Глава 16 РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА

1. Поняття та основні форми реалізації норм права

Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється у процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб'єктів права відповідно до вимог (заборони, дозволу, зобов'язання) норм права. Отже, реалізація норм права — це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права. Інакше кажучи, реа­лізація норм права — це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб'єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна і точна реалізація правових норм — це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.

Реалізацію норм права як особливий процес можна роз­глядати з об'єктивного і суб'єктивного боку. Об'єктивний бік реалізації норм права являє собою виконання пра­вомірних діянь у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Суб'єктивний — виявляє ставлення суб'єкта до пра­вових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових ви­мог припиняється процес реалізації права.

Норми права можуть бути реалізовані у різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних ор­ганів та без останніх. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм, специ­фіки суспільних відносин, які ними регулюються, харак­теру поведінки суб'єктів, які реалізують правові норми. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання, виконання, використання та за­стосування правових норм.

Додержання норм права — це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженні суб'єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Інакше кажучи, сутність додержання норм права полягає у тому, що суб'єкт утримується від порушення заборон, які містяться У тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної

177

форми — пасивна поведінка суб'єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чином виконують правові заборони. Як приклад додержання норм права — утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу. Саме в цьому вияв­ляється соціальна користь даної форми реалізації права.

Виконання норм права — це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язуючого припису права. Якщо норма права містить обов'язок, то простого утримання суб'єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випад­ках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна по­ведінка суб'єктів: вони чинять дії, відповідні до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов'яз­ки. Як приклад може бути норма, що зобов'язує батьків утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти.

Використання норм права — ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для використан­ня норм права характерна поведінка суб'єктів, яка сто­сується використання юридичних можливостей, втілених у суб'єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які мо­жуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.

2. Застосування норм права як особлива форма його реалізації

Четвертою формою реалізації норм права є його застосу­вання, що характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють цю форму від додержання, виконання і вико­ристання норм права. По-перше, застосування норм пра­ва — це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. Громадяни не можуть бути суб'єктами засто-

178

сування норм права. У випадках, коли державні органи передають частину своїх повноважень окремим особам, у процесі застосування норм права ці особи виступають як представники відповідних державних органів, а не як гро­мадяни. Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи, посадові особи і, у деяких випадках, громадські організації. В дійсності застосування норм права здійснює­ться декількома правозастосовчими органами. Так, по кримінальній справі дії по застосуванню норм права здій­снюють: органи розслідування — суд — виправні установи.

По-друге, застосуванню норм права притаманний дер­жавно-владний характер. Застосування — один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави або уповноважених нею суб'єктів і тому є обов'язковим для всіх адресатів.

По-третє, застосування норм права завжди має актив­ний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.

По-четверте, правозастосування здійснюється у певних процесуальних формах. В одних випадках норми щодо по­рядку розгляду справ дуже деталізовані і утворюють са­мостійні процесуальні галузі права (наприклад, криміналь­но-процесуальне право), в інших — лише встановлюється певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу, призначення пенсії і т. ін.).

По-п'яте, процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Виходячи з викладеного слід визначити, що застосуван­ня норм права — це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах держав­но-владна, творчо-організуюча діяльність державних орга­нів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

Необхідність застосування норм права зумовлена випад­ками: а) коли правові відносини можуть виникнути або змінитися лише за рішенням державного органу (наприк­лад, зарахування на навчання до навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил); б) коли правовід­носини, що виникають між сторонами, настільки важливі Для суспільства, що в кожному випадку їх слід контролю­вати з точки зору законності та закріплювати спеціальним рішенням компетентного органу  (рішення відповідного ор-

179

гану про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо); в) коли для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне потвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлим тощо); г) коли виникає суперечка, яка має юридичне значення, з приводу певних фактів або відносин і сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна); д) у випадках, коли слід вдаватися до мір державного примусу (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу). Адже державний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними дер­жавними органами.

Отже, в процесі застосування норм права уповноваже­ний орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання: а) організації виконання приписів норм права, їх позитивного виконання; б) забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам: а) він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосування конкрет­ної норми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовими нормами; б) він повинен бути обгрунтованим, тобто має застосовуватися норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обгрунто­ваність правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків сва­вілля правозастосовувачів, немотивованість правозастосов-чих рішень.

3. Основні стадії процесу застосування норм права

Процес застосування норм права може починатися за ініціативою самого правозастосовувача, вказівкою вищесто­ящого органу або за заявами зацікавлених суб'єктів і яв­ляє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких об'єднуються у так звані стадії правозастосування. У різних дослідженнях визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. На думку авторів, до­цільно виокремити такі самостійні стадії цього процесу.

Перша стадія — це встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення. На цій стадії застосування правових норм

180

належить встановити, яка дія, подія відбулись та чи мають вони юридичне значення. Всю сукупність обставин, які підлягають встановленню, можна віднести до трьох основ­них груп: а) фактичні обставини, з якими нормами права пов'язано виникнення юридичних наслідків; б) дані, які характеризують особистість суб'єктів, причетних до розгля­ду відповідної справи; в) обставини, що спонукали суб'єк­тів до певної поведінки (правомірної або протиправної). При цьому до уваги беруться умови, мотиви юридично значущої поведінки.

Перша стадія — це вихідна стадія процесу правозастосу-вання, адже саме уточнення, оцінка фактичних обставин справи, які мають юридичне значення, тягнуть за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини, і по своїй суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, яка знаходить вираз у збиранні, перевірці та оцінці відповідних доказів по справі та їх джерел. При цьому методи і засоби, що застосовуються при встановленні та дослідженні обставин справи, повинні бути: дозволені правом; етичні; наукові; ефективні.

Друга стадія зводиться до вибору та встановлення аутентичності тексту норми права (юридична кваліфі­кація). На цій стадії встановлюється, на основі змісту якої норми права повинна розглядатися дана конкретна ситу­ація. Правова (юридична) кваліфікація виявляється як оцінка відповідних життєвих фактів з погляду їх значення для права, тих наслідків, які наберуть сили на основі відповідних правових вимог. Інакше кажучи, юридична (правова) кваліфікація — це встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб'єктів тим оз­накам, які зафіксовано у нормі права.

При виборі норми права, що передбачала б обстави­ни, які слід урегулювати, треба встановити аутентичність правової норми: упевнитись, що текст норми, яка вико­ристовується, не був змінений у встановленому порядку, чи є вона чинною у даний момент. Для цього треба ко­ристуватися лише офіційно виданими текстами. Взагалі, кожну обрану для застосування норму права слід до­сліджувати в таких напрямах: а) чи була чинною норма права на момент, коли відбувалися обставини, що до­сліджуються; б) чи чинна вона на момент розглядання конкретної справи; в) чи чинна вона на території, де розглядається  справа;   г) чи поширюється  її  чинність  на

181

суб'єктів, які пов'язані з цією справою; д) чи є текст норми, який застосовується, аутентичним її офіційно вста­новленому змісту.

Тлумачення норм права. На цій стадії встановлюється державна воля правотворчого органу, що виражена у нормі права. Тлумачення права означає переклад його абстракт­них приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкрет­них понять і висновків. Поняття тлумачення права охоп­лює єдність двох процесів: усвідомлення і роз'яснення змісту норм права, державної волі, яка в ній виражена. Усвідомлення — це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз'яс­нення — це викладення сенсу і змісту державної волі і вираження її назовні. Отже, тлумачення норм права — це діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення змісту правових норм.

Необхідність тлумачення норм права на практиці обу­мовлена причинами, основними з яких є: а) невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не вик­лючено виникнення відносин, які не існували або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і поширення останніми роками такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке в ре­зультаті тлумачення норми права поширюється дія ст. 206 КК України; б) юридичні норми часом містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний ха­рактер. Так, людині без юридичної підготовки нелегко виз­начити, хто може бути власником "джерела підвищеної небезпеки", та й саме це поняття непідготовленій відпо­відним чином особі нічого конкретного не дає; в) у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виража­ють лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціальної підготовки важко визначити, які дії є "особливо жорстокі", що означають "тяжкі наслідки", "ма-лозначуще діяння", "суттєва новизна" і т. ін.; г) нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотвор-чих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються (наприклад, та або інша форма вини) і встановити їх можна тільки тлумаченням норм права; д) необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Мова йде про випадки, в яких право-

182

творчий орган використовує вирази "і т. д.", "і т. п.", "інші", "тощо". Встановити їх істинне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Залежно від тих або інших критеріїв розрізняють такі види та способи тлумачення правових норм. За суб'єктами тлумачення поділяється на офіційне та неофіційне. Офі­ційне тлумачення — це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту і мети правових норм, яке здій­снюється уповноваженим органом і має загальнообов'язко­ве значення. Відтак, офіційне тлумачення виступає як своєрідна загальнообов'язкова директива щодо вірного, правильного розуміння і застосовування певної норми. Офіційне тлумачення, в свою чергу, поділяється на норма­тивне і казуальне.

Нормативне тлумачення норм права характеризується загальнообов'язковістю, поширенням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового викори­стання в юридичній практиці. Існують два різновиди нор­мативного тлумачення: аутентичне, при якому зміст нор­ми права роз'яснює той же орган, який її установив, і легальне, коли загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений (наприклад, тлумачення, що даються у постановах пленумів Верховного Суду України).

Казуальне тлумачення стосується певних осіб, до уваги беруться конкретні обставини, і є обов'язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться. Казуальне тлумачення буває судове, яке здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить свій вираз у виро­ках чи рішеннях по цих справах, і адміністративне, що здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою дер­жавною адміністрацією. Як приклад казуального адмі­ністративного тлумачення може бути наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги. Найчастіше акт казуального тлумачення є складовою частиною правоза-стосовчого акта, яким вирішується конкретна юридична справа.

Неофіційне тлумачення не має загальнообов'язкової си­ли і поділяється на доктринальне, компетентне і повсяк­денне. Доктринальне тлумачення — це тлумачення норм права науковцями і науково-дослідними закладами у стат­тях, монографіях, наукових коментарях практики, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів. Воно  не  має  обов'язкової сили,  його  переконливість  ба-

183

зується на очевидній достовірності, авторитеті вчених. Во­но суттєво впливає на правотворчу та правозастосовчу діяльність. Компетентне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють особи, обізнані з правом. У більшості ви­падків це юристи-практики: посадові особи державного апарату, адвокати тощо. Консультації в газетах з окремих питань права, вечори запитань та відповідей на правові теми — все це відноситься до неофіційного компетентного тлумачення норм права. Повсякденне тлумачення — це тлумачення норм права всіма суб'єктами права. Його зна­чення для правозастосовчої діяльності пов'язано з виявлен­ням правової свідомості широкого кола суб'єктів пра­вовідносин.

Для виявлення співвідношення між текстуальним вира­зом правової норми і її дійсним змістом застосовують тлу­мачення норм права з точки зору обсягу їх змісту. Воно поділяється на буквальне (адекватне), розширене і обме­жувальне. Буквальне (адекватне) тлумачення — це тлу­мачення, при якому дійсний зміст правової норми ро­зуміється у повній відповідності до її текстуального виразу. Розширене тлумачення — це тлумачення, при якому дій­сний зміст правової норми слід розуміти ширше за його буквальний текстуальний вираз. Як приклад такого тлума­чення може бути розуміння норми, яка вказує на те, що "Судді незалежні і підпорядковуються лише закону". І хоча в ній не говориться про народних засідателів, на них як на членів суду також поширюється принцип незалеж­ності. Обмежувальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче за його текстуальний вираз. Як обмежувальне тлумачення є норма Кодексу про шлюб та сім'ю, в якій встановлюється, що "Повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездат­них батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них". Ознайомившись з нею, ми розуміємо, що цей обов'язок не може бути накладений на дітей, котрі, хоча вже і стали повнолітніми, але самі є непрацездатними.

Тлумачення норм права здійснюється за допомогою пев­них прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст норм права. Найуживанішими з них є:

Мовне (граматичне) тлумачення — це усвідомлення дійсного змісту правових норм шляхом дослідження їх з точки зору значення словесних формулювань, правил гра­матики та синтаксису. Класичним прикладом застосування граматичного тлумачення є завдання з формулою: "Стра-

184

тити неможливо помилувати". Від того, де в ній ставити кому або тире, залежить вибір одного з двох взаємо-виключаючих варіантів поведінки.

Логічне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права шляхом безпосереднього використання законів фор­мальної логіки. При логічному тлумаченні досліджуються не окремі слова, а внутрішні зв'язки між частинами нор­мативного акта, логічна структура правових приписів. Не­обхідність логічного тлумачення випливає, насамперед, з особливостей оформлення норм права. Так, граматична форма речення, в якому міститься норма права, часом неточно виражає кількісну сторону норми. У нормі звичай­но говориться про одну особу: "обвинувачений має право", "слідчий зобов'язаний" тощо. Проте норма права стосує­ться не одного якогось обвинуваченого або слідчого, а всіх, хто підпадає під відповідне процесуальне положення. Тому ми розуміємо, що для надання наведеним формулам їх дійсного значення, логічно умовно до них додавати слова "кожний", "будь-який", в результаті чого і буде виявлено дійсну волю законодавця.

Систематичне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права в залежності від місця, яке вона займає у нормативному акті, в залежності від її зв'язків з нормами інших інститутів та галузей права.

Історичне тлумачення — це усвідомлення змісту норм права на основі дослідження конкретних історичних умов, за яких вони були прийняті, яку мету на той час було поставлено перед ними. За цим способом тлумачення вив­чаються відповідні державні документи, матеріали обгово­рень і приймаються проекти нормативних актів, протоколи засідань органів, які займалися підготовкою законопроекту. Відтак, при історичному тлумаченні інтерпретатор спирає­ться на факти, пов'язані з історією виникнення норми права, вивчає соціально-економічну і політичну атмосферу, що обумовила прийняття даної правової норми.

Третя стадія — це прийняття рішення по справі. Ця стадія пов'язана із застосуванням норм права, на яких оформлюються результати всієї правозастосовчої діяльності. Прийняте рішення знаходить свій вираз в акті застосуван­ня права, тобто у виданні індивідуального акта владного характеру, що встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів (вирок, наказ, рішення і т. ін.). Отже, акти за­стосування норм права виступають як один із засобів дер­жавного керівництва і засіб вирішення юридичних справ,

185

що виконує функції індивідуального регулювання по­ведінки суб'єктів в конкретних правових відносинах. Ак­ти застосування норм права характеризуються такими ознаками:

це офіційний акт компетентного органу, що виражає

волю держави і уособлює однобічне волевиявлення уповно­

важеного органу;

він має обов'язкове значення;

акт   застосування   завжди   має   індивідуальний   ха­

рактер;

він може відігравати роль юридичного факту, тобто

сприяти виникненню, зміні та ліквідації правовідносин;

це акт,  що виданий на основі і у відповідності до

норм права, які застосовуються;

він містить індивідуально-конкретне, державно-владне

веління (розпорядження);

—            він   видається   у   певній   формі   і   у   передбаченому

законом порядку;

—            він має юридичну силу і забезпечується відповідними

засобами.

Акти застосування норм права різняться від норматив­них актів за такими ознаками: нормативні акти містять норми права, тобто приписи до невизначеного кола осіб. Для них характерні формулювання типу: "Кредитор не має права вимагати...", "Прокурор зобов'язаний розгляну­ти..." і т. ін. Акти застосування містять індивідуальні при­писи, що адресовані персонально до зазначених у них осіб та організацій; нормативні акти характеризуються мож­ливістю неодноразової їх реалізації. Акти застосування щодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

Четверта стадія застосування норм права — заключ­на, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються у життя. Наприклад, студент, зарахований до вузу, починає навчання у на­вчальному закладі; пенсіонер фактично одержує пенсію, яку йому нараховано.

Важливе одне — послідовне додержання принципу за­конності на кожній із стадій реалізації норм права.

4. Прогалини в праві і засоби їх усунення

Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у

186

тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулю­вання. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повинно розв'язуватись юридичними засобами, але правом таке розв'язування не передбачено. Прогали­ною законодавства про освіту може бути визнана відсут­ність норм, що встановлюють відповідальність батьків, які утруднюють своїм дітям можливість відвідувати школу. Прогалиною кримінального права є відсутність норми про відповідальність жінок за зловживання алкоголем або нар­котиками в період вагітності чи годування дитини, яке призвело до смерті або каліцтва дитини.

Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом правових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завжди прийнятний, адже він досить складний і займає великий проміжок часу. Тому в деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів, як застосування аналогії закону і права. Аналогія закону — це застосування для урегулювання даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини. Так, Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена мож­ливість відводу громадського обвинувача. Але він містить статтю щодо регулювання порядку відводу державного об­винувача. На її основі і вирішується перше питання.

У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегу­льовані ніякими нормами права і відсутні норми, що регу­люють схожі відносини, застосовують аналогію права, тоб­то вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ'я і т. ін.). Слід брати до уваги, що аналогія закону, і особливо аналогія права, мають обмежену сферу використання. їх застосування повністю виключене при вирішенні питання про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, що можуть виникнути виключно при скоєнні суспільно небезпечних діянь, передбачених зако­ном. У той же час аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте за допо­могою використання аналогії закону чи права, має значен­ня виключно для даного конкретного випадку.

187

Питання для засвоєння матеріалу:

1.             Що означає поняття "реалізація норм права"?

2.             Що  означає  додержання  норм   права   як  форма  їх

реалізації?

Що означає виконання норм права як форма їх ре­

алізації?

Що означає  використання  норм  права  як форма їх

реалізації?

Які особливості застосування норм права як форми їх

реалізації?

У яких випадках необхідно реалізовувати норми права

у формі їх застосування?

Які вимоги забезпечують правильне застосування норм

права?

Які Ви знаєте стадії застосування норм права?

Як   Ви  розумієте  поняття   і   види  тлумачення   норм

права?

Які способи тлумачення норм права Вам відомі?

Чи відомі Вам поняття і причини прогалин у праві?

В чому полягає різниця між аналогією права і ана­

логією закону як шляхів усунення прогалин у праві?

13.           У   яких   випадках   застосування   аналогії   права   та

аналогії закону не допускається?

Література

Бурлай Е.В. Норми права и правоотношения в социали-стическом обществе. — К., 1987.

Гревцов Ю.И. Правоотношения и осуществление пра­ва. — Л., 1987.

Дюрягин И.Я. Применение норм советского права. — Свердловск, 1973.

Лазарев В. В. Зффективность правоприменительнмх ак-тов. — Казань,  1975.

Недбайло П.Е. Применение советских правових норм. — М., 1960.

Нечєпурнов А.В. Юридическая квалификация в структуре правоприменительного процесса / Вопроси теории го-сударства и права. — Саратов, 1991.

Норми советского права. — Саратов, 1987.

Осипов А. В. Понятие и характерние черти соблюдения права / Вопроси теории государства и права. — Сара­тов, 1988.

188

Правоприменение в Советском государстве. — М., 1985.

Проблеми реализации права. — Свердловск, 1990.

Проблеми теории государства и права. — М., 1987.

Реализация международно-правовнх норм во внутреннем праве. — К., 1992.

Решетов Ю.С. Реализация норм советского права. Сис­темний анализ. — Казань, 1989.

Сабо Имре. Основи теории права. — М., 1974.

Синюков В.Н. Некоторне вопросн исследования юри-дических фактов / Вопроси теории государства и пра­ва. — Саратов, 1983.

Тамаш Андраш. Судья и общество. — М., 1980.

Черданцев А.Ф. Толкование советского права. — М., 1979.

Черкасов А.Д. О природе правоприменительньїх актов / Вопроси теории государства и права. — Саратов, 1991.

Шашева Р.В. Процессуально-правовне актн и их реали­зация в социалистическом обществе. — Казань, 1989.

Зффективность правових норм. — М., 1980.

Юсупов В.А. Правоприменительная деятельность органов правлення. — М., 1979.

Явич Л.С. Право и общественнне отношения. — М., 1971.

Явич Л.С. Сущность права. — Л., 1985.

Ягофаров Д.А. Юридические правила принятия право-применительного акта / Вопроси теории государства и права. — Саратов, 1988.

189