації; колективне обговорення проблем та

468

шляхів їх розв'язання; колегіаліїш'і'і рі я •іяд проектів планів;

обов'язкова участь у їх розробці та обговоренні в трудових колективах. Будучи єдиноначальником, суи'єкт управління організовує і особисто бере участь у цііі роботі. Прийняття ж (акт затвердження) варіанта плану 'в будь-якому випадку - прерогатива керівника. Отже, надійною гарантією підготовки й прийняття ефеї;

гивініх планів органів внутрішніх справ служить розумне ноєд нання колегіальності га єдиноначальності.