Глава 20 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ

1. Поняття, предмет, прийоми і типи правового регулювання

Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'яз­кової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих від­носин. Це знаходить свій вираз у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні і не без­межні. Правове регулювання обумовлено деякими об'єк­тивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна від­нести: а) рівень економічного розвитку суспільства; б) його соціальну структуру; в) рівень зрілості, стійкості суспіль­них відносин; г) рівень правової культури громадян і поса­дових осіб; д) рівень визначеності предмета, засобів і ме­тодів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право має не тільки юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулю­вання. Вони різняться, по-перше, за предметом своєї спря­мованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Це, зокрема, є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, Що безпосередньо правом не врегульовані, але на які воно впливає. По-друге, вони різняться за своїм механізмом. Якщо правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив — за Допомогою і неюридичних (соціальних, ідеологічних, пси­хологічних і т. ін.) механізмів. Відтак, правовий вплив — Це дія права на широке коло суспільних відносин, свідо­мість і поведінку людей за допомогою неправових (психо­логічних, ідеологічних та ін.) механізмів. При цьому, якщо можна так сказати, діє не право як сукупність норм, а скоріше, "дух права".

Правове регулювання — це дія права на суспільні від­носини за допомогою певних юридичних засобів, насампе-РеД  норм  права.   В  умовах  формування  в  Україні  основ

правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульо-ваності суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги, відображуються у найважливіших державних і громадських документах.

Що ж є предметом правового регулювання! Це су­спільні відносини, які мають такі ознаки:

Право регулює відносини, що виникають між людьми

та їх об'єднаннями. Не є предметом правового регулюван­

ня явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за зако­

нами природи — фізичні, хімічні, біологічні процеси, сти­

хійні  явища  —  землетруси,  повені тощо.  Однак,  деякі з

цих явищ і процесів або їх результати можуть враховува­

тись як юридичні факти  (наприклад, умови і порядок ви­

плати страхових сум за збитки, що завдані землетрусом).

Право регулює відносини, суб'єкти яких є свідомими

і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії,

що   не   залежать   від   свідомої   волі   людини   —   психічно

хворих або людей, які знаходяться під гіпнозом.

Право регламентує найважливіші суспільні відносини,

які   мають  принципове  значення  для  держави,   об'єднань

людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не усталене.

Воно  змінюється  залежно  від  конкретних  умов  того  або

іншого етапу розвитку суспільства.

Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребу­

ють і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов

тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і під­

падають під дію інших соціальних норм — моралі, звичаїв.

Отже, предметом правового регулювання є найважли­віші для держави, об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаю­ться юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відми­рають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші — починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегу­люванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, ви­користання ЕОМ і т. ін.).

218

Щодо конкретних суспільних відносин правове регулю­вання здійснюється за допомогою таких прийомів або спо-

С 1 Дозволу — тобто надання суб'єкту права на здій­снення певних дій. Прикладом здійснення правового регу­лювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.

Зобов'язування — це юридично закріплена необхід­

ність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах.

Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинува­

ченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання

договірних зобов'язань.

Заборона — це юридична необхідність утримуватись

від певної поведінки. Як приклади заборони можуть бути

положення  норм  права  про  заборону  пропаганди  війни,

національної або расової переваги одних народів над ін­

шими.  Норми  Особливої частини  Кримінального  кодексу

також фактично є заборонами, адже, встановлюючи  від­

повідальність за певні дії, вони тим самим їх забороняють.

Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов'язування, заборона) з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвіл суб'єкту певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта. Крім засобу правового регулювання, визначають і його типи, під якими розу­міють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретно­му випадку: дозволу чи заборони. Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

Загальний дозвіл — це тип правового регулювання,

який базується на своєрідній презумпції дозволу виконува­

ти  ті   чи   інші  дії.   Виняток  становлять   випадки   прямої

заборони законом тих або інших дій. Отже, цей тип право­

вого регулювання виходить з формули: дозволено все, крім

того, що прямо заборонено законом.

Звільнення від заборони — тип правового регулюван­

ня, основу якого складає загальна заборона певних видів

Дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від

неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому

типі правового регулювання реалізується принцип: заборо­

нено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.

219

2. Механізм, основні елементи та стадії правового регулювання

Як уже зазначалось, правове регулювання — це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридич­них засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права. Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів суспільних відносин приводиться у від­повідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, називається механізмом правового регулювання суспільних відносин.

З визначення поняття механізму правового регулювання видно, що це комплексне явище, складовими елементами якого є:

Норми права є основою механізму правового регулю­

вання.   Адже   саме   з   юридичних   норм,   їх   змісту   почи­

нається   правовий   вплив   на   соціальні   відносини.   Якість

правового регулювання залежить від того, наскільки норми

права  вірно  враховують закономірності  суспільних  відно­

син, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і

правової  культури   законодавчого   корпусу.   Безпосереднім

чинником    виникнення    правових    норм     є    правотворча

діяльність   держави,   що   полягає   у   прийнятті,   зміні   або

відміні певних правових норм.

Правові відносини, тобто суспільні відносини, які від­

буваються  у  межах,   визначених   нормами  права.   Норма

права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юри­

дичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які

взаємопов'язані   суб'єктивними   правами   та   юридичними

обов'язками. Відтак, правові відносини можна собі уявити

як форму, в якій визначена в правовій нормі модель по­

ведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас

реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків,

що виходять з норми права, може відбуватися і поза рам­

ками правових відносин. Така ситуація виникає,  наприк­

лад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять

у собі певні заборони.

Акти реалізації прав і обов'язків — це дії суб'єктів

щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і

обов'язків   може   відбуватися   як   у  межах   певних   право­

відносин (купівля-продаж, даріння тощо), так і в окремих

актах   (право   суб'єкта   розпоряджатися   річчю,   що   йому

належить). Слід зауважити, що існує низка явищ, які на

всіх його етапах суттєво впливають на  процес правового

220

регулювання суспільних відносин. Такими чинниками є: а) законність; б) правосвідомість; в) правова культура.

Процес правового регулювання — це досить складне і довготривале явище. Він має декілька стадій: 1. Правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій проходить розробка юридичних норм як загальнообов'язко­вих правил поведінки. 2. Виникнення су&єктивних прав і юридичних обов'язків — це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів. 3. Реалізація (фактичне викори­стання) су&єктивних прав і юридичних обов'язків.

Крім цього, в процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка виявляється у виданні державно-владного акта, що за­безпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

3. Місце і роль держави

у функціонуванні механізму

правового регулювання суспільних відносин

Характер зв'язків держави і механізму правового регу­лювання обумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здій­снює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і пра­воохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин.

У функціонуванні механізму правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність держав­них органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків наявності самої норми права не­достатньо, і виникає потреба у виданні відповідними дер­жавними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Зав­дання правозастосовчої діяльності — продовжити загальне нормативне регулювання, що запрограмоване правотвор-чістю, за допомогою норм права. Як допоміжний інстру­мент тут виступає індивідуальна регламентація, що здій­снюється за допомогою актів застосування права і знахо­дить свій вираз в уточненні правового положення суб'єктів У реальному правовому відношенні. Отже, правозастосовча

221

діяльність держави неначе доповнює процес правового ре­гулювання, створюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів у випадках, коли це неможливо без додаткових індивідуальних актів державних органів.

Так, конституційною нормою закріплено право громадян України на житло. Але для здійснення цього права не­обхідне видання державними органами індивідуальних актів, що засвідчують факт наявності підстав для отриман­ня житла (рішення про взяття на квартирний облік) і засвідчення права на отримання саме цього житла (видача ордера на квартиру).

4. Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Метою видання правових приписів є досягнення необ­хідного суспільно корисного результату. Саме тому су­спільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання.

Термін "ефективність" застосовується у значенні ре­зультату наслідку якогось явища. Тому ефективність ор­ганічно пов'язана з результативністю, дієвістю певних за­ходів, дій, приписів. Критерієм ефективності правових норм (і права в цілому) є міра досягнення цілей, поставле­них перед ними. Вони поділяються на близькі і кінцеві, прямі і непрямі і т. ін. Але загальним у всіх випадках є визнання того, що цілями правового регулювання висту­пає: а) закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин; б) стимулювання тих, що вже існують і які відповідають загальному інтересу суспільства; в) створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин; г) вилучення з практики соціально небезпечних відносин.

Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з цілями, що ставилися при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність юридичної норми. Досяг­нутий рівень цих цілей і буде визначати рівень ефектив­ності норми права. Інакше кажучи, при визначенні ефек­тивності беруться до уваги дві обставини: а) цілі, що були поставлені при виданні норми права; б) реально досягнуті результати. Основними чинниками, що забезпечують ефек­тивність правового регулювання, можна вважати:

222

Відповідність вимог норм права рівню соціально-еко­

номічного розвитку суспільства. Норми права обумовлю­

ються економічними чинниками не автоматично. Право —

продукт свідомої діяльності людей, тому економічні зако­

номірності розвитку суспільства можуть або вірно визнача­

тися і відображуватися у праві, або спотворюватися в ньо­

му.   Це  призводить  до  виникнення   норм,   що  не  відпо­

відають економічним та іншим соціальним вимогам даного

етапу розвитку суспільства. Такі обставини пояснюються,

насамперед,   об'єктивними  труднощами  пізнання   реальної

дійсності, а також суб'єктивістськими підходами до право-

творення. Досвід показує, що такі правові акти, як прави­

ло, з часом доопрацьовуються відповідно до реальних ви­

мог соціально-економічного розвитку суспільства або пов­

ністю скасовуються.

Рівень досконалості законодавства. Чим досконаліше

законодавство,   тим  швидше  і  повніше  будуть  досягатися

цілі, визначені при виданні конкретних юридичних норм.

Якщо ж у праві існує неузгодженість окремих норм, прога­

лини, а окремі норми не мають реальних санкцій, то все

це суттєво впливає на рівень ефективності правового регу­

лювання.

Рівень правової культури громадян. Ця умова досить

ємна. Вона охоплює і режим законності при правотворчості

та  правозастосуванні,   і   рівень  правосвідомості  та  низку

інших   явищ.   Сутність   правової   культури   виявляється   у

тому,   що   всі   суб'єкти   суспільних   відносин   мають   бути

обізнані   зі   змістом   правових   норм,   чітко   уявляти   свої

суб'єктивні права та юридичні обов'язки, неухильно дотри­

муватися їх. Без цих вимог не можуть бути ефективними

правові вимоги.  Всі суб'єкти правових вимог поділяються

на дві групи: а) суб'єкти, для яких знання законодавства є

службовою вимогою і необхідне для виконання службових

обов'язків;  б)  всі інші  суб'єкти.  Суб'єкти першої групи,

одержують інформацію про нормативні акти по службовій

лінії,   з  офіційних  джерел,  а  суб'єкти  другої  групи  —  з

інших джерел, насамперед, із засобів масової інформації.

Однак, саме по собі знання права суб'єктами правових відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще й умови для його втілення у життя.

223

Питання для засвоєння матеріалу:

Який зміст вкладено у поняття "правовий вплив на

суспільні відносини"?

У чому полягає зміст поняття "правове регулювання

суспільних відносин"?

Що є предметом правового регулювання?

Які існують прийоми правового регулювання?

Які є типи правового регулювання?

Як Ви розумієте зміст поняття "механізм правового

регулювання"?

Які   елементи  складають   механізм   правового  регу­

лювання?

На   які   стадії   поділяється   процес   правового   регу­

лювання?

9.             У чому полягає провідна роль держави щодо здій­

снення правового регулювання?

10.           Яка основна роль чинників, що забезпечують ефек­

тивність правового регулювання суспільних відносин?

Література

Конституція України. — К., 1996.

Алексеев С.С. Право и перестройка. Вопросн, раздумья,

прогнози. — М., 1987. Алексеев  С.С.   Общие  дозволения  и  общие   запретн  в

советском праве. — М., 1989. Антонова А.И.   Локальное  правовое  регулирование.  —■>•

М., 1976. Гойман   В.И.   Действие   права   (Методологический   ана-

лиз). — М., 1992. Гусарєв С.Д. Теорія держави та права. Альбом схем. —

К., 1997. Коган   В.М.   Социальннй   механизм   уголовно-правового

воздействия. — М., 1983. Реализация прав граждан в условиях развитого социа-

лизма. — М., 1983. Сорокин    В.Д,    Метод    правового    регулирования.    —

Л., 1985.

Теория юридического процесса. — Харьков, 1985. Фаткулин Ф.Н.,  Чулюкин Л.Д. Социальная ценность и

зффективность правовой нормьі. — Казань, 1977. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в пра-

вовом регулировании. — Львов, 1988. Зффективность правових норм. — М., 1980. Явич Л.С. Сущность права. — Л., 1985.

224