Глава 12 ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

1. Правосвідомість

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у по­глядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

На відміну від інших форм суспільної свідомості, пра­восвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему правових норм, пра­вовідносини, законодавство, правову поведінку, і насам­кінець, правову систему в цілому. Правосвідомість не тіль­ки відображує у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямо­вує суб'єктів права на певні зміни в правовому середо­вищі, прогнозує і моделює їх. Правосвідомість відбиває різні види суспільних відносин (економічних, політичних, духовних і т. ін.), що відображуються також і в інших формах суспільної свідомості. Тому правосвідомість актив­но взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елемен­тів: ідеологічних, психологічних і поведінкових.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне (нау­кове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокре­ма, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загально­людських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього пра­ва, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природ­них прав людини тощо. Правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відо­мих і значущих державно-правових теорій минулого і су­часності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права. Тому правова

137

ідеологія відображує глибинні, суттєві моменти характери­стики державно-правових явищ.

На відміну від раціонального формування правової ідеології, правова психологія утворюється стихійно на ос­нові емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін. Ви­никнення й існування правової психології пов'язане з вла­стивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні щодо них пра­вові явища. Тому правова психологія вияляється в почут­тях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизовано. В структурі правової психології слід виділити: 1) сталі (пра­вові звичаї, традиції, звички) і динамічні (настрої, почут­тя, переживання) складові; 2) пізнавальні (правові емпі­ричні знання, уявлення, погляди) і емоційні (правові емо­ції, почуття, настрої) складові; 3) регулятивні (правові звички, традиції, звичаї) елементи.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єк­тів права, її напрямок, характер. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні і емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки. Поведінкові елементи пра­восвідомості безпосередньо виступають об'єктом і засобом правового регулювання, тому що впливати на поведінку людей можна через їх правосвідомість, формування відпо­відних мотивів і правових установок.

Функції правосвідомості — це головні напрямки її впли­ву на правові явища, правову систему в цілому. Основни­ми функціями правосвідомості є:

когнітивна — пізнання правової дійсності, в резуль­

таті   чого   формуються   правові   теорії,    концепції,    ідеї,

суб'єкти набувають правових знань;

правоутворююча — правосвідомість є джерелом пра­

ва, правові нормативні акти виступають як форма зовніш­

нього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих

органів   держави.   Правові   принципи,   що   є   результатом

правосвідомості,   визначають   основні   якості   норм   права,

форм і засобів правового регулювання;

регулююча  —  вплив  права  на  суспільні  відносини

138

через правосвідомість суб'єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки.

Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки і правові установки.

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і право­охоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується ро­зумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення. Необхідність і обсяг правових знань зумовлена включеністю суб'єкта в систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища вимага­ють певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, пере­осмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки осо­би утворюють ієрархічним чином структуровану систем), яка характеризується:

наявністю компонентів різної діаметрально протилеж­

ної значущості — позитивного і негативного відношення до

права;

акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

домінуючим значенням елементів обов'язкового, нор­

мативного.

Рівні правових установок відповідають певним структур­ним елементам правової поведінки — для дій характерні правові звички, операцій — правові диспозиції, поведін­ки — ціннісні орієнтації.

139

Правосвідомість, правова культура особи виникають не самі по собі, а як результат процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, по­слідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, про­цеси втілення культурних надбань в правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетво­ренні правовідносин в напрямку їх прогресивного, гума­ністичного розвитку. Правова соціалізація може здійсню­ватися в різних формах — стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення право­вої діяльності тощо. Однією з найважливіших форм право­вої соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, пропаганда і агітація, само­виховання.

2. Правова культура

Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища важливим є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної пове­дінки, поваги до права і т, ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження у життя.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і ре­зультату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов'язані з правом, правовою системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою високого ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності, відображує стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості. Показник правової культури — це міра активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян. Рівень досягнутої у суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодав-

140

ства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнарод­ного права.

В юридичній науці склалося декілька методичних під­ходів до вивчення правової культури, найважливішими се­ред яких є структурно-функціональний і аксіологічний. Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів пра­вової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і ди­наміці правової культури. Якщо статичний (структурний) аспект правової культури — це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) — виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поді­ляють на правову культуру суспільства, правову культуру соціальної групи і правову культуру особи. Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функ­ції і т. ін. Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворювань:

1)             системи   правових   норм   як   особливих   правил   по­

ведінки, що зовні відображені у системі нормативних пра­

вових  актів  та  конкретизуючих  їх  актів  індивідуального

регулювання;

сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин,

урегульованих за допомогою правових норм,  які склада­

ються з юридичних прав і обов'язків;

сукупності суб'єктів права (фізичних, включаючи по­

садових осіб, державних та інших організацій, соціальних

груп, соціальних спільностей);

4)             правосвідомості  —  системи духовного  відображення

правової дійсності;

5)             режиму законності і правопорядку — стану фактичної

впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за до­

помогою правових засобів, зміст яких складають правомір­

ні дії суб'єктів права.

Динамічний (функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів: право-утворення, правового мислення, правового регулювання, у тому числі правотворчості, реалізації норм права, правоза-стосування, правомірної поведінки.

141

Якщо структурно-функщональнии підхід до правової культури відображує її обсяг і елементи, то аксіологіч-ний — якісну характеристику. Тут правова культура розу­міється як система правових цінностей, що утворюються у ході розвитку суспільства і відображують прогресивні до­сягнення минулого і сьогодення. Плідність такого розу­міння правової культури випливає з того, що визнання ціннісних характеристик її сутності дозволяє досить чітко відмежувати правову культуру від правових явищ ути­літарного або регресивного та протиправного характеру. Тому якісна відмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщо сутністю соціаль­ного прогресу є становлення свободи, то правовий про­грес — це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських ціннос­тей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.

Відтак, правова культура відображує ціннісний (аксіоло-гічний) аспект, правову систему, правову надбудову, пра­вову дійсність з точки зору їх функціонування, спрямуван­ня на забезпечення прогресивного розвитку суспільства. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає правосвідомість, ро­зуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ. За змістом правову культуру до­цільно поділяти на такі блоки: а) правосвідомість як систе­му відображення суб'єктом правової дійсності; б) право­мірну поведінку і правове мислення; в) результати пра­вомірної поведінки і правового мислення.

За характеристикою правової діяльності (правомірної по­ведінки) правову культуру особи поділяють на: 1) теоре­тичну і практичну, в т.ч. професійну; 2) продуктивну і репродуктивну.

У процесі правомірної поведінки виробляються правові цінності матеріального і духовного порядків. Суб'єкти пра­ва реалізують правові норми і відтак відтворюють певні зміни у правовому середовищі,  які у відповідних умовах

147

виступають як правові цінності. Єдність індивідуальної правової культури і правомірної поведінки деталізується через поняття культурного стилю правомірної поведінки, який характеризує ці явища з точки зору: а) ступеня виявлення в них цінностей правової культури суспільства;

б)            того  особливого,   що  притаманне  правовій  культурі  і

правомірній поведінці суб'єкта як члена соціальної групи;

в)             індивідуально-неповторного,  нового,  що є результатом

творчості даного суб'єкта.

Індивідуальність правової культури виявляється у стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його ха­рактерних особливостей і ознак. Стиль правомірної по­ведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, ви­являє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

Питання для засвоєння матеріалу:

Як Ви розумієте правосвідомість як категорію теорії

права, які її основні ознаки?

Яку роль відіграє правосвідомість у процесі реалізації

приписів права?

Які  основні  елементи  структури  правосвідомості  Ви

знаєте?

Які функції притаманні правосвідомості?

Яке   існує   співвідношення   між   поняттями   "правові

знання", "правові оцінки" і "правові установки"?

Який зв'язок існує між правовою ідеологією і право­

вою психологією?

У  чому  полягає  соціальне  значення  правової  куль­

тури?

Яке існує співвідношення між правовою державою і

правовою культурою?

Які Ви знаєте складові правової культури,     які функ­

ції вона виконує у суспільстві?

Література

Бердяев Н. Смнсл истории. — М., 1990. Бердяев Н. Философия неравенства. — М., 1990. Бердяев Н.А. Философия свободного духа. — М., 1994

144

Бородин В.В., Копейчиков В.В. Роль правовой культури

в формировании правового государства // Советское

государство и право. — 1990. — № 2. Гершензон М.О.  Творческое самосознание //  Вехи.  —

М., 1990. Донцов Д.   Націоналізм. Дух нашої давнини  //  У кн.:

Історія філософії України. Хрестоматія. — К., 1993. Драгоманов М.П.   Шевченко,   українофіли  й  соціалізм.

Чудацькі думки про українську національну справу //

Там само.

Ильин И.А. Путь к очевидносте. — М., 1993. История   политических   и   правових   учений   XX   в.   —

М., 1995. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное

сознание. — К., 1979. Липинський   В.   Листи  до   братів-хліборобів   //   У   кн.:

Історія філософії України. Хрестоматія. — К., 1993. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и закон-

ность. — М., 1973. Новгородцев    П.И.    Кризис    современного    правосозна-

ния. — М., 1995. Політологія. — Львів, 1993. Разумович Н.Н.  Политическая и правовая культура. —

М., 1989. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура. —

Саратов, 1989. Франк С.Л. Духовньїе основи общества. — М., 1992.

144