КРИМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ І ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

За останні роки у зв'язку з реформуванням економіки України в її структурі відбулися значні зміни - як у регіоні, так і в цілому у державі. Оперативна обстановка, що складається у боротьбі з економічною злочинністю, свідчить про те, що процес «тінізації» економіки продовжує поглиблюватися.

Активний розвиток ринкових відносин, становлення нових форм власності і підприємництва знайшли помітний відбиток на структурі і динаміці економічної злочинності, її організовані та найбільш небезпечні форми все частіше фіксуються у кредитно-фінансовій та банківській системах, у процесі приватизації, сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичному комплексі, ринку цукру та спирту.

За даними Національного банку України, поза контролем банків знаходиться в обігу понад 3,5 млрд. гривень, що становить 43% грошової маси. Ці грошові кошти обслуговують товарообіг, що не обкладається податком, тобто тіньову економіку, що в кінцевому результаті призводить до зниження прибуткової частини бюджету, розгалуженої системи неплатежів, невиплати зарплати, банкрутства багатьох підприємств, тобто до підриву економічних основ держави.

Основними видами протиправної діяльності організованих злочинних угруповань на сьогодні є:

масові розкрадання грошових коштів, продукції, сировини, обладнання та іншого майна державних підприємств;

здійснення всіляких махінацій у кредитно-фінансовій та банківській системах;

придбання за заниженими цінами об'єктів державної та комунальної власності, що приватизуються;

використання комерційних структур з метою отримання пільгових кредитів, безмитного вивозу за кордон стратегічної сировини за демпінговими цінами, «перекачування» на рахунки іноземних держав валютних коштів і т.п.;

контрабандний вивіз за межі України гостродефіцитних товарів, сировини, обладнання тощо;

підкуп державних службовців різних рангів з метою позитивного вирішення питань, пов'язаних з протиправною діяльністю.

Таке фінансове становище держави, загрозливі масштаби обігу коштів тіньової економіки потребують рішучих заходів у боротьбі з так званою «білокомірцевою» злочинністю.

Причини недоліків у цій роботі мають як суб'єктивний, так і об'єктивний характер. До суб'єктивних чинників у першу чергу слід віднести ще неналежну наступальність правоохоронних органів по боротьбі з організованою злочинністю у сфері економіки. У той же час помітним гальмом у їх діяльності є недосконалість чинного законодавства.

На сьогодні не існує визначення організованої злочинної групи, її основних ознак. Відсутня і кримінальна відповідальність за членство у таких групах. Інструкція Генеральної прокуратури та МВС України для судових органів, зазвичай, обов'язкового характеру не має.

У зв'язку з цим мають місце непоодинокі випадки, коли судами ігноруються результати слідства, викладені в обвинувальному висновку про здійснення злочинів організованими злочинними групами.

Деякі труднощі виникають і в застосуванні Закону України «Про боротьбу з корупцією». Так, у ст. 10 цього Закону вказано, що керівники державних підприємств, організацій, установ та їх структурних підрозділів у випадках виявлення або отримання інформації про здійснення підлеглими корупційного діяння у межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів щодо припинення таких дій і, не зволікаючи, повідомити про це відповідний державний орган.

У той же час у ст. 2 цього ж Закону зазначено, що відповідальність несуть тільки державні службовці та народні депутати. Згідно з Законом «Про державну службу» керівники державних підприємств та значна більшість керівників державних організацій і установ, а тим більше їх підлеглі державними службовцями не вважаються, оскільки не мають цього рангу, не приймають відповідної присяги і не уповноважені на виконання функцій держави.

Отже, протиріччя, які мають місце, не дозволяють працівникам органів внутрішніх справ, прокуратури та юстиції прийти до остаточного висновку щодо суб'єктів корупційних діянь.

Практично залишається не вирішеним питання про практику застосування судами ст.9 цього Закону щодо відповідальності державних службовців і депутатів за неподання декларацій про доходи. Так, минулого року лише працівниками ДСБЕЗ УМВСУ в Харківській області було складено і надіслано в суди 36 протоколів про порушення вимог цієї статті щодо осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але при розгляді в судах справи на 23 з них (або в 64% випадків) припинені за малозначністю за ст.22 КУ-пАП.

Мають місце непоодинокі факти, коли судами порушуються вимоги ст. 12 названого Закону щодо строків розгляду матеріалів про корупційні діяння. Незважаючи на те, що встановлений Законом строк їх розгляду в суді становить 5 діб, рішення по них у деяких випадках не приймаються (особливо в сільській місцевості) і до 1 місяця.

Є також й інші недоліки в чинному законодавстві, що негативно відбивається на кінцевих результатах боротьби правоохоронних органів з організованою злочинністю та корупцією.