Глава 13 НОРМИ ПРАВА ТА ІНШІ СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

1. Поняття, види та основні ознаки соціальних норм

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна систе­ма, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єд­нань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Прави­ла, що покликані регулювати життя суспільства, забезпе­чувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називають­ся соціальними нормами.

Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи не дозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб'єкти, на яких за певних умов поши­рюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин. На основі цьо­го учасники цих відносин можуть прогнозувати свою по­ведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передба­чених конкретними соціальними нормами. Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов'я­зану із взаємовідносинами між людьми, їх об'єднаннями, суспільними групами. Саме цим соціальні норми відріз­няються від норм технічних, медичних, біологічних і т. ін., які встановлюють порядок поводження людей з штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо. Слід також брати до уваги, що деякі технологічні вимоги за різних обставин набувають суспільного значення і тому закріплюються не тільки в технічних, але й соціальних нормах. Наприклад, правила безпечної поведінки людей у місцевостях, що по­терпіли від епідемії або радіоактивного забруднення, мають медичний характер. Але з метою більш ефективного впли­ву їх на повсякденну поведінку людей ці правила відтво-

145

рюють в актах, що мають юридичне значення (інструкції, накази). А відтак, такі правила набувають властивостей соціальних норм.

Соціальні норми формуються і утверджуються різними шляхами, але загальним є те, що вони відображують досвід різних варіантів поведінки суб'єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди. Отже, соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, — це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відпо­відного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів.

Соціальні норми здебільшого зорієнтовані на інтереси пануючих верств населення. Останні свідомо і цілеспря­мовано заохочують формування і забезпечують всіма на­лежними засобами дотримання цих правил поведінки відповідно до їх потреб. Класовий характер мали, наприк­лад, конституційні норми багатьох держав на певних ета­пах їх розвитку. За цими нормами прямо (як у Консти­туції РРФСР 1918 р.) чи приховано, за допомогою вста­новлених різного роду цензів (конституції більшості дер­жав світу до 50—60-х років XX ст.), не допускалися до участі у діяльності державних органів опоненти пануючого на той час класу.

Розмаїття, складність та інші особливості суспільних від­носин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють со­бою єдину систему соціального регулювання, в якій ефек­тивність кожного виду норм найбільшою мірою виявляє­ться лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи. Основними видами соціальних норм є: моральні, звичаєві, правові, корпоративні, політичні. Всі вони мають певні відзнаки, оубмовлені особливостями їх формування, мето­дами впливу на поведінку суб'єктів тощо. Але кожному з них притаманні і загальні для всіх соціальних норм озна­ки: соціальні норми виступають як правила поведінки лю­дей у суспільстві; вони є правилами поведінки загального характеру; здебільшого соціальні норми виникають у ре­зультаті свідомо-вольової діяльності людей, тобто форму­ються і забезпечуються тими групами людей або їх об'єд­наннями, воля та інтереси яких знаходять свій вираз у тих чи інших соціальних нормах; вони багато в чому обумов-

146

лені соціально-економічним ладом суспільства, ознаки яко­го в тій чи іншій формі відображуються у їх змісті.

Розглянемо головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла. Моральним є те, що приносить людям добро. І навпаки — дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як аморальні. Як одна з форм суспільної свідомості і система правил поведінки моральні настанови можуть бути класово обумовленими. Саме тому одне і те саме явище з погляду різних класів або суспільних груп може мати різну моральну оцінку. Наприклад, таке явище, як безробіття, з позиції підприєм­ця — моральне явище, що приносить йому добро. Адже воно забезпечує ринок надлишками робочої сили, дає мож­ливість зменшувати розміри оплати праці робітників і тим самим збільшувати свої прибутки. У той же час з погляду робітників безробіття — зло, бо воно знецінює їх робочу силу, позбавляє засобів до існування.

Слід мати на увазі, що у суспільстві сформувались і моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досяг­ненням цивілізації, зокрема, — це турбота про старих, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі від­носини, що не підлягають моральній оцінці.

Частиною загальноморальних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої ("не убий", "не вкради" і т. ін.) належить до загальнолюдських цінностей і становить ос­новну частину практично всіх моральних систем, а в дея­ких випадках — основу правових та судових систем (зако­ни шаріату в мусульманських країнах).

Норми моралі як засіб регулювання поведінки людей у суспільстві характеризуються помітною залежністю від суб'єктивного чинника. Адже поняття добра або зла визна­чаються внутрішніми переконаннями людини, її почуттями сумлінності, совісті, тобто тими цінностями, які вона виз­начила як складові частини своєї життєвої мети.

Звичаї — це правила поведінки, що склалися історично і в результаті багаторазових повторень ввійшли у звичку людей. Прикладами звичаїв як регуляторів поведінки лю­дей можуть бути ритуал "Першого дзвоника" у школах, вшанування старших. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умо-

1 Д7

вах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або відміну поведінки, яка встановлена звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами при реалізації. Як приклад таких процесів можуть бути багаторазові спроби позбутися зви­чаю уживання спиртних напоїв при святкуванні урочистих подій.

Різновидом звичаїв є традиції. Вони також обумовлені звичкою, природністю формування та утвердження у свідо­мості людей того чи іншого типу поведінки. Традиції охоп­люють, як правило, відповідний тип поведінки, складають­ся не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.

Корпоративні норми встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, зумовлену завданнями певних об'єднань громадян і спря­мовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювались. Корпоративні норми поділяють на внутріш-ньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють від­носини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні нор­ми мають бути відповідними до Конституції країни, за­конів та інших законодавчих актів. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.

Соціально-технічні норми. В процесі людської діяльності формуються правила, що регулюють порядок поводження людей із знаряддями виробництва, встановлюють правила поведінки в тих чи інших природних умовах. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явищ при­роди, досягнень науки і техніки. Такі правила називаються технічними нормами. Але в деяких випадках вони набу­вають суспільного значення, тому що від їх сумлінного виконання залежить добробут, здоров'я, а то й життя людей. Такі правила відтворюють в актах, що мають юри­дичне значення (наприклад, технічні правила експлуатації АЕС). З цього моменту вони набувають ознак соціальних норм.

148

2. Поняття, ознаки і види норм права

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим для норм права як частини цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої особливі риси: а) норма права — це загальновизнане правило поведінки, яке фор­мулюється державою і має загальнообов'язковий харак­тер. Положення, що містять у собі норми права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структур, і не підлягають обговорен­ню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності; б) норма права — це формально визначене правило по­ведінки. У нормі права закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що засто­совуються у випадках порушень настанов норми. Ці при­писи повинні виконуватися саме в тому обсязі та у випад­ках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення у тексті правової норми; в) норма права — це правило поведінки загального характеру. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним — від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад, професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що ставиться перед нормою права; г) норма права — це правило по­ведінки, що набуває якостей нормативності і загально­обов'язковості у чітко встановленому порядку. Норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповно­важеним на те органом в межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням по­рядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм права; д) норма права — це правило, здійснення якого забезпечується державою.

Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприя­ють безперешкодному добровільному здійсненню відповід­ними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого — засобами заохочення, переконан­ня і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової

149

норми. Норму права можна визначити як обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального харак­теру, що у встановленому порядку приймається, змінює­ться, відміняється та забезпечується відповідними держав­ними органами у межах їх компетенції.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить до­цільним і необхідним поділ їх на певні види, тобто кла­сифікацію всієї сукупності норм права на групи відповідно до тієї або іншої ознаки. Так, за функціональною спрямо­ваністю норми права поділяються на: а) регулятивні (правоустановчі) — що встановлюють права та обов'язки суб'єктів; б) правоохоронні — що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невико­нання обов'язків, встановлених регулятивними нормами. За предметом правового регулювання (за галузями права) на: норми державного, адміністративного, цивільного й ін­ших галузей права. Галузеві норми поділяються на: а) ма­теріальні — що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів; б) процесуальні — що регла­ментують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених в нормах права.

За функціональним призначенням норми права поділяються на:

I.              Відправні,  що  мають  найбільш  загальний  характер,

достатньо  високу  форму  абстрагування  і  містять  у  собі

відправні начала, основи правового регулювання суспіль­

них відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм

характером,  змістом  і  цільовим  призначенням  і,  в  свою

чергу, поділяються на:

а)             норми-начала   —   містять   у   собі   положення,   що

закріплюють основні підвалини суспільного та державного

устрою;

б)            норми-принципи  —  закріплюють  вихідні  принципи

права;

в)             визначально-установчі норми — містять положення,

що визначають цілі, завдання окремих галузей права, пра­

вових інститутів, предмет, форми і засоби правового регу­

лювання;

г)             норми-дефініції — містять повні або неповні визнає

чення певних правових категорій та понять.                »

II.            Норми-правила поведінки.   На  відміну  від  відправ­

них — це норми, що безпосередньо регулюють поведінку

людей, суспільні відносини.

150

З точки зору характеру приписів, що включають норми права, вони поділяються на: а) зобов'язуючі — які закріплюють обов'язки певних суб'єктів; б) забороня­ючі — що містять у собі заборону щодо здійснення тих або інших діянь; в) уповноважуючі — котрі наділяють суб'єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів норми права поділяються на:

а)             категоричні (імперативні) — що приписують чітко

визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік

прав і обов'язків суб'єктів і не допускають від них ніяких

збочень;

б)            диспозитивні — які  встановлюють певні правила  і

обов'язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають їх

доповнення;

в)             рекомендаційні — що встановлюють варіанти бажа­

ної, але необов'язкової поведінки;

г)             заохочувальні — які встановлюють засоби заохочу­

вання за здійснення бажаних або корисних для держави і

суспільства діянь.

3. Структура норми права

Питання про структуру норм права є одним з дис­кусійних у юридичній науці.

Найпоширенішою є ідея про трьохелементну побудову правової норми. Ця позиція випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; по-друге, вона повинна визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по-третє, — закріплює певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Відповідно до вищенаведеного кожна норма ло­гічно складається з диспозиції, гіпотези та санкції.

Диспозиція — це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше прави­ло поведінки (що повинен робити, або, навпаки, не робити адресат норми). Диспозиції можна поділити на такі види: а) визначена диспозиція — закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть поводи­ти себе лише так, як зазначено у нормі права, вони позбавлені можливостей для вибору іншої поведінки; б) не повністю  визначена  диспозиція  —  вказує  лише  на  за-

151

гальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточню­ють свої права та обов'язки самостійно; в) відносно визна­чена диспозиція — вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їх уточнення залежно від кон­кретних обставин.

Гіпотеза — це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови? Вона визначає можливості застосування норми (правил поведінки, що містяться у її диспозиції) до тих або інших умов, визначає межі чинності диспозиції. Тому відсутність або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми може призвести до невірної оцінки фактів, а значить — до довільних, не передбачених у праві, дій суб'єктів.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми. Не повністю ви­значена гіпотеза містить формулювання у загальній формі типу: "у необхідному випадку", а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами. Відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Література наводить також поділ гіпотез на абстрактні та казуальні. Абстрактна гіпотеза — це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родо­вими ознаками, без глибокої деталізації, що надає мож­ливість охопити та врегулювати значну кількість одно­рідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою ста­більністю. Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому дія її поширюється на більш обмежене коло ви­падків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наяв­ності абстрактної гіпотези.

Санкція — це частина правової норми, що містить вка­зівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі. Мета санкції — створення тих або інших неспри­ятливих наслідків для правопорушника. Ці наслідки мо­жуть знайти вираз у різних формах: у примусі до здій­снення певних дій; у визнанні недійсними певних діянь; у зміні правового статусу тих або інших суб'єктів та ін. При

152

цьому характер санкцій залежить від урегульованих нор­мою суспільних відносин і, відповідно, від особливостей окремих галузей права, які включають ту чи іншу норму. Так, санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання недійсними певних діянь, що здійснювалися з порушеннями правових приписів, а санкції норм цивіль­ного права — до заходів майнової відповідальності.

Визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника. Відносно визначена санкція вказує на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.

Юридична література наголошує, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

4. Місце норм права в системі соціальних норм

Місце норм права в системі соціальних норм визна­чається низкою їх ознак, що суттєво відрізняють правові норми від інших елементів цієї системи. Ці ознаки воче­видь виявляються при порівнянні норм права з іншими соціальними нормами.

Норми права і норми моралі. Специфічні особливості нормативного змісту і форм його виразу в цих видах норм соціального регулювання виявляються у таких ознаках: