Глава 19 ЗАКОННІСТЬ, ПРАВОПОРЯДОК І ДЕРЖАВНА ДИСЦИПЛІНА

1. Поняття законності

Законність — один з основоположних принципів діяль­ності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання закон­ності є найважливішим напрямком формування правової держави.

Всі закони держави мають виражати волю й інтереси народу, бути конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інте­ресів громадян є невід'ємною умовою створення правової держави. Однак сама наявність законів ще не вирішує даних завдань. Аби практично регулювати діяльність відпо­відних органів державної влади і управління, організацій, установ і громадян, законів треба точно і неухильно дотри­муватись й виконувати їх, а в державі, суспільстві має панувати режим законності.

Отже, законність — це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й не­ухильне дотримання і виконання законів, під законних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави.

Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою вико­ристовують свої суб'єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються встановлених законами та ін­шими нормативними актами правопорядку, державної і громадської дисципліни.

Законність означає, що при здійсненні посадовими осо­бами своїх владних функцій не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба із різного роду зло­вживаннями, фактами зневажання законів, порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з непра­вомірною поведінкою громадян. Слід зважати на те,  що

208

законність відображує факт відповідності поведінки суб'єк­тів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права). Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяння у суспільстві.

Законність нерозривно пов'язана із демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, со­ціальні цінності суспільства, справедливість. Справжня де­мократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважли­віша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність дер­жавного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

На жаль, упродовж багатьох років у нашій країні за­конність попиралася, і долю країни, всього народу вершив не закон, а особисті амбіції окремих осіб, переважав підхід з позицій партійно-номенклатурної доцільності, а право, закон займали другорядні позиції. Результати цієї проти­правної діяльності ще й нині відчуваються у нашій країні.

Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та інститутів, чіткість, якість, конкретність за­кону, відсутність у ньому "загальних місць", нічим не підкріплених декларацій і закликів, — важливий показник правової культури суспільства, вагома гарантія від волюн­таризму та свавілля. Проте, сучасне законодавство не по­збавлене цих недоліків. Так, багатьом чинним законам бракує чіткості, багато з них містять формулювання, що дають можливість виконавцям широко трактувати поло­ження даних законів. Зовсім неприпустимо, коли загально­державні рішення перекроюються на відомчому чи місцевому рівнях. Безглузді заборони і обмеження гальму­ють суспільно корисні ініціативи. Вони лише породжують бюрократизм   і   безвідповідальність,   з   одного   боку,   ко-

РУПЦІЮ  —  З  ІНШОГО.

Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності, їх практичну реа-

209

лізацію.   Принципи  законності  —  це ті  основні  начала керівні  ідеї і  основоположні   вимоги,   що  розкривають її сутність,   основу  її  змісту  як  обов'язкового  режиму  дер­жавного і суспільного життя. Основними принципами за­конності є:

нерозривний  зв'язок,  підпорядкування,  зумовленість

законності режимом демократії;

обов'язковість  вимог  законності для  усіх  громадян,

посадових   осіб,   державних   органів   та   громадських   ор­

ганізацій;

забезпечення верховенства закону в системі правових

актів;

зв'язок законності із загальною та правовою культу­

рою населення, посадових осіб;

неприпустимість протиставлення законності й доціль­

ності;

єдність законності та справедливості;

встановлення дійового контролю і нагляду за дотри­

манням законності;

участь мас у діяльності по забезпеченню законності;

невідворотність відповідальності за правопорушення,

будь-які порушення режиму законності.

Особливо варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забез­печення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності дійсно демократичного суспільства, правової соціальної де­ржави, формування якої є глобальним завданням ук­раїнського суспільства.

Реалізація режиму законності у країні базується на си­стемі гарантій, дієвість яких покликана зробити законність реальною. Гарантії законності — це позитивні об'єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юри­дичні засоби і способи, через які забезпечується режим законності у країні. На жаль, дані об'єктивні умови (еко­номічні, соціальні, політичні і ті, що стосуються рівня розвитку суспільної свідомості) у кожному суспільстві да­лекі від ідеальних у плані гарантій законності. Тому їх заміна в позитивний бік — це й питання законності в Україні.

Дещо про спеціальні юридичні засоби. Такими є:

1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефек­тивність  санкцій,   що  захищають  ці  норми.   Дотримання

210

правових норм гарантується можливістю застосування у випадку їх порушення тих чи інших форм державного примусу, юридичної відповідальності. Окремо слід відзна­чити, що в системі українського права, як і права деяких інших держав, є галузі й інститути права, котрі містять норми, що регулюють саме питання різноманітних форм відповідальності за певні правопорушення (кримінальне право, інститут матеріальної відповідальності у цивільному праві і т. ін.).

Виконання  правосуддя  як спеціальної форми  універ­

сальної,   здійснюваної   на   основі   права   і   справедливості

діяльності судів, котра забезпечує реалізацію чинного пра­

ва, захист прав і свобод громадян.

Здійснення   вищого   нагляду   за   точним   і  однаковим

виконанням законів з боку органів прокуратури.

Діяльність  державних   інспекцій  та  контрольно-реві­

зійного  апарату,   котрі   в   межах  своєї   компетенції   здій­

снюють роботу по запобіганню,  виявленню і припиненню

порушень законності у різних сферах державного і суспіль­

ного життя. В результаті дотримання режиму законності у

суспільстві  встановлюється  правовий  порядок   (правопоря­

док). Останній слід визначити як систему суспільних від­

носин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і

здійснюються у суспільстві відповідно до вимог норм права.

Законність — це принцип діяльності, режим дій, відносин;

правопорядок — це результат реалізації цього принципу,

режиму, дотримання законності.

2. Поняття правопорядку

Порушення вимог законності веде до деформації су­спільних зв'язків, недотримання і підриву правопорядку. Законність і правопорядок перебувають у тісному взаємо­зв'язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку, і навпаки, порушення його ведуть до послаблення правопорядку. Правопорядок є важ­ливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності.

Водночас правопорядок є важливим структурним еле­ментом суспільного порядку, під яким розуміється пра­вильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних від­носин, урегульованих не лише правовими, а й усіма ін­шими соціальними нормами. Якщо зміцнення і підтри­мання   правопорядку   пов'язано   з   реалізацією   правових

7\ І

норм, то у підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі громадських організацій, тради­ціям, звичаям. Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку. Таке поняття суспільного порядку необхідне для з'ясування змісту і ме­ханізму всього суспільного й державного життя.

В адміністративному праві поняття громадського порядку вживається у вузькому значенні. Воно пов'язується з під­триманням порядку в громадських місцях.

Правопорядок передбачає закріплення справжнього де­мократичного правового статусу особи, неухильне втілення у життя демократичних прав і свобод особи, гарантованість від свавілля. Разом з тим цей порядок неможливий без найсуворішого виконання кожним громадянином своїх обов'язків, закріплених нормами права.

У законах та інших нормативних актах визначено структуру державних та громадських організацій, їх компе­тенцію, демократичну основу їх взаємовідносин. Можна сказати, що врегульованість і порядок досягаються безпосе­редньо через реалізацію вимог права в поведінці різно­манітних суб'єктів суспільних відносин як у взаємовід­носинах держави з окремими громадянами, у взаємовід­носинах громадян, так і у взаємовідносинах державних органів і громадських організацій.

Створення певного порядку в суспільних відносинах за допомогою правових норм є однією з найважливіших вла­стивостей державної влади. Правовий порядок — це реаль­ний порядок, що встановлюється і охороняється державою, у здійсненні якого зацікавлена держава як апарат влади. У сучасних умовах, коли Україна переживає період станов­лення, стратегічний курс нашої держави націлений на зміцнення соціально-економічного розвитку країни, перехід до ринкової економіки. Передбачається корінне оновлення матеріально-технічної бази виробництва на основі досяг­нень науково-технічного прогресу як нашої країни, так і з використанням світового досвіду, вдосконалення управління на всіх рівнях.

Зміцнення правової основи державного і громадського життя передусім залежить від стану законності і правопо­рядку у роботі державного апарату. Порушення законності у його діяльності, особливо коли вони стають системою, перешкоджають здійсненню функцій держави, порушують упорядкованість, синхронність роботи. Вони знижують пре­стиж державної влади серед населення,  породжують без-

212

відповідальність, можливість безкарного порушення право­порядку , а у деяких випадках мають прямим наслідком порушення прав і законних інтересів громадян. Надто ви­кликає стурбованість порушення законності тими органами держави, що за характером своєї діяльності покликані охо­роняти правопорядок, — органів юстиції, суду, прокурату­ри, міліції.

3. Державна дисципліна

На особливу увагу заслуговує питання про дисципліну. Дисципліна є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслу­говування.

Дисципліна і правопорядок взаємопов'язані і характери­зують у суспільстві взаємозв'язок людини із своїм трудо­вим колективом, суспільством, масою інших людей. Став­лення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтриму­вати і розвивати соціальні взаємодії.

Дисципліна — це певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті. Існує ряд різновидів дисципліни залеж­но від того, що регулює і якими нормами стверджується порядок поведінки людей: дисципліна державна, громад­ська, партійна, трудова, договірна, технологічна, військова і т. ін.

Державна дисципліна — це дотримання всіма органі­заціями і громадянами встановленого державою порядку Діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов'язків. Державна дис­ципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян До встановленого правопорядку, що виражає інтереси всьо­го населення. Дисципліна сприяє розвитку соціально-полі­тичної активності громадян, являє собою невід'ємну рису Демократії. Державна і громадська дисципліна — важливі Форми вияву соціальної відповідальності особи. В дотри­манні державної і громадської дисципліни виявляється по­літична, правова і моральна культура громадян.

Важливим видом дисципліни є трудова дисципліна, пов язана із виконанням правил внутрішнього трудового Розпорядку.  Актуальним  завданням  нашого суспільства є

213

удосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов'язкових рішень. У система­тичній роботі щодо зміцнення правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалося лише після виконання попереднього рішення або виникнення нових обставин.

Чинним трудовим законодавством передбачено загальні вимоги дисципліни: вчасний прихід на роботу, дотримання встановленої тривалості робочого дня, використання робо­чого часу для продуктивної праці, вчасне і точне виконан­ня розпоряджень адміністрації тощо. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві і визначається додаткове коло обов'язків працівників, пов'язаних із дотриманням техно­логічної дисципліни.

Проте законність і державна дисципліна не тотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта видів дисципліни, — ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна посилатися в своє ви­правдання на незнання закону.

Отже, основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

Питання для засвоєння матеріалу:

Як Ви визначаєте поняття "законність"?

Яке існує співвідношення між законністю та доціль­

ністю?

Що означає принцип верховенства закону?

Який існує зв'язок між законністю та правовою куль­

турою?

Який зміст вкладається у поняття "принцип єдності

законності"?

214

6   Які ще є інші принципи законності?

Який   зміст   вкладається   у   поняття   "режим   закон­

ності"?

Як  можна  сформулювати  поняття   "законність"? Які

гарантії законності?

Як Ви розумієте зміст поняття "правопорядок"?

Який зв'язок існує між законністю, правопорядком та

громадським порядком?

Як Ви розумієте зміст поняття  "дисципліна"? Які є

види дисципліни?

Яке співвідношення існує між законністю,  правопо­

рядком та державною дисципліною?

Література

Конституція України. — К., 1996.

Афанасьев В.Г.  Обеспечение законносте  в деятельности

органов внутренних дел. — М., 1987. Белявский А.В. Придворов Н.А. Охрана чести и достоин-

ства личности в СССР. — М., 1971. Боннєр А.Т., Квиткин В.Т. Судебннй контроль в области

государственного управлення. — М., 1973. Буржуазная    конституция    на    современном    зтапе.    —

М., 1983. Вопросн   совершенствования  правового  регулирования  и

укрепления социалистической  законносте  и  правопо-

рядка. — Омск, 1988. Всероссийское Учредительное собрание. Первмй и един-

ственньш день его занятий  (5—6 января  1918  года).

Стенографический отчет. — Одесса, 1918 /Перепечат-

ка/. — К., 1991. Гавриленко Д.А.  Правовое государство и дисциплина. —

Минск, 1991. Государственная  дисциплина  и  ответственность.   —   К.,

1991.

Государственная дисциплина и социалистический право­порядок. — М., 1985.

Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая фор­ма деятельности. — М., 1987. Гранин  А.Ф.   Гарантии  социалистической  законносте  в

деятельности органов внутренних дел. — К., 1982. Гусарєв С.Д. Теорія держави та права. Альбом схем. —

К., 1997.

215

Долгова А.И. Знать и исполнять закон. — М., 1987.

Дюрягин И.Я. Гражданин и закон. — М., 1989.

Защита прав личности в гражданском процессе. — М., 1986.

Збірник нормативних актів України з питань правопо­рядку. — К., 1993.

Ковалев В.А. Буржуазная законность: теоретические ил-люзии и судебно-полицейская реальность. — М., 1986.

Кристи Н. Пределм наказания. — М., 1985.

Лазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовме основи обеспечения охранн общественного порядка. — М., 1987.

Петрухин И.Л. Правосудне: время реформ. — М., 1991.

Чечот Д.М. Как защитить своє право (Юридические советн гражданам). — М., 1987.

216