Глава 24 РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я
1. Поняття і структура права у країнах романо-германської правової сім'ї
У всіх країнах, що належать до романо-германської правової сім'ї, визнається диференціація права на публічне і приватне. Цей поділ має майже загальний характер і є важливою характеристикою правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Сутність його полягає у тому, що до публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного — галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів. До цього слід додати, що повагу до права набагато простіше прищепити приватним особам, ніж державі, яка сама є носієм влади.
Поділ права на публічне і приватне протягом тривалого часу розглядався у рамках вчення, що трактувало його як "природний порядок", домінантний по відношенню до держави. Стверджувалось, що прерогатива створення і забезпечення функціонування публічного права належить державі, а приватного — юридичним інституціям і закладам громадянського суспільства. Саме тому юристи, які у Римі здебільшого не належали до державних структур, концентрували увагу на приватному праві. Загальновідомо, що у Римі не було конституційного, адміністративного і навіть повноцінного кримінального права.
Вже пізніше юристи, що займалися проблемами науки управління, поступово почали вивчати створені англосаксонською правовою сім'єю норми публічного права. Цей процес посилився після визнання у більшості країн Західної Європи доктрини, за якої визнавалося існування невід'ємних прав людини. Ось тоді і виникла необхідність реалізувати на практиці те, що до цього часу було лише ідеалом, а саме державу, у якій є виборні вищі представницькі органи, дієві виконавчі і незалежні судові органи.
Безумовно, свою специфіку у формування публічного права привніс принцип поділу влад, згідно з яким влада не може бути безмежною, безконтрольною, всепоглинаючою. Але юристи романо-германської правової сім'ї схиляються
254
до того, що зазначений принцип і загалом публічне право можуть діяти тільки за умови високого рівня громадянської свідомості. Реалізація цього права можлива лише за умови, що суспільна думка вимагає від керівників і адміністрації їх підпорядкування дисципліні і контролю.
Незважаючи на те, що головні принципи публічного права у країнах романо-германської правової сім'ї були відпрацьовані лише у XIX—XX ст., воно має велику схожість щодо правових систем цих країн. По-перше, це обумовлено загальністю політичної і філософської думки різних країн. Так, публічне право усього Європейського континенту у своєму розвитку зазнало значного впливу державницьких ідей Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо. Єдині для усіх європейських країн основи сучасного кримінального права закладено Беккаріа. По-друге, єдиний порядок формування корпусу юристів, що дістали освіту на основі вивчення цивільного права, обумовив те, що останнє було взяте як модель для подальшої розробки всіх інших галузей права.
До того ж, формування публічного права мало гостру потребу у збагаченні досвідом інших країн. Конституційне право країн романо-германської правової сім'ї є прикладом того, як юридична наука у цій сфері набула інтернаціональних ознак. Що ж стосується адміністративного права, то воно вважається витвором Державної ради Франції. Після цього розпочався інтенсивний процес його запровадження іншими європейськими державами. Але саме Франція найбільше сприяла ідеї самостійності адміністративного права щодо приватного.
Водночас найістотніші відмінності національних правових систем країн романо-германської правової сім'ї проглядаються саме у сфері адміністративного права. Це пояснюється тісним зв'язком цієї галузі права із структурою органів державного управління, яка є різною у конкретних країнах. Адміністративне право більш, ніж інші галузі права, залежить від політичних і соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві. Воно регулює дуже великий Діапазон суспільних відносин. Адже історично виникнувши як "поліцейське право" з метою забезпечення суспільного порядку, воно поступово поширило свій вплив майже на усі сфери державного управління. Адміністративне право загалом не кодифіковане. Навіть у країні класичної кодифікації — Франції, адміністративне право ніколи належним чином не кодифікувалось. А створені вже кодекси
255
являють собою зібрання законодавчих та інших нормативних актів, до компетенції яких входить лише обмежена частина відносин, що регулюються адміністративним правом.
На відміну від інших галузей права, навіть публічного, адміністративне право значною мірою сформоване судовою практикою. У ФРН, Австрії, Бельгії, Італії та Швейцарії існують особливі судові системи адміністративної юстиції, яким підвідомчі усі спори адміністративно-правового характеру. Водночас загальновідомо, що чим істотніша роль судової практики як джерела права, тим більші правові відмінності, бо судова практика великою мірою схильна до впливу на неї умов, які постійно змінюються.
Схожість приватного права країн романо-германської правової сім'ї пояснюється тими ж причинами. Немає сумніву, що кожному національному праву властива певна оригінальність, яка виявляється у наявності притаманних тільки йому інститутів. Але у сфері приватного права особливо чітко проглядається теоретична одноманітність правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Це пояснюється тим, що в основу формування приватного права покладено римське право. До того ж, у відносинах, регламентація яких грунтується на канонічному праві, також існує певна єдність, у всякому разі, коли йдеться про правові системи християнських держав.
Публічне' право, як і приватне, у всіх країнах романо-германської правової сім'ї диференціюється на одні й ті самі основні галузі: конституційне право, адміністративне право, міжнародне публічне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право тощо. Та ж диференціація спостерігається і на більш низькому рівні правових інститутів і понять, у зв'язку з чим у більшості випадків не виникає труднощів щодо розуміння головних дефініцій у правових системах країн — представниць романо-германської правової сім'ї. Отже, хто обізнаний хоч з однією з цих правових систем, здатний розуміти й інші. При цьому не треба пристосовуватися до іншої форми правового мислення, якщо національна правова система не позбавлена деяких особливостей.
У всіх країнах романо-германської правової сім'ї правову норму оцінюють і аналізують однаково. її розуміють як загальне, формально-визначене правило поведінки. Згідно з доктриною, що склалася у романо-германській правовій сім'ї, правова норма не повинна створюватися суддями.
256
Вона з'являється пізніше у результаті теоретичних роздумів, що грунтуються на вивченні практики і принципах справедливості, моральності, врахування політичних інтересів та гармонії правової системи з усіма іншими соціальними системами. Правова норма ніби позбавляється хаотичності, безсистемності практики. З неї усувають випадкові елементи і цим спрощують розуміння самого права. Така норма дозволяє суспільній думці, законодавцю більш ефективно втручатися у соціальне життя і навіть організовувати суспільство на досягнення якихось цілей. Така роль права відповідає традиції, згідно з якою воно розглядається як модель соціальної організації.
Саме таке розуміння правової норми є основою кодифікації. Адже не можна створити справжнього кодексу, якщо вважати нормою права рішення, винесене судом по певній справі. Кодекс у романо-германській правовій сім'ї не вирішує конкретних питань лише на основі практики. Його завдання — дати загальні, систематизовані правила, на підставі яких суб'єкти можуть визначити, у який спосіб повинні бути вирішені ті чи інші питання. Правова норма романо-германської правової сім'ї є чимось середнім між конкретним правилом поведінки і загальними принципами права. Майстерність юриста вбачається у вмінні віднайти норму і сформулювати її з урахуванням зазначеної рівноваги, Тому норми права не повинні бути надто загальними, бо у цьому випадку вони перестають бути провідними вказівками до дії, але водночас вони мають бути настільки узагальненими, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не застосовуватися лише до конкретної ситуації.
Намагаючись забезпечити єдність розуміння і реалізації норм права, деякі законодавчі і судові органи у країнах романо-германської правової сім'ї роз'яснюють і деталізують норми, сформульовані загальним чином, тобто тлумачать їх. Це приводить до того, що норма, створена законодавцем, розглядається як ядро, навколо якого існують похідні правові норми. Тому у країнах романо-германської правової сім'ї існують органи, які стежать за відповідністю похідних норм первинним.
Отже, право у країнах романо-германської правової сім'ї
складається не тільки з правових норм, сформульованих
законодавцем, а й включає норми, що створюються у
результаті їх тлумачення. Враховуючи, що тлумаченням
норм права здебільшого займаються судові органи, деякі
0 7_ію 257
західні юристи стверджують, що система романо-германсь-кого права може трансформуватись і таким чином наблизитись до загального права.
2. Форми (джерела) права у країнах романо-германської правової сім'ї
Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами норми права, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення у кожному конкретному випадку, складають у країнах романо-германської правової сім'ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції або ж конституційним законам. У всіх країнах романо-германської правової сім'ї є писані конституції, за нормами яких визнається найвища юридична сила. Конституції приймаються і змінюються в особливому порядку.
В інших країнах найвища сила конституцій виражається у встановленні контролю над конституційністю інших законів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманітнішими. Так, рішення Конституційного суду ФРН — це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Його тлумачення законів обов'язкове для усіх органів, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгляді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Конституційного суду, а потім вирішує справу згідно з висновком Конституційного суду. Інакше вирішується аналогічна процедура у Франції. Конституційна рада, що існує у цій країні, має більш обмежену компетенцію. їй надано право попереднього контролю за конституційністю законопроектів, що поки не набули чинності, тому вона не може впливати на процес застосування вже чинних законів та інших нормативних актів.
За значущістю конституційним законам можуть дорівнювати тільки норми міжнародного права. На жаль, конституції більшості країн, що належать до романо-германської правової сім'ї, наголошують на принципі, згідно з яким сила міжнародних договорів превалює над силою внутрішніх законів, не на домінуванні норм міжнародного права у цілому. Проте практично усі вони стверджують, що саме міжнародні договори безпосередньо породжують для громадян цих країн права та обов'язки.
258
Деякі закони називаються кодексами. Початкове значення цього слова — збірник, звід законів. Але нині термін "кодекс" використовується для назви систематизованих норм права, що відносяться до якоїсь певної галузі. При цьому сучасні кодекси включають як законодавчі, так і підзаконні акти. А деякі з них охоплюють норми, що належать до двох чи більше галузей права, але регулюють відносини у конкретній сфері господарства чи культури. Починаючи з 50-х років чинності набули кілька десятків таких кодексів, які за своєю правовою природою є актами, що консолідують чинне законодавство.
Крім законів, право країн романо-германської правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, які видаються виконавчими органами влади.
Особливе положення у системі джерел романо-германської правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний нормативно-правовий акт у деяких випадках для правильного розуміння вимагає доповнення і з'ясування звичаю, на основі якого закон базується. Крім того, навіть деякі поняття, категорії, що використовуються у юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозуміло, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, але й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-германської правової сім'ї дуже обмежена. У цілому, за винятком Італії, він втратив характер самостійного джерела права.
Суперечливою є думка щодо питання про судову практику як джерела романо-германського права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про судову практику як допоміжне джерело права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а також значення і роль касаційного прецеденту у формуванні права. Касаційний суд є найвищою судовою інстанцією. Тому у цих країнах судове рішення, що грунтується на аналогії чи загальних принципах, якщо воно підтверджене Касаційним судом, може сприйматися іншими судами при вирішенні подібних справ як фактичний прецедент. Постанови, приміром, французького Касаційного суду і Державної ради впливають на право різних франкомовних країн. Це положення стосується й інших європейських і неєвропейсь-ких країн, що належать до романо-германської правової сім'ї.
Отже, враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спиратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити про судовий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону. Адже у цих країнах суддя ніколи не перетвориться на законодавця, а між нормами, які відпрацьовані судовою практикою, і тими, що встановлені законодавцем, є дві важливі розбіжності.
Перша пов'язана із роллю тих чи інших країн у системі права романо-германської правової сім'ї. Судова практика діє в рамках, встановлених для права законодавцем, і встановлення цих рамок передбачено діяльністю самого законодавця. Значення права, що створюється судовою практикою, вже в силу цього обмежене, і це положення прямо протилежне тому, що існує у країнах англосаксонського права.
Правова норма — друга відмінність — створена судовою практикою і не має того авторитету, який надається законодавчим нормам. її можна у будь-який час відкинути чи поміняти при розгляді нової справи.
Протягом тривалого часу доктрина була головним дже-с релом права в романо-германській правовій сім'ї. Головним чином вона була відпрацьована в університетах у XIII—>■;' XIX ст. Лише нещодавно, з перемогою ідей демократії ■&} запровадженням кодифікації, первинність доктрини була1 замінена домінуванням закону. Особливо помітна роль док-? трини при розгляді права не тільки як сукупності норм;: права, а й як складного механізму регулювання суспільних; відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романо-германської правової сім'ї. Ось тоді її роль виявляється якраз у тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користується і законодавець. Вона розробляє методи, за допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його. Законодавець здебільшого відображує лише тенденції, встановлені доктриною, і сприймає пропозиції, що нею підготовлені.
Як уже зазначалося, доктрина широко використовується і у правозастосовчій діяльності, зокрема при тлумаченні законів. Адже в юриспруденції континентальної Європи все більше і більше особи чи законодавчі органи прагнуть до незалежного характеру процесу тлумачення, заперечення того, що тлумаченням передбачено лише визначення граматичного і логічного змісту окремих термінів або намірів
260
законодавця. Коментарі, що видаються у Франції, Німеччині та інших країнах романо-германської правової сім'ї, набувають доктринального виду, а підручники все частіше сповнені прикладів судової практики.
Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-германській правовій сім'ї широко використовують деякі загальні принципи, які юристи можуть знайти у самому законі, а у разі необхідності — поза законом. Ці принципи свідчать про підпорядкування права ідеї справедливості у вигляді, як остання розумілася у відповідну епоху і певний момент. Ці принципи розкривають характер не тільки законодавства, а й права, що створене юристами. Сам законодавець своїм авторитетом підсилює деякі з цих положень. Так, ст. 2 швейцарського Цивільного кодексу встановлює, що здійснення якогось права забороняється, якщо воно явно перевищує межі, встановлені доброю совістю чи добрими звичаями або ж соціальними чи економічними цілями права. Конституція ФРН 1949 р. скасувала всі закони, що суперечили принципу рівноправності чоловіків і жінок.
Для концепції цієї системи характерним є те, що юристи не схильні погоджуватися з вирішенням того чи іншого питання, яке у соціальному аспекті здається їм несправедливим. Діючи на основі принципів права, вони функціонують ніби на підставі делегованих їм повноважень. Здійснюючи пошук права разом, кожний у своїй сфері і з використанням своїх методів, юристи цієї правової системи прагнуть до загального ідеалу — досягти такого рішення, яке б відповідало загальному почуттю справедливості на основі консенсусу різних інтересів. Отже, з-поміж важливих джерел права країн романо-германської правової сім'ї слід виділити загальні принципи, що містяться у законодавстві і випливають з нього.
Відтак, теорія джерел права всіх країн романо-германської правової сім'ї відображує традиційну для них концепцію, згідно з якою право не створюється апріорним шляхом і не міститься тільки у законодавчих нормах. Пошук права — це завдання кожного юриста, яке повинно виконуватися кожним у своїй сфері і з використанням своїх методів. При цьому слід керуватися єдиним ідеалом — прагненням досягти у кожному питанні рішення, що відповідало б загальному почуттю справедливості.
3. Загальна характеристика права окремих країн, ? що відносяться до романо-германської правової сім'ї і
Розглянемо тепер у пізнавальному плані національні правові системи деяких країн романо-германської правової сім'ї. Нагадаємо, що французьке право, з одного боку, і германське — з другого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську (до якої належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург, Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).
Головні ознаки сучасної правової системи Франції сформувалися у період Великої французької революції 1789— 1794 рр. і перші десятиліття по тому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р., Цивільний процесуальний кодекс 1806 р., Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р.
Більшість названих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і до нині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Конституції. Звичайні закони — це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шляхом видання законів.
Чинна Конституція 1958 р. передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою — урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси — акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з вис-
262
новком Державної ради у сферах, які регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.
Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Усі вони мали вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереженій загальній структурі, текст його зазнав істотних змін. Торговий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний — у 1878 р., з моменту їх прийняття і по нині включають запозичені розділи з аналогічних кодексів Франції, І як продовження у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію та процедуру діяльності.
Трудові відносини у Бельгії визначаються Пактом про соціальну солідарність, укладеним між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, податкової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систематизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів.
Основа сучасної правової системи Іспанії закладалася у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808—1814) протягом кількох десятиліть приймалися кодекси законів з окремих галузей права. Вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, й складають основу правової системи цієї країни.
Іспанська Конституція 1978 р. передбачає прийняття законів не тільки Генеральними кортесами, а й автономними областями, які можуть видавати законодавчі акти з питань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відповідно до процедури делегованого законодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним законом.
В Іспанії діють цивільний і торговий кодекси. Регулювання трудових, екологічних, профспілкових відносин здійснюється окремими органічними законами. Публічне право
представлене в Іспанії кримінальним правом, відповідно до якого діє кримінальний кодекс редакції 1983 р., кримінально-процесуальним правом, яке сконцентроване у Законі про кримінальне судочинство 1882 р., і законодавством про владу.
Основи правової системи сучасної Італії склалися у XIX ст., коли була створена єдина Італійська держава. Істотний вплив на її формування мали кодекси наполеонівської Франції, власна законодавча база і авторитет головних постулатів римського права.
У 1856 р. в Італії були прийняті Цивільний, Торговий, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний кодекси. Згідно з превалюючою тоді французькою моделлю системи законодавства готувалось видання і загальноіта-лійського кримінального кодексу, але через суперечності щодо запровадження смертної кари він був прийнятий лише у 1889 р.
Після встановлення в Італії фашистської диктатури наведені кодекси зазнали змін і доповнень. Так, натомість самостійних Цивільного і Торговельного кодексів у 1942 р. був створений єдиний Цивільний, згідно з яким врегульованим ставало і питання торгового права. Крах фашистської диктатури привів до вилучення із зазначених кодексів порівняно невеликої кількості норм, що безпосередньо відображали фашистську ідеологію.
У системі чинного законодавства Італії важливу роль відіграє Конституція 1947 р. Вона допускає поряд з виданням законів, що безпосередньо приймаються парламентом, видання актів уряду, які мають силу закону.
Сучасна правова система Великого Герцогства Люксембург в основному склалася після створення самостійної держави (1815 р.). На розвиткові права і судової системи його істотно поеначилася французька, бельгійська і нідерландська окупація Люксембургу. Після створення самостійного герцогства у Люксембурзі діє Цивільний кодекс Напо-леона та інші кодекси. Лише з часом деякі з них були замінені національними законодавчими актами, проте і останні загалом орієнтувалися на французькі кодекси. Суспільні відносини у Люксембурзі регламентуються не тільки законодавчими актами, що приймаються парламентом, але й постановами, які видаються Великим герцогом у порядку делегованого законодавства.
Правова система Португалії складалася протягом багатьох століть. У XIX ст. була здійснена кодифікація голов-
264
них галузей права. На сьогодні у Португалії діють Цивільний кодекс (1966 р.), Торговий кодекс (1888 р.), Торгово-процесуальний кодекс (1905 р.), Цивільно-процесуальний кодекс (1936 р.), Нотаріальний кодекс (1935 р.), Кримінальний кодекс (1982 р.), Кримінально-процесуальний кодекс (1929 р.).
Важливим етапом у розвитку законодавства Португалії вважають прийняття Конституції 1976 р., оскільки вона внесла демократичні зміни практично в усі галузі права або ж безпосередньо сформулювала найважливіші норми. Відповідно до її положень вищим законодавчим органом є Рада республіки, яка може надавати уряду у порядку делегованого законодавства право приймати декрети — закони з певного кола питань. Як свідчить досвід, саме цей шлях є найбільш дієвим щодо подальшого розвитку законодавства Португалії.
Основи правової системи ФРН були закладені після об'єднання у 1867 р. германських держав у Північно-Германський Союз, що згодом (у 1871 р.) став Германською імперією. Із створенням Північно-Германського Союзу були прийняті Торгове уложення (1866 р.), Кримінальне уложення (1871 р.), Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій (1877 р.), Цивільне уложення (1896 р.). Більшість із цих законодавчих актів, зазнавши деяких змін і доповнень, є чинними і нині.
У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини шляхом приєднання НДР до ФРН, а тому система джерел германського права знає декілька видів внутрішніх нормативних договорів. Головне місце у системі чинного законодавства ФРН займає Конституція ФРН 1949 р. У цьому документі, що розпочинається преамбулою, якою передбачено основні права громадян, детально обґрунтовуються питання взаємовідносин федерації і 16 земель — суб'єктів федерації, а також визначається система органів влади, управління і судочинства. Поряд із законодавчими актами важливим джерелом права визнаються постанови, які приймаються на підставі законів федеральним урядом, федеральними міністрами та урядами земель.
На думку німецьких юристів, чинне законодавство ФРН можна систематизувати у дев'ять головних галузей: 1) державне і конституційне право; 2) управління; 3) правосуддя; 4) цивільне і кримінальне; 5) оборона; 6) фінанси;
265
7) господарське право; 8) трудове право, соціальне забезпечення; 9) зв'язок, шляхи сполучення, транспорт.
Основи сучасного права Австрії були закладені у XVIII ст. в період централізації державної влади. З того часу розпочалася підготовка першого австрійського Цивільного кодексу. У 1811 р. було прийнято Загальне цивільне уложення, яке вважається одним з перших цивільних європейських кодексів. Протягом часу він зазнавав змін і доповнень, найважливішими з яких є закон про оренду, про земельну власність, про право власності. Як головне джерело торгового права в країні використовується Германське торгове уложення 1897 р., що набрало чинності у 1938 р. Трудові, екологічні відносини, а також проблеми соціального забезпечення регулюються окремими нормативними актами. У країні діють новий Кримінальний кодекс 1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р.
Створення уніфікованої правової системи Швейцарії розпочалося у 1874 р., з моменту прийняття Конституції і внесення до її тексту поправок, якими передбачалося пере-дання до сфери регулювання федеральних властей основних питань цивільного і кримінального права. Після того, у 1912 р., було прийнято єдиний Цивільний кодекс, у 1936 р. — уніфікований Зобов'язальний кодекс, а з 1942 р. набрав чинності Кримінальний кодекс. Інші питання життєдіяльності Швейцарської держави врегульовані на рівні окремих законів чи під законних нормативних актів.
Питання для засвоєння матеріалу:
Чим було обумовлено виникнення романо-германської
правової сім'ї?
Які виділяють періоди розвитку романо-германської
правової сім'ї?
Чому другий етап розвитку романо-германської право
вої сім'ї називають "університетським правом"?
4. Які правові системи складають романо-германську
правову сім'ю?
Що розуміють під джерелами романо-германської пра
вової сім'ї?
Що ви можете сказати про систему права у романо-
германській правовій сім'ї?
Чому у всіх країнах романо-германської правової сім'ї
визнається поділ права на публічне і приватне?
266
Що розуміють під загальним понятійним фондом і
приблизно однаковою системою принципів у романо-
германській правовій сім'ї?
У чому полягають завдання кодифікації щодо романо-
германської правової сім'ї?
10. Які правові групи виділяються всередині романо-гер-
манської правової сім'ї?
Література
Давид Рене. Основньїе правовьіе системн современ-ности. — М., 1988.
История политических и правових учений. — М., 1988.
Очерки парламентского права (зарубежннй опнт). — М., 1993.
Правительство, министерства и ведомства в зарубежньїх странах. — М., 1994.
Решетников Ф.М. Правовьіе системн стран мира. Спра-вочник. — М., 1993.
Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. — М., 1993.
Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. — М., 1991.
267
«все книги «к разделу «содержание Глав: 31 Главы: < 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31.