3.3. Притягнення до адміністративної відповідальності

Часто контрольна діяльність адміністрації завершується виявленням факту адміністративного правопорушення з боку приватної особи, що породжує ще один різновид втручальної процедури — притягнення до адміністративної відповідальності. В цьому контексті, з огляду на межі нашого дослідження, можна зупинитись на кількох проблемах. По-перше, процедурна частина законодавства про адміністративну відповідальність є най-

29

>>>30>>>

розвиненішою в загальному масиві вітчизняного адміністративного права, але при цьому не відзначається чіткою концептуальністю. По-друге, навіть незважаючи на існування Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП), значний масив законодавства у цій сфері є неси-стематизованим, адже самі норми КпАП, які визначають склади адміністративних правопорушень, мають бланкетний (відсильний) характер. До того ж дуже велика кількість складів адміністративних правопорушень і навіть порядок застосування стягнень міститься в інших законодавчих актах, а не тільки в КпАП56.

Існуючі законопроектні роботи взагалі йдуть таким чином, що це законодавство може перейти в адміністративно-процесуальну сферу. Адже без достатніх теоретичних підстав проектом Кодексу про адміністративні проступки57 пропонується перенести всі повноваження щодо вирішення справ про адміністративні проступки виключно до судової юрисдикції. Обгрунтованою є позиція тих науковців, які вважають таку концепцію принциповим недоліком згаданого законопроекту і пропонують визнати основним «класичний адміністративний порядок» притягнення до адміністративний відповідальності58. Можна погодитись і з тим, що віднесення повноважень щодо вирішення справ про накладення адміністративних стягнень виключно до судової юрисдикції є хибним кроком. Тут ми стикаємося з проблемою розмежування кримінальних і адміністративних проступків59. Було б значно ефективніше з погляду «належного управління» та коректніше з позиції конституційного принципу розподілу влади, якби адміністративне стягнення накладалося адміністративним органом, а в судовому порядку розглядалися лише скарги на рішення адміністрації щодо притягнення до адміністративної відповідальності, тобто спірні випадки. Для чого «тягнути» порушника правил дорожнього руху до'суду, якщо він не заперечує самого факту порушення, а розмір стягнення чітко визначений у законі? Зрештою, це призводить до неефективного витрачання бюджетних коштів, не кажучи вже про те, що суди й так перевантажені дійсно спірними справами.

Обгрунтованість даної концепції підтверджується ще й тим, що вона не викликає проблем у розмежуванні компетенції між судами загальної юрисдикції, особливо після запровадження спеціалізованих адміністративних судів. Якщо буде реалізований підхід проекту Кодексу про адміністративні проступки щодо віднесення виключно до судової юрисдикції всіх адміні-

50 Див., наприклад, Розділ XVIII «Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил» Митного кодексу України від 11 липня 2002 року.

57 Див. проект Кодексу України про адміністративні проступи, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України. Джерело опублікування: Адміністративне судочинство в Україні: Книга друга. Кодекс України про адміністративні проступки (проект). — Харків: Консум, 2003. - 332 с

58  Див.: Авер'янов В.Б., Лук'янець Д.М., Хорощак Н.В. Чи можливе реформування інституту адміністративної відповідальності на концептуальних засадах проекту нового КпАП // Адвокат. 2003. M1.-CS.

59 Див.: Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис). /За заг. ред. І.Ко-ліушка. — К.: Факт, 2001. — С 57—64.

ЗО

>>>31>>>

стративних проступків, то вийде, що адміністративне стягнення накладатиметься загальним судом (недоцільно, щоб це робили адміністративні суди, які повинні розглядати справи «особа проти держави»). Таким чином, може скластися ситуація, за якої адміністративні спори вирішуватимуться судами різних спеціалізацій.

У методологічній некоректності віднесення порядку розгляду справ про адміністративні проступки до судової юрисдикції можна переконатись на змодельованому прикладі. Скажімо, особа після переобладнання горища над своєю квартирою звертається за дозволом на експлуатацію самовільно реконструйованого об'єкта містобудування до районної державної адміністрації в Києві. Перед прийняттям рішення спочатку на особу має бути накладено адміністративне стягнення, тобто, за логікою проекту Кодексу про адміністративні проступки, ця справа буде передана до суду. Суд накладе стягнення, районна державна адміністрація надасть дозвіл на експлуатацію об'єкта, але зобов'яже щось переробити. Тепер уявімо ситуацію, що ці рішення оскаржуються. Заявник оскаржує рішення суду про накладене стягнення в апеляційному судовому порядку, а рішення районної адміністрації про зобов'язання щось виправляти — в адміністративному порядку. Незадоволений сусід як заінтересована особа подасть заяву на рішення районної державної адміністрації до суду першої інстанції. Таким чином, замість однієї справи матимемо кілька. Тому необхідно виважено й узгоджено підходити до правового регулювання цих відносин, в тому числі з точки зору раціональності та ефективності.

Слід зробити і кілька інших зауважень з приводу нинішнього регулювання відносин щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Зокрема, продовжують діяти норми про адміністративне затримання (ст. 261—263 КпАП), хоча діяння, за які застосовується цей «захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення» є ближчими до кримінальних правопорушень (наприклад, дрібне хуліганство, неповага до суду, порушення правил обігу наркотичних речовин). Тут ми знову маємо справу з проблемою розмежування адміністративних і кримінальних проступків. У випадках, коли йдеться про справді серйозні правопорушення, які повинні законодавцем класифікуватися як злочини чи кримінальні проступки, дійсно є виправданим таке обмеження прав людини як затримання. Так само досить суперечними видаються і такі заходи в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення як особистий огляд і огляд речей (ст. 264 КпАП), вилучення речей і документів (ст. 265 КпАП).

Загалом, незважаючи на вітчизняну традицію існування окремого Кодексу України про адміністративні правопорушення, видається цілком можливим перенести його процедурну частину до загального закону про адміністративну процедуру. З іншого боку, вагомим аргументом проти цього є наявність певної специфіки розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення, порівняно з іншими категоріями адміністративних справ. Зрештою, і в деяких західних країнах діють кодекси адміністратив-

31

>>>32>>>

них правопорушень (наприклад, ФРН), а у Польщі відносини щодо застосування штрафних санкцій адміністративними органами взагалі відносяться до сфери права кримінального провадження.